Детальніше розглянемо ці етапи

1. Перший етап комунікацій починається з формування ідеї або відбирання інформації. Відправник вирішує, яка ідея або повідомлення буде предметом обміну. На жаль, більшість спроб обміну інформацією зриваються на цьому етапі, оскільки відправник не витрачає достатнього часу на обдумування ідеї. У такому разі варто дотримуватись правила: "не розпочинай говорити, не почавши думати".

2. На другому — відправник має за допомогою символів закодувати ідею в повідомлення; обрати канал, сумісний з типом символів, які він використовував для кодування. До загальновідомих каналів належать: передача мови, письмових матеріалів, електронні засоби зв'язку (комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки та ін.).

3. На третьому етапі відправник використовує канал для доставки повідомлення одержувачу.

4. На четвертому — одержувач повідомлення декодує його. Декодування — це переведення символів відправника в думки одержувача. Обмін інформацією вважають ефективним, якщо одержувач продемонстрував розуміння ідеї, виконав дії, які чекав від нього відправник.

Важливу роль у комунікаціях відіграє зворотний зв'язок. За наявності такого зв'язку відправник і одержувач обмінюються комунікаційними ролями. Зворотний зв'язок необхідний, щоб з'ясувати, в якій мірі повідомлення було сприйняте і зрозуміле. Менеджер, котрий не налагодить зворотного зв'язку для отримання інформації, однак виявить, що ефективність його управлінських дій різко зменшилася.

У комунікаціях існує шум, який може змінити зміст інформації.

Шум — це будь-який додатковий сигнал, не передбачений джерелом інформації, він створює помилки в передачі. Сюди належать стенографічні помилки, помилки друкарок, помилки телетайпа, комп'ютера, неправильне тлумачення слів та ін.

В усній мові джерелом інформації є мозок, передавачем — голосові зв'язки, комунікаційним каналом — повітря, одержувачем — вухо слухача, користувачем — його мозок. Шум — це побічні звуки, що ускладнюють сприйняття повідомлення. Певні шуми є завжди, тому на кожному етапі процесу обміну інформацією відбувається деяке спотворення її змісту. Високий рівень шуму призводить до помітної втрати змісту і може повністю блокувати спробу встановлення інформаційного обміну.

15. Інтерактивний аспект комунікації як процесу обміну інформацією.

Інтерактивний аспект комунікації аналізує характер організації взаємодії суб'єктів, котрі реалізують суб'єкт-суб'єктні відносини в процесі обміну інформацією, знаннями, думками, ідеями та діями, а також форми спільної діяльності (злагода, пристосування, конкуренція, конфлікт). Взаємодія між комунікантами можлива за наявності в них спільного соціального досвіду: «... чим більший спільний досвід, тим більше спільних соціальних зв'язків», тим адекватніше зрозуміє адресат повідомлення, замислене адресантом. Це є основою, на якій досягається адекватна інтерпретація його змісту.

Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але й діями.

16. Моделі комунікації (К. Шеннона, Г. Лассуела, П. Лазарсфельда, Е. Каца і У. Шрамма).

Модель Шеннона-Вінера.

У прикладних моделях комунікації, тобто моделях, які в середині XX століття було покликано пояснити процеси руху інформації в технічних системах, що ускладнилися, відслідковуються складові комунікативного ланцюжка з метою прогнозування нових ефективних комунікативних дій (термін Ю.Хабермаса). Основними прикладними моделями комунікації з’явилися моделі К. Шеннона (математична) і Н. Вінера (кібернетична).

У моделі Шеннона-Вінера комунікація також описується як лінійний однобічний процес. Математик Шеннон працював над своєю комунікаційною моделлю наприкінці 1940-х рр. на замовлення лабораторії "Белл Телефон" і це багато в чому визначило "технічний" характер створеної моделі, її "дистанційність" (мал. 1.5.). Головним завданням було зниження "шуму" і максимальне полегшення обміну інформацією. Модель описує п’ять функціональних і один дисфункціональний (шум) факторів комунікативного процесу. До функціональних елементів ставляться:

- джерело інформації, продукуючий повідомлення;

- відправник, що кодує повідомлення в сигнали;

- канал, що проводить це повідомлення;

- одержувач; ціль, або місце призначення.

Сигнал уразливий настільки, наскільки він може бути перекручений шумом. Прикладом викривлення може бути накладення сигналів, що одночасно проходять через один канал.

Запропонована математиком К. Шенноном (1948) модель передачі сигналу для технічних систем при допомозі В. Вівера набула такого вигляду:

Рис.1.1. Модель трансмісії сигналу

Ця модель являє собою більш розгалужену систему чинників комунікативного процесу. Він має фази і розглядається як процес трансмісії сигналу, тобто опосередкованої певними засобами передачі сигналу. Передавач від джерела інформації (комунікант) отримує її й у вигляді сигналу через канал під впливом джерела шуму робить передачу інформації; сигнал отримує споживач сигналу, від якого адресат бере інформацію у вигляді її переказу. Комунікативний процес на моделі Шеннона-Вівера цілком придатний для технічних систем. Його можна розглядати як структурований процес встановлення й підтримання контакту між комунікаторами, що являє собою систему фаз процесу контактування і має характер трансмісії сигналу при використанні технічних систем спілкування.

Модель включає п'ять елементів: джерело інформації, передавач, канал передачі, приймач і кінцеву мету, розташовані в лінійній послідовності (лінійна модель). Надалі модель передивлялася з тим, щоб задовольнити потреби інших областей дослідження, пов'язаних з іншими видами комунікації. Переглянута модель включала шість компонентів: джерело, що кодує пристрій, повідомлення, канал, декодує пристрій і приймач. Ці терміни, із змінним успіхом застосовувалися і в інших комунікативних системах. Окрім цих термінів, Шенон ввів ще поняття шуму (надалі це стали пов'язувати з поняттям ентропії і, навпаки, негентропії) і надмірності.

Ентропія (шум) в теорії комунікації пов'язана з тими зовнішніми чинниками, які спотворюють повідомлення, порушують його цілісність і можливість сприйняття приймачем. Негентропія (негативна ентропія) пов'язана з тими випадками, коли неповне або спотворене повідомлення все ж отримане приймачем завдяки його здатності розпізнати повідомлення, не дивлячись на спотворення і бракуючу інформацію.

Поняття ж надмірності, повторення елементів повідомлення для запобігання комунікативної невдачі, тобто, засоби проти ентропії, найчастіше демонструють саме на прикладі природних людських мов. Вважається, що всі мови приблизно наполовину надлишкові: можна залити плямами половину слів тексту або стерти половину слів в радіовиступі, але при цьому все ж збережеться можливість зрозуміти їх. Зрозуміло, є межа допустимого шуму, за порогом якого можливість розуміння.

Статичність моделі Шенона була заповнена поняттям зворотного зв'язку (feedback). Це поняття дозволяло зробити модель ближчою до реальності людської взаємодії в комунікації. Його введення було пов'язане з проникненням ідей кібернетики, зокрема однойменної роботи Норберта Вінера (Norbert Wiener, 1894-1964), ‘батька’ цієї науки. Модель стала динамічнішою. Для того, щоб модель комунікації більшою мірою відповідала потребам в інших областях, окрім телеграфної. Наприклад, психологом Теодором М. Нькомом (Theodore M. Newcomb) була розроблена рухливіша модель комунікації, що відображала взаємодію учасників комунікативного акту, особливо відносно їх когнітивного, емоційного і артистичного аспекту.

Модель Лассуэлла.

У математичних теоріях, як пише А.В. Соколов, поняття інформації не зв’язане ні з формою, ні з утримуванням повідомлень (сигналів), переданих по каналу зв’язку. Інформація, точніше кількість інформації, є абстрактна фікція, розумовий конструкт; вона не існує у фізичній реальності, як не існують логарифми або уявні числа.

В 1948 р. американський політолог Г. Лассуелл запропонував просту й наочну модель комунікативного процесу, що включає п’ять елементів. Модель була створена й застосовувалася головним чином для того, щоб додати структурну організованість дискусіям про комунікацію. У його роботах (як і в працях Н. Вінера) інформаційні зв’язки досліджуються як невід’ємні атрибути життєвої матерії. Сам Г. Лассуелл використовував її для позначення різних напрямків у дослідженнях комунікації.

Кожний елемент формули являє собою самостійну область аналізу комунікаційного процесу:

"Хто говорить" - вивчення комунікатора;

"Що говорить" - контент-аналіз повідомлень;

" По якому каналу" – вивчення СМК;

"Кому" - дослідження аудиторії (реципієнта);

"З яким результатом" - вимір ефективності комунікації.

Для знайомства з досвідом досліджень процесу комунікації ця схема навіть сьогодні є найбільш підходящої, оскільки наочно співвідносить елементи між собою (а також тому, що велика кількість досліджень наступних років проводилася вже в її руслі).

Модель Лассвелла стосується таких актів спілкування, під час яких комунікант чітко формулює комунікативну мету, знає, що він хоче від комуніканта, яких змін позицій чи поведінки. Комунікативний процес при цьому розглядається як одновекторний опосередкований акт впливу на комуніканта, залежний від п’яти чинників спілкування.

Таблиця 4.1.. Рекомендації, щодо дослідження комунікації, що базуються на моделі Лассвела і Холскі.

Ціль	Розділ семіотики	Запитання	Дослідження проблеми
Описати характеристики комунікації	Семантика (знак/ референт) Синтактика (знак/ знак)	Що?	Описувати тенденції у вмісті комунікації. Співвідносити відомі характеристики джерел з повідомленнями, які вони виробляють. Зіставляти вміст комунікації із стандартами.
Як?	Аналізувати техніку переконання. Аналізувати стиль.
Кому?	Співвідносити відомі характеристики аудиторії з повідомленнями, що адресовані для них. Описувати моделі комунікації.
Робити висновки з приводу причин комунікації (процес кодування)	Прагматика (відправник /знак)	Чому?	Забезпечення політичного і військового збору інформації. Аналізувати психологічні характеристики індивідуумів. Робити висновки про культурні зміни. Надавати юридичні свідоцтва.
Хто?	Відповідати на питання стосовно суперечливого авторства.
Робити висновки з приводу ефектів комунікації (декодування)	Прагматика (знак/ одержувач)	З яким ефектом?	Вимірювати читабельність. Аналізувати потік інформації. Оцінювати відповідь на комунікацію.

Модель комунікації Лазарсфельда

Це модель «двоступінчастого потоку комунікації». У результаті досліджень було встановлено, що не відбувається прямого впливу на аудиторію. Вплив на аудиторію опосередковується міжособистісної комунікацією, тобто від засобів масової комунікації ідеї поширюються до «лідерів думок», а вже через них - до всієї аудиторії. Інформація, що надходить перетворюється в результаті міжособистісного спілкування, його зміст інтерпретується «ситуаційними лідерами думок» для своєї соціальної групи. Реальний вплив інформації на аудиторію відбувається тільки в результаті двоетапної комунікації.

Лазарсфельд показав, що Mass media як такі неефективні на рівні окремої людини, вони не змінюють ні його думок, ні його установок, але, проникаючи в первинні групи сусідів, сім'ї, друзів у результаті особистих і групових обговорень, вони впливають на людину і змінюють його думку. ³ Ця модель особливо яскраво проявляється у відношенні інформації, що стосується «високих матерій» - мистецтва, культурної спадщини, історичної пам'яті і т.п.

Подальший розвиток даної моделі пов'язана з виявленням так званих «факторів-посередників», спираючись на які відбувається вплив на людину, наприклад: схильність людини до сприйняття певної інформації; приналежність людини до певної групи і вплив групових цінностей і норм. Саме «фактори-посередники» здатні розхитувати й змінювати усталені точки зору і установки, які призводять до змін у поведінці аудиторії.

Модель Лазарсфельда можна оцінити як двосторонню симетричну модель, так у цьому випадку відправник формує інформацію, яку подають, грунтуючись на інтересах і потребах суспільних груп. Інформація надається громадськості відповідає «правилом адресата», тобто вона зрозуміла аудиторії.

Модель Осгуда - Шрама

У. Шрамм комунікацію визначив як акт встановлення контакту між відправником та одержувачем за допомогою повідомлення. При цьому передбачається, що відправник і одержувач мають загальний зміст, що дозволяє кодувати і відсилати повідомлення, яке адресат в змозі прийняти і розшифрувати. Її головна відмітна риса - постуліровання циркулярного характеру процесу комунікації. Інша її особливість визначається тим, що Шрам та Осгуд звернули свою увагу на поведінку головних учасників комунікації - відправника та одержувача, які кодують, декодують та інтерпретують інформацію.

В одній зі своїх моделей У. Шрамм вводить інтерпретатора і зворотний зв'язок, роблячи модель саморегулюючою. Включення каналу зворотного зв'язку між комутатором і реципієнтом дає можливість останньому передати зворотне повідомлення про прийняте сигналі, перетворюючись при цьому на цей момент із суб'єкта на активний об'єкт комунікації. У такій ситуації дію перетворюється у взаємодію, а така лінійна комунікація розглядається як взаємодія.

Таким чином, ця модель може бути співвіднесена з «двосторонньою симетричною моделлю», яка передбачає активну взаємодію суб'єкта та об'єкта з метою досягнення взаєморозуміння.

Модель комунікації Е. Каца

Теорія використання і задоволення (Uses and gratifications, 1959). Офіційне народження цієї теорії пов'язується із заявою Б. Берельсона про те, що дослідження комунікацій, здається, померли, і відповіддю Е. Каца - дослідження мають рухатися від з'ясування того, що медії роблять з людьми (переконання), до того, що люди роблять з медіями.

Теорія стверджує, що кожен член авдиторії на підставі власних відмінностей відбирає для себе різні повідомлення, у різний спосіб і по-різному на них реагує, оскільки сама інформація, яка надходить із медій, є лише одним із багатьох соціальних і психологічних чинників, що визначають вибір з боку споживача. Це означає, що індивідуальні соціальні та психологічні характеристики членів авдиторії зумовлюють вплив ЗМК так само, як і сама медіаінформація. Тому відбір споживачами програм, фільмів, газет тощо для задоволення певних власних потреб є активним процесом.

Дата добавления: 2015-05-07