Сучасний стан домовленостей

Просування КНДР на шляху до набуття статусу ядерної держави відбувалось протягом десятиліть. У той же час Пхеньян працював над удосконаленням ракет “Тепходон” на базі радянських “Скад”, які за радіусом дії здатні уражати цілі поза Корейським півостровом. Реальний науково-технічний потенціал ядерної програми КНДР ніколи точно оцінений не був. Більшість експертів схильні вважати, що вона була на достатньо примітивному рівні.

У 1994 році після найбільш гострого витка напруження у відносинах Північної Кореї та США було підписано Рамочну домовленість, згідно з якою КНДР зобов’язувалась заморозити будівництво двох, майже готових, графітових реакторів з тим, аби в подальшому їх демонтувати. Однак у 2002 р. американська розвідка знайшла в північній Кореї факти існування програми зі збагачення урану, що свідчило на користь того, що Пхеньян поновив тактику демонстративного просування до набуття ядерної зброї.

У липні 2006 р. відбулись пробні запуски північнокорейських балістичних ракет, а в жовтні того ж року було зафіксоване підземне ядерне випробування. Це послугувало імпульсом для активізації переговорного процесу, метою якого було змусити Північну Корею відмовитися від створення стратегічного арсеналу.

Військовий або силовий варіант дій щодо роззброєння КНДР видавався неприйнятним через загрозу численних людських і матеріальних втрат, які загрожували б не тільки країнам-учасницям конфлікту, але й суміжним Південній Кореї, Китаю і Росії. Тактика зміни режиму в північнокорейських умовах призвела б до політико-економічного колапсу і появи мільйонів біженців у Південну Корею, Росію, Китай. Не виключена також можливість втрати контролю над арсеналами ЗМЗ, які легко потраплять на чорний ринок, звідки до терористичних угруповань и криміналітету. У результаті, за ініціативою Китаю було створено шестисторонній орган із розв’язання корейської ядерної проблеми. Між країнами-учасницями виникли розбіжності як ефективніше вести переговори. Китай, Росія і Південна Корея відстоювали поміркований підхід, заснований на дипломатії, США і Японія – виступали за застосування політичного тиску.

Пхеньян висунув свої умови, за яких він готовий обговорювати припинення ядерної програми КНДР – надання йому економічної і технологічної допомоги. Протягом останніх 50 років Північна Корея періодично потрапляла під дію економічних санкції США. Останній раз санкції були введені через висунуті до КНДР обвинувачення в торгівлі наркотиками та підробці доларів, у результаті чого США були заморожені авуари керівництва КНДР в азійських банках. Вашингтон також відмовляє КНДР у кредитах й економічній допомозі, яка не пов’язана з гуманітарною допомогою населенню. Після ядерних випробувань літа-осені 2006 р. Рада безпеки ООН схвалила пакет санкцій проти Пхеньяну, які спрямовані на стримування військово-технічного потенціалу Північної Кореї. Резолюція не передбачала економічних санкцій і застосування військової сили, однак передбачала інспекції транспортних засобів, на борту яких може знаходитися зброя масового ураження, або пов’язані з нею компоненти. Санкції не обмежувались у часі, але, обіцялось, що вони будуть зняті одразу після того, як Пхеньян повернеться до без’ядерного статусу і поновить шестисторонні переговори. Гарантом виконання санкцій було названо Китай і США закликали його переглянути китайсько-північнокорейські відносини та призупинити поставки продовольства і енергоносіїв.

Цей крок мав стати найбільш відчутним ударом для північнокорейської економіки, оскільки Китай є основним спонсором Північної Кореї. У 2004 р. КНДР отримала від нього 90% нафти і 60% продовольства, на долю Китаю припадає 80% північнокорейського експорту.

Дата добавления: 2015-05-26