Голос. Природні якості і постановка голосу. Якості розвиненого голосу. Гігієна голосу

Голос. Наскільки важливе значення для вчителя має голос, свідчить сам факт: голос — головний його інструмент. Проте не всякий голос може задовольнити вимоги виразного читання. Навіть і красивий від природи голос ще не здатний без подолання певних труднощів справитися з тими завданнями, що їх ставить перед ним мистецтво живого слова. Такий факт свідчить про те, що над розвитком голосу треба працювати. Серед педагогів і дітей часто зустрічаємо й такі голоси, яким властиві певні вади: слабкість, млявість, сиплість, хриплість, гугнявість, верескливість тощо. З такими голосами важко працювати і, головне, неможливо досягти відповідного впливу на слухачів у процесі мовлення: голос неприємно сприймається на слух, нерідко й стомлює і навіть іноді дратує слухачів. Зрозуміло, що вихователь, як і кожний читець-професіонал, повинен, по-перше, добре розумітися на всіх особливостях голосу і, по-друге, уміти над ним працювати, щоб удосконалити, розвинути всі його природні властивості, якості, тобто, як це прийнято називати, поставити його. Про це йтиметься нижче.

Утворення голосу. Процес творення голосу нерозривно пов'язаний з диханням, що є неодмінною умовою звучання мови. Повітря, яке ми видихаємо з легень, проходить через бронхи (дихальне горло), а звідти в гортань. В останній розміщені голосові зв'язки, які мають властивість змикатися і розмикатися, утворюючи щілину. Під тиском повітря вони коливаються і створюють голос.

Природні якості і постановка голосу. Розмовному голосу будь-якої людини властиві такі якості, як сила, тобто певний ступінь гучності його звучання; висота, тобто тональні можливості або діапазон (через і все), —звуковий його обсяг; тембр (гучний) — певне забарвлення, яке залежить від складу обертонів. Природних даних цих якостей голосу для читця в умовах школи замало. Якщо сила голосу й від природи забезпечує добру гучність, то не зможе забезпечити довготривалої словесної дії. Без відповідних вправ голосові зв'язки при тривалій і напруженій роботі мовного апарату скоро втомлюються, хрипнуть. Можна зустріти окремі голоси, які від природи мають широкий діапазон, достатній для читця. Проте забезпечити ту рухливість, якої вимагає експресивність художнього тексту в процесі читання, непоставлеиий голос не може. Це саме стосується і тембру. Тембр, навіть і приємний — чистий, дзвінкий від природи, сам собою ще нічого не вартий. Тільки у зв'язку з іншими, досконало розвиненими якостями голосу він виконує відповідну роль у мистецтві живого слова.

Поставити голос — це значить, настільки розвинути, удосконалити його природні якості, щоб вони легко підкорялись творчій волі читця відповідно до завдань художнього твору чи іншого характеру мовлення.

Слід пам'ятати, що правильна постановка голосу не приходить сама собою в процесі мовлення, як дехто з недосвідчених читців думає. Сам собою голос у процесі мовлення може розвиватися лише до певної міри тоді, коли читець добре обізнаний з теорією виразного читання в цілому, і зокрема з технікою мовлення, і постійно дотримуватиметься в своїй роботі всіх правил гігієни голосу та дихання.

Якості розвиненого голосу. Після проведення відповідних вправ з дотриманням гігієни голосу, а також надалі продовжуючи їх у процесі практичної діяльності вчителя і учнів, природні якості голосу набудуть нових відтінків. Сила голосу надасть читцю можливості посилати його на далеку відстань без особливого напруження голосових зв'язок, довго не втомлюватися, тобто значно зростуть гучність і тривалість голосу. Висота голосу характеризуватиметься розширенням діапазону, дасть можливість читцю вільно й легко користуватися тональними змінами в межах півтори і більше октави.

Тембр голосу позбавиться властивих йому вад (гугнявості, хриплості, верескливості тощо), набуде чистого, дзвінкого, приємного звучання, тобто характеризуватиметься благозвучністю, що є необхідною умовою естетичного впливу живим словом на слухачів. Крім цього, поставлений голос відзначатиметься також гнучкістю, рухливістю, тобто здатністю, як зазначає Г. В. Артоболевський, «володіти так званими важелями тону», легко сповільнювати чи прискорювати темп мовлення, змінювати силу, висоту, тембр (гучніше-тихше, сильніше-слабше, нижче-вище, різкіше-м'якше, ніжніше).

Гігієна голосу. До і після постановки голос читця потребує постійного догляду, щоб не допустити псування і втрати його. Для цього слід дотримуватися певних правил роботи мовного апарату і загальної гігієни голосу, зокрема:

1. У процесі читання, розповідання не допускати висоти голосу поза межі виробленого, встановленого, можливого діапазону, а також надмірної гучності і тривалості мовлення. Це може призвести до зриву голосових зв'язок.

2. Не допускати простудних захворювань, гострих або хронічних катарів верхніх дихальних шляхів, нервових зворушень тощо. Це може призвести до захворювання органів, які беруть участь у голосоутворенні (гострого, хронічного і професійного ларингіту — запалення слизової оболонки гортані, внутрішніх вузликів на голосових зв'язках).

3. Не перевищувати денних норм голосового навантаження (4—5 академічних годин підряд). У процесі тривалого мовлення варто робити кількахвилинні перепочинки 5-8 повільних і спокійних видихів.

4. Дотримуватися профілактики носоглотки. При найменших неприємних відчуттях сухості в горлі треба його прополоскати відваром ромашки чи листя евкаліпту. Можна загартовувати носоглотку: кожного дня протягом певного часу полоскати холодною водою з поступовим зниженням температури від +20 до + 12 °С.

Найкращий спосіб збереження професійного звучання голосу, як зауважує С. Т. Нікольська, це зарядка, до якої входить дихальна і артикуляційна гімнастика. Якщо кожного ранку після дихальних вправ (10—15 хв) ви прочитаєте протягом 10 хвилин гек за метр, дотримуючись усіх правил дикції, дихання голосу, то це сприятиме не тільки постійній підтримці мовного апарату, а й доброго робочого стану всього організму.

Вправи на розвиток голосу. Процес постановки голосу складний і трудомісткий. Він потребує тривалої індивідуальної роботи під керівництвом досвідченого спеціаліста. Учитель таких можливостей не має. Над розвитком голосу йому необхідна працювати самому. Щоб не допускати прикрих помилок у процесі виконання вправ, бажано врахувати такі зауваження:

1.Насамперед вивчити власний голос, добре його пізнати, що дасть можливість з'ясувати, якій сааме якості голосу приділити більше уваги, яку для цього краще вибрати вправу. Серед числа вправ і порад вибирати доцільно лише ті, які найнеобхідніші і дають змогу працювати над ними без допомоги спеціаліста.

2. Приступати до вправ лише тоді, коли добре засвоєні основні положення мовного апарату і правильне дихання.

3.Дотримуватися певної поступовості вправ у часі: 3—4 хв на початку і поступово збільшувати до 10—12 хв. Проводити їх бажано до сніданку і на свіжому повітрі, якщо ж у приміщенні, то добре провітреному.

4.Перші вправи бажано робити перед дзеркалом з метою одночасного самоконтролю за положенням окремих органів мови.

Наведені нижче вправи розраховані на розвиток діапазону, сили й рухомості голосу. Розвитку інших якостей сприяють вправи на дихання і дикцію. Вправи допоможуть закріпити природне звучання голосу в середньому регістрі, що сприятиме розширенню діапазону за рахунок верхніх і нижніх тонів. У такій же послідовності розвиватиметься сила й рухомість голосу. Виконувати вправи необхідно послідовно й систематично протягом певного часу, аж поки діапазон голосу не досягне 16, а то й більше півтонів добре вироблених розмовних нот і легко піддаватиметься руховим змінам.

Перш ніж розпочати виконувати вправи, слід перевірити свій обсяг розмовного голосу в півтонах, особливо визначити природну нижню («дно») і верхню («стеля») ноти, щоб у процесі виконання вправ не допускати напруження, передчасного витискування високих чи низьких нот. Орієнтиром для визначення і закріплення примарого тону (ноти чистого, звучного від природи тону). Р. Черкашин радить брати ноти від «до» до «соль» першої октави; для низьких голосів тон ближчий до «до»; для середніх — до «мі»; для високих «соль» або навіть дещо вище.

Дата добавления: 2015-05-10