КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тема 15. Фінансова звітність підприємства
НАПБ Б.07.005–86. Визначення категорії приміщень і будівель по вибухопожежній і пожежної небезпеки (загальносоюзні норми технологічного проектування). [Текст] – Введ. з 1987–01–01. – К.: Госнадзорохрантруда Украины, 1986. – 22 с.
1. Звітність, її сутність, значення і необхідність. Види звітності і їх зміст. Вимоги до звітності. Бухгалтерська звітність, її особливості. Державне регулювання структури, змісту, порядку складання, подання і затвердження бухгалтерської звітності. Склад бухгалтерської звітності. Принципи складання основних форм бухгалтерської звітності.
Література: 1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ. 2. Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419. 3. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку: 4. П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; 5. П(С)БО 2 "Баланс"; 6. П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати"; 7. П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів"; 8. П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал"; 9. П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах"; 10. П(С)БО 20 "Консолідована фінансова звітність"; 11. П(С)БО 25 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва".
1. Звітність, її сутність, значення і необхідність. Види звітності і їх зміст. Вимоги до звітності. Бухгалтерська звітність, її особливості. Державне регулювання структури, змісту, порядку складання, подання і затвердження бухгалтерської звітності. Склад бухгалтерської звітності. Принципи складання основних форм бухгалтерської звітності.
Для прийняття економічно обґрунтованих рішень суб’єктам господарської діяльності необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни в структурі господарських засобів і їхніх джерел. Зазначені інформаційні потреби зумовлюють необхідність складання всіма підприємствами фінансової, статистичної, зовнішньої та внутрішньої періодичної річної звітності. Звітність – це система узагальнених показників, які характеризують діяльність підприємства за певний період. Виходячи з цих умов, раціональна організація бухгалтерського обліку, контролю й аналізу в системі управління підприємством, зокрема організація складання звітності, є передумовою вчасного, повного та вичерпного надання інформації користувачам і, як наслідок, - організації ефективного управління господарською діяльністю підприємства. Більшість відомостей, необхідних для користувачів, формує саме бухгалтерський облік. Завданням бухгалтера є надання відповідних відомостей у форматі, зрозумілому користувачам, оскільки вони можуть не мати знань, необхідних для правильного трактування бухгалтерських записів. Для цього бухгалтерська служба підприємства складає звітність про різні об’єкти бухгалтерського обліку та відповідно до запитів різних користувачів. Правові основи з питань складання фінансової звітності регламентуються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(С)БО. Норми цього Закону та Положення слід застосовувати до фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності. Державне регулювання фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств. Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Відповідно до ст. 1 Закону про бухгалтерський облік користувачами фінансової звітності є фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Залежно від потреб управління, чинних законодавчих та нормативно-правових актів можна сформувати систему вимог до звітності, основними з яких є: достовірність, оперативність підготовки та своєчасність надання. Для забезпечення їх дотримання потрібною є чітка організація взаємодії між бухгалтерами, а також суворий контроль за виконанням їх обов’язків. У процесі організації складання і надання звітності впливу суб’єкта організації бухгалтерського обліку підлягають декілька основних об’єктів (рис.15.1).
Рис.15.1.Основні об’єкти організації бухгалтерського обліку для забезпечення якісного складання звітності
Такі об’єкти є основними складовими процесу складання звітності та призначені забезпечити його успішність. Так, для своєчасного складання достовірної звітності бухгалтеру слід, насамперед, визначити, які види звітності потрібно надавати. Вид звітності визначає: ü порядок і ступінь участі бухгалтера в процесі розробки звітних форм. Перелік і зміст показників зовнішньої звітності встановлюється державними органами влади. Відповідно, завданням бухгалтера є правильне формування звітних показників і їх належне відображення у звітності. У ході складання внутрішньої звітності бухгалтер може певним чином модифікувати звітні показники і деталізувати, доповнювати порівнянням, поясненням, аналізом, висновками, що неможливо при складанні зовнішніх звітів; ü частоту та терміни надання звітності. Зовнішня звітність подається у чітко встановлені та заздалегідь обумовлені строки, з періодичністю не менше як один місяць, тоді як внутрішня може надаватися у встановлені строки, але частіше ніж зовнішня, а також за оперативними запитами. Основним для бухгалтера в цьому процесі є поділ звітності на зовнішню та внутрішню. Так, до зовнішньої належать фінансова, податкова, статистична звітність та звітність до органів соціального страхування. Щодо внутрішньої, то перелік форм даного виду звітності відсутній, оскільки складається відповідно до конкретних потреб і вимог працівників (здебільшого керівного складу) конкретного підприємства. Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, складають та подають консолідовану фінансову звітність. Консолідована фінансова звітність відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.
Підприємства в Україні складають такі види звітності. Так, згідно статті 3 пункту 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства складають крім фінансової, податкову, статистичну та інші види звітності. Для складання усіх видів звітності, при умові, що вони використовують грошовий вимірник є дані бухгалтерського обліку. Адже за допомогою бухгалтерського обліку можна уніфікувати всі дані про господарську діяльність підприємства та забезпечити отримання повної, правдивої та неупередженої інформації. За порядком регулювання та роллю в управлінні звітність поділяється на державну і внутрішньогосподарську. Державна звітність встановлюється органами державного управління України, Міністерством фінансів, Держкомстатом, Державною податковою адміністрацією. Вона включає в себе бухгалтерську, податкову і статистичну звітність. Ця звітність містить показники економічного і соціального розвитку підприємств, регіонів, галузей, країни тощо. Внутрішньогосподарська (управлінська) звітність - це звітність окремих внутрішньогосподарських підрозділів підприємств. Вона містить окремі відомості про діяльність підрозділів підприємства за встановленими для них показниками на підставі яких приймаються управлінські рішення. За місцем використання розрізняють звітність зовнішню і внутрішню. Зовнішня фінансова звітність використовується як за межами підприємства, так і на підприємстві. Зовнішня фінансова звітність - це, в основному, бухгалтерська, податкова, статистична і спеціальна, що використовується як за межами підприємства, так і на підприємстві й обов'язково підписується керівником і головним бухгалтером. Внутрішня (управлінська) звітність використовується тільки на підприємстві менеджерами різних рівнів. За змістом звітних даних виділяють типову і спеціалізовану звітність. У типовій звітності відображаються однакового змісту показники, що характерні для усіх підприємств незалежно від виду діяльності та форми власності. До спеціалізованої звітності відносять звітність, що характеризує діяльність підприємств і організацій окремої галузі народного господарства або її підгалузей. За обсягом показників звітність поділяється на коротку і повну. Коротка звітність подається із скороченим числом показників за звітний місяць або квартал. Повна звітність подається за всіма показниками, затвердженими в установленому порядку, включаючи й ті, за якими спочатку були відправлені короткі звіти. За періодом складання звітність поділяється на періодичну і річну. Періодична звітність - це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства наростаючим Річна звітність містить показники діяльності підприємств за звітний (календарний) рік. За ступенем узагальнення даних звітність поділяється на первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують шляхом зведення первинної звітності. За відомчою приналежністю така звітність складається всіма міністерствами, відомствами, Укоопспілкою, у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства - органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за звітний (календарний) рік. За терміном подання розрізняють звітність термінову і звичайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів після закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в термін встановлений органом управління, до сфери управління, якого належить підприємство. За способом відправлення звітність поділяється на телеграфну, поштову і ту, яка подається власноруч. Місячна звітність, як правило, надсилається телеграфом (факсом) або надсилається поштовим відправленням. Квартальна - поштовим відправленням, власноруч. Річна звітність подається власноручно. Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності в Україні зобов'язані подавати державну річну і квартальну фінансову звітність, яка складається із таких типових форм (табл. 2.1.). Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності за квартал і рік складають фінансову звітність за спрощеними формами в обсязі Балансу (форма № 1-М) і Звіту про фінансові результати (форма № 2 -М). Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів за звітний період. До фінансової звітності входять і примітки, тобто сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію і обґрунтованість статей фінансових звітів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено П(С)БО. Під розкриттям слід розуміти надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності.
Таблиця 1 Склад річної і квартальної фінансової звітності (крім суб'єктів малого підприємництва)
Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (статті 8-11) визначено склад та елементи фінансової звітності. Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначається відповідними положеннями (стандартами). Стаття - це елемент фінансового звіту, який відповідає установленим положеннями (стандартами). Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо вона відповідає двом критеріям: - існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею; - оцінка статті може бути достовірно визначена. Якщо підприємство має у своїй структурі філії, представництва, відділення або інші відособлені підрозділи, то їх показники повинні бути включені до фінансової звітності цього підприємства. Користувачами фінансових звітів є наявні та потенційні інвестори, працівники, постачальники та інші торгові кредитори, замовники, уряд та урядові установи, громадськість, інші фізичні та юридичні особи. З погляду відношення до підприємства користувачів фінансової інформації можна поділити на внутрішніх (акціонери, вищий управлінський персонал та ін.) та зовнішніх (інвестори, уряд та урядові органи та ін.). Останні, у свою чергу, можуть мати прямий фінансовий інтерес до підприємства (тобто бути зацікавленими в результатах діяльності підприємства — інвестори, кредитори та ін.) або непрямий (державні органи). Бухгалтерська фінансова звітність підприємств є основним джерелом інформації про його майно і фінансовий стан, яка необхідна для прийняття дієвих управлінських рішень. Тому звітність повинна відповідати певним вимогам, а саме: державне регулювання, обов'язковість подання, дохідливість, доречність, достовірність, точність, повнота, своєчасність подання, методологічна єдність, порівнянність показників, простота і ясність, доступність і гласність, неперервність, раціональність, економічність, дієвість Державне регулювання звітності полягає в тому, що для усіх галузей народного господарства і підприємств встановлюються єдині показники і єдині форми звітності, принципи складання і терміни подання. Це необхідно для узагальнення показників звітності окремих підприємств в межах галузей народного господарства за загальним класифікатором галузей народного господарства Держкомстату України (ЗКГНГ). Обов'язковість подання звітності випливає із самої природи функціонування ринкової економіки. Будь-яке підприємство, яке займається діяльністю, що не заборонена чинним законодавством і зобов'язане подавати звітність до відповідних органів у встановлений термін і у визначеному обсязі та складі. Це необхідно для формування загальнодержавних показників розвитку економіки регіонів і України в цілому та контролю розрахунків з державною податковою системою. Дохідливість звітності розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Доречність інформації є однією із головних вимог. Звітна інформація вважається доречною (корисною), якщо вона здатна вплинути на вартісну оцінку або на рішення, яке приймається в даний час або на майбутній період, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені в минулому. Достовірність інформації забезпечується тим, що в бухгалтерському обліку всі записи здійснюються на підставі належно оформлених документів, а перед складанням річної звітності проводиться інвентаризація майна, грошових коштів і розрахунків. Достовірність інформації може підтверджуватися аудиторським висновком. Точність звітності забезпечується правильним відображенням даних на рахунках синтетичного та аналітичного обліку і у відповідних звітних формах та взаємоузгодженістю показників, відображених у формах звітності. Повнота звітності - це необхідність і обов'язковість заповнення всіх реквізитів та показників форм звітності. У випадках незаповнення окремих рядків (граф) через відсутність активів, пасивів або операцій у цій статті (рядку, графі) - вона прокреслюється. Своєчасність подання звітності необхідна для прийняття правильних управлінських рішень. Своєчасність одержання власником (засновником) звітних даних в умовах ринкової економіки набуває особливої актуальності. Адже звітність забезпечує власника інформацією про фінансовий стан підприємства, про величину прибутку та дивідендів. Несвоєчасне подання звітності може призвести до необґрунтованих або неправильних рішень. Відповідно до П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (пункт 3) принцип бухгалтерського обліку – це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (стаття 4) та П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" (пункт 18). Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керуватись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:обачність; повнота висвітлення; автономність; послідовність; безперервність; нарахування та відповідності доходів і витрат; превалювання сутності над формою; історична (фактична) собівартість; єдиного грошового вимірника; періодичність. Обачність - це застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Відповідно до принципу обачності особи, які складають фінансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховувати невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин таких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можливих претензій щодо гарантій. При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов'язання та видатки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псування списуються на видатки безпосередньо після їх встановлення, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди працівником тощо). В той же час, при обранні податкової політики є недоцільним застосування надмірної обережності, яка може призвести до створення скритих резервів, чим ввести в оману власників підприємства та інших користувачів інформації. Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі, Принцип повноти висвітлення тісно пов'язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного висвітлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів. В результаті упущень інформація може бути хибною або оманливою, а значить, недостовірною та недостатньо доречною. Автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Принцип автономності є обов'язковим для виконання при будь - яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової політики, а зачіпає права власності на майно. Ці взаємовідносини чітко врегульовані в діючому законодавстві. Так, в Законі України "Про власність" в статті 6 вказується: "Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту". Таким чином, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов'язання, які належать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства. Послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності. Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємства протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди. Основні вимоги та правила щодо збереження незмінною облікової політики викладені в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для: - подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій; - подій або операцій, які не відбувалися раніше. Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів. Безперервність - оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти складаються, виходячи з припущення, що підприємство є безперервно діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби ліквідуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов'язано застосовувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов'язань, доходів та видатків. У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінансові звіти повинні складатись без застосування даного принципу. Про таке становище підприємство обов'язково повинно повідомити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести ситуацію, пов'язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виробництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ліквідаційною вартістю. Нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки визначаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здійснені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів. Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство повинно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення. Таким чином, будь-які господарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути затримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов'язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень. Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку. Превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відображати до їх сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні економічні вигоди, втіленні в цьому активі. Таким чином, у разі відображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена інформація, що буде суперечити дійсності. Історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання. Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відображаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює: по основних засобах виробництва, які створені на самому підприємстві - фактичній собівартості, включаючи податки, які передбачені діючим законодавством; по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств - за покупною вартістю плюс видатки, пов'язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов'язані з монтажем, випробуванням тощо. Єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принципом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бухгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника - грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку. Відповідно до Закону № 996-14 єдиним грошовим вимірником є національна валюта України - гривня. Застосовування даного принципу не означає, що при веденні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовувати інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов'язковим при поданні інформації у фінансовій звітності. Періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підприємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року). Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності. Використання принципів складання фінансової звітності усіма підприємствами забезпечує розуміння інформації, наведеної у фінансовій звітності в межах та поза межами підприємства. В П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності " (пункти 19-25) визначають вимоги до розкриття інформації. Розкриття інформації - це надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності. Відповідно суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства. Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про: • підприємство; • дату звітності за звітний період; • валюту звітності та одиницю її виміру; • відповідну інформацію за звітний період і аналогічний період попереднього року; облікову політику підприємства та її зміни; • консолідацію фінансових звітів; • припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; • обмеження щодо володіння активами; • участь у спільних підприємствах; • виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригування; • переоцінку статей фінансових звітів; • іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами). Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає: • назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу); • короткий опис основної діяльності підприємства; • назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдінгової) компанії; • середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду. Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку наведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансової звітності. У фінансовій звітності повинна бути вказана валюта, в який відображені елементи звітності та одиниця виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу. Підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності; методів щодо окремих статей звітності. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них. У Примітках до фінансових звітів слід розкривати облікову політику підприємства; інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями (стандартами); інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності. Методологічна єдність розрахунку показників звітності регламентується державою і обов'язкова для всіх підприємствах, незалежно від виду діяльності і форми власності. Так методи оцінки активів залишаються постійними протягом фінансового року, що забезпечує порівняння показників звітності всіх галузей народного господарства держави. Це дозволяє їх узагальнювати, групувати, аналізувати і одержувати достовірну інформацію для оцінки роботи підприємств або галузей. Порівнянність показників звітності забезпечується єдиною методологією планування, обліку господарської діяльності та звітності. Звітність повинна бути порівнянною з показниками попередніх звітних періодів, років, оскільки без цього неможливі узагальнення. Це має суттєве значення при проведенні аналізу та розробці перспектив розвитку галузей, підприємств, складанні бізнес-планів. Простота і ясність звітності полягає в створенні таких форм звітів, які б не мали надмірної інформації і були зрозумілими працівникам підприємств, акціонерам, інвесторам. Доступність і гласність звітності полягає в тому, що з показниками фінансової звітності ознайомлюється весь трудовий колектив підприємств. Фінансова звітність підприємств підлягає оприлюдненню, а звітність акціонерних товариств відкритого типу - публікації у друкованих засобах масової інформації. Гласність звітності в Україні забезпечується також систематичною публікацією статистичних даних про економічний і соціальний розвиток народного господарства в державі, регіонах, галузях, міністерствах тощо. Неперервність полягає в тому, що зберігаються одні і ті ж форми і структура звітності протягом періоду діяльності підприємств. Раціональність звітності передбачає розумний, мінімальний обсяг необхідних звітних показників для управління. В Україні проведена значна робота по спрощенню і вдосконаленню бухгалтерської звітності, з 2000 року введено фінансову звітність, що максимально наблизило її до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності. Економічність звітності полягає в тому, що затрати праці і коштів на складання звітності повинні бути мінімальними, при одночасній оперативності її складання і своєчасності подання. Дієвість звітності передбачає необхідність проведення наукового економічного аналізу звітних даних, виявлення недоліків у діяльності підприємств, а також внутрішніх резервів виробництва. Працівники бухгалтерських служб повинні знати і розуміти вимоги до звітності підприємств, тільки при цій умові вони можуть задовольнити відповідних користувачів інформацією для прийняття управлінських рішень. Таким чином, інформація яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому. Фінансова звітність повинна бути достовірною, інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: - фінансові звіти підприємства за різні періоди; - фінансові звіти різних підприємств. Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації за аналогічні попередні періоди та розкриття інформації про облікову політику і її зміни. Визначивши перелік звітних форм, які надаються зовнішнім користувачам підприємства, бухгалтер повинен обрати виконавців – осіб, відповідальних за складання і подання кожної з форм звітності. Найбільш доцільно наділяти повноваженнями щодо складання звітності облікових працівників залежно від об’єктів, бухгалтерський облік яких вони ведуть. Так. складання звітності про рух матеріальних цінностей слід доручити бухгалтеру з обліку цих активів. Знаючи цифри, з якими він постійно працює, бухгалтер зможе правильно скласти звіт (або окремі показники звітності). Для організації чіткого процесу, складання звітності, слід довести до відома кожного з працівників його повноваження обумовивши терміни та порядок складання, затвердження звітів і їх надання відповідним користувачам. Підвищення ефективності складання звітності можна забезпечити розробкою і впровадженням ефективної системи контролю за якістю і своєчасністю роботи бухгалтерів. Для цього доцільно використовувати Журнал обліку фактичного надання звітності. Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ та у Порядку подання фінансової звітності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419. Підприємства подають фінансову звітність таким адресатам: органам, до сфери управління яких належать підприємства; трудовим колективам на їх вимогу; власникам (засновникам) відповідно до установчих документів; іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, органам Державного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, — відповідно фінансовим відділам держадміністрацій. Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Місячний звіт про використання бюджетних асигнувань підприємства подають не пізніше 5 числа, наступного за звітним, квартальний — не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річний — не пізніше 22 січня наступного за звітним року. Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством. Фінансова звітність підприємства включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Форми фінансової звітності підприємств і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України. Методологія та форми складання фінансової звітності регулюються в Україні затвердженими Міністерством фінансів такими національними Положеннями (стандартами): П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; П(С)БО 2 "Баланс"; П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати"; П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів"; П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал".
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 5637; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |