Общество и власть в период первой промышленной революции 2 страница

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

65. Правовінаслідкинедійсностіправочину.

64. Недійсністьчастиниправочину.

63. Нікчемні та оспорюваніправочини.

62. Недієздатністьправочину та їївиди.

61. Форма правочину.

60. Змістправочину, єдністьволі та волевиявлення.

1. Правочин є правомірним, якщойогонедійсність прямо не встановлено законом, абоякщовін не визнаний судом недійсним.

3. Волевиявленняучасникаправочинумає бути вільним і відповідатийоговнутрішнійволі.

59. Умовидійсностіправочинів.

58. Поняття і видиправочинів.

30. Одним із найважливіших учасників цивільних правовідносин є фізична особа.

12. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які видаються відповідно до Конституції України та зазначеного Кодексу. Серед інших нормативних актів, які містять цивільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ ЗПро тимчасове положення про правову охорону обХєктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в УкраїніИ від 18.09.92), постанови та розпорядження Уряду України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України ЗПро мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтваИ від 18.11.94 № 784), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами і відомствами України.Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається із загальної та особливої частин.Загальна частина включає основні положення; статті, що стосуються субХєктів та обХєктів цивільних прав; правочинів; представництва й довіреності; строків і термінів позовної давності.

Особлива частина охоплює такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи (загальні положення; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи та її соціальне буття); право власності та інші речові права (поняття та види права власності, підстави його набуття та припинення, право спільної власності, право власності на землю та помешкання, захист права власності, речові права на чуже майно); право інтелектуальної власності; зобовХязальне право (загальні положення, окремі договори та зобовХязання); спадкове право.

система сучасного цивільного права С структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.

При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.

Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.

Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі. Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.

Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.

Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:

1. Право власності. Інші речові права.

2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).

3. Авторське право.

4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.

5. Спадкове право.

6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

13.Звичаї ділового обороту

Виходячи зі змісту частини першої статті 7 ЦК України, звичаєм ділового обороту є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у сфері ділового обороту.

Цивільний кодекс України містить відсилання до звичаїв ділового обороту, зокрема у таких статтях: 529, 531, пункті 2 статті 538, 627, 654, 668, 682, 687, 689, 691, 846, 857, 938, 1014, 1021, 1059, 1068, 1088, 1089, 1099 тощо.

Якщо звичай визнаний господарським судом загальновідомим на підставі частини першої статті 35 ГПК України, він не потребує доказування. В іншому випадку наявність звичаю, його застосування у певній сфері цивільних відносин, на певній території тощо, згідно зі статтею 33 ГПК України, повинна довести сторона, яка посилається на звичай як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дата добавления: 2015-05-07