Варіант №12. 1.Українські землі у складі Великого князівства Литовського

1.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

2. Іван Виговський. Гадяцький трактат.

3. Суспільно – політичне життя в Україні в 1930-х рр. Сталінські репресії.

1.Українські землі у складі Великого князівства Литовського

.Велике князівство Литовське утворилося в середині ХІІ ст., коли під загрозою німецьких рицарів-хрестоносців під владою литовського князя Міндовга.

У 40-80-х роках XIV ст. до Великого князівства Литовського приєднуються Поділля, Волинь, Київщина, Переяславщина, Чернігівщина й Сіверщина. Землі колишньої Русі у складі нової держави переважали не лише територіально (співвідношення між ними та власне литовськими землями в 1430 р. становило 12:1), а й відзначалися значно вищим рівнем суспільного розвитку. Не випадково руська мова стала державною, а руські правові норми й форми організації влади переносяться на литовський ґрунт. Великий литовський князь Ольгерд запозичив з Русі принцип володарювання: право на нього визнавалося лише за одним князівським родом, представники якого підкорялися старшому в роду. У XV ст. зростає роль дорадчого органу - ради при князі (пані/рада). Відповідно назву держави було змінено на Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське.

В 1323-1324 рр. литовський князь Гедимін ( 1316—1341 рр.) йде на руські землі та приєднує до Литви Київське князівство, Берестейську і Дорогочинську землі. В 1340 р. Гедимін сажає на князівство в Волинській землі свого сина Любарта Гедимінича (1340-1385).

В 1340 р. угорсько-польські війська під керівництвом польського короля Казимира ІІІ (1333-1370) вторглись в Галичину і оволоділи Львовом. Так почалася боротьба за галицько-волинські землі між Литвою та Польщею.

Литовський князь Ольгерд (1345-1377) при симпатії українського населення, що знаходилося під золотоординським ігом, починає похід на Чернігово-Сіверщину і Київщину. До 1362 р. ці території опиняються під владою Ольгерда.

До кінця 40-х років XIV ст. сини Михайла-Коріата Гедиміновича опанували територію між Дністром і Південним Бугом (у середній течії), яка складала частину Подільської землі, що належала Золотій Орді.

Восени 1362 р. неподалік р. Сині Води військо Ольгерда розгромило монголів західного улусу Золотої Орди. Завдяки цій перемозі Київська, Чернігівська, Сіверська, Переяславська, Подільська й Волинська землі закріплюються у складі Литви. Проте це не означало їх визволення від Золотої Орди, бо Ольгерд продовжував визнавати їх данницьку залежність від хана. Лише наприкінці XIV ст. хан Тохтамиш своїм ярликом передав їх Литовському князівству. Ольгерд відновив їхній удільний устрій, але на чолі князівств поставив представників литовської династії (своїх синів і племінників). Удільні князі перебували у васальній залежності від великого князя, зобов'язуючись «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти в його розпорядження своє військо. У 1370-1386 рр. Галичиною оволоділа Угорщина. В умовах боротьби за владу син Ольгерда Ягайло, шукаючи підтримки в Польщі, уклав в 1385 р. з нею Кревську унію (союз). Вона передбачала приєднання до Польщі Литовського князівства, повернення захоплених у неї земель та прийняття литовцями католицизму (до цього часу вони залишалися язичниками). Наступного року Ягайло під ім'ям Владислава хрестився, одружився з польською королевою Ядвігою і коронувався як «володар і король Королівства Польського».

Зусиллями литовського князя Вітовта ( 1392-1430) до Литви були приєднані південноукраїнські степи аж до Чорного моря. Це відбулося у 1397-1398 рр. внаслідок розгрому дрібних татарських ханів.

Пропольська політика зумовила швидку появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392— 1430 рр.). Підтриманий зброєю литовських феодалів та руських удільних князів, він 1392 р. був визнаний Польщею довічним правителем Литовського князівства. З метою централізації управління.Особливість приєднання українських земель до Литви полягала в тому, що воно відбувалося під гаслом звільнення від золотоординської залежності, без насильства, зі збереженням існуючих віри, мови, судочинства, традицій життя.

2. У серпні після того, як Юрій Хмельницький зрікся влади на корсунській Раді обирають гетьманом України Івана Виговського. Новий гетьман у внутрішній і зовнішній політиці йшов слідами Б.Хмельницького. він почав впроваджувати кілька програм: у жовтні 1957р підписав угоду з Шведами;відновив союз з Кримським Ханством; розпочав переговори з Польщею; хотів укласти угоду з Росією, рівна держава.

У своїй внутрішній політиці він спирався на козацьку старшину. Проти політики гетьмана було селянства, міщанство, дрібне козацтво. Саме вони підняли повстання у 1657 році. 11 червня 1658 р. заколотники були розбиті. У вересні 1658 р. був підписання Гадяцький трактат, про унію між Україною, Польщею, Литвою,

який передбачав: і) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією, тобто особою спільного короля; 2) найвища законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх земель Князівства Руського; 3) на чолі виконавчої влади мав стояти гетьман, який обирався пожиттєво і затверджувався королем; 4) князівство Руське повинно було мати свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисяч-не військо, українське діловодство; 5) перебування польських та литовських частин на українській території заборонялося, а при нагальній потребі вони підпорядковувалися українському гетьманові; 6) загальна свобода віри, слова, друку тощо. Укладаючи Гадяцький договір, І.Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин; відкривалися можливості доступу в Україну польської шляхти тощо. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників. Саме він викликав невдоволення Росії, яка розпочала війну проти Гетьмана. Виговський за важких політичних обставин зрікається булави і виїжджає до Польщі (1659р).

3. З кінця 20-х рр. починає затверджуватися сталінський тоталітарний режим, оформлюється культ особи Сталіна, відновлюються репресії, дещо призабуті за роки непу. Сталінський курс на суцільну масову колективізацію і ліквідацію куркуля як класу, на форсовану індустріалізацію, неминуче повинен був викликати опір з боку різних верств населення в Україні, в першу чергу селянства та інтелігенціїВже на початку 1928 р. відбувся процес над старими спеціалістами Донбасу, який дістав назву "Шахтинська справа". Стара технічна інтелігенція була звинувачена у "шкідництві". З 49 засуджених 7 розстріляли. Цей процес провели, щоб залякати старих спеціалістів-інженерів.У березні 1930 р. в Харкові відбувся процес над Спілкою визволення України, за яким проходило 45 видатних діячів української національної інтелігенції: академіки С. Єфремов, М. Слабченко, В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, Л. Старицькі-Черняхівська та ін. Усього по Україні за справою СВУ було репресовано до 5 тисяч чоловік. Обидва ці процеси були сфабриковані ОДПУ.У січні 1930 р. була ліквідована Українська автокефальна православна церква.У першій половині 30-х рр. репресії проти української інтелігенції набувають більшого розмаху, особливо у 1932-1933 рр., що не випадково співпадає з голодомором. До українських діячів широко застосовується звинувачення в націоналізмі. Почалася критика М. Скрипника, не витримавши якої, 7 липня 1933 р. він покінчив життя самогубством. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством М. Хвильовий, протестуючи цим проти переслідувань діячів української культури. У грудні 1934 р. в Харкові, під час заключного етапу Республіканської олімпіади міста і села, були заарештовані і розстріляні майже триста українських кобзарів та лірників.З 1933 р. починаються широкі репресії проти діячів української культури, жертвами яких стали близько 500 письменників. У 1933 р. були заарештовані Л. Курбас, художник М. Бойчук та вся його школа. Всі існуючі літературно-художні об'єднання були ліквідовані У 1934 р. при загадкових обставинах помер М. Грушевський.Особливого розмаху сталінські репресії набувають після вбивства Кірова (1 грудня 1934 р.). В Україні органи держбезпеки "викривають" багато "контрреволюційних організацій", серед яких найбільші були: у 1933 - "Український національній центр", "Українська військова організація", "Польська організація військова", у 1934 - "Білогвардійський терористичний центр у Києві" та інші.

Пік репресій припадає на 1937-1938 рр., коли жертвами їх стають кілька мільйонів чоловік, з яких кілька сотень тисяч було розстріляно Широкими були репресії й проти військових кадрів.

Наприкінці 30-х рр. завершується згортання українізації, що особливо активізується після самогубства Скрипника. У 1938 р. були закриті навчальні заклади з національними мовами навчання, а у 1939 р. були ліквідовані національні райони, національні сільські та інші ради.

Наприкінці 30-х рр. сталінський тоталітарний режим остаточно затвердився в усіх сферах життя - економічній, політичній і духовній. 5 грудня 1937 р. надзвичайний ХІV Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив нову конституцію УРСР, яка була дуже демократичною, але тодішня суспільна практика це заперечувала.

Дата добавления: 2015-05-07