Організації

Державні		Недержавні
· державні органи; · державні уста-нови і під- приємства; · адмін. - терито-ріальні одиниці; · виборчі округи; · держава		· громадські об'єднання; · господарчі орга- нізації; · іноземні фірми; · релігійні організа-ції

правосуб'єктність - це лише опосередкований зв'язок. Соціальна природа генетично набувається ними з чинників соціального походження - суб'єкти права, як доводить соціологічний підхід, є елементами соціально - класової та соціально - інституційної структури суспільства.

Отже розглянемо їх соціально - правові ознаки. Громадяни - це, за соціологічним визначенням, індивіди, що як суб'єкти права набули громадянських прав певної держави; вони вступають у різноманітні правовідносини: цивільно - правові, сімейні, трудові, земельні, фінансові, процесуальні тощо. Від соціальної та правової активності громадяннина залежить набуття ним певного статусу в суспільстві, соціальному шарі, групі чи колективі, його життєвий успіх. Соціально - правове становище громадян цивілізованих країн в цілому характеризується наявністю у них правового статусу, який містить не тільки правосуб'єктність, але й основні права, свободи та обов'язки людини, які найчастіше закріплюються у Конституції держави. Так, соціально - правовий статус громадян України цілком відповідає стандартам прав людини, що визначені відомими і визнаними міжнародно - правовими актами. Конституція України (1996 р.) визначає права і свободи людини як невідчужені та невід'ємні, що належать кожному від народження. Конституція закріплює і гарантує рівність всіх громадян перед законом і судом, право на життя, захист гідності особистості, право на свободу і особисту недоторканість, недоторканість приватного життя, оселі, свободу руху, вибору місць перебування і проживання, свободу слова, думок і совісті, зборів, мітингів і демонстрацій, право на об'єднання, участь в управлінні справами держави, свободу підприємницької діяльності, захист права приватної власності тощо. Кожен громадянин має право розпоряджуватися своїми здібностями до праці. Має гарантії соціального забезпечення, право на житло, на охорону здоров'я, на освіту, на волю у творчості, на суддєвий захист прав і свобод. В той же час Конституція України встановлює соціально виважені обов'язки громадян: платити законно визначені податки і збори, зберігати природу і навколишнє середовище, дбайливо відноситись до багатств природи, захищати Вітчизну, нести військову службу згідно з чинним законодавством.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути суб'єктами трудових, цивільних, процесуальних та інших правовідносин. В той же час воннни обмежені зі зрозумілих причин у деяких соціальних правах і обов'язках, зокрема, не мають виборчих прав і прав на участь в управлінні державними інститутами, на них не розповсюджено дію війскової зобов'язаності та деяких статей Кримінального кодексу тощо.

Слід зазначити, що крім конституційно - правового статусу різні громадяни можуть отримувати специфічні соціальні статуси, багато з яких визначаються конкретними законами, або підзаконними актами. Наприклад, статус робітника, війсковослужбовця, студента, працівника провоохоронних органів, пенсионера тощо. Сучасні соціо - політичні реалії вимагають належного опрацювання і закріплення у законі таких актуальних статусів як безробітний, біженець, іноземний працівник тощо.

Соціальні спільноти виступають суб'єктами права, але найчастіше опосередковано через державні організації чи громадські об'єднання, яким вони делегують відповідні повноваження. Але закон передбачає умови і випадки, за яких народ, нація (етнос), населення регіону (адміністративної території), трудовий колектив можуть виявити безпосередню і активну правоздатність. Наприклад, народ (чи населення регіону) безпосередньо здійснює свої права шляхом всенародного голосування (референдума). У відповідності до вимог Конституції України (1996 р.) місцеве самоврядування забезпечує самостійне рішення населенням питань місцевого рівня і значення, володіння, користування і розпорядження муніципальною чи власністю громадян.

Недержавні організації діють не тільки у господарчій сфері соціоекономічних стосунків, але й у політиці (партії та рухи), захисту прав громадян (юридичні консультації, професійні союзи та асоціації, товариства охорони прав споживачів та ін.); вони виступають у ролі суб'єктів права як у державно - правових, адміністративно - правових, трудових, процесуальних, так і інших відносинах. Посідаючи статус як елементів політичної структури соціуму, так і структурних ланок громадянського суспільства, вони за своїм проміжним становищем володіють значними і диференційованими механізмами соціального контролю.

Державні організації утворюються щодо виконання різноманітних функцій, тому як суб'єктів права їх поділяють на три групи:

1) органи держави, що виконують функції управління і мають владні повноваги. Найчастіше вони виступають суб'єктами адміністративних, земельних, кримінально - правових і процесуальних правовідносин. Їх правове положення характеризується компетенцією, передбаченою чинним законодавством, а соціальне - визначається механізмами легітимації, тобто суспільного визнання та виправдання;

2) установи, що займаються соціально - культурною діяльністю, не пов'язаною зі владними повноваженнями. Це так звані бюджетні установи (школи, ВНЗ, лікарні, бібліотеки, театри, музеї тощо), які виконують специфічні професіоналізовані функції у суспільстві, та водночас структують його соціальні інститути - освіту, культуру, мистецтво, охорону здоров'я тощо;

3) підриємства, які займаються господарчою діяльністю, діючи або на засадах права господарчого ведення, або на праві оперативного управління (казені підприємства). Держава несе субсідіарну відповідальність по їх зобов'язанням.

Державні організації виступають у цивільно - правових відносинах як юридичні особи, здійснюючи функції позавладного характеру. Крім того, права і ознаки юридичних осіб отримують багато з недержавних організацій (господарчі товариства, виробничі й споживчі кооперативи, громадські, релігійні організації тощо).

Зрештою, держава в цілому виступає як суб'єкт права у державно - правових (міждержавних, міжреспубліканських) відносинах, у деяких майнових (валютне регулювання, випуск облігацій тощо) взаємозв'язках, є власником майна, підприємств, транспорту, зв'язку, може встановлювати монополію тощо. Всі параметри і функції держави соціально - політично обумовлені, а за умов демократичного ладу - делеговані суспільством.

Таким чином, правосуб'єктність як елемент правових відносин має не лише формально - юридичне значення, але й чітко опосередкована соціальними умовами і зв'язками.

Система суб'єктів зі всіма їх юридичними ознаками вибудовується сучасним демократичним суспільством у відповідності до соціально - політичного ладу, соціально - класової та соціально - етнічної структури соціуму, в залежності від рівня політико - правової культури населення, розгорнутості інститутів громадянського суспільства.

Література:

1. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. - СПб., 1909.

2. Кульчар Кальман. Основы социологии права. - М.: Прогресс, 1981.

3. Карбонье, Жан. Юридическая социология. (Пер. с фр. и вст. В.А. Туманова) - М.: Прогресс, 1986. - 351 с.

4. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права. Учебник для юридич. факультетов и институтов. - М.: Юрист, 1995. - 301 с.

5. Щегорцов В.А. Социология правосознания. - М.: Мысль, 1981.

6. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова и А.В.Малько. - М.: Юрист,1997.

7. Теория государства и права. / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. - М.: Изд.группа ИНФРА М-Норма,1997.

8. Алексеев С.С. Теория права. - М.:Изд - во БЕК, 1994.

Дата добавления: 2015-05-10