Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

Поняття та ознаки особистих немайнових прав

Цивільне право регулює два види суспільних відносин — майнові та немайнові. Якщо майнові пов'язані із власністю, то немайнові позбавлені економічного змісту.

В будь-якій сучасній цивілізованій демократичній країні права людини посідають найважливіше місце. Загальна декла­рація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. проголошують право кожної людини на життя, свободу, особисту недоторканність тощо. Положення міжнародних правових актів знайшли своє відобра­ження в Конституції та в Книзі другій ЦК України "Особисті немайнові права фізичної особи", яка складається з трьох глав та 47 статей (статті 269—315).

Характерними ознаками особистих немайнових прав є такі:

• вони мають нематеріальний характер;

• за своїм характером вони є абсолютними правами;

• ці права належать кожній без винятку фізичній особі та
спрямовані на її розвиток;

• їх виникнення та припинення пов'язане, як правило, із
народженням та смертю фізичної особи і більшості з них вона
не може бути позбавлена.

Необхідність класифікації особистих немайнових благ зу­мовлена необхідністю з'ясувати їх спільні риси та особливості, для того, щоб можна було не лише належним чином реалізову­вати ці права, а й гарантувати та захищати їх.

В ЦК особисті немайнові права поділено на два види:

• особисті немайнові права, що забезпечують природне існу­
вання фізичної особи;

• особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття
фізичної особи.

До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (статті 281—293 ЦК), законодавець відносить: право на життя; право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу та на інформацію про стан свого здо­ров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні; право на свободу та особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю, опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

Головним фундаментальним правом людини є право на життя. Фізична особа не може бути позбавлена життя і має право захищати його від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом.

Право на життя складається із двох повноважень: право на збереження життя і право на розпорядження життям.

Право на життя пов'язане з рядом проблемних питань:

• 3 якого моменту людський плід стає життєздатним і штучне
переривання вагітності буде вважатися протиправним?

• Чи має право на життя особа, яка народилася з фізичними
аномаліями, які несумісні із життям?

• Чи допустимо з етично-моральних та правових міркувань
використання клітин абортованих плодів?

Так, в США життя малолітньої дитини могла врятувати лише операція із трансплантації нирки. Батьки дитини зачали дитину-донора та вилучили у недоношеного плоду нирку. Дитина була врятована, але плід загинув.

• В який момент закінчується життя людини і її можна
використовувати як донора?

• Чи допустимо використовувати досягнення генної інже­
нерії з метою створення "штучної" людини та ін.

В свій час відомий лікар Гіппократ розглядав людський 7-мі-сячний плід як abortus. Сучасні досягнення медицини дозволили врятувати життя дівчинки, яка народилася вагою 259 г і зріст якої сягав 15 см.

В 1950 р. в Москві народилися сіамські близнюки — сестри К., яким по досягненні 16 років видали два паспорти, хоча і виникало питання: визнавати їх за одного суб'єкта права чи за двох.

Право на власне життя в аспекті розпорядження життям розглядається як можливість піддавати його ризику і самостій­но вирішувати питання про припинення життя. Так, прикладом розпорядження своїм життям свідомо і добровільно є здійснення щодо себе небезпечних наукових експериментів, категорична відмова від операції, яка має врятувати життя.

Однією із жахливих пошестей початку XX ст. була жовта лихо­манка від якої помирало до 85% осіб, які захворіли. Боротьбу з цією безжалісною хворобою очолив американський вчений В. Рід. Саме він за допомогою семи добровільно інфікованих доброволь­ців зміг перемогти малярію. "Єдина умова, яку ми ставимо, — заявив один з них, рядовий Кісінджер, — що ви ніколи не будете ставити питання щодо нагороди". Кісінджер залишився живим, відбувшись паралічем ніг. Йому все ж таки присудили нагороду: 115 доларів і золотий годинник, що був урочисто вручений в при­сутності солдатів та офіцерів.

Закон не заперечує права громадянина самостійно розпоря­дитися своїм правом на припинення життя. Однак ні лікар, ні інші особи не вправі вчиняти будь-які дії, спрямовані на при­пинення життя такого громадянина. Так, ч. 4 ст. 281 ЦК забо­роняє задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія).

До складу суб'єктивного цивільного права на життя належать і повноваження майбутніх батьків на штучне запліднення, повноваження вагітної жінки на штучне переривання вагітності, повноваження на стерилізацію.

Право на охорону здоров'я. Право на охорону здоров'я тісно пов'язане з правом на життя. Відповідно до Статуту (Консти­туції) Світової організації охорони здоров'я 1946 р. — це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів.

Складовими права на охорону здоров'я є право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан свого здоров'я; право на медичне стра­хування.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Кожна фізична особа має право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання і поширення.

Право на свободу та особисту недоторканність — це осо­бисте немайнове право, яке складається з двох взаємопов'язаних складових: права на свободу та права на особисту недоторкан­ність.

Право на свободу включає заборону будь-якої форми пси­хічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчи­нення інших дій, що порушують це право.

Право на особисту недоторканність — передбачена законом заборона фізичного, психічного чи будь-якого іншого пося­гання на особу з боку іншої особи (фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню). Зміст права на особисту недоторканність включає і право фізичної особи (на випадок смерті) розпорядитися своїми органами та анато­мічними матеріалами, тілом, кістяком, наприклад, передати їх науковим, медичним або навчальним закладам.

Так, в Москві в інституті мозку зберігається мозок В. Леніна, Й. Сталіна, М. Горького, С. Крова, В. Маяковського, А. Сахарова. Соліст групи "Роллінг Стоунз" М. Джагер продав свій прах одній із австрійських фірм, яка планує після кремації помістити попіл в сто пісочних годинників і продавати його прихильникам по 1 млн дол. за штуку.

Право на сім'ю, опіку або піклування. Фізична особа, яка досягла шлюбного віку, незалежно від стану здоров'я має право на сім'ю. Право на сім'ю охоплює: право на створення сім'ї; право на підтримання зв'язків із членами своєї родини; забо­рона розлучення з сім'єю проти волі фізичної особи; заборона на втручання в сімейне життя фізичної особи.

Дата добавления: 2015-05-10