Правове регулювання робочого часу та часу відпочинку. 1 страница

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини.Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.Згідно з Кодексом законів про працю України (далі Кодекс) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. На тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 р. (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) —24 год. на тиждень.Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахуноквласних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда. Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудовогорозпо-рядку або графіками змінності. Робочим часом є час, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього розпорядку, трудовим договором повинен виконувати свої трудові обов'язки.Право на відпочинок - одне з головних прав людини і громадянина, що законодавчо закріплене в Конституції України і підтверджується загальновизнаними у всіх цивілізованих країнах нормами міжнародного права. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також щорічної оплачуваної відпустки.

63. Крітерії оцінювання навчальних досягнень учнів з курсу «Основи правознавства» Об'єктом оцінювання в даному курсі є правові знання, а також загальна компетентність учня, вміння вести пошук і аналізувати правову інформацію та конкретні життєві ситуації, уміння чітко сформулювати та обгрунтувати власну думку, участь у дискусіях, комунікативні здібності та володіння практичними навичками, емоційно-ціннісне ставлення до державно-правових реалій.Загальними завданнями оцінювання є: визначення рівня навчальних досягнень учнів; стимулювання мотивації учнів до отримання знань, визначення рівня здібностей учнів; визначення потреби учнів у додатковому навчанні; виставлення оцінки (в балах). Оцінювання процесу та результатів вивчення основ правознавства вимагає розробки та дотримання вчителем чітких, ясних і відомих учням критеріїв, відповідно до яких виставляється оцінка і використання при цьому таких методів, як: усне опитування, тестування, оцінка виконання творчих завдань та розв'язання правових ситуацій, оцінювання "участі в діяльності", самооцінювання, взаємооцінювання.(ТАБЛИЦЯ КРИТЕРІЙ)

64. Система цивільного права. Цивільне законодавство України. Цивільне право України - це окрема галузь права, являє собою систему, сукупність правових норм, загальнообов'язкових правил поведінки, які регулюють майнові та особисті немайнові відносин, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін. Цивільний кодекс України є одним із основних джерел, форм зовнішнього виразу правових норм цивільного права України. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Цивільна правоздатність - це здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Цивільна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатніть своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільне законодавство України— це система законів і інших нормативно-правових актів, що регулюють цивільні відносини.

65. Узагальнена характеристика міжнародних актів у сфері захисту прав дитини. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. У документі сформульовано головні, загальноприйняті права людини, які повинні гарантувати всі країни. Вони конкретизовані в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, що були підписані в 1966 р. Сьогодні ці документи визнала більшість країн світу, зокрема і Україна.Крім названих, є й інші міжнародні нормативно-правові акти, що стосується прав людини, міжнародні угоди, які захищають права окремих категорій людей, зокрема Конвенція про права дитини. Конвенція про ліквідіцію всіх форм расової дискримінації і багато інших. Діють угоди, покликані забезпечити права жінок, учасників бойових дій, військовополонених тощо.Приєднавшись 1991 року до Конвенції про права дитини, ратифікувавши її та підписавши Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, наша держава взяла на себе великі зобов'язання в царині забезпечення прав людини.Повага прав людини починається із ставлення суспільства до своїх дітей. Кожна дитина має право на інформацію. Кожна дитина має праве на особисте життя. Кожна дитина має право на мирні зібрання та об'єднання. Кожна дитина має право на власну думку. Кожна дитина має право на захист від викрадення та продажу. Кожна дитина має невід'ємне право на життя. Кожна дитина має право на любов і піклування. Усі діти є рівними у своїх правах. Діти не повинні стати жертвами насильства. Особлива увага про дітей-сиріт Особлива турбота - дітям-інвалідам. Кожна дитина має право на медичну допомогу. Кожна дитина має право на освіту. Кожна дитина має право на розвиток талантів. Кожна дитина має право на національну самобутність. Кожна дитина має право на відпочинок. Жодна дитина не повинна залучатися до примусової праці Захист прав неповнолітніх правопорушників Дітей не можна залучати до бойових дій Кожна дитина має право на міжнародну допомогу Кожна дитина має право знати свої права

66. Аналіз програми для загальноосвітн.закладів«Досліджуючи гуманітарне право». «Досліджуючи гуманітарне право» -навчальний модульний курс, матеріали якого призначені дати підліткам уявлення про міжнародне гуманітарне право і про питання, що з ним пов'язані. Метою курсу є формування покоління відповідальних молодих людей, готових твердо дотримуватися гуманітарного права і принципів поваги життя і людської гідності, захищати і розвивати їх - кожний у своїй сфері діяльності. Курс складається з 5 модулів, вступного і підсумкового дослідження. До комплекту входять підручник для вчителя, підручник для учня, методичні вказівки для вчителя, словник, керівництво з впровадження, відеокасета. Курс розроблений Міжнародним освітним центром і впроваджується у більше ніж 90 країнах світу за підтримки Міжнародного Комітету Червоного ХрсстаУкраїка почала знайомитися з міжнародним курсом "Досліджуючи гуманітарне право" з кінця 2001 року, коли було проведено перший ознайомлювальний кущовий семінар у Західному регіоні. Наступного року такими семінарами було охоплено всі регіони країни. У 2003-2004 роках в Україні з'явилися ряд пілотних шкіл, які проводили експериментальне вивчення курсу в рамках гюзакласної роботи, або розглядали окремі теми як додатковий матеріал на уроках права, історії, допрнзивної підотовки та ін.

67. Характеристика Конвенції про права людини. Забезпечення прав дитини є глобальною проблемою сучасності, у розв'язанні якого має бути зацікавленим все людство. Міжнародний захист прав дитини є системою взаємоузгоджених дій державита неурядових міжнародних організацій, спрямованих на повноцінне та гармонійне формування дитячої особистості, надання міжнародної допомоги дітям, особливо з тих країн, що розвиваються Відповідно до Конвенції про права дитини [2], що була ухвалена Резолюцією Генеральної асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 р., яка набула чинності 2 вересня 1990 р. після здачі на збереження 20 ратифікаційних грамот [3] і отримала найбільше число ратифікацій за всю історію людства (впродовж неповних десяти років її ратифікувала 191 держава), діти мають право на повагу та індивідуальність (ст. 2,7,8,23,26 та 40), а також широкі права на економічний, соціальний та культурний розвиток (ст. 6, 24). Держави-учасниці Конвенції також взяли на себе зобов'язання щодо захисту цих прав шляхом створення або покращення умов захисту дітей (ст. 3,9,11,16,19— 22,24,25,30 і 32-38) та особливого піклування про них (ст. 18,23,24.26,31 ] і 39). Ці стандарти прав дитини, [ встановлені в Конвенції, прямо чи і опосередковано стосуються і захисту дитини від сексуальної експлуатації. Так, стаття 34 наголошує на тому, що держави-учасниці беруть на себе зобов'язання захищати дитину від будь-яких форм сексуальної експлуатації, і вживати всіх необхідних заходів для і попередження схиляння дітей до будь- якої незаконної сексуальної діяльності, і використання їх з метою експлуатації у проституції або в іншій нелегальній сексуальній практиці, включаючи використання дітей у порнографії та порнографічних матеріалах. В ній забороняється також будь-яке незаконне втручання в реалізацію права дитини на особисте життя або незаконне посягання на її честь і репутацію, а також надається право на законний захист від такого зтручання або посягання (ст 16) У Конвенції визнається, що важливу роль у попередженні таких порушень прав дітей мають відігравати система освіти та засоби масової інформації. Відповідно до статті 17 держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації.

68. Трудова дисципліна і відповідальність працівників. Дисциплина труда — определенный порядок поведения участников коллективного трудового процесса. На предприяти­ях, в учреждениях, организациях трудовая дисциплина обеспе­чивается созданием необходимых организационных и экономи­ческих условий для нормальной работы, сознательным отноше­нием к труду, методами убеждения, воспитания, а также поощ­рением за добросовестный труд. По отношению к отдельным недобросовестным работникам применяются в необходимых слу­чаях меры дисциплинарного и общественного воздействия. Важным средством обеспечения трудовой дисциплины явля­ется поощрение, основанием которого служит образцовое пове­дение (трудовая заслуга) работника. Меры поощрения применя­ются собственником или уполномоченным им органом Совместно или по согласованию с профсоюзным комитетом к работникам предприятий, учреждений и организаций на основании правил внутреннего трудового распорядка. За особые трудовые заслуги работники представляются к поощрению в вышестоящие органы, к награждению орденами, медалями, почетными грамотами и к присвоению почетных званий. Все поощрения заносятся в трудовую книжку работника. За нарушение трудовой дисциплины к работнику может быть применена только одна из мер взыскания: выговор или увольне­ние. Законодательством, уставами и положениями о дисциплине могут быть предусмотрены для отдельных категорий работников другие дисциплинарные взыскания. В качестве мер дисципли­нарного взыскания применяются основания увольнения. Дисциплинарные взыскания применяются органом, которому предоставлено право приема на работу (избрание, утверждение, назначение на до­лжность) данного работника. Дисциплинарное взыскание применяется не позднее одного ме­сяца со дня обнаружения проступка, не считая времени освобожде­ния работника От работы в связи с временной нетрудоспособностью или нахождением его в отпуске. Дисциплинарное взыскание не может быть наложено позднее шести месяцев со дня совершения проступка. До применения дисциплинарного взыскания от наруши­теля трудовой дисциплины необходимо потребовать письменные объяснения. За каждое нарушение трудовой дисциплины может быть применено только одно дисциплинарное взыскание.

Если в течение года со дня наложения дисциплинарного взыскания работник не будет подвергнут новому дисциплинар­ному взысканию, то он считается не имевшим дисциплинарного взыскания. Взыскание может быть снято до истечения одного года, если работник не допустил нового нарушения трудовой дисциплины и проявил себя как добросовестный работник. В течение срока действия дисциплинарного взыскания меры поощ-рения к работнику не применяются (ст. 151 КЗоТ).Взыскание объявляется приказом (распоряжением) и дово­дится до сведения работника под расписку. Дисциплинарные взыскания в трудовую книжку не заносятся.

69. Правове виховання: поняття, зміст, форми. Виховання — це процес, за допомогою якого передається і засвоюється соціально цінний досвід поколінь.Одним із головних завдань процесу виховання є досягнення у особи стану вихованості, що проявляється у її ставленні до навколишнього середовища, повазі до загальнолюдських цінностей, закону, прав та свобод людини.Правове виховання —це необхідна умова підвищення правової активності трудящих, формування правової культури суспільства, подальшого зміцнення законності і правопорядку. Основним нормативним документом, який регулює процес здійснення правового виховання населення, є Закон України «Про освітуПравове виховання тісно пов'язане з іншими видами виховання. Неможливо уявити правове виховання без морального.Правове виховання постійно взаємодіє з інтелектуальним розвитком особистості, суть якого полягає в оволодінні вихованцем певною сукупністю знань про суспільство, природу, навколишнє середовище.Мета правовиховного процесу є складовою частиною системи правового виховання. У теорії і методиці правового виховання було запропоновано «виділення трьохрівневої ієрархії мети діяльності, спрямованій на формування комплексу специфічних якостей особистості в правовій сфері життєдіяльності: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання (проміжна мета); формування мотивів і звичок, правомірної, соціально-активної поведінки (кінцева мета)». Такий підхід дає змогу врахувати основні елементи правової свідомості — знання права, правові емоції, готовність до правомірної поведінки, а з іншого — визначає конкретні завдання у правовиховній роботі— суб'єкти (державні органи, організації, установи, керівники, вихователі, інші учасники правовиховного процесу) — головна ланка, яка визначає та спрямовує загальний напрям правовиховної роботи, здійснює контроль та вносить корективи у розвиток правовиховного процесу,— об'єкти — з одного боку, суспільна правова свідомість, з іншого — свідомість, воля та поведінка особи, яку необхідно сформувати надавши сукупність правових і професійних знань, навичок і вмінь; Система правового виховання надає можливість з'ясовувати внутрішній механізм взаємодії та взаємовпливу її структурних елементів, їх специфічні риси, динамізм, ефективність та результати правовиховного процесу.

70. Система державного управління: її риси та функції. Державне управління - функція держави, яка притаманна спеціальним організаційним структурам (органам), їх сукупність є системою органів державного управління. Ця система в цілому і кожна з її складових окремо, виконуючи функції державного управління, діють виключно від імені держави. Рішення, які вони приймають, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі і для недержавних організацій та формувань. Складається ця система з двох компонентів: а) державних органів, тобто належних державі (наприклад, міністерство, обласна державна адміністрація); б) недержавних (не мають статусу державних) органів, тобто державі не належних. Першим у цій системі належить головне і провідне місце, їх сукупність є складовою частиною апарату держави. У цих органах на сплатній основі працюють державні службовці. Другі можуть здійснювати державне управління лише в тому разі, якщо держава делегує їм відповідні повноваження. Державне управління, як частина соціального публічного управління, зберігає характеристики останнього. Водночас воно має численні особливості, що відображають його специфіку і дають можливість детермінувати як самостійний вид управління. Ці особливості виявляються в основних компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, управлінському впливі) та інтегративних властивостях, що притаманні йому як системному управлінню. Головна особливість суб'єкта - це те, що ним є держава у цілому. В управлінському процесі вона представлена системою спеціальних, як правило, державних органів. Особливості цих органів, як безпосередніх суб'єктів державного управління, такі: по-перше, вони формуються державою (з волі держави); по-друге, наділені державно-владними повноваженнями; по-третє, здійснюють управлінські функції від імені держави. Головна особливість об'єкта - це те, що ним є організоване суспільство в цілому. Визначальними особливостями управлінського впливу є притаманний йому державко-владний характер (він містить веління держави, обов'язкове до виконання), що виявляється у правовій, переважно адмі­ністративно-правовій формі (системі норм, системі актів, пов'язаних з їх застосуванням, сукупності повноважень учасників управлінського процесу), та має безперервний характер. Головна якість системи - реалізація у повному обсязі загальнодержаних інтересів у сфері соціального управління. Усі основні компоненти державного управління мають складну структуру, тобто складаються з окремих частин. Тому воно являє собою управлінські підсистеми з особливими властивостями, місцем і розпорядчих функцій, оіо безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів. Виникнення, розвиток, функціонування та припинення існування будь-яких систем зумовлено певними закономірностями, які мають об'єктивний характер. У сфері державного управління закріплення (фіксування) закономірностей у суспільній свідомості здійснюється у правовій формі, частіше у вигляді відповідних юридичних норм. Принципи державного управління - це його позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил: це основоположні засади, керівні настанови, що визначають найважливіші правила, за якими управління здійснюється і організується. Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління: соціально-політичні -демократизм, участь населення в управлінській діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і врахування громадської думки; об'єктивність; організаційні принципи побудови апарату державного управління галузевий, функціональний, територіальний; організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного управління нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність, поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення, оперативна самостійність.

71. Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні. Стаття 75 Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Стаття 76 Конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Стаття 77 Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України, Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Стаття 78 Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою опла­чуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності.Стаття 79 Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Стаття 80 Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Стаття 81 Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Стаття 82 Верховна Рада України працює сесійно.Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України. Стаття 85 До повноважень Верховної Ради України належить:1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку; 2) призначення всеукраїнського референдуму; 3)прийняття законів; 4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання; 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; 7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; 10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту),11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;12) призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за по­данням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик;15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;16) встановлення державних символів України;та багато іншого.

72. Роль застосування технічних засобів навчання. Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — необхідний чинник засвоєння знань. До них належать дидактична техніка (кіно-, діапроектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони), аудіовізуальні засоби; екранні посібники статичної проекції (діафільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали дія епіпроекцн). окремі посібники динамічної проекції (кінофільми, кінофрагменти та іи). фонопосібники (грам- і магнітофонні записи), відеозаписи, радіо- і телевізійні передачі. Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів, забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання. Необхідно ретельно продумати поєднання слова вчителя з ТЗН, можливості використання різних методичних прийомів: пояснення, установка на сприймання перед демонструванням (простеженням) окремих елементів комплексу чи комплексу загалом, бесіда за їх змістом; пояснення (бесіда) за змістом аудіовізуальних засобів; демонстрування (прослуховування) окремих частин, фрагментів або кадрів, що чергується з розповіддю (поясненням); демонстрування (прослуховування) що супроводжується поясненням (синхронним коментуванням). Комп'ютеру належить чільне місце серед сучасних технічних засобів навчання. Перелік професій, пов'язаних з використанням комп'ютерів, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ними повинен кожний, і школа не може стояти осторонь цієї справи. Узагальнивши сучасні уявлення про можливості комп'ютеризації в царині освіти, можна виявити такі чотири напрями використання комп'ютерів: 1) комп'ютер як об'єкт вивчення; 2) комп'ютер як засіб навчання; 3) комп'ютер як складова частина системи управління народною освітою; 4) комп'ютер як елемент методики наукових досліджень.

73.Система трудового права. Трудове законодавство України. Система трудового права України становить структуру взаємозв'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин — трудові відносини. Ця сукупність "норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають із застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає численність правових норм, необхідність їх об'єднування в певні групи, створює певну систему правових норм. Особливу роль в розвитку системи права має кодифікація законодавства про працю, яка не тільки є якісним розвитком системи законодавства, а й дозволяє усунути суперечності, що виникають у процесі розвитку системи права, з одного боку, і системи законодавства — з другого. Традиційно прийнято у системі трудового права виділяти Загальну та Особливу частини. Загальна частина охоплює норми, які містять найбільш принципові положення, характерні для всіх видів відносин галузі трудового права. До таких відносяться норми, що характеризують предмет і метод трудового права, права і обов'язки суб'єктів трудового права, принципи і форми їх участі в організації праці й управлінні виробництвом тощо. Особлива частина трудового права, натомість, об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітна плата, охорона праці, дисци-пліна праці, матеріальна відповідальність, трудові спори тощо.Трудове законодавство регулює трудові відносини всіх осіб, які уклали з роботодавцем трудовий договір незалежно від організаційно-правових форм і форм власностітрудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих ком­петентними державними та іншими правомочними орга­намиЗаконодавство України про працю спрямоване на вста­новлення високого рівня умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. створення трудового законодавства прохо­дить під впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому про­сторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій сис­темі.Система трудового права — об'єднання правових норм в єдине упорядковане ціле з їх одночасним розподілом на відносно самостійні й водночас взаємопов'язані частини, на інститути та підінститути.

74. Сутність права на звернення громадян України. У статті 40 Конституції України визначено право громадян на звернення та гарантії його здійснення.

Сутність цього конституційного права полягає в гарантованій державою можливості кожної людини безпосередньо звертатися до владних інстанцій, суб'єктів управління з індивідуальними або колективними зверненнями щодо відновлення порушеного права, критики недоліків у їх роботі, внесення пропозицій щодо поліпшення їх діяльності тощо. Більше того, у ст. 55 Конституції України передбачено право на оскарження в суді будь-яких рішень державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.Провадження за зверненнями громадян, по суті, слугують процесуальним забезпеченням з боку держави реальної можливості для громадянина активно декларувати свою громадянську позицію, формулювати свою думку з тих або інших питань державного або суспільного життя, критикувати існуючі недоліки і пропонувати шляхи їх усунення, а також ініціювати вирішення різноманітних питань, пов'язаних із реалізацією прав, що належать громадянам, і виконанням покладених на них обов'язків.

75. Форми організації навчаннн учнів з правознавства. У сучасній педагогіки розрізняють загальний форми навчанні (колективна, групова, індивідуальна), форми орган жебрак навчально-виховного процесу (урок, кружки предметні, технічного творчаства, учнівські наукові суспільства, екскурсії та ін.). Форма організації навчання - це історично стожившаяся, стійка й логічно завершена організація педагогічного процесу, якої властиві снстсматтгчность і цілісність, саморозвиток, личностно-деятельностный характер, сталість складу учасників, наявність опрелсленного режиму проведення. Оскільки в школі 85-95% навчального часу учні проводять на уроці, він уважається основною формою організації навчального процесу. Класно-визначена система витримала випробування життям протягом декількох сторіч і. незважаючи на постійну гостру критику. зберігається дотепер майже у всім м ире Вона має безсумнівні позитивні якості, такі як проста організаційна структура, економічність, простота керування. Але одночасно в неї є чимало негативних моментів: недостатній облік індивідуальних рлхтчнй, стругаючи організаційна структура, що створює найчастіше формальний підхід до уроку Перший елемент уроку - організаційна частина. Звичайно в ортанкзацнонну ю частина входить вітання перевірка готовності до уроку учнів, устаткування, класного приміщення, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи. Ціль організаційної частини- створити робочу обстановку на уроці Наступний елемент уроку -перевірка письмового домашнього завдання, яка проводиться різними методами залежно від поставленої співали Третій елемент уроку - усна перевірка знанні учнів (або опитування), яка звичайно проводиться різними методами (індивідуальний, фронтальний або комбіноване опитування). Четвертий елемент уроку -уведення нового матеріалу, яке осу ществляется або на основі повідомлення вчителя, або шляхом самостійної його проработкни учнями.П'ятий елемент уроку - завдання додому. У цю частину уроку входить пояснення сутності завдання й, якщо потрібно, методики його виконання. Шостий елемент уроку закріплення нового матеріалу. Сьомий елемент уроку - його закінчення, яке повинне проходити організовано, тому що урок закінчується лише за вказівкою вчителя. Одні уроки включають усі елементи, інші -тільки деякі, тому що той або інший елемент уроку не використовується. Різні комбінації елементів, а також особливості навчального предмета й специфіка освітньої установи створюють багато різновидів. типів і видів уроку:1)Загальнокласні або фронтальні навчальні заняття; 2)Групові (бригадні або ланкові}; 3)Індивідуальні. У першому випадку вчитель одночасно працює з усіма учнями класу, у другому - у класі працює кілька груп учнів і кожну невелику групку навчає хтось із учнів, у третьому - кожний учень виконує роботу індивідуально, без будь-чиєї допомоги.

Дата добавления: 2015-05-31