Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Контрольні запитаня




До проведення практичного заняття

 

Дисципліна: «Основи медсестринства»
Спеціальність: 5.12010102 «Сестринська справа»

Тема: «Рух і здоров’я»

Мета: Мета є вивчення основних показників фізичного розвитку населення як показників здоров'я. Поставимо перед собою завдання:вивчити поняття "здорового способу життя людини";визначити фізичні методи формування здорового спосо­бу життя;визначити методи оцінки фізичного стану здоров'я.

 

Оснащення: роздатковий матеріал: інструкції, тести початкового рівня, тести кінцевого рівня.

Конкретні цілі:

 

Знати:

1. Вплив рухової активності на функціональний стан органів і систем.

2. Поняття «Антропометрія».

3. Поняття «Динамометрія».

4. Визначення ступеня фізичного навантаження за частотою пульсу і дихання.

5. Визначення рівня вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання).

6. Основні принципи тренування.

7. Особливості рухової активності різних груп населенні з урахуванням віку, характеру праці, стану здоров’я.

Вміти:

1. вміння пояснити пацієнту значення рухової активності для здоров’я;

2. визначення та оцінювання сили м’язів;

3. виконання антропометричних досліджень;

4. визначення рівня вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання);

5. визначення ступеня фізичного навантаження за часом по відновленню пульсу;

6. проведення бесіди на тему “Рух і здоров’я.

План проведення заняття:

Завдання № 1. Розібрати основні принципи тренування.

 

Завдання № 2. Розібрати особливості рухової активності різних груп населенні з урахуванням віку, характеру праці, стану здоров’я

 

 

Завдання № 3. Провести динамометрію – оцінку сили м’язів

 

Завдання №4. Визначити рівень вихідної тренованості за пробами (проба з присіданням, ортостатична проба, проба із затриманням дихання);

Завдання № 5. Визначити ступень фізичного навантаження за часом по відновленню пульсу;

 

Завдання № 6. Дати відповідь на контрольні питання.

Завдання до наступного практичного заняття:

 

«Раціональне харчування»

Література:

1. Конспект лекцій.

2. Касевич Н.М. Практикум із сестринської справи: Навчальний посібник. – К.: Здоров’я, 2005. Стор. 290-294

3. Пасєчко Н.В. Основи сестринської справи (курс лекцій). – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. Стор. 309-324

4. Шевчук М.Г. Сестринська справа: Навчальний посібник.-К.: Здоров’я, 1994. Стор. 301-312

Викладач: Бугаєвська Н.А. Підпис:____________

 

 

 

1. На що, в першу чергу, повинен бути спрямований здоровий спосіб життя?

 

2. Що належить до комплексу тренуючих і оздоровчих заходів?

 

3. Перерахуйте 4 основні групи заходів, які використовуються для формування звичок і факторів здорового способу життя.

 

4. Дайте визначення поняттю «Здоровий спосіб життя».

 

5. Перерахуйте проби, за допомогою яких оцінюють реакцію організму на певний об’єм і форму фізичного навантаження.

 

6. Що таке «Антропометричне дослідження»?

 

 

РУХ І ЗДОРОВ'Я

 

Спосіб життя людини відображає комплекс біологічних, соціальних, економічних, сімейних, побутових, екологічних, пси­хічних впливів на життєдіяльність людського організму, а та­кож вивчення можливостей їх використання з метою збере­ження, охорони і відтворення здоров'я.

Принципи формування способу життя залежать від рівня розвитку цивілізації і можливостей їх індивідуальної реалізації у формі фізіологічно обґрунтованих біологічних, духовних і соц­іальних потреб людини.

Спосіб життя людини - це інтегральне, багатофакторне поняття, яке об'єднує різноманітні фактори, умови і форми життєдіяльності людини, завдяки яким забезпечується фор­мування певного рівня її здоров'я, виконання фізичних, духов­них і соціальних функцій. Здоровий спосіб життя - такий рац­іональний варіант формування життєдіяльності людини, зав­дяки якому вона здатна оптимально реалізувати свої біологічні і соціальні функції, максимально використати генетичні резер­ви здоров'я і тривалості життя, фізичної і розумової працез­датності. Тобто здоровий спосіб життя кожної людини спрямо­ваний на зміцнення і збереження не лише індивідуального, але й суспільного здоров'я як сукупності здоров'я численних інди­відуумів - основної запоруки біологічного існування людства на Землі. В цьому вбачається винятково важлива соціальна роль і біологічна функція здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя має провідне значення у форму­ванні і відтворенні здоров'я людини, забезпеченні високої якості її життя і активного довголіття. Для ведення здорового способу життя людині необхідні мотиваційні стимули, які засновані на усвідомленні кожним потреби охорони і зміцнення власного здоров'я.

В процесі еволюційного відбору природа виробила у люди­ни інстинкт самозбереження і самовідновлення здоров'я. Зав­дяки складним адаптаційно-захисним механізмам, людський організм здатний боротися зі шкідливими зовнішніми (екзоген­ними) і внутрішніми (ендогенними) впливами. Дія цих механізмів надто складна і проявляється на гуморальному, нервово-реф­лекторному, клітинному рівнях. Наприклад, при інтенсивному впливі на організм активного нервового подразнення - стрес, травма, страх тощо, у відповідь наднирникові залози викида­ють у кров велику кількість глюкокортикоїдних гормонів, а нервова система реагує посиленням активності свого симпа­тичного відділу, який продукує адреналін. Завдяки цій адап­таційній реакції організм протидіє стресовому впливу. В умо­вах дії на організм патогенних мікробів і вірусів у крові та кліти­нах активуються імунні захисні системи, спрямовані на знешкодження хвороботворних чинників і продуктів їх життє­діяльності.

Але ці та інші генетичні адаптаційні системи людського організму далеко не завжди і не у всіх людей здатні ефективно виконувати свої функції, що призводить до руйнування здоро­в'я і виникнення захворювань. їх функціональна недостатність часто викликає схильність окремих людей до простудних, інфек­ційних захворювань, злоякісних новоутворень. Натомість, над­мірна активність систем адаптації, зокрема, імунітету, може проявлятись спотвореними реакціями організму на хворобот­ворні чинники у формі алергії, ангіоневротичного набряку, брон­хіальної астми та численних інших захворювань.

Методи і засоби формування здорового способу життя ма­ють бути спрямовані на оптимізацію і відновлення захисних сил організму, недосконалість яких успадкована генетично або виникла в результаті дії на організм несприятливих зовнішніх і внутрішніх факторів. Від того, наскільки кожній людині вда­сться реалізувати в процесі життя методи і навички здорового способу життя, залежатиме рівень біологічного і соціального прояву особистості, якість і тривалість її життя. Здоровий спосіб життя кожної людини повинен бути спрямований насамперед на:

• первинну профілактику захворювань;

• зміцнення і відновлення здоров'я;

• формування активного трудового довголіття.

Конкретні заходи щодо організації і впровадження у діяльність людини здорового способу життя спрямовані пере­дусім на створення сприятливих умов його реалізації, що пе­редбачає, крім мотивації і особистого бажання, відмову від шкідливих звичок (куріння, зловживання алкоголем, наркома­нія, токсикоманія).

Формування здорового способу життя пе­редбачає комплекс тренуючих і оздоровчих заходів:

• боротьба з гіподинамією;

• раціональний режим праці та відпочинку;

• режим раціонального і збалансованого харчування;

• створення сприятливих сімейних стосунків та інтимного життя;

• виховання і прищеплення розумних гігієнічних звичок.

Корисну роль у комплексі заходів щодо здорового способу

життя відіграє також створення моральних основ формування особистості, її високих етичних і суспільно-громадських орієн­тацій.

Наукові дані свідчать, що навіть за умови досконалих за­хисних можливостей організму ігнорування факторами здоро­вого способу життя може спричинити виникнення різноманіт­них тілесних (соматичних) і психічних розладів та захворю­вань. Відомо, наприклад, що численні конфліктні ситуації у сім'ї згубно впливають на перебіг вагітності і наслідки пологів. У сім'ї без одного із батьків процент дітей, які хворіють, вдвічі перевищує відповідний показник повних сімей. Діти, які вихо­вуються в систематичному сімейному стресі, в майбутньому майже втричі частіше хворіють на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, в 1,7 раза на запальні захворювання шлунка і жовчних шляхів, в 5 разів у них частіше виникають неврози. Виявлено прямий зв'язок між віком, від якого людина розпочала вживати алкоголь, і захворюваннями печінки, а ку­рити - раковими захворюваннями, зокрема, легень і шлунка. Дорослі люди, які систематично зловживають алкоголем, хвор­іють на хронічні недуги майже втричі частіше, аніж ті, що не вживають, а у дітей цей показник ще вищий. Особи, особливо дитячого і підліткового віку, які тривалий час мешкають у сфері дії малих доз іонізуючої радіації, частіше хворіють на захворю­вання щитовидної залози і системи крові.

Люди, які ведуть малорухливий спосіб життя, частіше хво­ріють на гіпертонічну хворобу, атеросклероз, цукровий діабет, схильні до ожиріння.

У формуванні звичок і факторів здорового способу життя використовують 4 основні групи заходів:

1) фізичні, до яких належать фізична активність, загарту­вання організму, режим дня, праці та відпочинку, раціональне і збалансоване харчування;

2) індивідуально-психологічні, які включають методи пси­хічної саморегуляції (аутотренінг), формування установки на довголіття і високу якість життя;

3) медико-організаційні, до яких відносять санітарно - гігієнічну освіту, виховання і засвоєння правил особистої і за­гальної гігієни, санітарно-гігієнічних норм і звичок життя, дис­пансерні обстеження, опрацювання методів визначення якості і кількості здоров'я і прогнозування тривалості життя;

4) суспільно-громадські, які спрямовані на виховання у лю­дини морально-естетичних і суспільно корисних якостей жит­тя; до них належать естетичне, етичне і екологічне виховання, формування духовних якостей особистості з установкою на здоровий спосіб життя.

До найважливіших факторів формування здорового спосо­бу життя належать фізична активність і загартування орга­нізму.

Режим руху, усвідомлення потреби в активній діяльності, ритми активності, відпочинку і сну є обов'язковими компонен­тами здорового способу життя, мають біологічну, а не тільки соціальну природу і відпрацьовувалися в процесі адаптації, еволюції і природного добору протягом мільйонів років. Вони генетично закріплені в регуляторних системах організму в якості інстинктів, біологічних ритмів, тісно пов'язаних із ритмікою природних процесів у геокосмічній сфері. Філософські прин­ципи - рух як засіб існування матерії, а життя - це рух мають реальне втілення в біологічному світі у житті людини. Муску­латура опорно-рухового апарату і внутрішніх органів забезпе­чує цю механічну форму руху, а саме рух обґрунтовує не­обхідність існування мускулатури і систем її забезпечення, тобто вісцеральних систем.

Японські дослідники розрахували, що для нормального активного стану організму і підтримки здоров'я, людина повин­на робити щодоби до 10000 кроків, тобто при середній ширині кроку 70-80 см проходити за день 7-8 км.

Рекомендуючи рух медична сестра повинна орієнтуватися насамперед на об'єм і характер рухової активності людини, яка у великій мірі залежить від специфіки виконуваної роботи. Тисячоліттями життя людей було пов'язане переважно з фізич­ною працею, на яку припадало до 90% зусиль. За роки остан­нього століття склалися інші співвідношення, виник дефіцит рухової активності. А без визначеного обсягу постійної рухової активності людина не може дожити до старості, не може бути здоровою.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхід­ності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практич­ний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) нижуються резервні можливості й опірність організму щодо багатьох факторів зовнішнього середовища, збільшуючи зах­ворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вка­зувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працез­датність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно пра­цювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

 


У даний час сформульовано сім принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років:

- принцип задоволення конкретних потреб організму;

- принцип відповідності можливостям організму;

- напруженість тренувальних впливів;

- якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної культури;

- комплексність впливів;

- принцип широкого використання активного відпочинку;

- принцип "щодня і все життя".

Пропагуючи рухову активність, необхідно підкреслювати, що м'язова діяльність є неодмінною умовою здійснення рухо­вих і вегетативних функцій людського організму на всіх етапах його розвитку. Значення м'язової діяльності в біології і фізіо­логії людини настільки велике, що її справедливо розцінюють як вирішальну ознаку життя. У той же час не можна забувати про негативне значення для людини такого чинника, як гіподи­намія. Гіподинамія - це знижена фізична активність і одна з найважливіших проблем виникнення і розвитку більшості зах­ворювань серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної систем, шлунково-кишкового тракту й опорно-рухового апара­ту, що призводять до передчасної інвалідності і смерті десятків і сотень тисяч людей, що не досягли 50-літнього віку.

В умовах автоматизації і комп'ютеризації всіх сфер діяль­ності людини, включаючи побут, людям, як це не парадоксаль­но, у ще більшій мірі потрібні міцні, добре треновані м'язи. До­ведено, що в людей із недостатньо розвиненою мускулатурою, фізично слабких у п'ять разів частіше, ніж в осіб тренованих, які мають розвинуту мускулатуру тіла, зустрічалися випадки психічних зривів, важких неврозів, різкого зниження працез­датності. От чому медичні сестри повинні неодмінно пропагу­вати регулярні заняття фізичною культурою, що є універсаль­ним засобом протистояння напруженому ритму життя, нерво­во-психічним перевантаженням, у тому числі і при розумовій праці.

Медичні працівники повинні добре знати види фізичної активності і вміти їх рекомендувати.

Однією із найпоширеніших форм фізичних рухів є гігієнічна гімнастика. Вона повинна стати необхідною формою щоденної

фізичної активності кожної людини, зокрема, осіб з обмеженим фізичним навантаженням на роботі і в побуті. Завдяки-широ­ким можливостям індивідуального вибору, дозуванням вправ, їх різноманітності і ступеня складності, гімнастика вважається універсальною формою реалізації фізичної активності люди­ни. У зв'язку з широким залученням різних ділянок організму до фізичних рухів, гімнастика здійснює активний вплив на весь організм, насамперед, на м'язову систему, органи дихання і кровообігу.

В гімнастичних вправах використовують статичні (присідан­ня, згинання, повороти тулуба, рухи ногами, руками) і динамічні (ходьба, біг, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, лижах, плавання) вправи. Дія кожної з них на організм різна, але в раціональному поєднанні вони спроможні сприятливо вплива­ти на стан всього організму і його численні функції. Наприклад, вправи з присіданням зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки. Потягування поліпшують діяльність бронхолегеневої системи і функціональний стан хребта, стояння на одній нозі з витягну­тими вперед руками покращують координацію рухів. Повільна ходьба або неквапливий біг мають позитивне значення для ста­ну серцево-судинної системи. Плавання сприятливо впливає на систему дихання. У випадках, коли необхідно досягти комп­лексного впливу на організм, використовують різні види гімна­стичних вправ.

Заняття гімнастикою найчастіше проводяться зранку, без­посередньо після пробудження (ранкова гімнастика), а також в процесі професійної діяльності (виробнича гімнастика). При опрацюванні комплексу гімнастичних вправ виходять із того, що ранковою гімнастикою залучаються до активності всі ос­новні органи і системи, а виробничою насамперед ті, які під час трудового процесу перебувають у малоактивному стані.

Гімнастичні вправи слід виконувати у спокійному темпі, без затримки дихання. Спочатку залучають до рухової актив­ності дрібні, а потім середні і великі м'язи. У осіб похилого віку, залежно від індивідуальних фізичних можливостей, об'єм і три­валість виконання гімнастичних вправ можуть бути скорочені до половини, порівняно з людиною середнього віку.

Найсприятливіший вплив на здоров'я має біг. Він справ­ляє різнобічний фізіологічний вплив на всі системи організму.

Біг є природним руховим актом, що супроводжує людину про­тягом усього її розвитку. Він з усіх видів спорту має найбіль­ший сприятливий вплив на серцево-судинну систему в цілому, при ньому зростає життєва ємність легень, покращується обмін речовин, вдосконалюється робота м'язової системи, активізуєть­ся діяльність нервової системи й ендокринного апарату. В ре­зультаті підвищується працездатність організму, його опірність до несприятливого впливу зовнішнього середовища. Біг є гар­ним засобом психологічної саморегуляції, використовується для боротьби з нервовою перенапругою і шкідливими звичками.

При повільному бігові протягом 10 хв частота серцевих скорочень збільшується до 130-160 за 1 хв, максимальний ар­теріальний тиск досягає 140-160 мм рт.ст.

Медична сестра, пропагуючи і рекомендуючи заняття бігу, особливо людям старшого віку, повинна підкреслити три ос­новних правила:

- не бігти швидко без розминки;

- не бігти швидко, будучи стомленим;

- припинити тренування при першому ж тривожному сиг­налі.

Необхідно пояснити початківцям у фізичній культурі, що перед тим, як зайнятися бігом, доцільно почати з дозованої ходьби, яка повинна стати формою фізичних вправ, а не прогу­лянкою, тому в ходьбі важливі заздалегідь намічені ритми руху: загальна відстань, довжина і частота кроку, частота і тривалість періодів відпочинку. Частота занять не менше трьох разів у тиждень. Перехід від дозованої ходьби до бігу підтюпцем здійснюється поступово.

При цьому слід зазначити, що втомленість - це нормальне фізіологічне відчуття, що сигналізує про необхідність відпочинку і профілактики перевтоми. У той же час відпочинок - це не пасивне лежання, розслаблення (останнє необхідне при фізичній і психологічній перенапрузі). Найкращим видом відпочинку є зміна виду діяльності, тому що втомленість найшвидше почи­нає розвиватися в центральній нервовій системі.

Найпоширенішим і найдоступнішим видом рухової діяль­ності людини є ходьба, її можна використовувати у щоденному житті людини будь-якого віку, з різним рівнем фізичної підго­товки і стану здоров'я, її не застосовують лише для хворих з постільним режимом, але на реабілітаційному етапі ходьба відіграє важливу роль у процесі видужання і пристосування організму до звичного об'єму фізичної діяльності.

Ходьба - один із ефективних і універсальних засобів фор­мування здорового способу життя. У нетренованих осіб серед­нього віку ходьбу слід розпочинати з подолання відстані до 2км. Тривалість ходьби спочатку 20-30 хвилин з поступовим збільшенням до 1 години. Темп повинен бути повільним і плав­ним. Ходити бажано щоденно, або принаймні тричі на тиждень. Доцільніше і корисніше проводити її у формі пішохідних про­гулянок на свіжому чистому повітрі в ранкові або вечірні годи­ни, серед приємних, заспокійливих ландшафтів, наприклад, в парках, садах, скверах, на лісових галявинах, луках. Ходьбою слід займатися постійно в будь-яку погоду. Кожного разу ходь­бу слід розпочинати (5-7 хвилин) з неспішного, прогулянкового кроку, аби м'язи змогли зігрітися. Потім поступово збільшують частоту кроків від 70-80 до 90-120 на 1 хвилину.

Оптимальним тренувальним об'ємом ходьби для осіб се­реднього віку вважається дистанція 3-5 км. При втомі або інших неприємних відчуттях (головний біль, болі в ділянці серця, сер­цебиття, задишка) необхідно відпочити і лише після повного відновлення початкового стану можна продовжити ходьбу.

Після закінчення ходьби або бігу для відновлення функцій дихання, кровообігу, нормалізації енергетичного обміну в м'я­зах не слід раптово переходити до стану повного спокою. Необ­хідно протягом 5-6 хвилин рухатись повільніше - ходьбу закі­нчувати у значно повільнішому ритмі, а біг завершувати ходь­бою.

Чудовою формою зміцнення фізичного стану організму є купання і плавання в штучних басейнах або у відкритих водой­мищах (море, ріка, озеро). Ефективність цієї процедури зале­жить, насамперед, від дії на організм води. Вона викликає, своє­рідний масажний вплив на шкіру і м'язи, ритмічно і плавно тренує серцево-судинну і дихальну системи, поліпшує обмін речовин. Плавання слід розпочинати після невеликої розминки (кілька фізичних вправ на відкритому повітрі) і попереднього обмивання водою обличчя, кінцівок, тулуба. Без достатнього досвіду тривалість плавання не повинна перевищувати 10-15 хвилин з короткими періодами відпочинку після кожних 50 м дистанції. Поступово тривалість плавання можна збільшити до 20 хвилин.

Найпоширенішими формами фізичного тренування органі­зму і його загартування є їзда на велосипеді, ходьба на лижах, катання на ковзанах. Катання на велосипеді сприяє збільшен­ню м'язової сили ніг, позитивно впливає на стан нервової і сер­цево-судинної систем. На першому етапі велосипедна прогу­лянка повинна тривати не більше 10 хвилин з поступовим її збільшенням до півгодини. Необхідно пам'ятати, що їзда на ве­лосипеді не рекомендується особам з виразним викривленням хребта, при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, при геморої. Велосипедні прогулянки в осіб похилого віку слід ре­комендувати після попередньої консультації з лікарем.

Ходьба на лижах і катання на ковзанах - емоційно наси­чені і захоплюючі види рухової діяльності людини. Завдяки їм у людини значно активізується обмін речовин, поліпшуються координація рухів, стан нервової і серцевої діяльності, виникає відчуття емоційного натхнення, радості і бадьорості. Неабияке значення має те, що ці види рухової діяльності виконуються людиною в атмосфері чистого зимового повітря, в оточенні кра­сивих і заспокійливих снігових краєвидів і ландшафтів, які по­зитивно впливають на психічний стан людини, знімають нерво­ве напруження, підвищують опірність організму до негативних стресових впливів.

В осіб молодого і середнього віку, без явних фізичних вад або недугів, фізичні рухи можуть застосовуватись у формі аеро­біки. Аеробіка включає комплекс дозованих фізичних вправ, які виконуються з різним фізичним навантаженням і швид­кістю. Вправи виконують на свіжому повітрі, здебільшого у суп­роводі музики, завдяки чому створюється піднесений емоцій­ний стан при виконанні фізичних рухів, що активізує процеси енергетичного обміну, засвоєння організмом кисню, діяльність симпатоадреналової системи. Все це сприяє ефективному віднов­ленню фізичних сил організму, швидкому зняттю втоми, підви­щенню працездатності, поліпшенню настрою, викликає енерг­ійний підйом творчості й емоційного стану організму.

Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний конт­роль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовольняти спеці­альні гігієнічні вимоги.

Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі тощо) повинні бути в межах 14-18°С, у допоміжних приміщен­нях (роздягальня, душова, масажний кабінет тощо) - від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів - температура на 1-2°С вища від температури води у ванні. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вва­жати гранично допустимими -25-+30°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після заняття в них обов'язково прово­дять вологе прибирання та інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря повинен обмінюватися 3-4 рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м3 свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над відпливом. Усім цим вимогам відповідають установки кондиц­іювання повітря, проходячи через які, повітря очищується; зігрівається (влітку - охолоджується) і зволожується.

Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання і місць занять, строго контролювати стан води в плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами. Весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють че­рез фільтри і нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які користуюються плавальним басейном, пред’являються певні гігієнічні вимоги з метою запобігання по­ширення шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, не­обхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використо­вуючи мочалку. На ногах слід мати індивідуальні Гумові тапочки.

Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не зава­жати рухам, добре захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря і вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг слід одягати перед навчально-тренувальними заняттями. Після кожного тренування чи змагання його треба випрати і випрасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки завжди були сухими і чистими.

Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих спортивних заходів.

При медичному забезпеченні організованої рухової актив­ності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тижнів (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити часті­ше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8-12 хв.

У 7-8 місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день.

У 9-10 міс. - доцільно збільшити об'єм навантаження в 1,

2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомо­гою дорослого та ін).

В 11-12 міс., коли діти вже можуть стояти без опори і са­мостійно ходити, фізичні вправи ускладнюють за рахунок вклю­чення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін). Тривалість заняття можна збільшити до 14-15 хв.

Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6- 10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім

- для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною час­тиною.

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною ди­намікою показників, зокрема, швидкими темпами росту ске­лета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перенавантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У мо­лодшому дошкільному віці (3-4 роки) необхідно створювати всіумови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій і загар­тування. В старшому дошкільному віці (5-6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити у вигляді зарядки та різних ігор.

Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відзна­чається ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, вик­ривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випук­лий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудо­вані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень.

Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозво­ляє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьбу на лижах, їзду на велосипеді. Тривалість заняття 30-35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7-10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Органі­зовані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2-3 тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарата. Зокрема, хребетний стовп у дітей 7-10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю основних вигинів до 7 років, а поперековий - до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабо розвинуті м'язи спини сприя­ють деформації хребта. Неправильна посадка за партою, нос­іння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушен­ня постави, розвитку плоскостопості тощо.

У підлітковому віці (11-15 років) відбувається максималь­ний ріст організму і окремих його частин, збільшення функціональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовле­на статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і податливий. Сила м'язів збільшується меншою мірою, ніж маса тіла, що за несприятли­вих умов може призвести до порушення постави або дефор­мації хребта. Водночас надмірне м'язове навантаження може прискорити процес скостеніння і сповільнити ріст у довжину довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональ­них і фізичних можливостей хлопців і дівчат. Фізична активність підлітків реалізується передусім в організованих формах - на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі і поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортив­них секціях. Для тих, хто не охоплений організованими форма­ми масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка і 2-3 разові самостійні тренування протягом тижня. Тривалість одного заняття - 70-90 хв.

У старшому шкільному віці (16-17 років) практично закін­чується ріст тіла у довжину і відмічається перевага ростових процесів у поперечних розмірах. Підвищується міцність ске­лета, в тому числі хребта і грудної клітки. Більш помітними стають статеві особливості щодо розмірів, пропорцій тіла, м'я­зової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності хлопців і дівчат. Завершується розвиток центральної нервової системи, хоча процеси збудження дещо переважають над про­цесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізич­ного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менш як 2-3 рази на тиждень по 1,5-2 год з обов'язковим виконанням ранкової зарядки.

Доведено позитивну роль оптимальної рухової активності у людей похилого віку. Рівень життєдіяльності організму в ході вікового розвитку і тривалість життя залежать від двох протилежних тенденцій: з одного боку, згасання обміну речо­вин і функцій, а з іншого - включення адаптаційних механізмів, які закріплені в еволюції організму. Більшість спеціалістів вва­жає, що всебічне функціональне навантаження органів і сис­тем старіючого організму руховою активністю не лише гальмує процеси передчасної старості, але й сприяє структурному удос­коналенню органів і систем. Однак призначаючи оздоровче тре­нування людям зрілого і похилого віку, слід пам'ятати про так звані вікові зміни (зниження функціональних можливостей і реактивності організму, зменшення еластичності опорно-ру-хового апарата, прогресування атеросклеротичних процесів та ін). У похилому віці знижуються можливості адаптації до вправ швидкісного і силового характеру, зате великий оздоровчий ефект дають вправи аеробного характеру.

З метою визначення реакції організму на фізичні наванта­ження використовують різні проби і оціночні критерії. Одним із інтегральних показників реакції організму, зокрема на біг, є частота пульсу. Для осіб різного віку визначена оптимальна зміна частоти пульсу у відповідь на фізичне навантаження, наприклад, на біг. Цей показник фактично відображає фізіоло­гічну реакцію серця у відповідь на певний об'єм рухової діяль­ності людини. У здорової тренованої людини його визначають так: від числа 220 віднімають свій вік (у повних роках); 70-75% від отриманого результату складатиме показник оптимальної частоти пульсу у відповідь на фізичне навантаження, тобто визначатиме той діапазон коливань кількості серцевих скоро­чень, до якого повинна прагнути людина, яка займається бігом. З цією метою можна користуватися також і середніми даними частоти пульсу під час фізичного навантаження для певної віко­вої групи (табл. 1).

  Таблиця 1. Середні дані частоти пульсу під час фізичного навантаження для різних вікових груп
Вік (у роках)   З0        
Частота пульсу (за 1 хвилину)            

Показники, які перевищують зазначені, свідчать про над­мірний об'єм фізичного навантаження, а нижчі — про його за­нижений рівень. Цими даними можна користуватися не лише для визначення ступеня адаптації організму до бігу чи ходьби, але й при застосуванні інших форм фізичної діяльності.

Для визначення об'ємів і видів фізичних рухів використовують підхід, що передбачає розподіл людей на 4 групи, залежно від стану здоров'я і фізичної підготовки. З метою визначення індивідуальної групової належності проводиться спеці­альне медичне обстеження осіб у формі проб, за допомогою яких оцінюють реакцію організму на певний об'єм і форму фізич­ного навантаження. Найчастіше використовують проби з при­сіданням, ортостатичну пробу, з затримкою дихання, дванадцятихвилинний тест.

Проба з присіданням. У вертикальній стійці (ноги разом, п'яти зімкнуті, носки розведені) визначається вихідна частота пульсу (ПІ). Після З0 присідань у повільному темпі з випро­станими вперед руками, зберігаючи тулуб прямим і широко розводячи коліна в сторони знову підраховують пульс безпосе­редньо після закінчення присідань (П2) і через одну хвилину (ПЗ). На підставі даних визначають індекс Руф'є (Р) за форму­лою:

р П1 + П2 + П3 -200

Результати проби оцінюють за такими результатами: індекс Руф'є 0-відмінна реакція, 1-5-добра, 6-10-задовільна, 11-15 слабка, 15 і вище-незадовільна.

Ортостатична проба. У обстеженого після 5-хвилинного перебування в горизонтальному положенні підраховують час­тоту пульсу. Потім підраховують пульс після однохвилинного перебування у вертикальному положенні. Про добру реакцію серцево-судинної системи свідчить різниця частоти пульсу менша від 12, задовільну - 12-18, погану - 19-25, дуже поганупонад 25.

Проба із затримкою дихання. Фіксується тривалість зат­римки дихання після максимального вдиху (перед пробою об­стежений повинен 5 хвилин перебувати у стані спокою в сидя­чому положенні). Результати проби: понад 2 хвилини - трено­ваність висока, від 1 до 2 хвилин - задовільна, до 1 хвилини - незадовільна.

Відома методика очкової системи оцінки фізичної трено­ваності, опрацьована К. Купером. Використовують два види тестів - 12-хвилинний і півторамильний.

12-хвилинний тест. Для його проведення потрібно про­бігти або пройти протягом 12 хв. Якщо виникне задишка, не­надовго сповільнити біг, поки дихання не відновиться. Ступінь підготовленості визначають за спеціальними таблицями (табл. 2).

Таблиця 2. 12 хвилинний тест для чоловіків, км (за Купером)
Ступінь тренованості Вік (повні роки)
До 30 30-90 40-49 50 і більше
Дуже низька <1,6 <1,5 <1,3 <1,2
Низька 1,6-1,9 1,5-1,84 1,3-1,6 1,2-1,5
Задовільна 2,0-2,4 1,85-2,24 1,7-2,1 1,6-1,9
Добра 2,5-2,7 2,25-2,64 2,2-2,4 2,0-2,4
Висока >2,8 >2,6 >2,5 >2,5

 

Для проведення цього дослідження необхідно вимірювати відстань за допомогою спідометра, або вираховувати її на біговій доріжці стадіону.

Півторамильний тест (півтори милі - 2400 м). Фіксується час, протягом якого вдається якнайшвидше пройти дистанцію. Результати визначають за даними таблиці 3:

Таблиця 3. Півторамильний тест для чоловіків, хв, с (за Купе­ром)
Ступінь тренованості Вік (повні роки)
  До ЗО 30-90 40-49 50 і більше
Дуже низька >16,3 >17,30 >18,30 >19,00
Низька 16,30-14,31 17,30-15,31 18,30-16,31 19,00-17,01
Задовільна 14,30-12,01 15,31-13,31 16,30-14,01 17,00-14,31
Добра 12,30-10,16 13,00-11,01 14,00-11,31 14,30-12,01
Висока <10,15 <11,0 <11,30 <12,00

 

Певний недолік останніх двох тестів у тому, що вони ма­ють обмежене застосування і використовуються лише для виз­начення ступеня підготовленості (тренованості) у осіб чоловічої статі, переважно молодого віку. У людей середнього віку тести використовують з обережністю, а у осіб похилого віку не засто­совують взагалі. Це пов'язане з тим, що в умовах максимально­го фізичного напруження, насамперед, у недостатньо тренова­них можуть виникнути різноманітні розлади у серцево-судинній діяльності. Тому перед використанням тестів Купера необхідна консультація лікаря.

Стан фізичного розвитку людини може бути встановлений на основі антропометричних показників, наприклад, за індек­сом маси тіла, який визначає співвідношення між масою тіла людини і її ростом.

Стан розвитку дихального апарату (легень) можна визна­чити за різницею між окружністю грудної клітки при макси­мальному вдиху і повному видиху. Про добрий стан розвитку дихальної системи свідчать показники від 8 до 12 см, про недо­статній розвиток - менше 7 см.

Силу м'язів кисті та спини можна оцінювати за показника­ми динамометрії. Для визначення сили кисті ручний динамо­метр максимально стискують у кисті витягнутої вперед руки (почергово правої і лівої). Фіксують найвищі показники із 2-3 вимірів.Середніми показниками м'язової сили кистей вважа­ються 35-40 кг (у чоловіків) і 20-25 кг (у жінок). Для вимірю­вання сили м'язів спини використовують становий динамометр. У дорослих людей величина станової сили становить в серед­ньому 130-150 кг.

Функціональні можливості дихального апарату можна ви­значити також за допомогою показника життєвої ємності легень.

Життєва ємність легень - це максимальний об'єм повітря, який спроможна видихнути людина після глибокого вдиху. Для її вимірювання використовують спеціальний прилад - спіро­метр. Середні показники життєвої ємності легень у дорослої людини становлять 3200- 3500 см3 (у жінок) і 4000-4500 см3 (у чоловіків).

З метою бальної експрес-оцінки фізичного стану здоров'я використовують спеціальні таблиці, дані яких засновані на комп­лексній оцінці найважливіших фізичних параметрів - індекс маси, життєва ємність легень, динамометричні дані, частота пульсу, артеріальний тиск у стані спокою і після дозованого фі­зичного навантаження. Отримані показники співставляють з даними таблиці 4 і визначають рівень фізичного здоров'я об­стежуваного.

Обстеження проводять у першій половині дня. Вимірюють ріст, масу тіла, життєву ємність легень, проводять динамомет­рію обох кистей. У сидячому положенні визначають частоту пульсу (частоту серцевих скорочень (ЧСС)) протягом 10 с, вим­ірюють артеріальний тиск на плечовій артерії аускультативним методом Короткова (АТ), розраховують "подвійний добу­ток":

ЧССхАТ

і підраховують підсумковий бал за таблицею.

Після цього обстежуваний виконує фізичну вправу — 20 присідань протя­гом З0 с з випростаними вперед руками. Якщо вправа викона­на, то загальну кількість балів визначають з урахуванням часу відновлення ЧСС, а коли ні, то з попередньої суми балів відра­ховують 2 бали. За даними експрес-оцінки визначають рівень фізичного здоров'я: V-ІV групи - здорові, III група - група ризику, II і І групи - хворі люди.

Об'єм фізичного навантаження у чоловіків можна визна­чити також за часом відновлення частоти пульсу (ЧСС) після виконаної фізичної вправи. При адекватному об'ємі фізичного навантаження частота пульсу безпосередньо після вправи змен­шуватиметься через 3 хвилини на 30%, через 5 хвилин - на 50%, через 10 хвилин - на 70-75%. У здорових тренованих лю­дей ЧСС при інтенсивних фізичних навантаженнях нормалі­зується через 15-30, при помірних - через 5-10 хвилин.(табл.4).

Інформативним показником динаміки фізичного розвитку в процесі тренувань є дані антропометрії. Медична сестра по­винна вміти провести антропометричне обстеження пацієнта.

Антропометрія (від грецького апігороз - людина, теіго - вимірюю) є одним з методів огляду пацієнта, який виконує се­стринський персонал. До антропометричних досліджень нале­жать, наприклад, визначення маси тіла пацієнта, росту, вимі­рювання окружності грудної клітки.

Визначеннямаситіла

Послідовність дій:

1. Попередьте пацієнта про те, що:

а) дослідження проводиться натщесерце;

б) перед дослідженням необхідно спорожнити сечовий міхур і кишечник.

2. Відкрийте затвор, який знаходиться над панеллю, і відре­гулюйте вагу гвинтом, який знаходиться на боковій стінці па­нелі: рівень коромисла ваги, на якому всі гирі знаходяться в "нульовому" положенні, повинен співпадати з контрольним пун­ктом, який закріплений на лівій боковій стінці панелі ваги.

3. Закрийте затвор і запропонуйте пацієнту акуратно ста­ти в центр площадки на клейонку (без тапочок).

4. Відкрийте затвор і пересувайте гирі на планках коро­мисла вліво до тих пір, поки воно не зупиниться на одному рівні з контрольним пунктом.

5. Закрийте затвор.

6. Запишіть дані вимірів у температурний листок і скажіть про них пацієнту;

7. Продезінфікуйте клейонку і площадку ваги.

Вимірювання росту

Послідовність дій:

1. Поясніть пацієнту мету дослідження.

2. Станьте збоку від ростоміра і підніміть планку, яка пере­сувається, вище приблизного зросту пацієнта.

3. Правильно поставте пацієнта на площадку: п'ятки, сідниці і лопатки повинні торкатися до планки ростоміра, а голова зна­ходитися в такому положенні, щоб кінчик вуха і зовнішній кут очниці знаходилися на одній горизонтальній лінії.

4. Опустіть планку ростоміра на тім'я пацієнта і визначте за шкалою ріст пацієнта.

5. Запишіть дані вимірів у температурний листок і скажіть про них пацієнту.

Визначаючи ріст слід пам'ятати, що зранку, після сну, людина на 1-3 см вища, ніж наприкінці дня. Після важкої фізич­ної праці ріст людини може зменшуватись на 3-5 см. Це відбу­вається внаслідок ущільнення міжхребцевих дисків і збільшення природних вигинів хребта - лордозів та кіфозів.

Окружність частин тіла вимірюють сантиметровою стрічкою, яку накладають спереду по четвертому ребрі, а зза­ду під кутами лопаток. Руки мають бути опущені, дихання спокі­йне.

Для визначення дихальної екскурсії грудної клітки спо­чатку визначають її окружність при спокійному диханні; потімна висоті глибокого вдоху і після максимального видиху.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 3774; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.148 сек.