Суперечливість сучасного російського правового життя й шляхи її впорядкування

Сучасне російське правове життя повне протиріч, у ній одночасно можна виявити часом антагоністичні тенденції.

З одного боку, в останні роки в суспільстві при реформуванні соціально-економічного й політичного життя намагаються робити ставку на право, на юридичні акти. Ця тенденція набирала свої "обороти" ще з тих перебудованих часів, коли офіційні органи приймали документи, пов'язані з необхідністю формування правової держави, затвердження в житті принципу верховенства закону, посилення її правових основ і т.п. Вибори на З'їзд народних депутатів СРСР, у Верховну Раду РСФСР і Державну Думу наочно показали, що практично всі політичні чинності у своїх програмах відводили праву, законам значну (іноді навіть національну) роль у суспільних перетвореннях. В 1993 р. приймається Конституція Російської Федерації, у ряді статей якої ці ідеї декларуються. Президент Росії й голови Уряду неодноразово заявляли про необхідність жити за законом, поважати й шанувати право.

З іншого боку, дані заяви й "демократична" Конституція зовсім не заважали правителям жити своєю, не завжди правомірним життям. Ця практика як "сніжний кому" поширювалася зверху вниз. Багато керівників різного рангу, бізнесмени, банкіри, комерсанти, фермери швидко стали "переймати досвід" по суті тіньового, кримінального-правового життя, що "вилилося" у безпрецедентний ріст числа злочинності й інших правопорушень і внесло чимало хаосу й нестабільності в соціально-економічне й політичне життя. "Бацили" правового нігілізму поширювалися з великою швидкістю, що створило сприятливі умови для "епідемії" у російській правовій системі. Її елементи всі частіше давали збої, незважаючи на ріст прийнятих нормативних актів і насамперед указів Президента Росії. Так, з початку 1996 р. по травень 1997 р. прийнято відповідно указів і законів у сфері фінансів і кредиту 189 й 144, конституційного ладу - 229 й 43, соціального обслуговування громадян і соціального страхування - 55 й 60, цивільного законодавства - 74 й 60'.

Здавалося б, нормативні акти повинні були відігравати роль своєрідних "ліків". Однак на ділі "указное" право привело до значних побічних дефектів, що усугубили й без того хворобливий стан російського правового й соціально-економічного життя. Адже саме на основі насамперед указів проводили номенклатурно^-кримінальну "прихватизацию", що обернулася зубожінням більшості народів, політичні "реформи" 1993 р. й уведення військ у Чечню, що обернулися численними людськими жертвами, і т, п.

Багато осіб (як фізичні, так й юридичні) стали більше звертатися до "левоохранительным" структур й "тіньовому" правосуддю - рекетирам, киллерам і прочим "братухам" для того, щоб швидше й надійніше вирішити свої власні проблеми Офіційна юстиція з ряду причин багатьох уже не влаштовувала й не влаштовує (неоперативність розгляду справ, у тому числі пов'язана із завантаженістю суддів, відсутність ефективного виконавчого виробництва, традиційне "телефонне" право, явні перегини з "незалежністю" суддів, що в умовах безконтрольності спровокувало різкий ріст хабарництва, корупції й т.д.).

"Безсоромна юридична практика, — відзначається в пресі, — стає вагомим фактором криміналізації країни. Людина, упевнена у своїй правоті, але "перекинутий" державною юридичною машиною, іде за справедливістю до "братух". Бандити на стражеві законів країни — що може бути б і небезпечніше, але це реалії нинішньої Росії. "Братухи" трудяться на повну котушку — повертають борги, дозволяють квартирні суперечки, виступають у якості швидких і важких на руку судових виконавців.. Цей "бізнес" не тільки ні для кого не таємниця — про справедливість цих "правоохранителей" ходять легенди"²,

Здається, не випадково під час приватизації "реформатори" "затіяли" так називану "реформу" прокуратури як органа, покликаного здійснювати нагляд за дотриманням законів. Вони знали, хто міг перешкодити номенклатурної "прихватизации", і вміло вивели із гри дану "перешкоду".

Тому судово-правова реформа, проведена в Росії, як не дивно, багато в чому знецінила саме право, девальвувала чимало юридичних документів, інструментів й установ на догоду кримінальному й бюрократично-номенклатурному миру.

Правове життя сучасного російського суспільства нестійкі, нестабільнаі, її темпи постійно дають збої. В умовах посилення сепаратистських настроїв одні правові акти (наприклад, договори між центром й окремими суб'єктами Федерації) часом "затьмарюють" інші (Конституцію, загальне не правових федеральні закони й т.п.), що встановлюють загальні правила гри.

Документ^-документи-акти-документи найчастіше носять короткочасний і кон'юнктурний характер, є багато в чому неузгодженими, коллизионными.

У нинішній перехідний період немає єдності правового регулювання. "Про це свідчать паралелізм у нормативно-правовому масиві, використання великого числа різнорідних правових режимів (надзвичайних, митних, пільгових, спеціальних — наприклад, у Російській Федерації їх налічується більше 30), розмаїтість неуніфікованих актів права, підміна завдань правового регулювання неофіційним регулюванням з боку кримінальних структур"¹.

Одним з найважливіших шляхів нормалізації правового життя сучасного російського суспільства є впорядкування правових актів-документів, приведення їх за допомогою системного зчеплення в єдине несуперечливе ціле. Системний підхід до організації загальфедеральних актів-документів (нормативних, правозастосовних, інтерпретаційних і т.п.) дозволить їм взаимообеспечивать один одного в процесі юридичного регулювання, створювати єдиний правовий простір. Це застосовно й відносно регіонів, де теж вибудовується своя система правових актів суб'єктів Федерації. Звідси представляється необхідним розробити й прийняти спеціальний Закон про систему правових актів як на федеральному, так і на регіональному рівні.

Крім того, потрібна своєрідна піраміда правових актів, що по суті зможе виступити специфічною й більше зробленою формою правового життя. В. Д. Зорькин вірно у зв'язку із цим помітив, що саме "піраміда є образ правового життя. Нагорі її — принципи й вищі норми, які фіксуються в Конституції і які на самому вищому рівні переводять на юридичну мову самі загальні контури, основні параметри.., які прямо або побічно фіксують той або інший вектор розвитку, ту або іншу загальну мету, а також образ майбутнього й загальний ідеал. Далі піраміда йде вниз, розростаючись у нескінченність у вигляді послідовних, ієрархічно супідрядних один одному шарів — законів, потім різного роду й рівня підзаконних актів (указів, постанов й ін.), судової практики й інших правозастосовних актів у центрі й на місцях. Все це переводиться в площину конкретних правовідносин, незліченна безліч яких іде в нескінченність (але постійно в рамках й образі піраміди). Це й становить юридичне життя суспільства, держави, індивіда (виділене мною. — А. М.). Триматися ця піраміда може тільки в тому випадку, якщо дотримується тверда ієрархія всіх цих актів і знаходження їх у даній піраміді в цілому....У противному випадку життя переходить у режим безправ'я, іншими словами, у тіньову або навіть чорну піраміду, в... сваволя, в остаточному підсумку й у безнормие, тобто хаос"¹.

Содействовать становленню піраміди правового життя буде систематизація актів-документів, проведене як по їхніх видах (нормативна, правозастосовна, інтерпретаційна), так й у цілому (загальна, родова).

"Видова" систематизація різних правових актів - явище не нове й у сьогоднішній Росії, хоча й не в ідеальному варіанті, але вона активно здійснюється. Сучасні нормативні акти впорядковуються за допомогою таких форм, як інкорпорація, консолідація, кодифікація. На підтвердження сказаного досить назвати ряд кодексів, прийнятих останнім часом, - цивільний, сімейний, карний, виконавчий^-виконавчий-кримінально-виконавчий, податковий

І Т. П.

Незабутий і правозастосовні, насамперед судові, акт ти. Разом з початком нової діяльності Вищого Арбітражного Суду Росії почав видаватися і його орган —"Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації", росте число різного роду збірників і довідників судової практики², які створюються для напрямку діяльності судових органів по єдиному "правозастосовному руслу". "У зв'язку із цим з'ясовна й роль у правовому житті суспільства публикуемой в "Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації" судової практики"¹.

Интерпретационные акти інкорпоруються по хронологічному принципі насамперед в "Віснику Конституційного Суду Російської Федерації", де поєднуються постанови даного судового органа країни. Причому акти тлумачення правових норм можуть упорядковуватися й у формі специфічної кодифікації. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації від 29 квітня 1996 р. "Про судовий вирок" прямо передбачено, що "з метою усунення наявних недоліків і подальшого вдосконалювання судової діяльності, а також визнаючи необхідним кодифікувати дані раніше роз'яснення, Пленум Верховного Суду Російської Федерації постановляє дати судам наступні роз'яснення..."^2.

Поряд з "видовий" всі актуальней стає так називана загальна, родова систематизація правових актів. "Більшу роль у створенні гармонічної правової системи суспільства, — вірно підкреслює В. Н. Карташов, — покликана грати право практика, що систематизує, т. е, діяльність (сформований на її основі досвід) по зборі, упорядкуванню й приведенню в струнку систему різноманітних правових актів (нормативних, правозастосовних, інтерпретаційних й ін.). Ця практика істотно впливає на якість й ефективність правотворческой і правозастосовної діяльності, рівень законності й правопорядку в суспільстві"³.

Обще родова систематизація актів-документів необхідна не тільки для їхньої впорядкованості, але й для кращої правовий информированности суб'єктів, для більше правильного й однакового розуміння й застосування юридичних приписань. Ця ідея висловлена ще В. О. Ключевским, що відзначав, що усе більше потрібні "розробка й систематичне видання актів урядових і часток. Археографічна комісія, що почала видавати акти в 1830-х рр., видавала їх без усякої системи, і тепер нагромадилося їх настільки багато, що розібратися в них надзвичайно важко; додайте до цьому численні акти, видані в журналах, окремих творах так у працях учених архівних комісій різних губерній. Стежити за всіма цими виданнями стає неможливим; очевидно, все це викликає необхідність розібрати видані й невидані джерела й накопичений матеріал видати за планом у якому-небудь систематичному порядку".

Новий рівень систематизації - загальродовий, свого роду синтетичний - дозволить із метою зручності розуміння й користування об'єднати в одному збірнику: 1) законодавство по певній тематиці (нормативні акти); 2) практику його застосування (правозастосовні акти); 3) практику його тлумачення (інтерпретаційні акти).

Для більшої ясності розглянутої ситуації приведемо наступний приклад. Так, Голова Конституційного Суду Російської Федерації М. В. Баглай щиро дивувався в передачі "Підсумки" ("Нічна розмова". НТВ. 13.12.98 р.) такому факту: незважаючи на те, що Конституційний Суд прийняв спеціальну постанову по проблемі недоторканності депутатів законодавчих органів суб'єктів Федерації (від 30 листопада 1995 р. у справі про перевірку конституционности статей 23 й 24 Тимчасового положення про забезпечення діяльності депутатів Калінінградської обласної Думи¹), а питання із приводу імунітету регіональних народних обранців усе піднімаються й піднімаються. Довелося до них у черговий раз звертатися й у постанові від 10 грудня 1997 р. у справі про перевірку конституционности ряду положень Уставу (Основного закону) Тамбовської області², і у визначенні Конституційного Суду по запиті Воронезької обласної Думи про перевірку конституционности статей 19 й 20 Закону Воронезької області "Про статус депутата Воронезької обласної Думи" від 4 червня 1998 р. В останньому, зокрема, зафіксована наступне: "Депутатська недоторканність може встановлюватися законодавцем суб'єкта Російської Федерації. Обласна Дума в межах своєї компетенції вправі передбачити, що її депутати, у тому числі після закінчення строку своїх повноважень, не можуть бути притягнуті до відповідальності за висловлену думку, позицію при голосуванні й інші дії, що відповідають депутатському статусу, якщо при цьому з боку депутата не були допущені порушення, відповідальність за які передбачена федеральним законодавством"³.

Здається, багато в чому все це відбувається й тому, що правосвідомість виступає в остаточному підсумку як системне явище, що вимагає до себе й відповідного відношення. Тим часом прийняті по тому або іншому питанню законодавче, правозастосовні або право роз'яснювальні акти "подаються" не в комплексному, а в "розірваному" виді.

"Розірваність" проблеми позначається на повноцінної информированности суб'єктів. Тому зараз усе більше необхідні систематизовані правові акти, у тому числі й по питанню депутатського імунітету.

От чому доцільно інкорпорувати по тематичному принципі (недоторканність депутатів органів влади суб'єктів Російської Федерації) не тільки певного роду нормативні акти загальфедерального й регіонального рівнів (зокрема, що відповідають витяги з федерального законодавства й законів про статус депутатів законодавчих органів у конкретних суб'єктах Федерації й т.п.), але й правозастосовні (рішення відповідних представницьких органів про позбавлення того або іншого депутата імунітету, вироки судів у регіонах відносно протизаконних дій проштрафившихся обранців народу), і інтерпретаційні акти (перераховані вище рішення Конституційного Суду Росії).

Подібні збірники зроблять у сучасних умовах ускладнення правового життя необхідну допомогу багатьом суб'єктам, тому що дадуть їм необхідну правову інформацію в повному обсязі, у системі. Комплексний підхід до організації правових актів допоможе їм і більш комплексно впливати на свідомість і поводження громадян.

Загальродової систематизації треба в першу чергу піддати правові документ^-документи-акти-документи в сфері пільг і заохочень, тому що вони торкають досить істотну й соціально значимої частини правового життя російського суспільства.

У чинність того, що пільгове й заохочувальне регулювання здійснюються також за допомогою різних правових актів - нормативних, правозастосовних, інтерпретаційних - необхідно, на наш погляд, провести синтетичну систематизацію даних документів. Систематизація пільгових і заохочувальних актів стане новим шаром упорядкування юридичних приписань, як нормативних, так й індивідуальних, що дозволить підняти процес урегулювання суспільних відносин у цій сфері на більше високий й узагальнений рівень, поліпшити правове інформування суб'єктів. Зокрема, їсти зміст зробити тематичну інкорпорацію не тільки "пільгового" й "заохочувального" законодавства, але й відповідне правозастосовних і право роз'яснювальних актів.

Разом з тим для ефективної загальродової (синтетичної) систематизації усе гостріше потрібна спеціальна наука - систематика правових актів, яка б включила в себе як складена частина іншу науку - систематикові законодавства.

Однією з умов сприятливого розвитку російської право-виття життя є формування єдиного інформаційно-правового простору (і, зокрема, введення в "лад" його найважливішого елемента - системи класифікації правових актів), що забезпечує правову информированность державних і суспільних структур, а також кожного громадянина окремо, доступність правових актів для всіх зацікавлених осіб. У сучасний період такий простір абсолютно необхідно для гарантування погодженості, несуперечності, закінченості видаваних у країні правових документів.

У зв'язку із цим заслуговує підтримки опублікована для суспільного обговорення Концепція системи класифікації правових актів від 29 вересня 1998 р., підготовлена АТ "Консультант-Плюс" у рамках виконання державного замовлення з доручення Російського фонду правових реформ.

Викладена в Концепції класифікація, що комплексно відображає масив правових актів у всьому їхньому різноманітті й динаміку, здається, буде сприяти тому, щоб даний масив, представлений у різних автоматизованих системах, став більше доступним для огляду й більше придатним для застосування. Така класифікація, безперечно, буде сприяти вдосконалюванню й процесу систематизації законодавства (тому що системність розташування матеріалу дозволить визначити оптимальний склад найбільш важливих кодифікованих актів, їхня співпідпорядкованість і послідовність розробки), і правотворческого (може стати важливим організуючим фактором, орієнтиром для законопроектних робіт, допомагаючи визначенню їхніх пріоритетів, виявленню пробілів і більше якісному використанню коштів, правил і прийомів юридичної техніки й т.п.), і правозастосовного процесів (зокрема, створюючи умови для швидкого й ефективного пошуку конкретного документа або його частини).

Таким чином, якщо поняття "політичне життя" уже в певній мері досліджувалося в науковій літературі, то поняття "правове життя" ще немає. Тим часом воно дозволяє: 1) під особливим кутом зору глянути на право, правовий розвиток і будівництво, систему й систематизацію юридичних актів і процес їхнього впливу на суспільні відносини; 2) розглядати правові явища в єдності різних аспектів буття - інституціональному (статичному) і поведінковому (динамічному); 3) глибше, основательнее й комплекснее пізнати правову реальність, що складається не тільки з позитивних юридичних початків, але й з негативних правових проявів - правопорушень, безправ'я, різного роду зловживань і деформацій; 4) побачити рівень дійсної правової культури й ступінь існуючої правосвідомості суспільства, соціальних груп і громадян, із властивої ним мірою нігілізму й ідеалізму; 5) визначати основні принципи юридичного взаємини особистості й влади; 6) оцінювати право як один з найважливіших цивілізованих соціальних регуляторів, яким необхідно, доцільно й вигідно користуватися в багатьох ситуаціях при дозволі тих або інших конфліктів.

Все це говорить про те, що прийшов час фундаментального, насамперед загальнотеоретичного, розгляду феномена правового життя для того, щоб, ґрунтовно дослідивши це гранично широке й масштабне поняття, що узагальнює різнорідну юридичну дійсність, додати йому статус самостійної юридичної категорії з усіма наслідками, що ^{випливають} звідси,1.

Глава VII ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

Дата добавления: 2015-05-10