Хронологія за Г. Півтораком

Критерії періодизації (різні трактування періодизації вченими-лінгвістами, такими, як Григорій Левченко, Михайло Жовтобрюх, Павло Плющ, Іван Ющук, Григорій Півторак, Олекса Горбач, Юрій Шевельов та ін.).

Періодизація історії української літературної мови

Демографічний чинник

Незважаючи на значну еміграцію, чисельність населення України зростала. Так, в 1897 р. вона становила 28,4 млн., а в 1913 р. — вже 35,2 млн. У той же час починаючи з XIX ст. в основному внаслідок освоєння і промислового розвитку Півдня і Сходу України, що призвело до переселення сюди великої маси людей з інших регіонів Російської держави, питома вага тут українців меншала. Так, якщо в XVIII ст. українці складали близько 85 % населення у межах сучасної України, то в XIX ст. — приблизно 80 %,а у ХХ ст. — біля 74 %.

В останні десятиріччя різко зменшилося сільське населення і збільшилося міське, яке склало понад 65 %. Особливо небезпечними явищами стали зниження народжуваності (у 1990 р. цей показник був найнижчим у СРСР) і збільшення смертності, внаслідок чого з 80-х р. спостерігається депопуляція. Вона особливо посилилася з 1992 р. Серед етнічних процесів потрібно виділити зменшення питомої ваги україномовного населення з 71,8 % у 1959 р. до 63,9 % у 1989 р. Найбільш це явище властиве Донецько-Придніпровському і Південному регіонам. Серед причин, які обумовили зменшення питомої ваги україномовного населення в Україні домінуюче місце займає русифікація, яка супроводжувала процес створення «радянського народу».

Українська мова виділилася з праслов'янської мови у VI — VII ст. Розмовна мова південних районів Русі X — XIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.

Фактори періодизації: соціально-економічний, суспільно-політичний, лінгвальний.

Над періодизацією працювали Петро Плющ, Іван Білодід, періодизація яких зводилася до таких етапів:

- Літ-пис. мова давньорус. народності та часів феодальної роздробленості (10-14ст)

- Стара укр.. літ. мова (14-17 ст)

- Нова укр. літ. мова часів формування буржуазної нації

- Укр. літ. мова радянського періоду

У 1985 році Інститут мовознавства ім. Потебні розробив таку періодизацію:

1. Укр. літ. мова к. 14 поч. 18 ст. (давньоруська мова – штучна мова для всіх слов’ян)

- літ. мова 14- Іпол. 16 ст

- сер. 16 ст – сер. 17 ст

- ІІ пол.. 17 ст. – поч. 18 ст

2. Укр. літ. мова сер. і к інця 18 ст. (Котляревський, Сковорода)

3. Нова укр. літ. мова (кін.18 – 40-ві рр. 19ст.) (Шевченко)

4. Нова укр.. літ. мова - 40рр 19 ст. – поч.. 20 ст. (Гребінка, Квітка-Основ’яненко, Котляревський. Шевченко)

5. Укр. літ. мова – 20-90рр. ХХст. (поети Шістдесятники) – в основі лінгвістичні фактори: - 20 – 30рр

- 40 – 60рр

- 60- 90рр

Є різні взаємовиключні концепції історичного розвитку української мови. Основними сучасними гіпотезами є дві:

1) Концепція вченого-мовознавця, славіста, доктора філософії академіка Юрія Шевельова — українська мова безпосередньо виділилася з праслов'янської мови. Після розпаду праслов'янської мови у «східних слов'ян» сформувалося п'ять діалектів, два з них — києво-поліський та галицько-подільський — утворили українську мову.

Історію української мови Шевельов поділив на шість періодів:

· протоукраїнський — VII-ХІ ст.,

· давньоукраїнський — ХІ-XIV ст.,

· ранньосередньоукраїнський — XV—XVI ст.,

· середньоукраїнський — середина XVI — перші роки XVIII ст.,

· пізньосередньоукраїнський — XVIII ст.,

· сучасний — від останніх років XVIII ст. до сьогодні.

2) Концепція російського мовознавця Олексія Шахматова (з українських учених близькі погляди на походження української мови мав Агатангел Кримський) — українська мова походить зі «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та білоруська). Попри це українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.

Новаторською гіпотезою походження української мови є концепція Олександра Царука — після поглиблення диференціації праслов'янського ареалу слов'янство розподілилося на дві великі групи: словенську й антську. До антської підгрупи належить антська прамова, а також українська, білоруська, польська, чеська, словацька, хорватська, верхньолужицька. До словенської підгрупи — словенська прамова, старослов'янська, російська, болгарська, македонська, сербська, нижньолужицька, кашубський і словінський діалекти польської мови, словенська. Дві «східнослов'янські» мови — українська й російська — на початку давнього періоду свого самостійного розвитку були двома найвіддаленішими слов'янськими мовами, які яскраво відображали у своїй структурі специфічні риси двох різних мовних підгруп.

Хронологія історії української мови, що її викладено нижче, поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим).

З точки зору функціонування української мови в державах, які існували на українських землях, можна виділити такі періоди:

· Період від ІІІ тис. до н. е. до сер. XIV ст.: виділення української мови з праслов'янської, мови Русі

· Період від сер. XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.: Велике князівство Литовське, Молдавське князівство, Польське королівство

· Період від Люблінської унії 1569 р. до Андрусівського перемир'я 1667 р.: Річ Посполита

· Період від Андрусівського перемир'я 1667 р. до кін. XVIII ст.: Велике князівство Московське (Царство Російське) та Російська імперія

· Формування літературної мови на народній основі — від кін. XVIII до поч. XX ст.: Російська імперія, Австрійська імперія / Австро-Угорщина

· Українська мова у XX ст.: Російська імперія та Австро-Угорщина, Українська Народня Республіка, Самостійна Кубанська Народна Республіка, Українська Держава,Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна, УНР (радянська) / УСРР / УРСР

· Українська мова в незалежній Україні

«Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:

· протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики

· давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах

· ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських

· середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови

· пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях

· сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах

· До VI ст. — праслов'янський період: дав у спадок ряд морфологічних ознак, що спочатку були властиві мовленню всіх слов'ян і потім в інших мовах змінилися — в українській вони збереглися повністю, деякі виявилися спільними з білоруською мовою.

· VI-X ст. — формування низки переважно фонетичних ознак (у давньокиївських пам'ятках вони фіксуються не як описки, а як міцно закріплені риси мови).

· XI-XII ст. та пізніший період — занепад редукованих голосних, найбільш показові та специфічні для української мови перетворення.

Процес становлення української мови в основному завершився ще у домонгольський період.

Хронологія за академічним виданням «Історія української мови. Вступ. Фонетика.»

· до VI ст. нашої ери — спільнослов'янський (праслов'янський) період.

· VI-VIII ст. — давньослов'янський період (період активних процесів, що ведуть до виникнення окремих мов і груп мов).

· XIV-XX ст. — новослов'янський період (розвиток окремих слов'янських мов і закріплення їх у літературі).

Дата добавления: 2015-05-26