Ознаки права 1 страница

І

І

VI

І

§ 7. Демократія в умовах України

Україна сьогодні є посттоталітарною державою перехідного періоду Цей факт обумовлює і існуючий у нашій країні рівень розвитку демократії. Безсумнівними досягненнями демократії є визнання рівноправності приватної та інших форм власності, встановлення і поступове розширення режиму гласності, утво­рення неформальних організацій і об'єднань, утворення і посту­пове структурування системи політичних партій, політичних фракцій, проведення референдумів щодо встановлення суверен­ної незалежної України і щодо здійснення конституційної ре­форми, проведення виборів на альтернативній основі і перехід до виборів на змішаній мажоритарно-пропорційній основі, поступо­ве структурування суспільства і парламенту, розширення мережі і підвищення активності засобів масової інформації, розвиток си­стеми консультативних і узгоджувальних органів, широке вико­ристання громадянами наданих їм політичних прав і свобод, по­ступове розширення законодавчої бази (Верховна Рада прийняла близько 2000 законів), заходи щодо економічного реформування суспільства.

Величезного значення ддя розвитку демократії мало прий­няття у 1996 році Конституції України і формування передбаче­ної нею системи державних органів, що побудована на основі принципу поділу влади. Згідно з Конституцією на основі принци­пу верховенства права і міжнародних актів про права і свободи людини і громадянина здійснюється робота з посилення їх захис­ту і гарантування. Цьому сприяють напрямки роботи всієї систе­ми правоохоронних органів, Конституційного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Особ­ливо слід наголосити на значенні підвищення ролі судової систе­ми. З допомогою судів громадяни дістали можливість захисту своїх прав у разі їх порушення будь-яким державним органом або посадовою особою. Оскільки конституційні норми визнані безпосередньо діючим правом, то для такого захисту громадяни­ну достатньо послатися на встановлення відповідного права нор­мами Конституції.

Але те, що зроблено, не є підставою для висновку про існуван­ня в Україні розвиненої демократії. Для досягнення високого рівня розвитку демократії необхідно максимально прискорити демократичні перетворення. Важливим завданням є завершення створення законодавчої бази реформ, посилення темпів структу­рування суспільства, партій і партійних фракцій, удосконалення

виборчої системи, створення умов для реалізації механізму га­рантій прав громадян, особливо соціальних, проведення децент­ралізації і дебюрократизації влади і підвищення ролі органів місцевого самоврядування, широке залучення громадськості до вирішення державних питань, до боротьби зі злочинністю, сут­тєве підвищення політичної і правової культури населення і онов­лення складу державних службовців, завершення створення і по­кращення роботи системи державних органів, що захищають права людини, кардинальне підвищення ролі судової системи, по­силення державного і громадського контролю за роботою дер­жавного апарату.

Велику роль у вирішенні цих завдань повинно відіграти прове­дення конституційної адміністративної і судової реформи, скоро­чення і оновлення державного апарату, подолання бюрократизму і будь-яких проявів корупції, подолання правового нігілізму.

Розділ VIII

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

§ 1. Механізм держави і його структура

При всіх можливих наукових аспектах розуміння сутності держави у практичному відношенні на перший план завжди ви­ступає її конкретна характеристика, що знаходить свій вияв у державній діяльності, здійсненні дер_жавою функцій по управ­лінню суспільством.

Функції держави здійснюються за посередництвом спеціаль­но утвореного для цього інституціонального механізму, який визначається як «механізм держави», складається із різних дер­жавних органів, які об'єднуються у відносно виокремлену струк­туру — державний апарат, та інших державних_інституцій'. На такому підході засновується тлумачення сутності і змісту дер­жавності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава трактується насамперед як механізм (інститут) влади та управління в суспільстві.

З іншого боку, механізм держави має розглядатися в кон­тексті виконання певним прошарком людей певного різновиду суспільно корисної праці, що виділився історично як результат суспільного розподілу праці, — управлінської діяльності на постійних професійних засадах. У такому людському вимірі ме­ханізм держави виступає своєрідним фізичним (людським) її втіленням як відносно відокремлений, конституйований в окре­мий інститут і структурно організований прошарок людей, який виокремився на етапі формування державності внаслідок су­спільного розподілу праці на керуючих (працівників державного апарату)і керованих (населення).

Такий підхід позначив перехід у дослідженнях соціального управління від традиційного акценту на формальні її складові до так званого «людського фактору» з позицій широкого гуманіс­тичного підходу, який покликаний привести до певної переоцінки

' Загальна теорія держави і права/ За ред. акад. АПрН України, д-ра юрид. наук, проф. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком, 1999. 114

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

співвідношення об'єктивних і суб'єктивних факторів у системі управління суспільством на користь останнього. Зокрема, людсь­кий вимір проблематики функціонування механізму і апарату держави є методологічним підґрунтям, яке дає змогу більш пред­метно аналізувати нові для вітчизняної юридичної науки, але надзвичайно актуальні й складні питання його кадрового забез­печення, організації та проходження державної служби, бюро­кратії тощо.

Питома вага механізму держави в забезпеченні життєдіяль­ності соціального організму, можливості його впливу на різні сторони суспільного життя, чисельність зайнятих у ньому працівників залежать від змісту й обсягу функцій, які суспільство покладає на державу, обумовленого ними обсягу компетенції державних органів, визначеної в законодавстві.

Так, класичною ліберальною концепцією держави «нічного охоронця», яка була домінуючою на ранніх етапах функціону­вання ринкової системи виробництва, передбачалось критичне обмеження втручання держави в суспільне_життя і особливо — у сферу_економіки. Діяльність держави мала обмежуватися охоро­ною приватної власності і забезпеченням безпеки. Відповідно до цього розглядалося питання про механізм держави, який за та­ких умов був практично тотожним поняттю державного апарату як механізму здійснення політичної влади і зводився до сукуп­ності державних органів, наділених державно-владними повно­важеннями.

Проведення відмінностей між поняттям механізму держави як більш широким і поняттям державного апарату як вужчим за обсягом набуває реальних підстав за умови акцентування на соціальному призначенні держави, тлумаченні державних функцій як функцій соціально спрямованої держави, які не мо­жуть бути зведеними лише до політичної діяльності — охорони власності й безпеки. Соціальна спрямованість держави передба­чає розширення сфери її втручання в суспільне життя, зокрема для вирішення питань макроекономіки, розвитку галузей вироб­ництва, необхідних для життєдіяльності суспільства, соціально­го, в широкому значенні, захисту громадян — підтримки і розвиту системи освіти, культурно-освітніх закладів медицини, захис­ту соціально незахищених верств населення — пенсіонерів, інвалідів, материнства та дитинства і т. ін.

З іншого боку, розширення можливостей впливу держави на суспільні відносини в сучасних умовах не повинно приводити до

РОЗДІЛ VIII

реабілітації тоталітарних зазіхань державної влади, до нехтуван­ня правами і свободами людини і громадянина, прерогативами самоорганізованого і самоврядного у своїй основі громадянсько­го суспільства, на обслуговування потреб існування й розвитку якого зрештою і спрямована діяльність соціальної демократичної правової держави. З точки зору сучасного рівня розвитку науко­вих знань соціальна спрямованість держави має розглядатися як органічна складова демократичної й правової організації суспільства і тому не повинна досліджуватися поза межами ви­щезгаданих якісних характеристик державності.

Питання розмежування пріоритетів громадянського суспіль­ства і державної влади покликані вирішуватися на рівні консти­туціоналізму, конституційно-правового регулювання. Так, Кон­ституція України 1996 року закріплює принципи відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ч. 2 ст. 3), обмеження діяльності органів державної влади і самоврядування законом (ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19), гарантії_місцевого самоврядування (ст. 7), сво­боди політичної діяльності, не забороненої Конституцією і зако­нами України (ч. 4 ст. 15) і т. ш.

Отже, механізм держави — це сукупність державних органів,
установ, підприємств та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.

До складу державного механізму входять різні за своєю кон­кретною характеристикою види державних інституцій — органи, установи, підприємства та специфічні державні інститути. Понят­тя механізму держави вперше включив до арсеналу теорії держави і права в середині 60-х років XX століття В. В. Копєйчиков. Загаль­ними рисами для всіх різновидів державних організацій, які входять до складу механізму держави, є те, що:

вони є за своєю природою державними інститутами на відміну від самоврядних організацій;

за їх посередництвом практично виконуються завдання і функції держави;

вони утворюються за рішенням держави, уповноважених дер­жавних органів;

вони утримуються за рахунок бюджетних коштів;

їх працівники як державні службовці мають особливий ста­тус, особливі гарантії зайнятості та соціального захисту.

Щонайперше, у складі механізму держави слід виокремлюва­ти державні_органи як найбільш специфічну і важливу для ре-

___________ МЕХА НІЗМ ДЕРЖАВИ 1 ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

алізації функцій держави його частину, про що детальніше йти­меться далі. Водночас разом з державними органами до складу механізму держави входять й інші різні за характером і змістом діяльності державні організації — державні підприємства, дер­жавні установи, така специфічна державна інституція, як збройні сили, що мають як вищезгадані спільні з державними органами ознаки, так і певні особливі риси, які не дозволяють вважати їх власне органами державної влади і включати безпосередньо до складу державного апарату.

Державними підприємствами, і передусім заснованими на за­гальнодержавній власності казенними підприємствами, вважа­ються в Україні такі, що проводять виробничу або іншу діяль­ність, яка, виходячи з її специфіки, може здійснюватись тільки державним підприємством, або такі, головним споживачем про­дукції яких (понад 50 відсотків) є держава, або ж такі, які є суб'єктами природних монополій. Державні підприємства во­лодіють часткою державної власності на праві повного госпо­дарського відання, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності, несуть са­мостійну майнову відповідальність, на них поширюється загальнодозволяючий режим правового регулювання.

Щодо державних установ, то для них специфічною є неви­робнича діяльність в освітницькій, культурно-виховній, науковій галузях, у сфері охорони здоров'я і соціального захисту грома­дян. Державні установи можуть бути призначені для виконання спеціальної діяльності, наприклад для утримання засуджених то­що. За характером і напрямком своєї діяльності державні устано­ви не можуть бути прибутковими організаціями і тому перебува­ють на утриманні за рахунок коштів державного бюджету.

Неповним змістовно і логічно незавершеним буде розгляд структури механізму держави без такої його необхідної ланки, як збройні сили. Збройні сили поза всякими сумнівами підпада­ють під ті ознаки, що були кваліфіковані вище як загальні для різних видів державних організацій. Повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування в разі не­обхідності примусу, основним інститутом якого є військові фор­мування. Так, захист суверенітету і територіальної цілісності держави і її недоторканності розцінюється Конституцією Укра­їни як одна з найважливіших функцій держави, виконання якої покладається на Збройні Сили України (ч. 2 ст. 17).

РОЗДІЛ VIII

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

§ 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види

Головними функціями будь-якої держави в різні історичні ча­си залишаються ті, що спрямовані на реалізацію публічної влади в масштабах усього суспільства, здійснення від імені держави управлінської діяльності, і тому основним інститутом, що уособ­лює та представляє державу, є державний апарат.

Отже, на основі приналежності державним органам як певно­му різновиду державних інституцій державно-владних повнова­жень із більш широкого поняття «механізм держави» виокрем­люється поняття «державний апарат», за посередництвом якого здійснюється державна влада і управління суспільством. Держав­ний апарат покликаний виконувати основні функції держави що­до практичного здійснення державної влади і управління су­спільством і є невід'ємним атрибутом як виникнення, так і існу­вання та функціонування держави. Тому саме державному апарату має бути приділена особлива увага в контексті більш ши­рокої проблематики механізму держави.

Таким чином, державний апарат — це сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати дер­жавну владу та управління, які спираються у своїй діяльності на можливість застосування примусу.

Поняття державного апарату як складова частина кате­горійного арсеналу теорії держави і права є узагальнюючим, тоб­то охоплює на основі спільних ознак усю сукупність різно­манітних за конкретним спрямуванням діяльності державних ор­ганів. Державний орган розглядається теорією держави і права як первинний структурний елемент державного апарату, саме з державних органів складаються його окремі ланки і підрозділи, вся система державного апарату як цілісного явища.

Для більш змістовного вивчення державного апарату не­обхідно розглянути характерні його ознаки, а саме:

1) державний апарат є основним інститутом держави, безпо­
середнім носієм державної влади, яку він уповноважений прак­
тично здійснювати і представляти у відносинах з населенням;

2) державний апарат як системне утворення формується й
функціонує на основі єдиних принципів організації і діяльності;

3) державний апарат є складною системою органів, що перед­
бачає поділ на відокремлені ланки та підрозділи як за функціо­
нальним критерієм — на гілки влади, так і за ієрархічними озна­
ками — на вищі та нижчі органи, тощо;

4) первинним елементом державного апарату, з якого скла­
дається вся система державного апарату, є окремий державний

орган;

5) у державному апараті зайняті на постійних засадах про­
фесійно підготовлені для здійснення управлінських функцій кад­
ри — державні службовці;

6) функціонування державного апарату здійснюється в межах
і в порядку, які встановлені законодавством, тобто в певних пра­
вових формах;

7) державний апарат спирається у своїй діяльності на певні
матеріальні, фінансові та інші ресурси, отримані із державних

коштів;

8) функціонування державного апарату спирається на мож­
ливість застосування державного примусу.

Державний орган — це структурно виокремлений, внут­рішньо організований колектив державних службовців, який наділений встановленою законодавством компетенцією для ви­конання певних владно-управлінських функцій і завдань держави.

Слід зауважити, що структурно державний орган можна роз­глядати як складне утворення, яке включає два відносно відо­кремлених підрозділи, один з яких здійснює статутні повнова­ження цього органу, а інший — виконує допоміжні функції, за­вданням якого є забезпечення виконання державним органом своїх повноважень. Такий підхід дає можливість визначити пра­вовий статус різних категорій працівників державного органу, виходячи з конкретних функціональних напрямів його діяль­ності, а також відповідні вимоги та кваліфікаційні характеристи­ки посад на державній службі¹.

Різноспрямованість та складність владно-управлінських функ­цій держави обумовлює значну кількість та різноманітність за своїми конкретними характеристиками видів державних органів.

Залежно від соціальної природи державні органи поділяються на первинні та вторинні. Первинні органи створюються шляхом безпосереднього волевиявлення народу, якщо народ визнається джерелом державної влади, або успадкуванням, якщо джерелом влади вважається монарх. Первинним державним органом за умов республіканського правління є парламент, ним може бути прези­дент, якщо його обирає безпосередньо народ. Вторинні органи утворюються первинними, є похідними від останніх і їм підзвітні.

¹ Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні.-К.: Ін Юре, 1997.— С. 42-43.

РОЗДІЛ VIII

Наприклад, згідно з Конституцією України Президент за згодою Верховної Ради призначає Прем'єр-міністра України і за його по­данням членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій.

Залежно від функціонального спрямування державні органи поділяються на органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Органом законодавчої влади виступає парла­мент, який може бути одно- або двопалатним, виконавча влада здійснюється урядом, який при парламентському правлінні очо­лює прем'єр-міністр, а за умов президентського — президент, су­дам належить виняткове право на здійснення правосуддя. Функції глави держави в республіці виконує президент, в монархіях — мо­нарх (король, емір тощо). В деяких країнах (Франція) на президен­та як главу держави конституційно покладаються арбітражні по­вноваження щодо узгодження діяльності гілок державної влади.

За територією, на яку поширюються повноваження держав­них органів, їх поділяють на центральні та місцеві. В Україні, на­приклад, до центральних державних органів слід відне­сти ті, повноваження яких поширюються на всю її територію, — Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України тощо. Місцевими державними органами є місцеві державні адміністрації, місцеві суди і т. ін. За умов феде­ративного устрою державні органи поділяються на феде­ральні органи і органи суб'єктів федерації.

Залежно від способу утворення державні органи класифіку­ють на виборні, призначувані, успадковані. Типовим прикладом виборного органу є парламент, призначуваного — Кабінет Міністрів, успадкованого — монарх.

Залежно від особового складу державні органи поділяються на одноособові і колегіальні. Одноособовими державними органами є Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав лю­дини та деякі інші. Колегіальні державні органи приймають рішен­ня і вступають у правові відносини лише як певні колективи дер­жавних службовців (парламент, кабінет міністрів).

§ 3. Принципи організації і діяльності дер­жавного апарату. Поділ державної влади

Під принципами організації і діяльності державного апарату розуміють законодавчо визначені відправні засади, які виступа-

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

ґ

ють як регулятивні вимоги щодо основних параметрів його ор­ганізації і функціонування з метою найбільш ефективного вико­нання функцій та завдань держави.

До принципів організації і діяльності державного апарату

слід віднести: поділ влади;

виборність представницьких органів державної влади; пріоритет прав і свобод людини і громадянина; діяльність у межах компетенції та у спосіб, передбачені зако­нодавством (законність);

професіоналізм і компетентність;

обов'язковість рішень, прийнятих вищими державними орга­нами для нижчих державних органів; прозорість; підконтрольність; відповідальність;

ефективність;

дотримання прав місцевого самоврядування, об'єднань гро­мадян, підприємств, організацій, установ; неупередженість здійснення повноважень; рівне право громадян на доступ до державної служби;

стабільність кадрів.

Більш детально слід зупинитися на принципі поділу влади, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад ор­ганізації і діяльності державного апарату в умовах становлення в Україні демократичної правової державності.

Насамперед уточнення потребує питання про те, чи поді­ляється єдина державна влада на певні відносно відокремлені гілки влади, чи йдеться про функціонування окремих самостій­них влад. Так, Конституція США 1787 року не містить єдиного поняття державної влади, вказує лише на окремі види влади — законодавчу, виконавчу і судову. І, навпаки, з точки зору теорії народного суверенітету, коли народ визнається джерелом дер­жавної влади, передбачається її єдність, яка водночас не виклю­чає можливості поділу державної влади на окремі її гілки.

Стаття 6 Конституції України не дає чіткої відповіді на це пи­тання, оскільки в ній йдеться про державну владу і про окремі ви­ди влади — законодавчу, виконавчу та судову. Однак системне тлумачення норм Конституції України дозволяє зробити висно­вок про наближеність конституційних засад української держав­ності до концепції народного суверенітету.

РОЗДІЛ VIII

Поділ державної влади не може бути зведеним до звичного поділу праці стосовно здійснення управління суспільством, що виникає разом з появою такої складної сукупності державних органів, як державний апарат, має своєю підставою спеціалізацію його працівників на певному різновиді діяльності — нормо-творчій, виконавчій чи судовій, які вимагають різних здібностей і навичок, і спрямований на підвищення оперативності та ефектив­ності функціонування державного апарату.

Не буде обґрунтованим ототожнення поділу влади з роз­поділом функцій і повноважень у державному апараті, оскільки останнє, як лише юридичне втілення принципу поділу влади, не відбиває всіх глибинних демократичних його засад. Так, поділ функцій і повноважень може бути притаманним механізму функціонування державної влади за умов авторитарного прав­ління, оскільки має на меті лише підвищення його ефективності і не торкається питань соціальної сутності та призначення влади. Демократія ж вимагає від державної організації певних поступок у напрямку врахування інтересів громадянського суспільства, по­ваги до політичної свободи своїх громадян.

Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки в кінцевому вимірі він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск’є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов’язаного з цим можливого свавілля, зрештою — на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Поділ влади в цьому розумінні розглядається не тільки як принцип організації і діяльності державного апарату, але і в значно ширшому контексті як одна із навайжливіших засад де­мократичного правління. Іншими словами — без поділу влади де­мократії, в усякому разі, у її сучасному розумінні, бути не може.

Слід наголосити на тому, що тільки за умов функціонування механізму поділу влади стає можливим реальне панування режи­му законності в країні, коли жодна з гілок влади не має можли­вості узурпувати всю державну владу, піднестися над іншою гілкою влади і диктувати їй свою волю. Отже, за таких умов відносини між ними можна вибудовувати лише на засадах рівності кожної з гілок влади перед законом.

Поділ влади як принцип організації і функціонування дер­жавного апарату втілюється юридично у двох конструкціях:

поділі повноважень між трьома основними ланками держав­ного апарату: органами законодавчої, виконавчої і судової влади;

функціонуванні механізму взаємних стримувань і противаг між гілками влади.

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

• Так, згідно з Конституцією України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і су­дову. Органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і від­повідно до законів України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України розглядається як вищий орган у системі органів виконав­чої влади, до яких входять також центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації. Правосуддя, згідно з нор­мами Конституції, може здійснюватися тільки судами.

Механізм взаємних стримувань та противаг між органами за­конодавчої і виконавчої влади має на меті забезпечення їх співробітництва як гілок єдиної державної влади. Органи зако­нодавчої влади стримують виконавчу владу, оскільки виконавча влада не може виходити за межі прийнятих парламентом законів. Парламент формує або бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади — уряду, здійснює парламентський контроль за діяльністю уряду щодо виконання ним законів. У свою чергу вищі органи в системі виконавчої влади наділяються правами законо­давчої ініціативи, можуть застосовувати відкладальне вето щодо законів, прийнятих парламентом.

За парламентсько-президентської форми правління прези­дент, який тяжіє до виконавчої влади, за наявності певних, окрес­лених Конституцією умов має право розпустити парламент і, на­впаки, парламент за відповідних умов — усунути президента з поста в порядку імпічменту.

Органи судової влади захищають права і свободи людини і громадянина від будь-якого свавілля з боку державних органів. Окрім того, Конституційний Суд як специфічний підрозділ у сис­темі судової влади може стримувати як законодавчу, так і вико­навчу владу шляхом визнання законів, прийнятих парламентом, і правових актів вищих органів виконавчої влади неконституційни­ми у разі, якщо вони не відповідають Конституції.

§ 4.Загальна характеристика, функції

та принципи діяльності органів законо­давчої, виконавчої та судової влади

Законодавча влада — це відокремлена в умовах поділу влад гілка влади, яка має виняткові повноваження на прийняття за­конів.

РОЗДІЛ VIII

Органами законодавчої влади є парламенти, які в різних

країнах називаються по-різному: в США — Конгрес, в Англії__

Парламент, у Росії — Федеральні Збори, в Україні — Верховна Рада. Парламент може бути однопалатним (Італія, Швеція тощо) або двопалатним (у федеративних державах — Росії, США, ФРН, а також у деяких унітарних державах — Франції, Польщі).

Головною функцією законодавчої влади є законодавче регу­лювання суспільних відносин, тобто прийняття законів. Так, згідно з Конституцією України Верховна Рада України (парла­мент) визнається єдиним законодавчим органом України. Відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим вва­жається Конституцією України лише представницьким органом. Оскільки парламент є безпосереднім виразником народного суверенітету, народної волі та інтересів, то крім законодавчої він виконує ще дві додаткові функції: 1)установчу; 2) контрольну.

Установча функція законодавчої влади полягає в тому, що парламент формує або бере участь у формуванні уряду, обирає або затверджує на посадах керівників уряду, міністерств, відомств, а також інших вищих державних органів. Наприклад, Верховна Рада України дає згоду на призначення Прем'єр-міністра, Генерального прокурора та інших керівників централь­них державних органів.

Парламент здійснює контроль за діяльністю підзвітних йому державних органів — уряду, міністерств, відомств (контрольна функція). Так, Верховна Рада згідно з нормами Конституції Укра­їни здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Законодавча влада внаслідок свого представницького манда­ту є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в орга­нах законодавчої влади — парламентах не виключається, а, на­впаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.

Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція ор­ганів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко. На­приклад, вважається, що англійський парламент може все, «крім 124

МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ 1 ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ

перетворення жінки на чоловіка і навпаки». Французький же парламент внаслідок державно-правових реформ президента де Голля значною мірою втратив реальні можливості законодав­чого впливу на стан речей у країні. Оптимальним вирішенням проблеми меж компетенції органу законодавчої влади є підхід, згідно з яким, наприклад, компетенція Верховної Ради України є досить широкою, але водночас обмежується Конституцією Укра­їни і тому не може вважатися безмежною.

Дата добавления: 2015-05-10