П О Л О Ж Е Н Н Я 2 страница

- містити принципово новий матеріал, що включає опис нових фактів, явищ і закономірностей або узагальнення раніше відомих положень з інших наукових позицій або у зовсім іншому аспекті;

- передбачати елементи наукової полеміки; наводити вагомі й переконливі докази на користь обраної концепції, всебічно аналізувати і доказово критикувати протилежні їй точки зору.

Обсяг (без бібліографії та без додатків) роботи магістра: комп`ютерний набір – до 3-х друк. аркушів/70 сторінок машинописного тексту (відповідно: вступ – до 5 стор., висновки – 3-4 стор.). Список використаних джерел складає приблизно 70 джерел.

СТРУКТУРА МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

Титульний аркуш містить (у такій послідовності):

- назву міністерства та вищого навчального закладу, де виконано дипломну роботу магістра;

- гриф допущення до захисту;

- повну тему роботи;

- прізвище, ім’я, по батькові автора роботи;

- відомості про наукового керівника;

- місто і рік виконання.

Приклад оформлення титульного аркуша наведено у додатку В.

Зміст містить: перелік скорочень та умовних позначень (якщо вони є); вступ; заголовки розділів і підрозділів (якщо вони є); висновки; список використаних джерел; резюме; додатки (якщо вони є), із вказівкою номера сторінки.

Правила оформлення магістерської роботи

Магістерську роботу друкують на одній стороні аркуша білого паперу формату А-4.

- шрифт – Times New Roman (для значеннєвого виділення прикладів, понять тощо допускається використання інших шрифтів);

- розмір шрифту – 14;

- відстань між рядками – 1,5 інтервали (до 30 рядків на сторінці);

- верхній і нижній береги – 20 мм, лівий – 30 мм, правий – 10 мм.

Заголовки структурних частин дипломної роботи: ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, РЕЗЮМЕ друкують великими літерами симетрично до тексту.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць подають арабськими цифрами без знака № у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, підрозділу і пункту, між якими ставлять крапку (наприклад, 1.3.2 – другий пункт третього підрозділу першого розділу), потім у тому ж рядку йде заголовок пункту (пункт може не мати заголовка).

Тема роботи магістра визначається науковим керівником і затверджується на засіданні кафедри та радою факультету, на якому навчається студент, за рік до закінчення університету.

Дипломна робота повинна мати обгрунтування актуальності обраної теми, визначення об’єкта, предмета і цілей дослідження.

У роботі необхідно розкрити суть проблеми на основі опрацьованої літератури.

Робота магістра має виявити вміння студента грамотно проводити дослідження, інтерпретувати, систематизувати і класифікувати одержані результати.

В роботі повинні бути чітко сформульовані висновки, яких дійшов студент у ході дослідження, та рекомендації щодо використання у практиці розробленої технології навчання.

Робота магістра виконується державною або іноземною мовою, яка вивчається.

Мета і завдання дослідження.

Мета конкретизується у завданнях. Обов'язковим для більшості досліджень має бути: 1) експериментальна чи дослідно-експериментальна перевірка висловлених ідей, створеної моделі, запропонованої педагогічної технології або апробація їх на практиці; 2) вироблення на основі отриманих результатів конкретних рекомендацій для учнів та педагогів, спрямованих на поліпшення навчання та виховання.

Важливим, конкретизуючим мету завданням є формування теоретичної концепції, ядром якої слугує гіпотеза дослідження, що покликане розв'язати виявлені суперечності.

Методи дослідження

Характерною рисою наукового дослідження, яка вирізняє його від інших видів дослідження є використання наукових методів. Визначальною рисою наукового методу є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних вчених. Методи поділяються на дві групи: теоретичні та емпіричні.

Наукове дослідження — це процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

У методології наукових досліджень розрізняють поняття «об'єкт» і «предмет» пізнання.

Об'єктом пізнання прийнято називати те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника. Об'єктом наукового дослідження є навколишній матеріальний світ, та форми його відображення у свідомості людей, які існують незалежно від нашої свідомості, відбираються відповідно до мети дослідження. Досліджувати можна не тільки емпіричний об'єкт (якість продукції, собівартість виробів), а й теоретичний (дія закону вартості).

Предмет пізнання — це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об'єкта. Наприклад, усі суспільні науки в принципі пізнають один об'єкт —суспільство, але мають різні предмети; політична економія — систему виробничих відносин, економічна статистика — кількісну сторону економічних явищ;бухгалтерський облік, аналіз і аудит — господарську діяльність підприємців та ін.

Предмет є вужчим поняттям, ніж об'єкт і виступає його складовою.

Практична значимість (цінність) результатів є обов’язковою у вступі автореферату та дисертації, в якому відображаються застосування результатів дослідження в практиці: наводяться результати практичного використання отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання.

Практичне значення одержаних результатів наводиться у вступі в авторефераті та дисертації в стислому вигляді. У двох-трьох реченнях описується використання або рекомендації щодо практичного використання результатів дослідження із зазначенням за наявності форми використання та реквізитів, які підтверджують використання документально.

До результатів практичного використання в галузі гуманітарних наук ставляться нові методи, способи, методики, які використані або можуть бути використані у відповідній галузі, із зазначенням ступеня готовності до використання або масштабів використання.

Практичне використання результатів досліджень може бути оформлено актом впровадження, в якому зазначаються конкретні результати дисертаційної роботи, використані в роботах організації, в яких впроваджуються практичні результати.

Практичне використання результатів може бути підтверджено їх включенням в різні програми, правила, прогнози розвитку, нормативні документи, керівництва, положення, інструкції, методики і т.д. Документами, що підтверджують практичне використання, можуть бути акти впровадження, укладення та довідки органів влади, господарюючих суб’єктів, а також затверджені нормативні документи, рекомендації, методичні вказівки, в які включені результати дисертаційного дослідження.

Практичне використання результатів може бути також підтверджено їх включенням до навчально-методичної літератури (підручники, навчальні та методичні посібники і т. д.), що підтверджується довідками від навчальних та наукових закладів.

Також наводиться практичне використання результатів дисертаційного дослідження.

Під науковою ефективністю розуміються нові знання про суспільство і мислення, які дозволили виявити нові факти, зв’язки, закономірності, закони.

Економічна ефективність визначається можливістю економії людських, матеріальних або фінансових ресурсів.

Соціальна ефективність визначається поліпшенням умов праці і життя населення, удосконалення освіти та охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.

Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).

3. Текст.

4. Підпис рецензента.

5. Дата.

6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).

Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.

Типовий план написання тексту рецензії

1. Об'єкт і предмет аналізу.

2. Актуальність теми.

3. Короткий зміст.

4. Формулювання основної тези.

5. Загальна оцінка.

6. Недоліки, хиби, огріхи праці.

7. Висновки.

Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.

Наукова рецензія виконує такі функції: інформування, тобто ознайомлення з науковим твором (або кількома творами); оцінювання та осмислення у науковому соціумі певного знання.

Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.

Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).

На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.

Вища атестаційна комісія України (ВАК України) — колишній центральний орган виконавчої влади України, підвідомчий Кабінету Міністрів України. ВАК займався атестацією наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Структура:

ВАК України очолював голова, якого призначав на посаду та звільняв з посади Президент України. Голова ВАК України мав заступників. У ВАК України були також посади заступників голови, вченого секретаря. Голова ВАК України ніс персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ВАК України завдань і здійснення нею своїх функцій, розподіляв обов’язки між заступниками і вченим секретарем, визначав ступінь відповідальності заступників, вченого секретаря, керівників структурних підрозділів ВАК України

Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належали до компетенції ВАК України, діяла президія ВАК України, склад якої затверджував Кабінет Міністрів України. До складу президії входили голова ВАК України, його заступники та вчений секретар ВАК України за посадами, керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також провідні вчені-представники державних академій наук і державних вищих навчальних закладів.

Склад президії затверджувався Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК України терміном на 3 роки.

У ВАК України могли утворюватися консультативні та інші дорадчі органи. Склад і положення про ці органи затверджував голова ВАК України. Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджував Кабінет Міністрів України.

Завдання:

Основними завданнями ВАК України були:

§ формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;

§ забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

§ координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

§ розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

ВАК України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Вищу атестаційну комісію України.

Ліквідація:

Згідно з указом Президента України №1085 від 9 грудня 2010 року «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», 16 вересня 2011 року ВАК України ліквідовано, поклавши її функції на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

41.; 42.; 43.: 44.; 45. ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 25 лютого 1999 року № 216/99

про Вищу атестаційну комісію України

1. Вища атестаційна комісія України (ВАК України) є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України.

ВАК України реалізовує державну політику у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

2. ВАК України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

ВАК України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень ВАК України організовує виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією.

3. Основними завданнями ВАК України є:

§ формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;

§ забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

§ координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;

§ розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

4. ВАК України відповідно до покладених на неї завдань:

1) формує в установленому порядку мережу спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук у вищих навчальних закладах, науково-дослідних (науково-технічних) установах та інших організаціях, що проводять наукові та науково-технічні дослідження, затверджує персональний склад зазначених рад і перелік спеціальностей, за якими ці ради можуть проводити захист дисертацій, присуджувати наукові ступені;

2) організовує і проводить періодичну атестацію спеціалізованих учених рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ, інших організацій, що проводять наукові та науково-технічні дослідження (далі — спеціалізовані вчені ради);

3) отримує звіти про роботу спеціалізованих учених рад, припиняє або обмежує в установленому порядку їх діяльність;

4) формує мережу експертних рад і за їх участі проводить експертизу дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук і атестаційних справ, які надходять із спеціалізованих учених рад, учених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ, періодично проводить оновлення складу експертних рад;

5) затверджує за погодженням з Міністерством освіти України перелік спеціальностей, за якими проводиться захист дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань;

6) розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, вченого звання старшого наукового співробітника;

7) аналізує разом із заінтересованими міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади актуальність дисертаційних досліджень з урахуванням вимог науково-технічного та суспільного прогресу, розробляє відповідні рекомендації для керівників вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ і спеціалізованих учених рад;

8) надсилає у разі потреби до відповідних спеціалізованих учених рад і вчених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ дисертації на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, атестаційні справи на додаткову експертизу для визначення їх відповідності встановленим вимогам;

9) видає в установленому порядку дипломи кандидата наук і доктора наук;

10) присвоює на підставі рішень учених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ учене звання старшого наукового співробітника та видає в установленому порядку атестати старшого наукового співробітника;

11) скасовує рішення спеціалізованих учених рад про присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук у разі порушення цими радами встановленого порядку присудження наукових ступенів;

12) позбавляє в установленому порядку наукових і науково-педагогічних працівників наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, вченого звання старшого наукового співробітника;

13) розробляє і подає на затвердження Кабінету Міністрів України проект порядку присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, розглядає пропозиції щодо удосконалення порядку атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

14) разом із заінтересованими державними установами й організаціями організовує роботу, пов’язану з установленням еквівалентності дійсних в Україні документів, що засвідчують присудження наукових ступенів, аналогічним документам, виданим органами атестації інших держав;

15) вирішує в установленому порядку питання нострифікації (визнання) в Україні документів, що засвідчують присудження наукових ступенів, виданих відповідними органами інших держав;

16) розглядає апеляції на рішення спеціалізованих учених рад щодо присудження (неприсудження) наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, а також учених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ щодо присвоєння (неприсвоєння) вченого звання старшого наукового співробітника;

17) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням;

18) бере участь у роботі міжнародних організацій, конгресів і конференцій, проводить наради, семінари й інші заходи з питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

19) аналізує стан розвитку мережі аспірантури та докторантури, рівень забезпеченості держави науковими й науково-педагогічними кадрами вищої кваліфікації;

20) створює банки даних щодо наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

21) забезпечує видання інформаційних матеріалів з питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

22) надає платні послуги у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України;

23) здійснює інші повноваження, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

5. ВАК України має право:

§ скликати міжвідомчі наради з питань, що належать до її компетенції;

§ представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях під час підписання міжнародних договорів України з питань нострифікації (визнання) документів, що засвідчують присудження наукових ступенів, співробітництва у галузі атестації наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

§ одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від органів державної статистики — статистичні дані (безоплатно), необхідні для виконання покладених на неї завдань;

§ утворювати в межах своїх повноважень організації, діяльність яких спрямована на реалізацію її основних завдань, виступати в установленому законодавством порядку засновником таких організацій.

6. ВАК України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав.

7. ВАК України у межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Нормативно-правові акти ВАК України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

8. ВАК України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. Голова ВАК України має заступників.

Заступники голови ВАК України, вчений секретар ВАК України призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства.

9. Голова ВАК України несе персональну відповідальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на ВАК України завдань і здійснення нею своїх функцій, розподіляє обов’язки між заступниками і вченим секретарем, визначає ступінь відповідальності заступників, вченого секретаря, керівників структурних підрозділів ВАК України.

10. Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції ВАК України, утворюється президія ВАК України.

До складу президії входять голова ВАК України, його заступники та вчений секретар ВАК України за посадами, керівники інших центральних органів виконавчої влади, а також провідні вчені — представники державних академій наук і державних вищих навчальних закладів.

Президія ВАК України розглядає і затверджує атестаційні висновки щодо дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук і доктора наук, приймає рішення про видачу дипломів кандидата наук і доктора наук, а також рішення про видачу атестатів старшого наукового співробітника.

Склад президії затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням голови ВАК України строком на 3 роки.

Засідання президії ВАК України вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її складу.

Рішення президії ВАК України приймаються відкритим або таємним голосуванням більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні, та проводяться в життя наказами ВАК України.

11. У ВАК України можуть утворюватися інші дорадчі та консультативні органи. Склад і положення про ці органи затверджує голова ВАК України.

12. Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджує Кабінет Міністрів України.

Штатний розпис та єдиний кошторис доходів і видатків центрального апарату ВАК України затверджується в установленому порядку.

13. ВАК України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Дата добавления: 2015-05-07