Аналогічним чином здійснюється цивільна дієздатність Автономної Республіки Крим

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 143 Конституції передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комуналь­ній власності; утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, від­несені законом до їхньої компетенції.

Органи місцевого самоврядування (наприклад, відповідні ради) вважаються юридичними особами публічного права і наділяються повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відпові­дальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах тери­торіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності володіння, користування та розпорядження об'єктами права кому­нальної власності, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, вико­ристовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансу­вання об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Так, відповідно до ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради відноситься питання прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм при­ватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку привати­зованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підпри­ємстві установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, ство­рених колишніми сільськогосподарськими колективними та держав­ними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.

Муніципальним законодавством також визначено повноважен­ня виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, щодо управління комунальною власністю житлово-комунального господарства, побу­тового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, у галу зі будівництва, у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, у галузі зовнішньоеконо­мічної діяльності (ст.ст. 27 41 Закону "Про місцеве самовряду­вання в Україні"), які обумовлюють, зокрема, і участь зазначених органів у цивільних правовідносинах.

Пенні повноваження можуть покладатися також і на окремих посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією у галузі цивільних відносин.

Сільська, селищна, міська, районна в місті рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріальні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснювати контроль іі їх виконанням (ст. 16 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Одним з елементів дієздатності держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад (так само, як і дієздатності фізичних і а юридичних осіб) є трансдієзда гність, тобто можливість суб'єкта оути представником іншого учасника цивільних відносин, а також можливість уповноважувати інших суб'єктів цивільних відносин на представництво власних інтересів.

Отже, держава, Автономна Республіка Крим і територіальні грома­ди можуть виступати у цивільних відносинах не тільки безпосередньо, але і за посередництва інших осіб — представників.

Представниками держави, Автономної Республіки Крим, терито­ріальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ет. 173 ЦК). Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору.

У разі, якщо представництво органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим, територіальної громади виникає на підставі закону або іншого акту законодавства, то безпосередньо цим законодавчим актом призначається представник та визнача­ється обсяг його повноважень.

У разі договірного представництва відповідні відносини виника­ють на підставі договору (доручення, трудового договору тощо), а обсяг повноважень представника визначається домовленістю сторін.

§ 4. Відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад

Держава, Автономна Республіка Крим та територіальні грома­ди відповідають за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

З формулювання ст. 174 ЦК, випливає, що із загального принципу відповідальності держави за порушення зобов'язань у повному обсязі можуть бути встановлені винятки.

Зокрема, стягнення не може бути звернене на майно:

1) вилучене з цивільного обігу (ч. 2 ст. 178 ЦК), тобто таке, що не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Розпорядження, управління, користування ним ґрунтується на нормах публічного права;

2) закріплене за територіальними громадами або Автономною Республікою Крим;

3) земля та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комуналь­ній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом.

Територіальна громада відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами належним їй майном, за винятками, встановленими законом. Зокрема, не може бути звернено стягнення за зобов'язан­нями територіальної громади на майно, яке може перебувати у власності вказаного суб'єкта, але не може перебувати у приватній власності фізичних та юридичних осіб. Не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у комунальній власності, тощо.

Закріплюючи принцип відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад за своїми цивільно- правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами, ЦК разом з тим встановлює і принцип "персона- лізації" відповідальності зазначених суб'єктів.

Вказаний принцип персоналізації відповідальності залежно від того, про які саме суб'єкти йдеться, має два прояви:

1) розмежування відповідальності держави, Автономної Респуб­ліки Крим та територіальних громад з одного боку, і створених ними юридичних осіб з іншого;

2) розмежування відповідальності держави, Автономної Респуб­ліки Крим та територіальних громад між собою.

У першому випадку зазначений принцип проявляється у тому, що закон чітко розмежовує відповідальність за зобов'язаннями держави, Автономної Крим, територіштьних громад та створених ними юридичних осіб: кожний із вказаних суб'єктів самостійно несе відповідальність за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями.

Стаття 176 ЦК встановлює, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями ство­рених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом. До таких випадків, що є винятком із загального правила, зокрема, належать: додаткова (субсидіарна) відповідальність держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за зобов'язан­нями казенних підприємств та установ; відповідальність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за дії органів та посадових, службових осіб, які виконують владні завдання та функції. Наприклад, відповідно до ст. 77 Закону "Про місцеве само­врядування в Україні" шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

У свою чергу, юридичні особи, створені державою, Автоном­ною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповіда­ють за зобов'язаннями, відповідно, держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

У другому випадку має місце розмежування відповідальності держави, Автономної Республіки Крим та територіальних громад між собою.

Забезпечуючи реалізацію нього прояву принципу персоналізації відповідальності соціально-пубяічних утворень, ст. 176 ЦК вста­новлює 3 спеціальних правила:

а) держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної Респуб­ліки Крим і територіальних громад;

б) Автономна Республіка Крим не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

в) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держа­ви, Автономної Республіки Крим та інших територіальних громад.

Додаткова література:

1. Брагинский М.И. Участие советского государства в граждан­ских правоотношениях. — М., 1981.

2. Советское гражданское право: Субъекты гражданского права / Под ред. С Н. Братуся. - М., 1984. - С. 269-285.

3. Мицкевич A.B. Субъекты советского права. — М., 1962. — С. 95-166.

Глава 10

Об'єкти цивільних прав (правовідносин)

§ 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (право­відносин).

§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі при­ватного права. Види речей приватного права.

§ 3. Цінні папери як об'єкти цивільних правовідносин.

§ 4. Дії та результат дій як об'єкти цивільних прав (правовідносин).

§ 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав.

§ 6. Інформація як об'єкт цивільних прав.

§ 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав,

§ 8. Інші об'єкти цивільних прав.

§ 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)

Передусім, потрібно зупинитися на співвідношенні термінів "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин", що зустрічаються у літературі. їх розмежування грунтується на таких міркуваннях: об'єктами правовідносин є те, на що вони спрямова­ні і справляють певний вплив. Як суспільні зв'язки, що виникають в результаті їхньої inat модії, цивільні правовідносини можуть впли­вати тільки на поведінку людини. Тому об'єктом цивільного право- відношення є поведінка його суб'єктів, спрямована на отримання різноманітних матеріальних благ^[21].

Що стосується об'єктів цивільних прав, то під ними розуміють будь-які матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких вини­кають цивільні правовідносини, часом звертаючи увагу на те, що "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин" — поняття тотожні^[22].

Очевидно, слід погодитися з тією точкою зору, що розмежуван­ня зазначених понять є штучним. Адже коли йдеться про блага, шо являють інтерес для суб'єктів цивільного права, то вони є не тіль­ки об'єктом прав однієї особи, але породжують також обов'язки інших осіб, без яких суб'єктивне право не може бути реалізоване.

Але якщо навколо відповідних матеріальних або нематеріаль­них благ складається система цивільних прав і обов'язків, ця система є цивільним правовідношенням.

Таким чином, об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних право­відносин — поняття тотожні. Це дозволяє рівною мірою користу­ватися як тим, так і іншим терміном.

З урахуванням сказаного, об'єкти цивільних прав (правовідносин) можуть бути визначені як матеріальні та (або) нематеріальні блага, з приводу яких складаються цивільні правовідносини.

Класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин) можлива за різними підставами.

Зокрема, у ЦК пропонуються класифікації об'єктів ци­вільних прав за 2 критеріями: 1) залежно від характеру благ (ст. 177) і 2) залежно від оборотоздатності об'єктів цивільних прав (ст. 178).

Хоча першою із зазначених класифікацій у ЦК вміщена класи­фікація об'єктів цивільних прав залежно від характеру благ, але з практичних міркувань варто виходити з пріоритетності поділу об'єктів на види залежно від їхньої оборотоздатності.

Оборотоздатність об'єктів цивільних прав — це можливість здій­снення стосовно них правочинів та інших юридичних дій.

Залежно від ступеню оборотоздатності об'єкти цивільних прав поділяються на три групи:

1) об 'єкти, що перебувають у вільному цивільному обігу. За загальним правилом об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити бід однієї особи до іншої в порядку праіюнаступництва пі спадкування або іншим чином, якшо вони не вилучені з цивіль­ного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи;

2) об 'екти, обмежені у цивільному обігу (обмежено оборотоздатні). < уть обмеження оборотоздатносі і полягає у тому, що певні об'єкти можуть належати лише учасникам цивільного обороту, що відпові­дають встановленим законодавством вимогам, або їхнє придбання (відчуження) допускається тільки на підставі спеціальних дозволів. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті [опускається за спеціальним дозволом, встановлюються законом. Наприклад, згідно із Кодексом України про надра ділянки надр не можуть бути предметом кугіівлі-продажу, дарування, спадкування, застави або відчужуватися в іншій формі. Вони можуть передаватися в користування тільки на підставі ліцензії для видобутку корисних копалин, будівництва й експлуатації підземних споруджень, геоло­гічного вивчення тощо. Без ліцензії дозволяється видобуток загаль- нопоширених корисних копалин для власних потреб власниками земельних ділянок у межах цих ділянок;

3) об'єкти, вилучені з цивільного обігу (обороту). Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути пред­метом правочпнів. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається, мають бути прямо встанов­лені у законі. Наприклад, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" до об'єктів, вилу­чених з обороту, зараховує державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природні парки тощо.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що усі інші класифікації об'єктів цивільних прав мають проводитися з урахуван­ням того, чи є "цивільно оборотоздатним" той чи інший об'єкт. Так, якщо об'єкт є вилученим з цивільного обігу, то стосовно нього цивільні відносини не виникають взагалі. Він, власне, і не є об'єктом цивільних прав, а його правове становище визначається нормами публічного права.

Залежно від характеру благ об'єкти цивільних прав поділяються на такі види:

1) речі, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов'язки;

2) дії (послуги), що здійснюються у сфері цивільних відносин;

3) результати дій (роботи), які мають правове значення;

4) результати інтелектуальної, творчої діяльності;

5) інформація — задокументовані або публічно оголошені відо­мості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі;

6) особисті нематеріальні (немайнові) блага: життя і здоров'я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, тощо;

7) інші матеріальні і нематеріальні блага.

У деяких цивільних відносинах (наприклад, у договорах) може мати місце комплексний об'єкт, який стосується речей і дій або дій і резуль­татів дій. Наприклад, якщо укладено договір найму квартири, об'єктом цього правовідношення є житло (річ). Але в процесі ко­ристування житлом наймачеві надаються різні послуги (провадиться ремонт житлового приміщення). У цьому випадку об'єктом відпо­відних правовідносин необхідно визнати також дії (послуги), здій­снення яких наймач може вимагати від наймодапця.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності тільки тоді стають об'єктами цивільних прав, коли вони отримують матеріальне втілен­ня (рукопис, картина, книга, креслення), тобто виражаються в об'єктивній формі, стають доступними для сприйняття. Разом з тим, не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльності й речі, як об'єкти цивільних прав.

Твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивіль­них прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції — із моменту кваліфікації їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відпо­відними компетентними органами.

§ 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин).

Речі приватного права. Види речей приватного права

Традиційно речі розглядаються як головний, найпоширеніший об'єкт цивільних прав'. Відлуння цього підходу помітне іі у вітчизняному цивільному законодавстві. Наприклад, розділ III Загальної частини ЦК 1922 р. називався "Об'єкти права (майно)" і, ототожнюючи по­няття "об'єкти права" та "майно", містив виключно норми, прис­ вячені речам (майну). У розділі III книги 1 ЦК 2003 р. "Об'єкти цивільних прав" речам присвячено 20 (ст.ст. 179 -«' 198) із 25 статей, що містяться у цьому розділі. Проте сьогодні цього недостатньо, адже ст. 1 ЦК говорить, що "цивільним законодавством регулю­ються особисті немайнові та майнові (цивільні) відносини...", тоб­то немайновим відносинам надається пріоритет перед майновими. Можна припустити, що в міру розпитку концепції цивільного права України як права приватного акценти у цій галузі будуть зміщува­тися, а, відтак, різним видам об'єктів цивільних прав увага буде приділятися більш рівномірно.

Визначення речей як об'єктів правовідносин викликає складність.

Дата добавления: 2015-05-31