Порядок та форми розрахунків у господарському обігу

Розрахунки між суб'єктами господарського права здійсню­ються у безготівковому порядку в установлених законодавством формах.

З метою вдосконалення організації банками розрахунків та касового обслуговування економічних суб'єктів України Правлін­ня Національного банку України постановою від 30 червня 1995 р. №166 затвердило "Порядокорганізації розрахунково-касового об­слуговування комерційними банками".

Відповідно до цього Порядку банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, яким передбачається:

—користування банком тимчасово вільними коштами клієнта;

—здійснення розрахункових операцій;

—касове обслуговування;

—транспортне обслуговування перевезень готівки.

Безготівкові розрахунки між суб'єктами господарювання здійснюються відповідно до ст. 341 Господарського кодексу Украї­ни та Інструкції Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22 "Про безготівкові розрахунки в національній валюті". Без­готівкові розрахунки — це перераховані певні суми коштів з ра­хунків отримувачів, а також перераховані банками задорученням

22 0 | С.И. Кравчук. Госполарське право України

юридичних і фізичних осіб, внесені ними готівкою в касу банку, на рахунок їх отримувачів.

Відповідно до цієї інструкції та ст. 1088 Цивільного кодек­су України безготівкові розрахунки здійснюються у формі:

—платіжних доручень;

—платіжнихвимог;

—платіжнихвимог-доручень;

—розрахунковихчеків;

—акредитивів;

—меморіальних ордерів;

Платіжне доручення — це бланк встановленої форми, яку підприємство подає у банк, що його обслуговує, для перерахування вка­заної суми зі свого рахунка.

Банк приймає до виконання доручення протягом десяти ка-лендарних днів з дати його заповнення і тільки в межах наявних на його рахунку коштів.

Розрахунки дорученнями можуть здійснюватись:

—за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги);

—у порядку попередньої оплати;

—для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за­боргованості гццприємств;

—для перерахування підприємствами сум, якіналежатьфізич-ним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи кол­госпників тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

—в інших випадках за згодою сторін.

У платіжному дорученні на перерахування платежів, утри­маних із робітної плати працівників та нарахованих на фонд оп­лати праці податків до бюджету і обов'язкових зборів до держав­них цільових фондів, у рядку "Призначення платежу" вказують­ся підрозділи бюджетної класифікації (при перерахуванні платежів до бюджету) та строк настання платежу, а також, що по­датки до бюджету або збори до державних цільових фондів, утри­мані із заробітної плати та нараховані на день оплати праці, пере­раховані повністю.

Платіжна вимога — це документ, що містить вимогу господа­рюючого суб'єкта на безакцентне списання грошових коштів у ви­падках, встановлених законодавством. Підставами для здійснення безспірного стягнення коштів відповідно до чинного законодав-

Розаіл 15. Правове регулювання крелитно- розрахунковихоперацій | 221

ства України можуть бути виконавчі документи згідно з рішенням судів і господарських судів.

У платіжній вимозі зазначаються призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право стяг­нення та безакцептного списання коштів. У разі, якщо у платіжній вимозі не заповнений рядок "Призначення платежу", банк має повернути виконання платежу.

Безспірне стягнення коштів здійснюється на підставі вико­навчого документа, оригінал (дублікат) якого додається. У розра­хунковому документі необхідне посилання на законодавчий акт.

Платіжна вимога-доручення—це комбінований розрахунко­вий документ, верхня частина якого передбачає вимогу постачаль­ника безпосередньо до покупця сплатити вартість поставленої йому за договором продукції, а нижня—доручення платника своєму бан­ку перерахувати з його рахунка зазначену суму.

Платіжна вимога-доручення приймається банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписування. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується. Вимога-доручення подається платником в установу банку у трьох примірниках.

Розрахунковий чек — це розрахунковий документ, який застосо­вується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між: юри­дичними особами, а також фізичними та юридичними особами за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунко­вий чек— це документ, що містить письмове розпорядження влас­ника рахунка (чекодавця) установі банку (емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціально­му папері на банкнотній фабриці Національно банку України за зразком, затвердженим Національним банком України. Вони бро­шуруються по 10,20 та 25 аркушів.

Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності. Строк дії чекової книжки — один рік, а розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі три місяці.

За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений. В чеку передбачається:

а) назва "розрахунковий чек";

б) назва (для фізичних осіб — прізвище, ім'я, по батькові че­
кодавця, дані його паспорта або документа, щойогозамі-

222 \ _______________ С.И. Кравчук. Госполарське право України

нює) власника чекової книжки (чекодавця), номер його рахунка;

в) назва банку-емітента і його номер МФО;

г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя;

д) назва чекодержателя;

є) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкрет­ну суму, що зазначена цифрами талітерами;

є) призначення платежу;

ж)число, місяць та рік складання чека (місяць має бути напи­саний літерами, дата видачі чека має відповідати його реальній даті видачі), місце складання чека;

з) підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Оплата чека забезпечується:

— шляхом депонування чекодавцем коштів на окремому ра­
хунку в банку чекодавця;

— наявністю коштів на відповідному рахунку чекодавця.

Акредитив — це договір, що передбачає зобов'язання банку пере­рахувати за дорученням клієнта (заявника акредитиву) на користь бенефіціара (отримувача) певну суму коштів. Розрізняють такі види акредитивів:

- відкличний (може бути змінений або анульований бан-ком-емітентом у будь-який момент без попереднього по­відомлення бенефіціара);

- безвідкличний (може бути змінений або анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він був відкритий).

Акредитив може відкриватися для розрахунків тільки з од­ним постачальником. Строк дії та порядок розрахунків за ним встановлюються у договорі між платником і постачальником.

Для одержання коштів за акредитивом, депонованим у бан­ку постачальника, відправник, який відвантажив товари, подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива; документи в банк, що його обслуговує, до закінчення строку його дії. Банк після перевірки документів у разі відповідності їх умовам акре­дитива проводить виплату.

Після використання акредитива, депонованого у банк плат­ника, виплати постачальнику за акредитивом здійснюються у бан­ку постачальника на підставі отримання від постачальника реєст­ру рахунків з відповідними документами.

Розділ 15. Правове регулювання крелитно-розра хунковихоперацій | 223

Меморіальний ордер — це банківський документ, який підтвер­джує операції по перерахуванню з банківських рахунків на користь клієнта-одержувача (фізичної чи юридичної особи) внесених у касу банку коштів. У меморіальних ордерах, згідно з вимогами "Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України", затвердженої постановою Правління Національ­ного банку України від 07.07.1994 р. № 129, у реквізиті "Призна­чення платежу" зазначаються або номер договору з одержувачем за його наявності, або найменування юридичної особи (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи), яка внесла готівку до каси бан­ку.

Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунка платника. Меморіальний ордер засвід­чується підписами відповідального виконавця банку, який його оформив, і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку.

Інструкція Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22 передбачає дистанційне обслуговування клієнта, що вклю­чає комплекс інформаційних послуг за рахунками клієнта і здійснення операцій за ними на основі дистанційних розпоряд­жень клієнта. Воно може здійснюватись за допомогою систем: "Клієнт-банк", "Клієнт-Інтернет-банк", "Телефонний банкінг".

Розрахунковідокументи банкприймає протягом часу, визна­ченого в договорах про розрахунково-касове обслуговування клієнтів.

Відповідно до згаданої вище Інструкції НБУ операційним днем визначається частина робочого дня банку, протягом якого приймаються документи на перерахування коштів. Термін опе­раційного дня встановлюється безпосередньо банком.

Розрахунки за платіжними документами, що поступили в банк протягом операційного часу, проводяться в день їх отриман­ня банком. Розрахунковідокументи, які поступили після опера­ційного часу, банк опрацьовує в наступний робочий день. Розра­хунки за документами на списання коштів з рахунку платника, які поступили до банку після операційного часу, банк може здійснити в день їх отримання, якщо це визначено договором про розрахунково-касове обслуговування. За порушення цих термінів банк, що обслуговує платника, відповідає згідно з Законодав­ством України.

224 І С.Й. Кравчук. Госполарське право України

Що ж стосується платіжних документів на примусове спи­сання коштів, то якщо вони поступають до банку протягом опе­раційного часу, але в період надходження, на рахунку платника відсутні кошти чи їх недостатньо, банк здійснює такі перерахун­ки з урахуванням сум коштів, які надійдуть на рахунок платника протягом операційного періоду. У випадку недостатності коштів для перерахування за цими платіжними вимогами (з урахуван­ням поточних надходжень) вони виконуються частково.

Відповідно до п. 1.6 Інструкції № 22 банк не має права виз­начати і контролювати напрями використання коштів клієнтів і встановлювати інші, не передбачені договором чи законом, обме­ження його прав розпоряджатись коштами на власний розсуд.

Такі ж вимоги до банків передбачені п.З ст. 1066 Цивільного кодексу України.

Банк має право списувати кошти з рахунків клієнтів лише за наступних підстав:

1. За дорученням власників рахунків.

2.На підставі платіжних вимог витребувачів у випадку приму­сового списання коштів.

Інструкція № 22 передбачає порядок дій клієнта у випадку помилково зарахованих коштів на інший рахунок.

Відповідно до пункту 16 цієї ж Інструкції Національного бан­ку України банк не має права визначати і контролювати напрям використання коштів клієнта.

Поряд з цим, згідно з положеннями Інструкції Національно­го банку України від 21 січня 2004 р. № 22, примусове списання коштів з рахунків платників може здійснюватись на основі рішен­ня суду. У такому ж порядку, згідно зі пунктом 10.1 цієї Інструкції, накладається правоохоронними органами чи прокуратури арешт на банківські рахунки клієнтів.

Дата добавления: 2015-05-10