Місцеве оподаткування в зарубіжних країнах

Головним джерелом доходів місцевих бюджетів багатьох зарубіжних країн є місцеві податки, збори і платежі, загальна кількість яких в ок­ремих випадках є досить значною і, відповідно, суттєвою є їх роль у формуванні доходів місцевого самоврядування. Усі місцеві податки за­лежно від об'єкта оподаткування можна поділити на такі групи:

— місцеві податки на доходи (корпоративні та особисті). Ця група податків є досить вагомою. Вони становлять від 80 до 100 % податкових надходжень до місцевих бюджетів Скандинавських країн, а також у Люксембурзі, Естонії, Латвії, Литві;

— місцеві податки з продажу, які набувають різноманітних форм, але за своєю сутністю це податки на продані товари і послуги. За раху­нок цієї групи податків забезпечується від 20 до 76 % податкових над­ходжень до місцевих бюджетів США, Японії, Кореї, Австрії, Нідерлан­дів, Іспанії, Греції, Португалії, Туреччини, Угорщини;

— податки на нерухомість, які відіграють відчутнішу роль у феде­ративних країнах, ніж в унітарних. Перш за все це стосується США, Кана­ди, Австралії, Мексики, а також Великої Британії, Нової Зеландії та ін.;

— інші місцеві податки, які відображають політику місцевої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища (екологічні по­датки), зайнятості, податки, які справляються у вигляді плати за послу­ги, що надає місцева влада (за користування електроенергією, газом, во­допроводом, каналізацією, зв'язком, автостоянками, за видачу різних документів).

Залежно від рівня влади, який визначає механізм місцевого оподат­кування, доцільно виокремлювати:

1) власні місцеві податки, встановлюються місцевими органами самоврядування і справляються лише на території місцевої громади. До них належать як прямі, так і непрямі податки: особисті прибуткові, по­датки на прибуток корпорацій, майнові, земельні, промислові, на авто­мобілі, на професії, місцеві акцизи, на покупки тощо. Найбільше фі­скальне значення мають податки на доходи (громадян та підприємств) і майнові;

2) надбавки до державних податків на користь місцевих бюджетів. Крім того, до цієї групи належать відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в доходах місцевих бюджетів. Обсяги відра­хувань, а також граничні рівні надбавок визначаються центральним урядом.

Важливим аспектом місцевого оподаткування є фіскальна автоно­мія, тобто фінансова незалежність місцевих органів влади при визначенні власної податкової бази, ставок місцевих податків, платників. Міс­цеві органи влади в багатьох країнах (США, Франції, Італії) наділені правом самостійного встановлення місцевих податків і зборів. Така са­мостійність може набувати різних форм, які виявилися найбільш прий­нятними для конкретних умов кожної країни, відповідають її державному устрою (федеральна чи унітарна держава) і розподілу повнова­жень між центральним урядом та місцевим самоврядуванням.

У більшості зарубіжних країн місцева влада має право встановлюва­ти та контролювати ставки місцевих податків. Поширеною є практика розподілу місцевих податкових надходжень між центральною, федера­тивною і місцевою владами; пропорції цього розподілу переважно визна­чаються центральною владою і можуть бути зафіксовані у законодавстві (Бельгія, Швейцарія, Чехія, Данія, Фінляндія, Мексика, Норвегія).

Отже, органи місцевої влади можуть мати широкі права у запрова­дженні місцевих податків, виборі їх форм та обсягів. Самостійність міс­цевої влади обмежується з боку держави таким чином.

1. Встановлення обов'язкових місцевих податків та зборів. Так, найважливіший місцевий податок на нерухоме майно обов'язковий до запровадження місцевими органами самоврядування таких країн, як Франція, Фінляндія, Італія, Іспанія, Туреччина, Австрія, Данія. Обо­в'язковими є місцеві податки на доходи фізичних осіб у Данії, Фінлян­дії, Норвегії, Швеції; на домогосподарства — у Франції, Португалії; на торгівлю — в Австрії, Албанії, Італії, Іспанії, Люксембурзі; на компа­нії — в Австрії, Фінляндії, Італії, Іспанії.

2. Визначення ставок місцевих податків і зборів. Так, ставки міс­цевого податку на нерухомість визначаються центральними органами влади у Туреччині, Словаччині, Болгарії, Албанії; на доходи фізичних осіб — у Болгарії і Латвії; на торгівлю — в Албанії; на компанії — у Фінляндії.

3. Встановлення граничних ставок місцевих податків і зборів або надбавок до загальнодержавних податків, у межах яких місцеві орга­ни влади самостійно визначають ставку оподаткування. Така практика застосовується щодо місцевих податків на нерухомість в Австрії, Данії, Фінляндії, Франції, Іспанії та інших країнах; податку на доходи фізич­них осіб — у Норвегії, Естонії; податку на торгівлю — в Австрії, Іспанії, Естонії, Угорщині; податку на домогосподарства — у Франції, Угор­щині, Португалії; на компанії — в Австрії, Франції, Іспанії, Угорщині.

У фіскальній практиці обов'язково постає питання пріоритетності того чи іншого податку в місцевому оподаткуванні. У багатьох випад­ках вважають, що найкращим місцевим податком є податок з нерухо­мого майна. Достатньо поширеними є місцеві прибуткові податки і по­датки з продажу. Але немає єдиного місцевого податку, який би був най­більш придатним у місцевому оподаткуванні, частіше за все застосо­вується певний їх набір. Застосування того чи іншого податку як місце­вого залежить від традиційних схем оподаткування в країні, здатності місцевих органів влади збирати податки, переліку їх повноважень та обов'язків, а також від багатьох інших чинників.

Ще одне важливе питання, пов'язане із забезпеченням фіскальної ав­тономії місцевої влади, — це регулювання ставок місцевих податків з боку держави. У випадках, коли місцева влада використовує як місцеві такі податки, що повністю належать до їхньої компетенції і дають мож­ливість за рахунок цих надходжень фінансувати свої видатки, потреби у регулюванні ставок місцевих податків не виникає. Принципово по-ін­шому будуються відносини між державною і місцевою владою за умови використання спільної податкової бази. Саме в таких випадках виникає потреба у державному регулюванні ставок оподаткування з метою попередження небажаних зовнішніх ефектів.

Отже, зазначимо, що ефективність діяльності ор­ганів місцевої влади щодо надання суспільних послуг і задоволення по­треб населення, що постійно зростають, ступінь їх фінансової самодостат­ності та незалежності великою мірою визначається тим, як побудована система місцевого оподаткування — основного джерела фінансових ре­сурсів місцевої влади. Безпосередній обов'язок держави полягає у ство­ренні всіх можливостей для формування власної дохідної бази органів місцевої влади в обсягах, необхідних для виконання покладених на них функцій і завдань, створення сприятливих умов для життєдіяльності громадян.

Дата добавления: 2015-05-26