Скасування кріпацтва 1861 р., історичне значення

Поразка Росії у Кримській війні 1853-1856 pp. підірвала авторитет царизму. Навіть частина поміщиків-лібералів критикувала відсталість Росії. Посилився селянський рух: у 1855-1860 pp. у середньому на рік відбувалося до 80 повстань, тоді як на початку XIX ст. – 11 заворушень на рік. У 1857 р. вибухнуло велике селянське повстання в західній Грузії.
Уряд і цар Олександр II зрозуміли, що краще піти на деякі реформи, звільнити селян за викуп таким чином, щоб вони опинилися в економічній залежності від поміщиків, ніж чекати селянської війни. «Краще скасувати кріпацтво згори, аніж чекати, коли воно само собою почне скасовуватися знизу», – вважав цар. На той час кріпаки становили 70% селян.
За вказівкою уряду в губерніях були створені губернські комітети для підготовки селянської реформи. В них почалася розробка проектів скасування кріпацтва; між різними угрупованнями поміщиків розгорнулася боротьба. Однак всіх їх об'єднувало бажання провести звільнення на кошт самих селян за збереження поміщицького землеволодіння і політичного панування дворянства. Особливо заінтересованою в ліквідації кріпацтва була буржуазія. Фабрики, на яких у 30-40-ві pp. почався промисловий переворот, потребували вільних робочих рук, а в умовах панування кріпацтва їх не вистачало – селяни були прикріплені до землі.
19 лютого 1861 р. Олександр II підписав законопроекти – Маніфест і Положення про скасування кріпосного права. Селяни отримали особисту свободу, право мати майно, самостійно укладати договори тощо. Поміщики втратили право їх купувати і продавати, дарувати їх, розпоряджатися як річчю. Однак, на відміну від інших верств населення (дворян, купців, духовенства), селяни платили подушний податок, рекрутувалися до війська, їх піддавали тілесним покаранням. Селян було звільнено з землею за викуп, поміщики зберігали від 1/3 до 1/2 землі. Всього селяни виплатили за землю 1,5 млрд. крб. за тогочасної ринкової ціни – 500 мільйонів. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов'язаними, тобто відбували дореформені повинності (цей стан було ліквідовано через 20 років).
Особливістю проведення селянської реформи в Україні було те, що в південних її губерніях переважало общинне землеволодіння, а на Лівобережжя – подвірне. На півдні і сході селяни після реформи втратили до 30% землі, на Правобережжі, де більшість землі належала польським поміщикам, селянські наділи збільшилися на 20%. Після цього розпочався швидкий процес розшарування і обезземелення селянства, що призвело до пошуку роботи у містах. Це дало змогу розширювати промислове виробництво, яке до того гальмувалося відсутністю вільних робочих рук.

Реформа була найбільшим прогресивним подією в історії. Вона поклала початок прискореної модернізації країни, тобто переходу, до того ж високими темпами, від аграрного до індустріального суспільства.

Реформа дала потужний імпульс економічному та соціальному прогресу країни, відкрила можливість для широкого розвитку ринкових відносин.

. Вона створила умови для ліберальних перетворень у сфері управління, суду, освіти та ін, поклала початок становленню громадянського суспільства.

Звільнення селян змінило моральний клімат в країні, вплинуло на розвиток суспільної думки і культури в цілому.

Проте інтереси поміщиків і, особливо, держави в ній враховувалися більше, ніж селян, що зумовило збереження ряду фундаментальних пережитків кріпосництва і елементів традиційних структур.

1. Збереглося велике поміщицьке землеволодіння.

2. Наслідком цього стала земельна невлаштованість селян, які не отримали угідь (ліси, пасовища і т. д.), що ускладнювало господарювання. Головне ж полягало в тому, що в пореформений період наростала брак землі, що призводить до селянського малоземелля, що став, у результаті, однією з причин аграрної кризи початку ХХ ст.

3. За умов земельного голоду селяни змушені були брати поміщицькі землі в оренду на кабальних умовах. У результаті цього складалася т.зв. відробіткова система, зовні нагадувала панщину з усіма її негативними наслідками.

4. Тяжкість викупних платежів заважала процесу входження селянського господарства в ринкові відносини, приводила багатьох до зубожіння.

5. Збереження сільської громади консервували патріархальний характер села, ускладнювало поява підприємницьких господарств і селянина - справжнього господаря на землі. Вона сприяла збереженню колективістських настроїв, але з розвитком ринкових відносин перетворювалася на оплот традиціоналізму, що стояв на шляху модернізації Росії.

6. Реформа зміцнила самодержавство. Але, ставши на шлях перетворень, держава рано чи пізно повинна була зіткнутися з проблемою самореформування і прийти до встановлення конституційного ладу. Коливання на цьому шляху, небажання обмежити самодержавну владу і залучити громадян до управління країною визначили незавершеність реформ, стали одним із чинників глибокої суспільно-політичної кризи початку ХХ ст.

В цілому результати реформи 1861 р. відповідали перетворювальної потенціалу російського суспільства 50-60-х рр.., Бо їх проведення ініціювалося лише невеликою частиною правлячої еліти і не мало потужної підтримки в країні. Влада побоювалася, з одного боку, обурення дворян-поміщиків, а з іншого, неадекватної реакції селян. Але знявши гостроту суперечностей і домігшись динамічного економічного розвитку при відносної політичної стабільності, вона поступово відмовлялася від продовження ліберальних перетворень. Незабаром це виявило всі недоліки реформи 1861 р. А вони, наростаючи як сніжний ком, у результаті і привели до революційних потрясінь початку ХХ ст.

Дата добавления: 2015-05-08