Антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції Унаслідок антиконкурентних узгоджених дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування виникають штучні бар'єри вступу господарюючих суб'єктів на ринки.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 31 ГК України антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються: 1) заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; 2) пряме або опосередковане примушування суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах; 3) пряме або опосередковане примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; 4) будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; 5) встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; 6) надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; 7) дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; 8) дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

5. Монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання та зловживання ним

Поняття "монопольне (домінуюче) становище" отримало нормативне визначення в Законі України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Згідно зі ст. 12 цього Закону суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: а) на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; б) не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 % або менше, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Іншим випадком, коли частка менш ніж 35 % може призвести до встановлення монопольного (домінуючого) становища на ринку, є "колективним домінуванням". Цей інститут запозичений із зарубіжного законодавства. Зокрема, відповідно до вітчизняного законодавства вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з таких умов: а) на цьому ринку немає жодних інших конкурентів; б) означені суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж три суб'єкти господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

- сукупна частка не більше ніж п'ять суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 % і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються такі умови: а) на цьому ринку немає жодних інших конкурентів;

б) означені суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Законодавство України містить пряму заборону зловживання монопольним (домінуючим) становищем та визнає його однією з підстав господарсько-правової відповідальності. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку розглядаються дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

За своїм змістом правопорушення зі зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можуть бути класифіковані на декілька груп:

1) зловживання переважно цінового характеру - встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку. При встановленні факту вчинення відповідних зловживань істотне значення мають такі обставини: а) чи зможуть покупці в результаті підвищення цін на товар замінити його іншими товарами; б) чи буде в такому разі зниження обсягу продаж даного товару робити підвищення цін на нього вигідним для його продавця; 2) зловживання переважно дискримінаційного характеру - застосування різних цін чи інших різних умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання (продавцями чи покупцями) без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 3) дії, пов'язані з неправомірним скороченням суб'єктами господарювання попиту та пропозиції - обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання (покупцям, продавцям); економічно чи технологічно необґрунтована відмова від укладення договору; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за вже укладеним договором за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання. Означені правопорушення ведуть до неправомірного скорочення монопольними утвореннями пропозиції та попиту на ринку; що призводить до усунення їх суперників, отримання ними монопольного прибутку за одночасного підвищення за його рахунок цін на товари та послуги; 4) дії, що призводять або можуть призвести до істотного обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання - суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин, у тому числі шляхом створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання завдяки перешкодам економічного або технологічного характеру, що унеможливлюють діяльність інших суб'єктів господарювання на певному ринковому сегменті.

Виявлення факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку неможливе без локалізації діяльності імовірного правопорушника. Для цього, по-перше, необхідно встановити продуктові межі відповідного ринку товару (у широкому значенні слова) шляхом визначення відповідного виду товару, виробником (продавцем) якого є суб'єкт господарювання, та усіх можливих його замінників, доступних споживачам (мова йде як про побутове, так і виробниче споживання). Чім більше замінників має товар, тим меншим є вплив виробника (продавця) на конфігурацію ринкових відносин на відповідному ринковому сегменті. По-друге, слід установити географічні межі ринку, тобто території, на якій покупець має економічну можливість придбати товар. Визначення географічних меж товарного ринку включає у себе такі стадії: а) попереднє визначення географічних меж товарного ринку; б) виявлення умов товарообороту, які обмежують економічні можливості придбання товару покупцями; в) визначення територій, що входять до географічних меж даного товарного ринку. Географічний ринок може бути як зовнішнім, у тому числі регіональним (охоплювати території країн, що належать до відповідного регіону), так і внутрішнім (національного, обласного або місцевого значення).

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку набуває найбільш злоякісних форм, коли суб'єктом цих зловживань є транснаціональні монопольні утворення (ТНК). Економічна могутність ТНК порівняно з іншими суб'єктами господарювання значною мірою пов'язана із монопольним володінням ними новітніми технологіями. Для посилення своїх конкурентних переваг ТНК використовують національний потенціал інших країн, де засновують дослідницькі центри, діяльність яких забезпечує ТНК монополістичні прибутки ("технологічну ренту"). У той же час у менш розвинені країни ТНК збувають застарілі технології і таким чином "консервують" їх економічний розвиток.1 Окрім того, ТНК мають можливість використовувати у власних інтересах замкнуту внутрішньофірмову мережу: торгівля між підрозділами ТНК здійснюється за трансфертними цінами (цінами, що визначаються внутрішньою політикою корпорації та є значно меншими від ринкових), які дозволяють мінімізувати оподаткування2. Так, вертикально інтегровані компанії купують у своїх дочірніх видобувних компаній за трансфертною ціною необроблену продукцію або сировину, одну частину з якої реалізують на експорт, а іншу - перероблюють на давальницькій основі на власних переробних заводах з подальшою реалізацією продуктів перероблення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, отримуючи монопольний прибуток як результат "спекулятивних ігор із цінами"3, що більшою мірою робить закритим ринок, ніж адміністративно-господарські методи, які використовуються державою.

Дата добавления: 2015-05-31