Єдність і суперечності в системі інтересів суспільства

Економічні потреби, їх характеристика та походження. Закон зростання потреб.

Економічні потреби виступають основою діяльності людей. Потреби виступають як ідеальний внутрішньо спонукальний мотив їхньої діяльності. Потреба в найзагальнішому вигляді є усвідомленою індивідом необхідністю в певних духовних, матеріальних благах та послугах — його ідеальним прагненням.

Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку — закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.

На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап — до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап почався з середини 1950-х років з переходом до «економіки споживання», коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, розваги та ін.

Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 1980-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних;

від задоволення елементарних потреб — до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання — до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

На кожному історично визначеному етапі суспільного розвитку суспільство мало свою специфічну економічну структуру, соціально економічний та політичний устрій. Тому формування і реалізація економічних інтересів через систему економічних відносин завжди визначаються історично визначеними умовами виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ (формації, цивілізації та інш.) або рівнем розвитку продуктивних сил, соціально-економічних відносин, соціально-політичного устрою та економічної політики держави. Вони залежать від відносин власності на фактори виробництва, від місця, становища і ролі людей, соціальних груп, класів у суспільному виробництві і у суспільстві.

За суб‘єктами економічні інтереси поділяються на особисті, індивідуальні, групові, колективні, регіональні, відомчі (галузеві); суспільні, державні та глобальні, світові.

З точки зору соціальної і економічної структури суспільства носіями економічних інтересів (суб‘єктами відносин) є: споживачі і виробники, покупці і продавці, регіони, відомства, робітники і селяни, інтелігенція, різні демографічні групи (молодь, жінки, пенсіонери тощо) національні та інш.
Всі суб‘єкти економічних відносин як носії інтересів вступають у відносини безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання з метою реалізації своїх економічних інтересів. Виникає складна система взаємодії і реалізації інтересів.

Оскільки головною продуктивною силою у суспільстві є людина як фактор виробництва, суб‘єкт економічних відносин і мета виробництва, то з розвитком ринкової економіки і товарних відносин обміну зростає увага до людини як головного суб‘єкта цих відносин, до його ролі в цих відносинах і мотивів економічної поведінки. В економічній теорії виникає модель або концепція «економічної людини», зміст якої визначається неоднозначно. Але ще А.Сміт і Д. Рікардо вважали, що він характеризується перш за все визначальною роллю власного, особистого інтересу у мотивації економічної діяльності і поведінки. Людина переслідує власну вигоду (інтерес), навіть якщо є членом певної групи, колективу, а не інтереси групи, суспільства. Сьогодні переважна більшість вчених вважає, що пануючим економічним інтересом в умовах ринкових економічних відносин як засобу реалізації економічних інтересів мільйонів товаровиробників, всіх суб‘єктів господарювання (фізичних та юридичних) є особистий, власний інтерес людини. В економічних відносинах кожний контрагент відносин завжди переслідує свій особистий інтерес.

Тому система економічних відносин як інтересів всіх суб‘єктів, членів суспільства практично завжди суперечлива. Інтереси конкретних суб‘єктів економічної діяльності і відносин не завжди збігаються. Чи можуть співпадати економічні інтереси раба і рабовласника, кріпака і феодала, найманого робітника і роботодавця (власника капіталу), продавця і покупця, суб‘єкта виробництва і держави? Ці інтереси не співпадають, вони є суперечливими, антагоністичними у класових суспільствах.

В економічній теорії виділяться чотири групи основних суб‘єктів ринкових відносин як носіїв економічних інтересів: домашні господарства, сім’ї, підприємства (фірми), банки і держава (уряд). Існує й інша класифікація суб‘єктів господарювання, яка принципово не відрізняється від першої.

Соціальна та економічна структура суспільства визначає певний рівень економічних відносин як реалізації інтересів, отже, й певний рівень суперечностей, хоч всі ці рівні діалектично взаємодіють.

В економічній теорії пануючим поділом на рівні економічних відносин і відповідно суперечностей є «макро-» та «мікрорівень», але сьогодні виділяють відносини-суперечності і на рівні фізичних осіб.

Відносини на «макрорівні» є економічними відносинами на рівні національної економіки та її структурних елементів: сфер, галузей, галузевих та міжгалузевих комплексів, регіонів країни. Це відносини з приводу реалізації економічних інтересів між суб‘єктами, носіями цих інтересів, представниками, з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання на рівні суспільного виробництва, на рівні держави (уряду), яка повинна створювати рівні, справедливі умови по реалізації економічних інтересів кожним суб‘єктом суспільного виробництва і захищати ці інтереси з метою недопущення переростання економічних суперечностей у соціальні, політичні, класові конфлікти.

Неспівпадання економічних інтересів та ступеня їх реалізації (рівень зарплати, доходів, зайнятості та інш.) ми бачимо на рівні виробничої і невиробничої сфери, регіонів, галузей, покупців і продавців, що визначає економічну поведінку людей у відповідних секторах економіки і веде до негативних соціально-економічних наслідків (безробіття, міграції та еміграції населення, антизаконної діяльності та інш.)

Особливе місце у економічних відносинах на “макрорівні” займають різноманітні галузеві та міжгалузеві комплекси. Такими комплексами сьогодні є: агропромисловий комплекс (АПК), військово-промисловий комплекс (ВПК), сфера освіти, паливно-енергетичний, машинобудівний, сировинний та інші. Саме тут сьогодні виникають гострі суперечності, конфлікти. Їх комплексне вирішення, узгодження інтересів в них, між ними і державою мають велике значення не тільки для ефективного розвитку цих комплексів, а для всієї національної економіки. Деякі з цих комплексів є по суті природними монополіями з усіма перевагами монополій у ринковій економіці і новими економічними суперечностями. Зрозуміло, що без державного контролю за їх діяльністю (цінами, тарифами) вони будуть реалізовувати свої колективні економічні інтереси всупереч інтересам споживачів їх продукції, всупереч державним інтересам.

Національні державні економічні інтереси як довгострокові інтереси всього населення полягають в стабілізації оптимальних темпів економічного зростання і забезпеченні на цій основі зростання життєвого рівня всього населення. Носієм і захисником національних економічних інтересів є держава, уряд. Але і в державній економічній політиці виникають суперечності, які пов’язані з егоїстичною і рентоорієтованою поведінкою чиновників різного рангу, лобіюванням приватно вигідних рішень з боку зацікавлених в них структур. Суперечності інтересів виникають також між різними політичними партіями, блоками, фракціями на рівні формування і прийняття певних законів законодавчим органом (парламентом, радою).

Для реалізації економічних інтересів різних верств населення, соціальних груп останні вибирають представників у виборні органи влади, які розробляють і приймають закони, контролюють органи виконавчої влади. Але депутати і чиновники переслідують перш за все свої особисті економічні інтереси, свою вигоду, що й визначає їх економічну поведінку(діяльність) при прийнятті певного закону, постанови, указу. Значний вплив на таку поведінку має корумпованість частини чиновників, депутатів. Такі особи можуть діяти всупереч національним економічним інтересам. Прикладів такої діяльності достатньо в любій країні.

Економічні відносини і суперечності інтересів на “мікрорівні” виникають на підприємствах, фірмах, корпораціях.

- В процесі економічної діяльності економічні інтереси суб’єктів господарювання суперечливі. Вони природні і неминучі;

- Суперечності економічних інтересів реалізуються і узгоджуються на різних рівнях економічних відносин, але основними є макро- і мікрорівні;

- Існуючі суперечності потенційно містять в собі як можливості їх переростання у конфлікти, так і можливості їх узгодження, компромісів, оптимізації;

- Внутрішньо суперечливе і представництво національних економічних інтересів владними органами, всіма гілками влади, бо в поведінці депутатів і чиновників переважають їх приватні економічні інтереси;

- Існують різні механізми, засоби вирішення, узгодження, оптимізації економічних інтересів: ринковий, інституціональний, державний, змішаний.

Дата добавления: 2015-05-26