Взаємозв'язок права й моралі

У регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. Для з'ясування правових норм необхідний не тільки їхній всебічний аналіз із урахуванням ідей правової свідомості суспільства, соціальної групи, але й виявлення взаємозв'язків норм права із принципами й нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає проникнення в моральну оцінку життєвих відносин, обставин по конкретному юридично значимому справі. Аналіз моральних відносин, їхня оцінка мають особливо важливе значення при розгляді брачно-сімейних, а також багатьох цивільних і кримінальних справ.

Як форма суспільної свідомості, комплекс відносин і норм, мораль зародилася раніше політичної й правової форм свідомості. Звичаї, мораль регулювали поводження людей у первообщинном ладі¹.

У моралі виражені подання людей про добро, справедливість, достоїнство, честі, працьовитості, милосерді. Норми моралі - продукт історичного розвитку людства, вони сформувалися в боротьбі зі злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі роблять вплив різні форми суспільної свідомості. Моральні принципи й норми в остаточному підсумку визначаються економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства в цілому відзначаються моральний прогрес, зростання ролі моральної культури, Однак цей моральний розвиток відбувається суперечливо. Загальнолюдське в моралі зіштовхується із проявами групової моральної свідомості. Мораль складається у взаємодії класового й загальнолюдського. Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських її норм у свідомості, у поводженні людей робить релігія. Загальнолюдський зміст моральності знайшло вираження в "золотому правилі", що говорить: "Надходь стосовно іншим так, як ти хотів би, щоб надходили стосовно тебе". Принципи моралі - це основні початки, вихідні вимоги, що охоплюють суспільне й особисте життя людини. Вони конкретизуються в нормах, що регулюють поводження людей у певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають основою морального поводження людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, здобувають якість переконання, зливаються з його почуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право й мораль як складові частини духовної культури суспільства органічно зв'язані між собою, Правова система государственно-организованного суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральні встановлення. Законодавча влада в роботі над удосконалюванням права враховує стан суспільної моралі, моральну культуру населення країни, виходить із того, що моральна основа права є найважливішою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони справедливими й гуманними.

Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження його волі й достоїнства. Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людиною щастя, тому що права людини власне кажучи є його устремління на щастя, визнані законом.

На тісний зв'язок між правом і мораллю вказують історичні пам'ятники права Древнього миру, Середніх століть і Нового часу. Про це ж свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці змісту законів, інших джерел права. Виречення древніх ("Право є мистецтво добра й справедливості") розкриває органічний зв'язок права й моралі. У роботі Гегеля "Філософія права" питання права трактуються в органічному зв'язку з моральністю, мораллю. У гегелівському навчанні трьома основними рівнями розвитку поняття права є: абстрактне право, мораль і моральність. "Правов і моральне не можуть існувати кожне саме по собі, і вони повинні мати своїм носієм і своєю основою моральне, тому що праву бракує моменту суб'єктивності, а мораль знов-таки однобічна, тому що володіє єдино лише суб'єктивністю, і, таким чином, обидва моменти самі по собі не мають дійсність"¹

Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем, Наприклад, що має давню історію питання про співвідношення права й закону можна вірно зрозуміти й вирішувати, виходячи з органічного взаємозв'язку права й моралі. У пізнанні якості закону аксиологический підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості й гуманності. Закон може виявитися не відповідним цим соціально-філософським й етичним категоріям, У такому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом, він не є право. Однак, розрізняючи право й закон, не можна догматично протиставляти їх. Варто виходити із презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.

На дію норм моралі впливає весь уклад життя суспільства, саме соціальне спілкування індивідів; установи культури виховують громадян у дусі правової й моральної свідомості суспільства. Активну роль у вихованні моральної культури особистості грає позитивний приклад співгромадян. Він сприяє тому, що вимоги моралі стають елементом, складовою частиною самосвідомості людини, його переконанням і моральною позицією. Разом з розвитком культури, свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання норм права сприймається громадянами як борг перед державою й суспільством, розширюється й заглиблюється взаємодія права й моралі.

Право й мораль мають загальні риси. Головні з них полягають у тому, що й право, і мораль входять у культуру суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативний зміст і служать регуляторами поводження людей. Право й мораль мають загальні соціальні, політичні, економічні умови життя суспільства, служать загальної мети - узгодженню інтересів особистості й суспільства, забезпеченню й піднесенню достоїнства людини, підтримці громадського порядку,

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням Народу. У життєвих обставинах виникають і певні протиріччя між правосвідомістю й моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, "зіткнення" між нормами права й моралі. У тому випадку коли норма права приходить у зіткнення із суспільною думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконалюванню правового регулювання. Практика внутрішньодержавного й міжнародного життя свідчить, що протиріччя між правом і мораллю є при регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин¹. Протиріччя між правосвідомістю й моральними поданнями можуть бути й у визначенні злочину, адміністративної провини, мір кримінальної відповідальності, а також мер адміністративної й майнової відповідальності. Ряд колізій у взаємодії права й моралі виникають, наприклад, у питаннях регулювання трансплантації людських органів і тканин, операцій штучного запліднення й імплантації, здійснення інших медичних операцій і способів лікування.

Мораль і право мають свої відмінні риси. Мораль з'явилася ще до поділу суспільства на класи й становлення держави. Право ж складається з норм, установлених у певному порядку компетентними державними органами й зафіксованих у юридичних актах. Право виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, що коштують у державної влади. Принципи й норми моралі можуть бути систематизовані, зібрані в "моральному кодексі", однак у цілому моральні погляди, подання, вимоги виражаються в суспільній думці. Моральні цінності, погляди, ідеї знаходять висвітлення в художній літературі, у мистецтві, фольклорі, у тому числі в казках, піснях, прислів'ях і приказках, засобах масової інформації, передаються ними.

Область відносин, які охоплює мораль, набагато більше широка, ніж сфера відносин, регульованих правом. Багато взаємин людей у побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Зміст норм права характеризується більшою конкретністю, правові норми в ряді випадків досить деталізовані. У правових нормах виражений державний підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги, відрізняючись більше широким змістом, дають більший простір для тлумачення й застосування. Наприклад, мораль засуджує всі види неправди, обману. У праві ж осуд конкретизується стосовно до окремих видів обману.

Відмінність норм права від норм моралі проявляється також у характері гарантій виконання цих норм більшістю людей. Вимоги й права, і моралі виконуються свідомо, добровільно, завдяки розумінню їхньої справедливості. Норми моралі виконуються в чинність особистої переконаності, звички людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає його совість, а зовнішнім — суспільна думка, "Для мене моя совість значить більше, ніж мови всіх", — затверджував Цицерон¹. Право, закон мають як специфічна гарантія свого виконання авторитет і чинність ласощі держави. І норми права, і норми моралі в певних випадках опираються й на примусові заходи. Але характер таких мір і способи їхнього здійснення в праві й моралі різні. У сфері моралі примус виступає як форма суспільної думки, заходу впливу з боку соціальної спільності, колективу. У випадку здійснення людиною аморального вчинку громадськість визначає міру морального осуду, впливу, відбувається осуд учинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення із громадської організації. У випадку ж правопорушення відповідний правоохоронний орган зобов'язаний вжити належних заходів, передбачені законом.

Розходження між правом і мораллю проявляються й в оцінці мотивів поводження особи. Право пропонує необхідність у месторонней оцінки поводження людини, що совершили злочин. Але з юридичної точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в тім або іншому конкретному випадку, якщо його поводження по своїх результатах було правомірним, законним. З моральної ж точки зору важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певного поводження, що є правомірним.

За допомогою права держава домагається затвердження у свідомості громадян, усього населення прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне й карне судочинство покликані зміцнювати законність, виховувати людей у дусі поваги до права, закону, справедливим і законним інтересам особистості, суспільства й держави.

У свою чергу мораль впливає на правове життя суспільства, на розвиток права, разом з ним сприяє зміцненню громадського порядку, Службова функція моралі у взаємодії із правом виражається в тім, що мораль піднімає якість правового громадського порядку - ядра всього порядку гуртожитку. Це можна простежити на дії правового положення, відповідно до якого "усе, що не заборонено законом, дозволене", у регулюванні правового, громадського порядку. Реалізацію названого положення не можна розуміти абсолютно. Є такі фактори, як відповідальність, совість, честь, достоїнство, борг, які проникають у правову свідомість особи, взаємодіють із ним, коректують його правове поводження.

В умовах становлення й розвитку ринку в Росії вдосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин; приватний інтерес, підприємницька ініціатива, прибуток усе більше знаходять пріоритетне значення. Затверджується й удосконалюється підприємницька етика. Серед принципів, исповедуемых у підприємницькій діяльності, важливе місце займає судження про те, що "прибуток вище всього, але честь вище прибутку". Ця формула входить у моральну свідомість цивілізованого підприємця. Але в сучасному житті російського суспільства нерідко зустрічаються й особи, які в ім'я збагачення не гидують прибігати до недозволених мораллю й правом коштам, ідуть на свідоме порушення законності.

Дата добавления: 2015-05-10