Формування культури східних слов’ян, її своєрідність

Тема 4

По­яс­не­ние.

По­яс­не­ние.

спо­соб­ность мыс­лить и прак­ти­че­ски дей­ство­вать имеют со­ци­аль­ную при­ро­ду.

Ответ: 124

25. B 4 № 5198. Най­ди­те в при­ведённом ниже спис­ке черты, при­су­щие на­уч­но­му по­ни­ма­нию ис­ти­ны. За­пи­ши­те цифры, под ко­то­ры­ми они ука­за­ны.

1) зна­ние, вы­ра­жен­ное в до­ступ­ной форме

2) зна­ние, по­лу­чен­ное в ре­зуль­та­те адек­ват­но­го от­ра­же­ния объ­ек­та по­зна­ю­щим субъ­ек­том

3) зна­ние, вос­про­из­во­дя­щее по­зна­ва­е­мый объ­ект таким, каким он су­ще­ству­ет не­за­ви­си­мо от со­зна­ния че­ло­ве­ка

4) зна­ние, со­от­вет­ству­ю­щее ин­те­ре­сам субъ­ек­та

5) зна­ние, име­ю­щее ши­ро­кие воз­мож­но­сти для рас­про­стра­не­ния

6) зна­ние, ко­то­рое раз­де­ля­ет боль­шин­ство людей

Ис­ти­на − адек­ват­ное (верно, пра­виль­ное) от­ра­же­ние дей­стви­тель­но­сти в со­зна­нии че­ло­ве­ка.

Черты ис­ти­ны под но­ме­ра­ми: 2, 3.

Ответ: 23

26. B 4 № 5515. В стра­не Z ин­фор­ма­ци­он­ные тех­но­ло­гии яв­ля­ют­ся важ­ней­шим фак­то­ром про­из­вод­ства. Какие иные при­зна­ки сви­де­тель­ству­ют о том, что стра­на Z раз­ви­ва­ет­ся как пост­ин­ду­стри­аль­ное об­ще­ство? За­пи­ши­те цифры, под ко­то­ры­ми они ука­за­ны.

1) Об­ще­ствен­ные от­но­ше­ния ре­гу­ли­ру­ют­ся пра­во­вы­ми и мо­раль­ны­ми нор­ма­ми.

2) Боль­шин­ство на­се­ле­ния за­ня­то в сфере услуг.

3) Пре­об­ла­да­ют экс­тен­сив­ные ме­то­ды ве­де­ния хо­зяй­ства.

4) Наи­боль­шее раз­ви­тие по­лу­ча­ют наукоёмкие, ре­сур­со­сбе­ре­га­ю­щие тех­но­ло­гии.

5) Про­ис­хо­дит ши­ро­кое внед­ре­ние ком­пью­тер­ной тех­ни­ки в раз­лич­ные об­ла­сти жизни.

6) При­род­ные фак­то­ры ока­зы­ва­ют вли­я­ние на раз­ви­тие об­ще­ства.

Період раннього середньовіччя для Центральної і Східної Європи — це час формування великих слов’янських об’єднань, зародження й утвердження слов’янських держав, формування слов’янських мов і національних культур.

Уже в V—VI т.. на території сучасної України сформувалось два великих слов’янських об’єднання — т.опи та анти.

Основою економіки антських племен було орне землеробство з відповідним набором реманенту: сохи, плуги із залізними наконечниками, серпи та кам’яні жорна для виготовлення борошна. Поряд з хліборобством існувало тваринництво у формі т.описання стада. Археологи знаходять також і ремісничі майстерні — залізоробні, ковальські, гончарні. Господарський поступ сприяв змінам у соціальній структурі тогочасного суспільства й зумовив зародження державної структури й формування перших політичних об’єднань, хоча і не досить досконалих.

Пізніше, за літописними даними, відомо вже 14 різних племенних груп, що об’єднуються в союзи — княжіння, створюючи передумови для виникнення східнослов’янської державності та розвитку культури.

Аналіз культурологічних, археологічних, історіографічних джерел, пам’яток історії та культури, які подарували сучасникам земля і народ України, дає підстави зробити висновок: відбувалась безперервна зміна численних поколінь, кожне з яких освоювало і користувалось усіма здобутками культур своїх попередників, робило свій внесок у культурну спадщину.

Реміснична та побутова культура східних слов’ян. Основою господарства східних слов’ян було землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов’ян.

З ремесел були поширені виготовлення заліза та металообробка. До VIII т.. рівень залізоробкибув ще недосконалим. Хоча якість отримуваного металу (криці) була невисокою і потребувала додаткової обробки, проте вона цілком була придатна для виробництва основних знарядь праці, предметів побуту, зброї.

З VIII т.. у слов’янських племен спостерігається деяке піднесення ремесла. Відбувається відокремлення металургії від ковальської справи, з’являються невеликі виробничі центри. Нова технологія, під впливом алано-болгарських племен Хазарського каганату, вела до подальшого підвищення продуктивності праці, зростання диференціації та спеціалізації виробництва, прогресу всієї економіки.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах родинного промислу, задовольняючи потреби сім’ї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Основним будівельним матеріалом у наших предків, як і в інших; народів Європи, було дерево. За етнографічними даними відомо, що східні слов’яни ніколи не ставили будинки: там, де колись був шлях, чи там, де знайдено останки людини, де людина була поранена звіром чи ворогом.

Характерним для всіх слов’янських жител є те, що вони заглиблювались у землю на 30—80 см, а іноді й більше, доти, поки не траплялись тверді материкові основи. Потім робились зруби з дерева, дахи покривались деревом або соломою. У такому житлі взимку було затишно, а влітку — прохолодно. Обов’язковим атрибутом слов’янської будівлі була піч, яку складали з каменю або глиняних блоків.

Говорячи про традиційний посуд русичів доби середньовіччя, слід мати на увазі не лише глиняні вироби, а й дерев’яні. Різноманітні дерев’яні миски, чарки, ступи, відра, діжки, а також берестяні вироби, безумовно, були в широкому вжитку, але не збереглися.

Керамічний посуд характеризується наявністю кількох типів посуду: різних горщиків, мисок, сковорідок, кухлів, які ставили в піч з невисоким склепінням.

Сучасна наука має небагато даних щодо характеристики одягу східних слов’ян, оскільки панував обряд спалення небіжчиків. Можна припустити, що основні риси костюма були близькі до селянського одягу доби Київської Русі.

Релігійні вірування слов’ян. У східнослов’янській релігії яскраво відображені дві риси, найбільш характерні для землеробських племен раннього середньовіччя: обожнювання сил природи в різноманітних, формах і культ роду. Ранньою дохристиянською релігією в праукраїнців був язичницький політеїзм, або багатобожжя, що являв собою нашарування різних вірувань дослов’янських епох. Східні слов’яни уявно населяли природу численними фантастичними божествами — русалками, берегинями, лісовиками, водяниками та т.. Боги мали людську подобу, але були наділені більшою силою, більшими вміннями, можливостями і розумом.

Особливо шанували жіночі божества. Слов’янські богині, починаючи від Матері-Землі, були дуже популярні у віруваннях і відображали природну першість усього живого на Землі.

Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем’я.Священними вважали також птахів і тварин. Поряд з матеріалізованими уособленнями божої сутності східні словяни вірили у присутність особливої суті — душі. На кожному кроці відчувалась присутність предків, «дідів», зокрема під час народження, весілля, смерті.

Крім системи культів і вірувань мали наші предки широко розвинену народну творчість, фольклор. У творах усної словесності слово і текст ніколи не існують самі по собі, а завжди в контексті обрядової дії, яка, в свою чергу, має практичну скерованість.

Народна творчість слов’ян. Усна поезія у наших предків з давніх часів користувалась широкою популярністю, вона була невід’ємною частиною духовного життя трудового народу. Нею виражали труднощі боротьби з силами природи, свої погляди на світ, своє горе і радощі.

Фольклор відбивав трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та т.. Ці явища знайшли своє відображення у так званій календарній і обрядовій поезії.

До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов’язаної із зміною пори календарного року — весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, пов’язана з обрядами, в основному весільними й поховальними. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.

Народні ідеали і сподівання знайшли своє відображення в казках, легендах, переказах. Образність та художня символіка фольклору створили своєрідний, багатий, неповторний поетичний фонд українського народу. Як більш рання порівняно з писемністю народна творчість не була поглинута нею. Навпаки, вона зберігалась та існувала разом з літературою і була джерелом для численних літературних творів.

Отже, досягнення східнослов’янських народів у господарській діяльності, багата і різнопланова народна творчість, мораль, героїчна боротьба за незалежність з кочівниками, поступове об’єднання в єдиній державі — Київській Русі сприяли розвитку своєрідної, неповторної матеріальної і духовної культури.

2. Культура КР в період розквіту (10 – 1 пол. 12ст.)

Розвиток літописання та літератури Запровадження наприкінці Х т.. християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам’яток літератури, живопису, архітектури та музики. Під впливом християнства поширювалися культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи, на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ святих, культ «чудотворних» ікон.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань лежав страх перед силами природи, пануючими та ворожими, то християнство давало надію на порятунок.

Уведення християнства об’єднало країну однією релігією та відіграло найважливішу роль у зміцненні влади київських князів. Разом з християнством на Русь при йшла і церковна організація, була створена руська митрополія Константинопольського патріархату. Християнство не тільки прискорило процес ліквідації залишків родового ладу, але й сприяло розвитку феодалізму в Київській Русі.

Уведення християнства сприяло розповсюдженню на Русі писемності, книжкової культури. Як відомо, з його впровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова. Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури, зокрема богослужбових книг. Оригінальна руська література ґрунтувалася на усних традиціях дохристиянської культури і висвітлювала важливі політичні та історичні проблеми. Першими руськими письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, монах – літописець Нестор, єпископи Кирило Туровський та Лука Жидята, ігумен Печерського монастиря Феодосій та інші. Це зумовлювало специфіку давньоруської літератури, надавало їй релігійного змісту. Основним джерелом викладу філософських соціальних та морально – етичних проблем на Русі стала Біблія, особливо Новий ЗавітПерший руський список Євангелія був виконаний дяком Григорієм у 1056 – 1057 рр. на замовлення новгородського воєводи і посадника Остромира. Звідси його назва – «Остромирове Євангеліє».

Видатною пам’яткою давньоруської юридичної літератури є «Руська правда» – збірник законів, створений у XI – XII т.. У цьому збірнику вперше було відображено розвиток феодальних відносин на Русі, загострення клас ової боротьби. Більшість статей «Руської правди» передбачає захист феодальної власності.

Оригінальним жанром літератури, який у такому вигляді не був відомий ні у Візантії, ні в Болгарії, був жанр літописання.

У 1113 р. була написана «Повість временних літ» – найвидатніший історичний твір Русі. ЇЇ автором був монах Києво – Печерського монастиря Нестор.

Перлиною давньоруської т.описан вважають «Слово о полку Ігоровім», яке було створене невідомим автором близько 1187 р. За своїм художнім рівнем цей твір не має аналогів у візантійській та європейській літературах.

Розвиток освіти та наукових знань. Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир наказав збудувати поряд з Десятинною церквою школу для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті. Обставини того часу та потреби життя вимагали певних знань, бо освічені люди були потрібні і для церкви, і для держави, і для обіймання церковних та адміністративних посад і для підтримання широких торгівельних зв’язків, для в т.оп великих господарств.

Наукові інтереси, бажання користуватися тими творами, що не були перекладені на слов’янську мову сприяли поширенню грецької мови. Дипломатичні та торгівельні зв’язки з Західною Європою вимагали знання і латинської мови, яка в с ередні віки вважалася міжнародною.

Архітектура, живопис, прикладне мистецтво. Введення християнства привело Русь до передової на той час культури будівництва, запозиченої з Візантії, де вона склалася під впливом античних традицій.

Найвидатнішою архітектурною спорудою Київської Русі першої половини XI т.. є Софійський собор в Києві, який було побудовано в 1037 р.

Високого рівня на Русі досягло й прикладне мистецтво, витвори якого дають цінні відомості і про розвиток художнього ремесла, і про культурні зв ‘язки, і про традиції Русі. Так, ювелірні вироби часто були не тільки прикрасами, але і виконували роль амулетів – оберегів для захисту їх володарів від злих сил. Широкого розповсюдження на цих виробах набули зображення сонця у вигляді кола з пересіченням в середині ліній, місяця – лунниці, води, фантастичних звірів та птахів, рослинного орнаменту тощо.

Давньоруські майстри знали різні технічні способи обробки металів – зернь, скань, чеканку, художнє лиття та інкрустацію, нарешті перетинкові емалі.

Всі найбільш видатні події давньоруського життя тісно пов’язані з музикою. Свята супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями та виставами. З піснями виступали у військовий похід, у супроводженні ритмічних ударів в бубни та звуків труб – зурн виступали в бій з ворогом, з піснями святкували перемоги, піснями – плачами та піснями – причитаннями супроводжували погребальний обряд.

Дата добавления: 2015-05-10