Опіка та піклування

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення осо­бистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, не­повнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК).

Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповно­літніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є вихо­вання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей.

Стосовно повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування вста­новлюються для захисту їх особистих і майнових прав, якщо вони за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також піклуватися про створення необхідних їм побутових умов, здійснювати за ними догляд, забез­печувати їхнє виховання, навчання та розвиток, а у необхідних випад­ках і лікузання (ст.ст. 67, 69 ЦК, ст. 249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки і піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтере­сів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлю­ються законом та іншими нормативно-правовими актами.

У даний час перелік органів опіки і піклування передбачений п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти. Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88. Відповідно до цього акту опіка і піклування встановлюються державною адміні­страцією районів, районів в містах Києві і Севастополі, вико­навчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищ­них рад.

Згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, має врахува­ти її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволен­ня потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження цього майна, може здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

[1 роте опікуни не несут ь обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі пий витрачається пенсія, що одержується на підопічного, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати разом з підопічним {п. 4.3 Правил опіки та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і у його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчи­няти тільки дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти їх, від імені малолітньої особи опікун вчи­няє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини.

Разом з тим, закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопіч­ного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори, крім:

1) договорів дарування на користь підопічного (тобто тих, за якими йому безоплатно і безумовно передається майно у власність);

2) договорів позички на користь підопічного (тобто тих, за якими він безоплатно отримує майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун не може здійснювати без дозволу органів опіки і піклування:

1) відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Аналізуючи ст. 71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна

зробити висновок, що тут зазначаються два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, що характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопіч­ного, факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного, факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі фактичні обста­вини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їхньої форми);

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого пунктами 1—3 ч. 1 ст. 71 ЦК. Його наяв­ність свідчить про порушення закону і тягне недійсність правочину (ст. 215 ЦК).

У другому випадку суд має встановити, чи є майно "цінним". Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв "цінності майна", при вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не лише його вартість у грошах, але й цінність як культурної, духовної спад­щини тощо.

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст. 74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо у таких

випадках:

1) якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце пере­бування якої невідоме (ст. 44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивіль­на дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, тобто особами у віці від 14 до 18 років, що позбавлені батьківського піклування, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності.

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти тільки правочини, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти тільки дрібні побутові право­чини, піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, котрі вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'яза­ний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопіч­ного (ч. З ст. 69 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-31