Визначте основні сюжетні лінії поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки»

Розкажіть про весілля як оригінальну словесно-музичну драму. Назвіть основних її учасників.

Відповіді на білет № 11 ДПА-2012 9 клас

Народна весільна драма – це одне з найбільш цікавих явищ української народної культури. Воно ввібрало в себе цілу скарбницю фольклору: ігрові сценки, театралізовані дійства та діалоги, весільні пісні, прислів’я та приказки, примовляння, та, звичайно, музику та танці.
Обряд традиційного українського весілля складається з таких етапів: сватання, заручини, підготовка до весілля, весілля та понеділкування. Справляли його найчастіше восени, по закінченні польових робіт.

На весіллі, як на великому родинному спектаклі, дійові особи відігравали певні ролі: молодий та молода називалися князем та княгинею. Дружби називалися боярами, гості – челяддю. Також дівчата та жінки мали роль дружок, світилок, свашок. Всі вони мали знати, якої поведінки, яких слів, пісень та замовлянь вимагає від них роль. Наприклад, дружки мали розплітати молодій косу, одягати очіпок та співати при цьому жалібні пісні типу:

«Зростала молода в батька та матері в світлоньці, а літом на нивоньці… та приїхали бояре, Оксану з собою забрали та Петрові віддали».

Так само на понеділкуванні батьки молодої традиційно вранці після першої шлюбної ночі йшли з відповідними обрядовими піснями та частуваннями до батьків молодого.

Жінки в українському весіллі відігравали основні ролі. Вони співали весільні пісні, казали примовляння. Зазвичай на українському весіллі були три жіночі хори, зрідка – хор парубоцький. Кожний обряд – будь-то замішування короваю, напад бояр на дім нареченої, благословення молодих, викуп молодої мав своє суворо визначене місце в процесі та супроводжувався відповідною піснею, діалогом або замовлянням.

Весільна мова на Україні дуже поетична: вона сповнена соковитих порівнянь та епітетів, гарних символічних образів. Молоду величали княгинею, королівною, панночкою, ясочкою, квіточкою, зіронькою, калиною, як в пісні «Де ти, калино, росла?». Молодого – князем, соколом, паном, молодим зеленим дубком, царевичем, королевичем…

Між весільними обрядами проходили жартівливі ігрища молоді, застольні співи, танці та інше. На весіллі майже весь час грали музики: скрипалі, кларнетисти, цимбалісти, хтось обов’язково бив у бубон.

Весілля в Україні – це давнє та величне народне дійство, «родинний театр», скарбниця духовного досвіду українців та фольклорної творчості всіх її видів.

У поемі Шевченка «Гайдамаки» подано картину гайдамацького повстання 1768 року в Правобережній Україні. У поеми простежуються дві сюжетні лінії. Перша сюжетна лінія - це історія повстання Коліївщини, вона зображує зародження, підготовку, початок та хід повстання, криваву розправу з католиками в Умані.

Друга сюжетна лінія – це історія парубка, бідного сироти Яреми Галайди, його участі в Коліївщини та кохання до української дівчини, доньки титаря Оксани. Обидві сюжетні лінії нерозривно пов’язані між собою.

Поема розпочинається з другої сюжетної лінії: на початку поеми ми знайомимося з Яремою. Кульмінацією цієї сюжетної лінії стає розділ «Банкет у Лисянці», де Оксана перебуває в полоні конфедератів. Ярема намагається визволити її, водночас стримуючи своїх же товаришів, що ладні перерізати усіх у маєтку, не розбираючи кого. Ця сюжетна лінія закінчується майже щасливо: Ярема визволяє Оксану, стає народним героєм. Вона одужує і вони вінчаються в церкви. Після Коліївщини Ярема залишається живим та зберігає народну пам'ять. "Хто-небудь згадає",— мовить герой наприкінці твору

В інший сюжетній лінії на перший план виступають ватажки повстання Залізняк та Гонта. Кульмінацією цієї лінії стає розділ «Гонта в Умані» та сцена вбивства Гонтою рідних синів. На цей час народний гнів настільки володіє людьми, що перебування гайдамаків у місті стає кривавим балом сліпої, руйнівної ярості:

«Гайдамаки
Гуляють, карають;
Де пройдуть - земля горить,
Кров'ю пiдпливає».

Гонта показаний в цьому розділі у відчаї людини, загнаної в глухий кут. Присяга вимагає від нього вбити своїх дітей так само, як він вбивав інших. Він робить це, а вночі тихцем ховає синів, почуваючи безмежне горе. Читач в останній раз бачить Гонту зламаною людиною, що «страшно, страшно усміхається» і просить смерті: «І мене вб’ють. Коли б швидше? Та хто поховає?…»

Сюжетна лінія Коліївщини закінчується сумно. У вигнанні з туги помирає Залізняк, Гонта вже давно і жорстоко страчений. Тарас Шевченко докоряє нащадкам, що вони так швидко забули народний гнів Коліївщини та покірно зносять на собі несправедливість.

Водночас поет мріє про єдність сусідніх народів та релігій. Помстою та кривавими розправами не побудуєш щастя, закону та миру. «Жить би та брататься» - с сумом говорить Шевченко про українців та поляків, що вбивали один одного. «Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки од моря i до моря - слав'янськая земля» - написав поет у передмові до «Гайдамаків».

Дата добавления: 2015-05-08