Культура відродження і реформації

Відродження - (або з французької- Ренесанс) вживається для визначення перехідної епохи в історії європейської культури від Середньовіччя до Нового часу. Як окремий історико- культурний період Відродження починає розглядатися з 60-X рр. XVIII ст.

Від XIX ст. діячів європейського Відродження найчастіше називають гуманістами, маючи на увазі, що Ренесанс був періодом поширення і панування ідей гуманізму. Між тим, самий термін «гуманізм» було використано у Німеччині стосовно акцентовано гуманітарної форми освіти. Сучасне поняття «гуманізм» має вже цілком інше значення, відповідаючи давнім поняттям милосердя і великодушності, поваги до кожної людини.

У цілому період Відродження поділяють на чотири групи:

- Передвідродження(остання третина XIII- початок XIV ст.)

- Раннє відродження(середина XIV-кінець XV ст.)

- Високе Відродження(кінець XV-40-і рр. XVI ст.)

- Пізнє Відродження(50-і рр. XVI- початок XVIII ст.)

Епоха Відродження тому так названа, що в особах своїх творців самоусвідомлювала себе період певного повернення до первісних джерел духовної культури: звернення не тільки до античної культурної спадщини, але культурної спадщини взагалі в пошуках подальшого формування нового світогляду, в якому моральна порядність і художня вишуканість поєднувалися б з оптимістичним світобаченням та індивідуальним підходом до кожної людини.

Людина, котра бажала бути гідною свого часу, повинна була знати латинь і грецьку мову, античну літературу(історичну, філософську, художню),уміти писати віршами та прозою, бути хоч трішки музикантом, мати нахил до малювання та знати малярство, бути відмінним вершником, фехтувати, метати списа, добре бігати, грати у м'яча. Благородність людині має визначатися не стільки завдяки походженню і заможності роду, стільки завдяки походженню і заможності роду, скільки шляхом розвитку особистої гідності та індивідуальності. На практиці досягти цього не вдалося, однак людина Відродження була упевненою в можливості всебічного гармонійного розвитку, самовдосконалення і реалізації творчих можливостей. Звідси оптимізм епохи і віра в те, що від людини залежить усе і вона все може.

З Відродження прийнято починати епоху становлення сучасної науки і мислення.

Перед відродженням називають період в історії культурного розвитку Європи, коли нові процеси ф явища що досить щільно пов'язані з середньовічними традиціями.

Першим поетом Перед відродження був італієць Данте Альг'єрі (1265-1321).Основний твір Данте- «Божественна комедія».Поему зібрано в три частини, присвячені зображенню трьох частин потойбічного світу-пекла, чистилища, раю. Данте використовує середньовічний жанр «подорожування» в потойбічний світ, щоб якомога повніше відбити реальне земне життя, показати людські злочин і пороки заради їх викорінення. Сенс усіє поеми полягає в тому, що розум і значення можуть допомогти пізнати свої гріхи і очиститися від них.

Ще одним видатним засновником нової літератури був Франческо Петрарка. Однак Петрарка уславився як поет - лірик. Майже усю свою поетичну творчість Петрарка присвятив молодій жінці Лаурі. Цикли сонетів передають любовні переживання, почуття захоплення жіночою красою. Сюжет про любов Петрарки до Лаури став з найпродуктивніших у творах літератури і мистецтва. Поряд з тим Петрарка був і пожтом високої громадянської лірики. Як найвизначніший поет Італії Петрарка був увінчаний лавровим вінцем.

Демокрвтичні тенденції в культурі Відродження знайшли відображення у творчості Джованні Боккаччо. Світову славу приніс Боккаччо твір «Декамерон». Десять молодих людей тікають із зачумленого міста(«великий чумний мор»,що охопив усю Європу) на приміську віллу. Кожного дня, а вони були на віллі 10 днів, кожен з молодих людей оповідає якусь життєву історію. Основний зміст «Декамерона»- розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання лицемірства та інших пороків, прославлення земних радощів, людяності, оптимізму.

Для мистецтва італійських міст раннього Відродження. Настає розквіт реалістично-піднесеного живопису, який спирався на ідею зв'язку між досконалою людиною і прекрасною природою. Для художників Відродження головними залишаються картини релігійного змісту. Але тепер і Мадонна, і Ісус, і святі- це люди з плоті і крові. Їх руки, риси обличчя виказують їх цілком зрозумілі кожній земній людині почуття. Більш того, ці вівтарні образи стали схожі на живих і прекрасних людей. У таких спосіб стверджувалася ідея потенційної «богоподібності» реальної людини.

Архітектура, скульптура живопис в італійських містах досягають свого розквіту. Мистецтва перестали бути безіменними і остаточно перейшли до рук художника - професіонала. Художник має бути творцем, передати особисте ставлення до зображуваного і має отримати відповідну винагороду як оцінку свого особливого бачення. Геометрія, математика, анатомія, вчення про пропозиції людського тіла набувають у цей час для художника ще більшого значення. «Зображувати так, як ми бачимо, як відображає поверхня дзеркала», - ось цілком новий естетичний ідеал ренесансних художників.

Сандро Ботічеллі.Ботічеллі використовував як античну, так і християнську міфологію. Найзначніші його картини - «Народження Венери і Весни» в образах уславлених боттічелівських Мадонн

З епохою раннього Відродження пов'язаний певний розвиток науки.. Справжньою науково - культурною революцією можна назвати винахід друкарського верстату. Завдяки книгодрукуванню література різного спрямування починає активно поширюватися серед широких верств населення.

Взагалі епоха Відродження - це період закоханості в екзотику, який не випадково співав зі здісненням саме в цей час великих географічних відкриттів, які знаменували собою початок зрілого Відродження. Відкриття були наслідком підвищеної зацікавленості Сходом, адже саме дорогу на Схід шукали і Христофор Колумб, і Васко да Гама, і Фернан Магеллан. Одним з найбільш вчених був німецько- швейцарський натурфілософ, лікар, і «чудотворець» Парацельс. Парвцельс вважав єдиним авторитетом для лікаря практику, досвід спостереження. Він відкрив велику кількість нових лікарських сполук, першим почав говорити про зв'язок хірургії з терапією.

Виділяється також надзвичайно колоритна постань єврейського астролога і лікаря з Південної Франції Мішеля Нострадамуса. Нострадамус починав як лікар і співпрацював разом з багатьма гуманістами свого часу, покладаючи значні зусилля на боротьбу епідеміями чуми та холери, зробивши чималий внесок у формування санітарно-профілактичних заходів захисту і здобувши в народі славу «спасителя Ексу і Провансу». У 1555 р. вийшло у світ перше видання «Центурій».Збірка загадкових пророцтв від Нострадамуса постійно бентежила й досі бентежить багатьох людей в у всьому світі, включаючи діячів культури та мистецтва. «Центуріях» цілком виразно провіщено появу багатьох існуючих сьогодні технічних механізмів і досягнень, таких як підводні човни, танки, понтонні мости, літаки, ракети і знаряддя жахливої руйнівної сили.

Починаючи з XVI ст., рушила перед гігантськими кроками астрономія. Нове слово в астрономії було сказане великим польським вченим і мислителям Миколою Коперніком. Сонце нерухомо займає центральне положення, а Земля є однією з планет, що обертаються довкола власної осі.

Використовуючи відкриття Коперніка, цікаві космологічні ідеї висунув італійський мислитель Джордано Бруно. Він дійшов висновку про існування безлічі світів та їх населеність. Після 8- річного ув'язнення, яке мало на меті примусити Бруно публічно відмовитися від своїх поглядів, але не похитнуло принциповості мислителя, його у 1660р.Було спалено за наказом інквізиції на Площі квітів у Римі.

Не менш трагічно склалася доля й іншого відомого вченого - механіка, інженера, астронома, математика Галілео Галілея(1564-1642).На початку своєї наукової кар'єри Галілей зробив багато технічних винаходів: сконструював телескоп, що збільшував у 30 разів. Завдяки телескопу Галілей зробив важливі відкриття в астрономії: довів, що Місяць - це тіло, подібно землі;Чумацький Шлях-складна система зірок; Сонце має плями.

Період зрілого Відродження є часом активного розвитку соціально-політичної думки. Під впливом великих географічних відкриттів фантазія людей малювала в уяві різноманітні незвідані території де люди можуть жити цілком інакше, ніж у Європі. Це викликало появу нового жанру, утопічної літератури. Першим утопістом небезпідставно вважають Томаса Мора - англійського гуманіста і визначного політичного діяча, а його твір «Про найкращий устрій держави та новий острів Утопія» - першим утопістом в історії людства зображенням держави. Попередником Мора в європейській літературі був німецький гуманіст Себастьян Брант, який у своїй поетичній збірці «Корабель дурнів» яскраво змалював нероб, які вирушили в море у пошуках країни Глупландії. Еразмом Ротердамським під впливом Мора Еразм написав свою «Похвалу глупоті»

У Нікколо Макіавеллі у своїй книзі «Володар» Макіавеллі розгортає ідею диктатури необмеженої влади при формальному збереженні республіканського устрою: щоб досягти поставленої мети, можновладець має право використовувати будь-які засоби, навіть ті, що належать до аморальних.

Мистецтво. Зрілого італійського Відродження називають Високим Ренесансом.

Досить трьох імен, щоб уявити значення Високого Ренесансу: Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонарроті. Їх життєві шляхи часто перетинались, вони були суперниками, ставились один до одного вороже. Мали дуже різні художні й людські індивідуальності. Та саме ця трійця видатних представників свого часу уособлює найвищі досягнення італійського Відродження.

Леонардо да Вінчі поєднував у собі ледь не всі можливі здібності і таланти. Обличчям вродливець, надзвичайної фізичної сили, відмінний танцюрист, співак, музикант, живописець, скульптор, дотепний інженер, математик, анатом, біолог,фізик, архітектор, артилерист, географ, зоолого, астроном. Леонардо да Вінчі об'єднував у собі і митця, і вченого, він не бачив різниці між проектуванням механізму і малюванням картин. Пожив Леонардо 67 років, але можна знайти не більше 20 живописних робіт, які йому належать. Мабуть найзнаменитішою картиною у світі є «Мона Ліза».У цьому портреті художник справді досяг досконалості. В образі молодої флорентійки втілено образ самої епохи. Відродження; гармонія, інтелект, велич. Припускають, що свою Джоконду Леонардо малював з самого себе. Зовнішньо нерухома модель передає рух душі. Ледве помітна іронічна посмішка, пильний мудрий погляд, спокійна і урочиста постань, а також ще щось, чого не можна пояснити і до кінця зрозуміти. Мабуть це перший психологічний портрет, який не потребує оцінок критиків, а має право на самостійне духовне життя.

«Божественним Санті» назвали сучасники Рафаеля який прожив недовго 37 років, але досить щасливо. Життя він шукав досконало - гармонійний образ і знайшов в жінці матері. Це видно в усіх мадоннах. Рафаель залишив нащадкам фрески - алегорії на стінах папських кімнат у Ватикані, портрети відомих людей свого часу. Крім того, він був головним архітектором величного Собору Петра в Римі, який не закінчив через передчасну смерть.

Третій знаменитий майстер Високого Відродження - Мікеланджело Буонарроті, який був архітектором, поетом, живописцем, і скульптором. Вище за все він ставив скульптуру. Техніка обробки каменя, яку використовував Мікеланджело, була дуже складною і відрізняється від сучасної. Сучасні майстри створюють образ завдяки ліпленню, а Мікеланджело – відколюванню та різьбі, що вимагало від скульптора безпомилковості кожного руху, майстерності і терпіння. Мікеланджело говорив, що добре зробленою є та скульптура, яку можна скотити з гори і в неї не відколеться жодна з частин. Мабуть цю техніку виконання його скульптури як масивні і тяжкі. Герої скульптур Мікеланджело – титани – сильні, м'язисті, горді, красиві суперники олімпійських богів.

Одна з ранніх робіт Мікеланджело відома всім – статуя Давида. Уславився Мікеланджело і як живописець. Він працює над розписом стелі Сікстинської капели у Ватикані площею 600 м. Мікеланджело присвячує цю гігантську фреску біблійним та античним легендам, починаючи від створення світу і закінчуючи Апокаліпсисом. Сотні фігур, ціле покоління давніх персонажів, де є і старі 18 м, без помічників створював Мікеланджело свій шедевр живопису, в якому помітним стає формування нової техніки малюнку, розрахованої на сприйняття глядачами «знизу - вгору».

Після смерті Рафаеля Мікеланджело продовжує будівництво Собору святого Петра в Римі. Набагато переживши свої сучасників Леонардо да Вінчі та Рафаеля, Мікеланджело помер у віці 89 років на початку занепаду великої культурної епохи.

Особливої уваги пізнє Відродження. Початок пізнього Відродження в Італії у часі збігся з початком доби Реформації, яку інколи називають Північним Ренесансом, і яка об'єднує культурний розвиток країн Північної Європи – Німеччини, Нідерландів, Швеції, Франції, Англії, а також(частково)Іспанії.

В Нідерландах більше, ніж в інших країнах Європи художник зберігав зв'язок з ремісничими цехами і сприймався як «майстер», «ремісник».Героями їх картин були представники різних верст населення: селяни, ремісники, убогі, каліки. Їх цікавила не ідеалізація і величність життя, а неприховане, відверте, іноді навіть потворне його зображення. Найяскравіше ці риси виявилися у творчості.

Ієронім Босх (близько 1450- 1516) малював картини у вигляді похмурих містичних алегорій, сповнених сатири і гротеску в зображенні людей. У творчості Босха примхливо поєднується фантастичні істоти і живі люди, реальність і передчуття майбутнього («Сад утіх», «Корабель дурнів»).Значне місце в його творчості осідала релігійна тематика.

Відродження Німеччини своїм значним внеском у скарбницю європейської культури зобов'язане передусім генію Альберта Дюдера. Створений ним образ людини доби німецького Ренесансу самобутній і відрізняється від італійського ідеалу. Творчість Дюрера є глибоко національною. Герой його картин – сильна, вольова, енергійна людина, позбавлена внутрішнього спокою і гармонії. Значного успіху з великих своїх робіт - 15 гравюр на тему Апокаліпсису.

Французьке Відродження починається пізніше італійського. Видатним представником французького Відродження є письменник Франсуа Рабле. Став професором анатомії і медицини, викладачем якої був у нього Нострадамус. Досить химерне відображення у новому жанрі гротескного роман, який виходив по частинах протягом 12 років і отримав узагальнюючу назву «Гаргаенюра і Пантагрюель». У творі йдеться про двох велетнів – батька й сина. Оповідаючи про їх сповнене курйозів життя, Рабе своєрідно вирішує проблеми свого часу. Письменник висміює середньовічний суд, феодальні війни, стару систему виховання, релігійний фанатизм, схоластику. Висміюванню піддано усе, включаючи й читачів роману, до яких автор нерідко звертається виразами читачів роману, до яких автор нерідко звертається виразами на кшталт «любі мої учні та інші шалопаї» або «милі мої сукні діти».

Іспанії дуже повільно відходила від традицій середньовічного мистецтва. В картинах іспанських художників обмежені реалістичні прийоми передачі простору та об'єму, переважає плоскінний принцип. Живопис зосереджується в внутрішніх переживаннях людини. Одним з видатним іспанських художників доби пізнього Відродження Ель Греко. Деякі з образів Ель Греко своєю статечністю і внутрішньою напругою нагадують візантійські ікони, тоді як інші, здається належать до фантастичного – нереального світу.

Засновником іспанської національної драматургії став поет Лопе де Вега, автор близько 1.800 п'єси різної тематики «Собака на сіні».Глибоко Життєрадісний поет і драматург Лопе де Вега уникав у своїй творчості трагічних мотивів. Його творам притаманні оптимізм, ідеалізація дійсності, увага до особистих переживань людини.

Надзвичайно самобутньою була іспанська прозора література, найяскравішою постаттю якої є Мігель де Сервантес Сааведра. Найвідоміший роман Сервантеса «Дон - Кіхот»автором був задуманий, насамперед, як гротескна пародія на рицарські романи і сатира на сучасну діяльність. «Дон – Кіхот»- дрібний ідальго, який начитавшись романів, вирішив стати мандрівним рицарем. Сервантес засуджує не самого Дон – Кіхота – людину благородну, чуйну, добру, а безпорадну утопію рицарства свого героя. В образі Дон – Кіхота, якому автор безсумнівно божевілля героя виникає тільки там, де йдеться про рицарство. Дон – Кіхот – це носій високих гуманістичних ідей іспанської готики і Відродження..

У творчості видатного англійського гуманіста Уїльяма Шекспіра основним предметом зображення стає внутрішній світ людини у зіткненні з оточуючою дійсністю. У комедіях, хроніках, сонетах, трагедіях Шекспір змальовує боротьбу людських пристрастей, показує життя у всіх його протиріччях. Читаючи твори Шекспіра, відчуваєш потяг автора до створення образів волелюбних і благородних героїв – індивідуалістів, що мають достатньо сильний характер, аби протистояти суворій долі. Це своєрідні титани. Шекспір створив цілий ряд позитивних герої, які навіть у трагічному фіналі зберігають віру в перемогу своїх ідеалів(«Король Лір», «Гамлет», «Отелло», «Ромео и Джульєтта», «Юлій Цезар»),сам одіялі режисери – постановники нерідко вносили певні зміни. Трагічні розв'язки вони замінювали на щасливі, «Вболіваючи» за долю улюблених персонажів.

Що стосується самого Шекспіра, то він був не лише геніальним драматургом, а й талановитим режисером своїх творів, які виставлялися у спеціально обладнаному театрі «Глобус».Короткотривала діяльність «Глобусу» стала новою сторінкою в історії світового театру, якою відкривається доба нового драматургічного мистецтва.

Дата добавления: 2015-05-10