Особливості розвитку ф-ри Ст. Сходу

Долю битв, які велися холодною зброєю, яка легко виходила з ладу і деформувалася, врешті-решт вирішували сила м’язів окремих воїнів, їх витривалість, спритність, досвідченість, вольова і моральна стійкість. Відповідно цьому введене замість підготовки до ритуальних випробувань посвячень обов'язкове фізичне виховання юнацтва майже у всіх державах базувалося на атлетиці, стрільбі із луку, перегонах колісниць, перегонах на конях, плаванні, полюванні, контактних фізичних поєдинках і танцях зі зброєю, ціллю яких було підняття бойового духу.

Зона Стародавньої Месопотамії

Стародавню Месопотамію та прилеглий до неї регіон правомірно вважають колискою людської культури та цивілізації. Саме тут вперше на службу державної організації були поставлені мистецтво, писемність, календар, а також фізична культура.

Вирішальну роль в революціонізації фізичної культури Месопотамії, а згодом і Близького Сходу і всього стародавнього світу відіграла та обставина, що на початку ІІ тисячоліття до н.е. була винайдена легка (із застосування осі) і швидкий бойовий візок (колісницю) на кінній тязі.

Серед пам’ятників про це, зокрема, свідчить “Книга тренінгу” мітаннійця Кіккули, яка є найдавнішою із відомих методичних посібників з тренінгу коней. На основі різних письмових і неписьмових джерел, а також деяких аналогій можна встановити, що саме тут палка, виготовлена із очищеного стержня фінікової пальми, стала застосовуватися для гри в так званий м’яч із битою, а згодом і в кінному поло. Найдревніший пам’ятник культу боротьби на поясах, в основі якої лежали бойові прийоми полонення суперника, - бронзова статуя, виготовлена приблизно в 2800 р. до н.е. (Виставлена в Багдадському музеї.) Ритуальні змагання, які проводилися в новорічні світа на честь бога Мардука, більш ніж на тисячу років випередили Олімпіади античних греків.

Про розвиток фізичної культури Вавилона свідчать теракотові зображення полювання, загону тварин, стрільби із луку, кулачного бою і змагань на колісницях, а також висічені на камені тексти Законів Хаммураппі, які датуються 1800-1750 рр. до н.е.

Від ассирійської держави до нас дійшло рельєфне зображення воїнів, що пливуть, рухи яких нагадують стиль “кроль” (приблизно 1200 р. до н.е.), а з пізніших часів – зображення володарів і знаті, які полюють на колісницях. Згідно інших знахідок, ассирійці організували навчання фехтуванню на мечах і метанню спису.

Стосовно персів, окрім свідчень пам’ятників матеріальної культури, до нас дійшли також записки давньогрецьких історіографів Геродота і Ксенофонта, із яких зрозуміло, що вони навчали своїх дітей у віці 7-16 років у “виховних будинках”, які діяли при дворах сатрапів, боротьбі, бігу, верховій їзді, метанню спису, стрільбі із луку і правдивості. (Пізніше із цих закладів утворилися так звані будинки розвитку сили, які майже до поширення сучасного шкільного фізичного виховання і спортивних організацій залишалися центрами фізичної культури Персії.) Подальшій підготовці юнаків служили обов’язкові мисливські випробування на сміливість, змагання з кінного поло (чауган), які виникли на основі “гри в м’яч із битою”, і які розвивали швидкість і спритність, і, накінець, гра індійського походження, яка стала відомою під назвою “шатранг шахматнах”, яка виховувала здатність до стратегічного мислення.

Єгипет

До періоду Середнього царства відносяться і найдревніші написи, які містять детальний опис парних ігор із м’ячем. Заслуговує уваги, що різні рельєфи, малюнки і скульптурні групи зображують тільки гравців, які кидають м’яч чи б’ють по ньому – в основному в жіночій одежі, - які ніколи не борються за м’яч. Тому можна зробити висновок, що фізичній культурі Стародавнього Єгипту були не відомі командні ігри. З іншого боку, це свідчить про те, що в іграх з м’ячем, які культивувалися для естетичного виховання і веселого проведення часу жінок із пануючих прошарків суспільства. Аналогічна ситуація була характерна і для танців.

На створених за правління Аменхотепа ІІ (1447-1420 рр. до н.е.) знаменитих зображеннях сфінксів зафіксовано вже змагання веслярів і воїни, що біжать за колісницями. В період правління спадкоємців цього фараона появилися перші документа, які свідчать про поширення змагань лучників і кулачних бійців. На храмових святкуваннях Рамзеса ІІ (1290-1223 рр. до н.е.) стали вже проводитися змагання з боротьби та фехтування на палицях із представниками Нубії, Лівії та інших народів, якими у відповідності із встановленими правилами керували судді. Все частіше увічнювалися бої на човнах, які відображали боротьбу за воду, що дає життя, але згодом вони перетворилися в традиційні видовищні змагання.

Стародавня Індія

В стародавніх індійських описах вперше зустрічаються згадки і про такі форми поєдинку і одноборства, стиль яких характеризується нанесенням ударів рукою чи ногою по чутливих щодо болю частинах тіла суперника, а також проведенням прийомів на удушення. Серед іншого – різні вчення тантризму і практика йоги. Серед них виділялася попередниця сучасних шахів чатуранга, яка виховувала стратегічне мислення.

Стародавній Китай

2698 році до н.е. книгу під назвою “Кунфу”, в якій вперше були систематизовані кваліфіковані описи поширених серед народу різних вправ лікувальної гімнастики, болевтолюючого масажу, ритуальних танців, які лікували від хворіб, безпліддя, а також бойових танців. Як свідчать записи у хроніках, і в той період хлопчиків виховували в спеціальних закладах.

Основу військової підготовки складали змагання на колісницях, стрільба із луку, полювання, метання спису і рукопашний поєдинок без зброї. – 1-ша династія Шан. За письмовими пам’ятниками і результатами розкопок, можна зробити висновок, що древня китайська фізична культура досягла розквіту під час панування династії Чжоу (ХІ-ІІІ ст. до н.е.). Відносно самостійні центри поселень феодальних правителів об’єднаної імперії створювали сприятливі для розвитку умови, аналогічні тим, що були в античних грецьких полісах. Два зі шести предметів вищого ступеню школи – змагання на колісницях і стрільба із луку – носили яскраво виражений характер фізичного виховання.

Серед народу, за винятком рабів, одержав поширення попередник сучасного футболу – “чжу ке”. Ця гра використовувалася як додаткові рухи, які служили розвитку швидкості, спритності і винахідливості, у підготовці піших воїнів. В центрі ігрового майданчика певного розміру на відстані 4 метрів один від одного в землю закопувалися 2 бамбукові палиці висотою близько 4 метрів, між якими натягували сітку. У верхній частині сітки вирізали отвір діаметром 60 см. Це були “ворота”. М’яч передавали один одному із двох сторін сітки, для чого били по ньому ногами і руками. Можна було торкатися м’яча головою, спиною, грудьми, і лише не можна було допускати торкання його відкритою долонею. Гру “чжу ке” спостерігали не пасивні глядачі. Гравців, які одержували очки, преміювали вином, квітами, фруктами, а з випадку свят вручали які-небудь прикрашені посудини. Тих, хто потерпів поразку висміювали. Тим часом на площадку виходили дві інші команди, і матчі продовжувалися до тих пір, поки не зіграють всі команди. На противагу знищенні замагань буддійські монахи і даосиський таємний союз, який організував народний рух “жовтих тюрбанів”, заохочували фізичні вправи, пов’язані із самообороною простих людей (ІІ ст. до н.е.).

Дата добавления: 2015-05-26