Міжгалузеві й галузеві принципи 5 страница

Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в тому, що якщо остання має переважно емоційний, поверховий 238

характер, складається стихійно, переважно на основі повсякден­ного побутового досвіду людей, то правова ідеологія в процесі пізнання права прагне дійти до виявлення його сутності, змісту, виявити існуючі закономірності і зв'язки, а отже, представити ці знання у вигляді певної догми. Вона складається на основі нау­кових досліджень, вивчення юридичної літератури, в тому числі

підручників.

До формування правової ідеології в демократичній, правовій

державі висуваються такі вимоги. Вона повинна:

1) формуватися на основі пріоритету загально-людських
стандартів і цінностей, зокрема верховенства права і закону,
принципів демократії, прав і свобод людини і громадянина тощо;

2) будуватися на критичному сприйнятті вітчизняного і зару­
біжного історичного досвіду, вивченні нових поглядів та підходів
до правових явищ;

3) орієнтуватися на раціональне поєднання інтересів особи,
суспільства і держави, виходячи при цьому з тези, що саме
людина і її права визнані найвищою соціальною цінністю, на
досягнення соціального і політичного компромісу.

У процесі правового регулювання правова свідомість виконує ряд основних функцій, до яких передусім належать гносео­логічна, оцінна і регулятивна.

Гносеологічна (пізнавальна) функція передбачає накопичен­ня знань про право, його сприйняття, подальше осмислення різних правових явищ, всієї правової дійсності.

Регулятивна функція реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, які виступають спе­цифічним регулятором поведінки людей. Особливу роль у здійсненні цієї функції відіграють правові установки, які свідчать про готовність, схильність особи до певної моделі поведінки — правомірної чи неправомірної, що формується під впливом низки економічних, соціальних або психофізіологічних факторів.

Оцінна функція передбачає оцінку правової поведінки (діяль­ності) людей, оцінку права в цілому. В повсякденному житті в лю­дини формується певне, передусім емоційне, ставлення щодо різних явищ і процесів правового життя на основі власного досвіду та правової практики. Норми, які захищають і охороня­ють інтереси людини, сприяють їх реалізації, дістають, як прави­ло, схвалення, позитивну оцінку. Недосконалі норми, з суттєви­ми прогалинами, суперечностями, що здатні порушувати права і

РОЗДІЛ XVII

свободи людини, сприймаються негативно. Вони можуть піддава­тися конструктивній критиці (аж до внесення пропозицій щодо удосконалення змісту таких норм) або деструктивній критиці (заперечення права, його зневага, протидія ефективному функ­ціонуванню механізму правового регулювання).

У змісті правосвідомості виокремлюють такі оціночні суд­ження щодо: права і законодавства (принципів, норм, інститутів, галузей); правової поведінки особи і їх груп та об'єктів діяльності (злочинності, правопорушень, правопорушників); правоохорон­них органів (суду, юстиції, прокуратури, органів внутрішніх справ, адвокатури, нотаріату та їх діяльності); власної поведінки з точки зору визначення її як правомірної чи протиправної.

§ 2. Види правосвідомості

Усвідомленню сутності правосвідомості сприяють проведені за різними критеріями класифікації. Так, з точки зору глибини відображення правової дійсності вирізняють три рівня пра­восвідомості.

Побутова (емпірична) правосвідомість — це найпоши­реніший рівень правової свідомості, який формується відповідно до набутої правової освіти на основі повсякденного досвіду лю­дей у сфері правового регулювання. Як правило, вона має емоційний, поверховий характер, отже, в її структурі домінує правова психологія. Для людей з таким рівнем правосвідомості характерне знання в загальних рисах окремих принципів права, а також поєднання правових поглядів з моральними, етичними настановами.

Професійна правосвідомість притаманна юристам-профе-сіоналам. Вона формується внаслідок отримання спеціальної професійної (юридичної) підготовки, а також під час роботи в юридичній сфері (в правоохоронних органах, суді, адвокатурі, нотаріаті тощо). Носії професійної правосвідомості, як правило, не лише володіють спеціалізованими, конкретизованими знання­ми чинного законодавства, але й вмінням, навичками його засто­сування. Разом з тим слід зазначити, що професійній правосвідо­мості, внаслідок певної спеціалізації юристів, властивий дифе­ренційований характер. Так, найвищий рівень правосвідомості серед юристів-практиків притаманний суддям, які в процесі здійснення правосуддя зустрічаються з найрізноманітнішими правовими і пов'язаними з правом явищами.

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ і ПРАВОВА КУЛЬТУРА

Для юристів рівень правової підготовки має вирішальне зна­чення. Він є вищим за рівень знань пересічного законослухняного громадянина. Цей рівень обумовлений як необхідністю знати і розуміти право, так і вмінням його застосовувати. Так, у процесі правозастосування існують окремі етапи (встановлення фактич­них обставин справи, юридична кваліфікація діяння, тлумачення норм права, прийняття рішення у справі), кваліфіковано викона­ти які можуть тільки юристи.

Наукова, теоретична правосвідомість у цілому притаманна науковцям, викладачам вищих навчальних закладів юридичного профілю, які займаються теоретичною розробкою загальних або галузевих правових проблем. На відміну від буденної наукова пра­восвідомість передбачає не лише наявність юридичної освіти, але й уміння оперувати правовими категоріями, принципами, теоріями, концепціями, здійснювати широкі і глибокі узагальнення правово­го матеріалу, тобто має систематизований, комплексний характер. Сутність та особливість наукової правосвідомості розкривається також через співвідношення її структурних елементів — у ній пра­вова ідеологія превалює над правовою психологією.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Разом з тим зазна­чимо, що суспільна, групова і масова правосвідомість не існує по­за індивідуальною.

Індивідуальна правосвідомість — це система особистих по­глядів, уявлень, почуттів з приводу права. Вона формується під впливом індивідуальних обставин життя, зовнішнього середови­ща і залежить від рівня правової освіти особи.

Групова правосвідомість існує на рівні різних соціальних груп (політичних партій, громадських об'єднань, профспілкових організацій тощо), верств населення, класів. На процес її форму­вання впливає спільність інтересів, традицій, умов життя, а також авторитет лідера групи. Діапазон відмінностей правосвідомості різних груп може бути надзвичайно широким: від можливості створювати тимчасові союзи для досягнення спільної мети (на­приклад, передвиборчі блоки або утворення парламентської більшості з представників різних фракцій) до прямого протисто­яння між ними.

Від групової слід відрізняти масову правосвідомість, яка ха­рактерна для нестабільних, тимчасових суспільних утворень, на­приклад натовпу, учасників мітингів, демонстрацій. Масовій пра­восвідомості не властиве досягнення згоди учасників таких утво-

РОЗДІЛ XVII

рень з широкого кола правових питань, ці об'єднання мають ситу­ативний характер.

Суспільна правосвідомість притаманна великим соціальним утворенням (населенню країни, окремого регіону, певному етно­су). Наприклад, низкою характерних особливостей відрізняється класична юридична правосвідомість, яка заснована на вірі в право і порядок, справедливість суду, тоді як для пострадянських країн властиві ознаки підміни правосвідомості етичними поглядами, по­ширення правового нігілізму, зневажливе ставлення до права і за­кону. Слід підкреслити, що протягом десяти років в українському суспільстві зроблені важливі, але тільки перші реальні кроки для утвердження принципів верховенства права, непорушності прав і свобод людини.

§ 3. Правосвідомість і право. Роль правосвідомості в правотворчості(правоустановленні) і правореалізації

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх супереч­ливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин. Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи; виконують нормативні функції; регулюють суспільні відносини; обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культур­ними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. Наприклад, це може мати місце при застосуванні аналогії закона і аналогії права.

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно авто­номний характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загаль­нообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втіле­них у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як фор­ма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття; уявлення людей про минуле чи бажане право; суб'єктивне ставлення до чинного права як фено­мену суспільного життя; масові емоційні реакції на право, на вчин­ки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи. 242

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ і ПРАВОВА КУЛЬТУРА

У певних історичних ситуаціях (післяреволюційні, перехідні періоди від одного типу правової системи до іншого), коли право ще не стало завершеною системою, коли система лише фор­мується, правосвідомість стає основою усього механізму правово­го регулювання. Проте явище це тимчасове, правосвідомість може замінювати правову систему лише до повного її становлення.

Істотно різняться ці категорії і за рівнем та характером своєї структури. Право має чітку структуру, тобто поділяється на окремі групи, які в юридичній науці дістали назву правових інститутів, галузей, що у своїй сукупності утворюють єдину ор­ганічну цілісність. Структурні елементи правосвідомості (право­ва ідеологія і правова психологія, правосвідомість індивідуальна, групова, суспільна та ін.), на відміну від права, не утворюють єдиної органічної цілісності, оскільки правосвідомість за своєю природою не є єдиним системним утворенням. Можна говорити лише про відносну цілісність правосвідомості в межах певної

правової системи.

Різняться право і правосвідомість і механізмами своєї дії. Механізм дії правового регулювання, через який право впливає на поведінку суб'єктів права, втілений у складному інституційному юридичному інструментарії (норми права, суб'єктивні права і обов'язки, правові акти та ін.) і передбачає застосування держав­ного примусу. Законодавче право регулює поведінку людей шля­хом встановлення загальних, формально визначених зразків, ета­лонів поведінки — владних імперативів, що впливають на свідомість і волю людей. Як регулятор поведінки людей воно має об'єктивний характер, не є проявом свідомості окремої людини, груп людей. Дія правосвідомості полягає в загальній правовій оцінці соціальних фактів, у судженнях про відповідність поведінки суб'єктів суспільних відносин нормам і принципам права. Свою регулятивну функцію правосвідомість здійснює через усвідом­лення обов'язковості юридичних норм, принципу законності і, разом з тим, критеріїв правильності, соціальної виправданості по­ведінки або фактів. Правосвідомість характеризується різно­манітністю суджень, ставлення суб'єктів до чинного права, оскіль­ки одна людина може визнавати чинне право, інша засуджувати, третя — виказувати байдужість до нього. Аналогічний характер має правосвідомість окремих груп населення.

Право і правосвідомість посідають кожне своє місце в пра­вовій системі суспільства, що також різнить їх. Право — це нор­мативний елемент правової системи, те, звідки бере початок пра-

РОЗДІЛ XVII

вове регулювання сучасних відносин. Для нього характерний обмежений обсяг, оскільки воно окреслюється своїми норматив­ними установками. На відміну від нього правосвідомість, як ду­ховне утворення, пронизує не тільки всі форми, стадії механізму правового регулювання, а й елементи правової системи.

Право і правосвідомість різняться і за часом своєї дії. Право існує і діє настільки, наскільки воно виражено в певних формах права. Час дії права визначає законодавець. Право може зміню­ватись, але особливість його така, що воно може діяти тільки у встановлених межах. Правосвідомість безмежна в часі. Вона існує поряд з «сьогоднішнім» правом, охоплює своїм уявленням минуле і майбутнє право і має здатність впливати на процеси пра-вотворчості і правореалізації.

Право і правосвідомість перебувають у тісному взаємозв'язку, зміст якого становить їх взаємозалежність. З одного боку, пра­восвідомість у своєму розвитку залежить від права, як могутнього засобу інтелектуального і морального впливу, що сприяє розвит­кові тих чи інших правових уявлень. її становлення і розвиток потребують знання правової системи. З другого боку, правосвідо­мість, як могутнє «силове» поле, теж впливає на право. Цей вплив правосвідомості відчувається як у процесі правоутворення, так і в процесі правореалізації. Конкретні шляхи і засоби цього впливу різноманітні.

Усі потреби суспільства, інтереси різних груп населення, дер­жави, тобто усі суспільні відносини, що потребують правової рег­ламентації, перш ніж набути нормативного закріплення, стають предметом правосвідомості передусім суб'єктів правотворчих повноважень, які покликані формулювати, приймати, вносити зміни, систематизувати різні форми права, зокрема нормативно-правові акти.

Формою впливу правосвідомості на правоутворення наукове прогнозування розвитку права. Форми прогнозування можуть бути різними: наукові публікації з обґрунтуванням необхідності в майбутньому прийняття певних законів, внесення до них змін; програмні заяви політичних партій, виборчих блоків відносно свого бачення розвитку галузей права; висловлювання держав­них і політичних діячів з таких же питань.

Впливає на правоутворювальний процес і така форма прояву правосвідомості, як планування законодавчої діяльності. На­явність плану сприяє залученню до цього процесу різних зацікав­лених суб'єктів, які можуть висувати свої пропозиції, альтерна-244

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

тивні проекти, а це зумовлює накопичення матеріалу, що може бути використаний при розробці, обговоренні проекту закону.

Важливою формою впливу правосвідомості на право­утворення і законотворчість є розробка концепцій окремих законів, інших нормативно-правових актів. Визначення в концепції мети "правового регулювання, обґрунтування завдань, які слід бу­де вирішити в разі прийняття того чи іншого акта, теоретичний виклад конкретних шляхів регулювання суспільних відносин і та­ке інше, — все це дає можливість суб'єкту правотворчих повнова­жень заздалегідь вивчити питання про доцільність прийняття окремих приписів, нормативно-правових актів, спрогнозувати ефективність їх регулятивного потенціалу і прийняти рішення про їх розробку або відкласти її на майбутнє.

Своєрідною за змістом, формою впливу правосвідомості на правоутворення є її провідна роль на конкретних стадіях законотворчого процесу. При цьому значення того чи іншого виду правосвідомості має специфіку на кожній стадії. Так, для визначення шляхів формування права правова психологія дає «будівельний матеріал» у вигляді помислів, почуттів, намірів людей відносно врегулювання певної сфери суспільних відно­син. При розробці законопроекту законодавець спирається на правосвідомість і враховує правову культуру народу, окремих соціальних груп, створює правові приписи, які б втілювали в собі очікувані суб'єктами суспільних відносин еталони і зразки

поведінки.

Обговорення та прийняття нормативно-правових актів повин­но проходити на високому професійному рівні, тому на цих ста­діях особливого значення набуває професійна правосвідомість.

У процесі правореалізації правосвідомість відіграє не менш важливу роль, аніж у правотворчості. Це пояснюється природою поведінки (діяльності) суб'єктів права. Хоч яка б була їх пове­дінка, вона завжди є обміркованою, включає в себе психологічні елементи. При цьому значення того чи іншого виду правової свідомості визначається формою реалізації норм права. При зви­чайних (простих) формах — виконанні, дотриманні, викорис­танні — правосвідомість орієнтує суб'єктів права на добровільне виконання і додержання норм права, на недопущення зловжи­вання правом при його використанні. Тут на перше місце вису­вається рівень почуття права і законності, що виконує функцію гаранта найбільш масового добровільного дотримання та вико­нання норм права.

РОЗДІЛ XVII

і

У процесі правозастосування специфічну роль відіграє профе­сійна правосвідомість. Кожна посадова особа, особливо робітники правоохоронної сфери діяльності держави — судді, слідчі, проку­рори, — зобов'язані знати зміст, смисл норм права, вміти застосо­вувати правила тлумачення, бути переконаними у справедливості і законності тих рішень, які вони приймають. Не випадково норми кримінально-процесуального, цивільного процесуального кодек­сів прямо приписують суддям оцінювати докази, виносити рішен­ня, керуючись і нормою права, і своїм внутрішнім переконанням. Професійна свідомість відіграє вирішальну роль при переборенні прогалин у праві, застосуванні аналогії права і закону. Без належ­них знань принципів права, вміння порівнювати між собою схожі норми права правозастосування практично неможливе.

І § 4. Правова культура: поняття та структура

З правовою свідомістю нерозривно пов'язаний такий феномен, як правова культура, що є складовою духовного багатства суспіль­ства. Категорія «правова культура» є однією з якісних характерис­тик правової системи країни, яка посідає надзвичайно важливе місце в загальній теорії права. Існують певні складнощі щодо ви­значення цього поняття. Така ситуація пояснюється, зокрема, тим, що ні у філософії, ні в інших суспільних науках немає однозначно­го підходу до розуміння феномену культури — на сьогодні існує понад 250 її дефініцій.

У цілому в науці сформувалися три основні підходи до цього поняття:

1) антропологічний, згідно з яким культура — це сукупність
усіх благ, створених людиною;

2) соціологічний, за яким культуру слід сприймати як су­
купність усіх духовних цінностей;

3) найширший, філософський, згідно з яким культура — це
певний історичний рівень розвитку суспільства, творчих сил та
здібностей особистості.

Всі ці підходи певною мірою використовуються правовою наукою.

Під правовою культурою в загальній теорії права розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характери­зується досягнутим рівнем розвитку правової системи — ста­ном та рівнем правової свідомості, юридичної науки, системи 246

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

законодавства, прабозіїстосовної практики, законності і пра­вопорядку, правової осбіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини.

Рівень правової культури визначається станом підсистем, що її утворюють, зокрема правовою культурою особистості та пра­вовою культурою суспільства.

Правову культуру особистості складають такі елементи: знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-право­вого акта, сферу його дії;

повага особи до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення люди­ною окремих правових приписів;

звичка вчиняти свої ДІЇ відповідно до приписів правових норм; вміння особи використовувати у практичній діяльності пра­вові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і за­конні інтереси, виконувати юридичні обов'язки;

висока правова активність особи у сприянні реалізації право­вих приписів, розуміння нею необхідності протидіяти правопору­шенням.

Правова культура особистості нерозривно пов'язана з право­вою культурою суспільства.

Правова культура суспільства відбиває рівень розвитку пра­восвідомості в суспільстві, системи права і законодавства, юри­дичної практики і правової науки. Вона охоплює сукупність усіх правових цінностей, створених людьми в правовій сфері. Високий рівень правової культури суспільства є однією з важливих ознак правової держави, яка заснована передусім на принципах верхо­венства права і правового закону, поваги до основних прав і сво­бод людини й громадянина.

Правова культура складається з цілого ряду елементів

(рівнів).

Одним із них є досягнення якісного стану юридичної охорони та захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Показ­ником такого стану слід вважати: наявність демократичного, гу­маністичного, справедливого законодавства, його відповідність міжнародним правовим стандартам у сфері прав людини; існу­вання ефективних національних правових засобів та процедур для захисту конституційних прав і свобод; реальна можливість звернутися до міжнародних правових інституцій, наприклад, до7

РОЗДІЛ XVII

Європейської Комісії з прав людини і далі до Європейського суду з прав людини, якщо громадянин вважає, що державні органи по­рушили його права, а він не зміг за допомогою усіх передбачених законодавством засобів їх захистити.

Не менш важливим елементом для підвищення правової куль­тури суспільства слід вважати ступінь впровадження в практику суспільного і державного життя принципів верховенства права і правового закону. Важливим показником їх реалізації є обмежен­ня державної влади правом, відповідність законам підзаконних нормативно-правових актів.

Однією із складових правової культури суспільства є рівень правосвідомості громадян та посадових осіб, тобто ступінь за­своєння ними цінності права, основних прав і свобод, правових процедур вирішення конфліктів; знання права, поваги до нього, переконаності в необхідності дотримуватися приписів правових норм. Суспільна правосвідомість визначається масовістю пра­вомірної поведінки, рівнем правового виховання, масштабами і якістю юридичної освіти.

Досконале як за формою, так і за змістом законодавство становить важливий елемент правової культури. Високому рівню правової культури суспільства повинно відповідати зако­нодавство, яке характеризується науковою обґрунтованістю, де­мократичною і гуманістичною спрямованістю, справедливістю, відсутністю прогалин і внутрішніх суперечностей, нечітких або таких, що можуть двозначно тлумачитись, правових приписів, ви­користанням оптимальних методів, способів регулювання право­вих відносин тощо. Наявність законів, які не мають правового ха­рактеру, застарілих норм та норм, які порушують або обмежують права і свободи громадян, закріплюють свавілля держави, свід­чать про низький рівень правової культури.

Правова культура суспільства включає стан законності в суспільстві. Найважливішими її критеріями є ступінь правового закріплення вимог законності в системі законодавства, реальність їх здійснення. Для забезпечення законності важливо, щоб у суспільстві ефективно функціонувала система правової освіти та виховання населення, зокрема державних службовців.

Ефективність роботи правозастосовних, зокрема право­охоронних, органів (суду, прокуратури, органів внутрішніх справ та ін.) є ще одним важливим елементом високого рівня правової культури суспільства.

Стан розвитку юридичної науки, ступінь залучення вчених-юристів до розробки проектів нормативно-правових актів і 248

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ І ПРАВОВА КУЛЬТУРА

' ". 1

удосконалення їх змісту, програм боротьбгс зі злочинністю тра- "диційно становить один із рівнів правової культури суспіль­ства. Це обумовлено тим, що юридична наука здатна суттєво впливати на сприйняття передового правового досвіду, який включає в себе здобутки розвитку як національної правової сис­теми, так і правових систем інших країн. Особливого значення при цьому набуває засвоєння історичного досвіду правового ре­гулювання (правові пам'ятки, правові традиції, звичаї, доктрини).

§ 5. Поняття та види деформації

правосвідомості. Правовий нігілізм

У цілому взаємодія права і правосвідомості має конструктив­ний характер. Разом з тим на певних етапах розвитку держави і права можуть створюватися історичні передумови для форму­вання дефектної правосвідомості, яка є антиподом високої пра­вової культури. Деформація правосвідомості проявляється у ви­кривленні уявлень про цінність права. Традиційно її зводять до правового нігілізму. Однак він є лише одним з різновидів назва­ного явища. Іншими проявами дефектної правосвідомості є: пра­вовий інфантилізм, правовий ідеалізм, правовий дилетантизм та «переродження» правосвідомості. Спільним для всіх видів де­формації є правова неосвіченість, низький рівень правосвідо­мості і політико-правової культури суб'єктів права. Разом з тим кожен з названих видів деформації має і свою специфіку.

Правовий інфантилізм проявляється у несформованості пра­вових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій пере­конаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розгля­дається як відносно м'яка за наслідками форма деформації пра­восвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозасто-совчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти.

Правовий ідеалізм (романтизм) характеризується таким ста­ном правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб держав­ного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних мож­ливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси.

Хоча ідеалізм і має протилежну нігілізму спрямованість, та за своїми деструктивними наслідками він становить не меншу загро­зу для суспільства. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з ча­сом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і

РОЗДІЛ XVII

оцінок права. Так, на етапі виборення незалежності України і прийняття її Конституції значна частина суспільства мала ілюзію щодо можливості шляхом прийняття нового законодавства, копіювання зарубіжного досвіду забезпечити європейський рівень життя. За 10 років незалежності тільки парламентом було прийнято близько 2000 законів, а ще 10 000 підзаконних норма­тивно-правових актів видано Президентом України, Кабінетом Міністрів, іншими органами виконавчої влади. Однак помилко­вий вибір предмета регулювання, відмова від проведення попе­редньої правової, економічної, соціальної експертизи норматив­них актів, недосконалість використовуваної законодавчої техніки, відсутність системного підходу при реформуванні певної сфери суспільних відносин і, нарешті, відсутність необхідних політичних, економічних, соціальних, культурних передумов для їх реалізації унеможливило досягнення очікуваних результатів, а відтак породило кризу довіри значної частини суспільства до за­конодавства і парламенту.

Правовий дилетантизм означає вільне поводження із зако­ном (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним став­ленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інфор­мації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості тверд­ження про визнання особи до судового рішення винною в скоєнні злочину).

Правова демагогія передбачає легковажне або свідоме здійс­нення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування од­нобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Не­безпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідом­лює існування довіри до нього з боку інших і саме тому викорис­товує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикри­ваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується ви­користанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар).

Найпоширенішою, а відтак і особливо небезпечною, формою викривлення правової свідомості є правовий нігілізм, який має 250

ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ Г ПРАВОВА КУЛЬТУРА

широкий діапазон проявів: від скептичного ставлення до права, легативного ставлення до правових форм організації суспільних відносин, через заперечення соціальної цінності права і до свідо­мого ігнорування вимог закону. Правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинної системи права, юридичної практики, діяльності правоохоронних органів, яка сприяє вияв­ленню існуючих недоліків і спрямована на удосконалення право­вої системи держави.

До основних рис сучасного правового нігілізму належать: гор­довито-зневажливе, поблажливо-скептичне сприйняття права; ма­сове поширення як серед населення в цілому, так і серед представ­ників державної влади; багатоманітність форм прояву — від кримінальних до легальних, від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних; поєднання його з деструктивною крити­кою і популістською спрямованістю; сполучення правового нігілізму з політичним та етичним нігілізмом, що створює деструк­тивну ситуацію в суспільстві і державі.

Дата добавления: 2015-05-10