Поразка П. Врангеля у Північній Таврії

Угода між махновцями і радянською владою

Переговори делегації УНР з представниками П. Врангеля

Перебуваючи в складній воєнно-політичній ситуації, генерал ГІ. Врангель у серпні 1920 р. погодився на переговори з урядом УНР, війська якого вели важкі бої в Західній Україні. В узгодженні дій з Врангелем були зацікавлені й керівники УНР. 25 серпня 1920 р. делегація УНР, на чолі з полковниками І. Литвиненком і М. Кратом, прибула до Ялти. 10 вересня відбулась урочиста зустріч делегації УНР з Врангелем.

На переговорах II. Врангель визнав, що великодержавний курс його попередника А. Денікіна став однією з причин краху білогвардійців. Крім того, генерал не міг не враховувати того факту, що у складі його військ росіяни центральних губерній становили лише 20%. Половину армії складали жителі України, ЗО % — козаки. Тому Врангель змушений був внести до свого політичного курсу корективи, декларувавши згоду на внутрішню автономію Дону, Кубані й Тереку. Не міг новий лідер білогвардійців обійти і українське питання. На зустрічі з делегацією УНР П. Врангель заявив: «Я усвідомлюю, що Україна повинна цілком самостійно вирішувати свою долю». Врешті-решт, Врангель визнав Директорію урядом УНР і погодився на спільні воєнні дії. Останні свої бої в Правобережній Україні в листопаді 1920 р. українські війська, позбавлені підтримки поляків (Польща на той час розірвала союз з Україною), вели спільно з російськими білогвардійськими частинами. Але під тиском переважаючих сил Червоної армії 21 листопада 1920 р. вони змушені були відступити за Збруч.

Наприкінці вересня між урядом УСРР і махновцями була укладена угода про спільні дії у боротьбі з Врангелем. Махно висунув політичні вимоги: надати після розгрому Врангеля автономію Гуляйпільському району, дозволити пропагувати анархістські ідеї, випустити з радянських в’язниць анархістів і махновців, надати повстанцям допомогу боєприпасами і спорядженням. Радянська сторона погодилася розглянути політичні вимоги Махна і після узгодження цього питання з Москвою затвердити їх. Для Махна це не було несподіванкою, бо він знав справжню ціну самостійності керівництва УСРР.

У результаті угоди між урядом УСРР і махновцями в розпорядженні Південного фронту опинилась добре підготовлена бойова одиниця. На боротьбу з Врангелем спрямовувались і ті сили, які раніше відволікалися для переслідування і знищення повстанців.

Контрнаступ червоних військ розпочався у ніч на 7 серпня, коли 15-та, 52-га і Латиська стрілецькі дивізії форсували Дніпро і закріпилися на плацдармі у районі Каховки, Олешок та інших населених пунктів на лівому березі Дніпра. Плацдарм загрожував флангу й тилам врангелівських військ, що діяли у Північній Таврії. їхні спроби ліквідувати плацдарм не увінчалися успіхом.

Тим часом радянські війська одержали підкріплення. їх чисельність на середину вересня становила 45 тис. чол. Південний фронт під командуванням М. Фрунзе, одного з найталановитіших командирів Червоної армії, був сформований 21 вересня. Врангелівці також зміцнювали свої позиції на материковій частині Таврії. їхня кількість у результаті мобілізацій зросла до 44 тис. чол. І хоча вони поступалися радянським військам чисельністю, однак мали перевагу в кінноті, а також бойовій техніці.

У середині вересня врангелівці почали новий наступ, і їм вдалося захопити Олександрівськ, Синельникове, Маріуполь, станцію Волноваху. Але на початку жовтня наступ було зупинено. У ніч на 8 жовтня вони зробили нову спробу перехопити ініціативу й прорватися на Донбас. Переправившись через Дніпро, врангелівці створили на правому березі плацдарм і захопили Нікополь. Однак ліквідувати Каховський плацдарм червоних військ вони не змогли. Не вдалось їм і закріпитися на Правобережжі. Під ударами Червоної армії врангелівці залишили свої позиції і повернулися на лівий берег. У середині жовтня білогвардійці перейшли до оборони по всьому фронту.

Провал Задніпровської операції поклав початок повному розгрому врангелівців. 28 жовтня ударом з Каховського плацдарму перейшли у контрнаступ війська Південного фронту. Врангелівські війська були розгромлені, причому їхні втрати становили близько 20 тис. солдатів і офіцерів і 40 % озброєння. Але рештки цих військ через Чонгар прорвалися в Крим. За першокласними Перекопськими і Чонгарськими укріпленнями, побудованими з допомогою французьких і англійських інженерів, врангелівці сподівалися перебути зиму, а навесні 1921 р. продовжити боротьбу. Це розходилося з планами радянського командування, яке на початку вересня одержало директиву Політбюро ЦК РКП(б) будь-що взяти Крим до настання зими.

Дата добавления: 2015-05-26