Міжгалузеві та галузеві принципи права

Міжгалузевими називаються принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі: незалежність суддів і підкорення їх тільки законам; здійснення правосуддя тільки судом; рівність прав учасників судового розгляду; всебічність, повнота й об'єктивність з'ясування обставин справи;

ніхто не може бути суддею у власній справі; усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу; національна мова судочинства; доступність судового захисту та багато інших. Міжгалузевими принципами є такі принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному і дозволено-заборонному ти­пам правового регулювання. Загальнодозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких ви­пливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь-якою діяльністю, не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено-заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміні­стративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі.

Галузеві принципи підкреслюють особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивіду­алізації галузі як самостійної в загальній системі права. Прин­ципи галузей — це не раз і назавжди дана аксіома; вони, як і нор­ми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси рефор­мування політичної, економічної, соціальної та інших сфер жит­тя суспільства не могли не відбитися на змісті галузевих прин­ципів. Поява ринку праці і капіталу, наприклад, сприяла станов­ленню ряду нових принципів галузі трудового права. За часів соціалістичної системи господарювання за будь-яким роботодав­цем все ж стояла держава, тому основні умови трудового догово­ру з працівником (розмір зарплати, терміни договору, тривалість відпусток та ін.) були значною мірою усередненими. В умовах ринкової організації економіки основоположними принципами трудового права стають:

свобода праці, яка передбачає для кожного працездатного громадянина свободу вибору місця роботи, форми й виду ре­алізації своїх здібностей до праці, а також свободу договірного регулювання трудових відносин при встановленні державою обов'язкового мінімуму прав найманого працівника;

державний нагляд і контроль за умовами праці найманих працівників;

принцип обов'язковості умов договорів про працю, в тому числі вимоги дисципліни і підлеглості працівника організаторам виробництва в процесі праці;

принцип розподілу за кількістю і якістю праці, що відповідає екстенсивному типу виробництва, модифікується в принцип оплати праці найманого працівника за його результатами відпо­відно до встановленого державою мінімуму оплати і договорів про працю;

і нарешті, більшого значення набуває принцип забезпечення працівника при настанні непрацездатності, а також матеріально­го забезпечення в разі безробіття, що зафіксовано на міжнарод­но-правовому рівні.

5. Принципи правових інститутів.

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інсти­туту. Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування прин­ципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову кате­горію і виступають конкретизуючим елементом системи загаль­них принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, які є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гу­маністичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву; визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняти фізичних страждань засудженому або принижувати його люд­ську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду.

Інститутам цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно-пра­вових відносин, інституту судового рішення, перегляду цивільних справ, виконання судових рішень і багатьом іншим, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, що і зумовлює їх нормальне функціону­вання. Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

виконання судових рішень державними виконавцями; швидке й реальне виконання судових рішень; мирова угода у виконавчому провадженні; диспозитивність виконавчого провадження; повернення стягнення на майно боржника та ряд інших. Різноманітність розглянутих принципів дозволила дослідни­кам дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи мо­жуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

Дата добавления: 2015-05-10