Державні органи, що здійснюють регулювання цін

Державні органи залежно від обставин існуючих господарських відносин на певно визначений момент їх протікання можуть регу­лювати ціни лише на обмежений перелік товарів та послуг, безпо­середньо визначений у законодавстві.

Це, зокрема, випливає з частини другої статті 19 Конституції України, яка встановила, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З наведеного вбачається, що державні органи не можуть здійснювати регулювання цін, якщо це не передбачено нормативно-правовими актами та/або не віднесено до їх повноважень.

У будь-якому разі стосовно більшості товарів, які виробляються суб'єктами господарювання, держава визначає загальні правила та принципи ціноутворення, в низці випадків встановлюючи граничні рівні рентабельності або цін, здійснюючи таким чином свої управ­лінські функції.

Державне регулювання цін здійснюється відносно продукції під­приємств, які займають монопольне положення на ринку товарів, а також на товари та послуги, які визначають масштаби цін в еко­номіці та значну соціальну спрямованість щодо окремих категорій громадян суспільства.

Виходячи з цього, в період переходу до ринку в умовах змішаної (багатоукладної) економіки ринковий механізм ціноутворення має не протистояти, а гнучко поєднуватися з механізмом державного регулювання цін на деякі групи товарів. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою цін визначати та реалізовувати цілі та пріо­ритети економічного та соціального розвитку.

Одним з основних напрямків державної діяльності в галузі еконо­міки є проведення збалансованої цінової політики, яка є складовою частиною загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

— рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організа­цій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;

— збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

— протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

— об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільсько­господарську продукцію, що забезпечує еквівалентність об­міну;

— розширення сфери застосування вільних цін;

—підвищення якості продукції;

—соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенса­ційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;

— створення необхідних економічних гарантій для виробників;

— орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Функції з забезпечення цінової політики у відповідності до статті

116 Конституції України та Закону України «Про ціни та ціноут­ворення» покладені на Кабінет Міністрів України, який вчиняє, зокрема, наступні правові дії:

1)забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

2) встановлює порядок ціноутворення для казенних підприємств;

3) визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксова­ні та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім телекомунікаційної галузі;

4) видає правила зі встановлення чи регулювання цін для сторін публічних зобов'язань;

5) визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).

Вказані повноваження знайшли своє підтвердження в Рішен­нях Конституційного Суду України від 02.03.99 р. № 2-рп/99 за конституційним поданням Президента України щодо відповід­ності Конституції України (конституційності) Закону України «Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово- комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що на­даються громадянам України» (справа про комунальні послуги) та від 10.02.2000 р. № 2-рп/2000 за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (кон­ституційності) положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» і розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ціни і ціноутворення» (справа про ціни і тарифи на житлово-комунальні та інші послуги).

У своїх рішеннях Конституційний Суд України відзначив, що у відповідності до п. 5 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено визначення основ політики ціноутворення та застосування цін (отримало реалізацію через прийняття Закону «Про ціни та ціноутворення»). Однак виключно КМ України забезпечує проведення політики ціноутво­рення, здійснює безпосереднє регулювання цін (тарифів), а також контроль за ними.

Органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування встановлюють ціни та тарифи на окремі види продукції, товарів та послуг у відповідності до повноважень, визначених у Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)».

Зокрема, Міністерство транспорту та зв'язку має наступні повноваження в сфері ціноутворення:

а) за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги;

б) встановлює за погодженням з Мінекономіки:

-— тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовніш­ньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових пор­тах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах (на причалах) України;

— тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому спо­лученні (крім приміських перевезень);

— аеропортові збори за обслуговування повітряних суден і па­сажирів в аеропортах України (посадка — зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, наднормативна стоянка повітряного судна, забезпечення авіаційної безпеки);

в) за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встанов­лює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду тощо.

Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за пого­дженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за про­живання в студентських гуртожитках. Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Мінфіном встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи Міністерства.

Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побуто­вих потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, і встановлює:

— граничні рівні цін на природний газ для установ та органі­зацій, що фінансуються з бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки;

—роздрібні ціни на природний газ для потреб населення;

—тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етилено­вих речовин, що поставляються споживачам України;

— тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу;

—тарифи на розподіл природного газу та його постачання;

— за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном граничні рівні цін на природний газ для суб'єктів господарювання, які ви­робляють теплову енергію.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема:

а) торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, нормативи рентабельності на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;

б) тарифи на платні послуги, що надають лікувально- профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;

д) тарифи на інвентаризацію нерухомого майна;

е) граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговель­них об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та не­продовольчих товарів;

є) граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, мака­ронні вироби, крупи, цукор, яловичину тощо;

ж) тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжмісь­кому внутрішньообласному сполученні;

з) інші ціни та тарифи, визначені в Постанові КМ України від 25.12.96 р. № 1548.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

Державний комітет земельних ресурсів за погодженням з Мінфі­ном та Мінекономіки: 1) встановлює ціни (тарифи) на розроблення документації із землеустрою та проведення землеоціночних робіт; 2) визначає граничні розміри плати з виконання землевпорядних робіт у разі безоплатної передачі громадянам України земельних ділянок відповідно до законодавства.

Чинним законодавством встановлені й інші не менш важливі пов­новаження органів державної влади та місцевого самоврядування стосовно здійснення регулювання ціноутворення.

В умовах взаємної економічної залежності країн СНД питання ціноутворення набувають значної актуальності. Вирішуються вони шляхом укладення країнами СНД міжурядових угод про принципи торговельно-економічної співпраці, в яких містяться визначені сторонами формулювання по цінах. Зміст їх складається в тому, що розрахунки за поставки продукції підприємства країн Співдружності в одних випадках здійснюють за договірними цінами, а в інших — для окремих, найважливіших, взаємно погоджених видів продукції — застосовуються світові ціни.

Низкою угод, укладених Україною з державами СНД, передба­чена також необхідність проведення погодженої політики в галузі ціноутворення. Важливими діями є попередження зростання цін за рахунок необґрунтованого включення витрат в собівартість, вико­ристання погоджених принципів та методів калькуляції собівартос­ті продукції. Тому основною метою таких угод є обмін інформацією про застосовані нормативні документи з ціноутворення, які являють собою спільний інтерес, а також про рівень та динаміку вільних цін на найважливіші види продукції.

§ 5. Контроль за додержанням дисципліни цін. Відповідальність у сфері ціноутворення

Державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їхніх територі­альних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господа­рювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Державний контроль за цінами є особливим видом державного контролю і має свої притаманні лише йому аспекти правового регу­лювання. здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. При цьому, як встановле­но в статті 13 Закону «Про ціни та ціноутворення», контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюєть­ся органами, на які ці функції покладено Урядом України. Вказані органи здійснюють контроль у взаємодії з профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Основним центральним органом державної влади в сфері здій­снення контролю за додержанням дисципліни цін є Державна інспекція з контролю за цінами (далі — Держцінінспекція), що є урядовим органом, який діє у системі Міністерства економіки України.

Держцінінспекція має територіальні органи — державні інспек­ції з контролю за цінами в АРК, областях, містах Києві та Севасто- полі. Держцінінспекцію очолює начальник, який призначається та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра економіки.

Деякі повноваження вказаного органу контролю співвіднесені з повноваженнями державної податкової служби відповідно до норм Закону України * Про державну податкову службу в Україні»(крім повноважень, передбачених пунктами 6—9 статті 11 вказаного За­кону), про що міститься бланкетне посилання в частині третій статті 13 Закону «Про ціни та ціноутворення».

Основними завданнями Держцінінспекції є: 1) організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів); 2) проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.

Державна інспекція з контролю за цінами у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про ціни і ціноутворення», Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. № 1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами», та іншими численними нормативно-правовими актами державних органів.

Держцінінспекція уповноважена на застосування заходів від­повідальності за порушення дисципліни цін, що випливає з наве­дених у попередньому абзаці правових актів. У свою чергу порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами закріплений у спільному наказі Мінекономіки та Мінфін України від 03.12.2001 р. №298/519 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування економіч­них та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контр­олю за цінами», зареєстрованого Міністерством юстиції України від 18.12.2001 р. за № 1047/6238.

Зокрема, вся необгрунтовано одержана підприємством сума ви­ручки в результаті порушення державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва, що здійснюється із залу­ченням коштів бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій підлягає вилученню в дохід відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необгрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду.

Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, зо­крема є:

— нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;

— застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відпо­відно до законодавства граничний;

— застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;

—завищення або заниження розміру передбачених законодав­ством податків та обов'язкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх невключення в структуру ціни, що регулюється;

—включення в структуру регульованих цін (тарифів) не перед­бачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;

—включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);

—застосування торговельних і постачальницько-збутових над­бавок (націнок) понад установлений граничний розмір тощо.

Необґрунтовано одержана суб'єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислю­ється:

а) при порушенні порядку встановлення і застосування цін (та­рифів), що регулюються уповноваженими органами, — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства;

б) при неправомірному застосуванні вільних цін замість фіксова­них або регульованих (декларованих) — як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) і вартістю від реалізації продукції (послуг, робіт) за цінами, які повинні застосо­вуватись згідно з вимогами законодавства;

в) при неправомірному застосуванні цін (тарифів) суб'єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені визна­ченими нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг, — уся сума незаконно стягну­тих коштів;

г) при включенні у вартість продукції та послуг, ціни на які ре­гулюються, фактично не виконаних послуг (робіт) або виконаних не в повному обсязі — як різниця між одержаною виручкою від реалізації і вартістю продукції та послуг, визначеною відповідно до нормативів, з урахуванням фактичних обсягів виконання.

Прийняті рішення стосовно накладення санкцій та застосування заходів відповідальності за порушення дисципліни цін стосовно суб'єктів господарювання можуть бути оскаржені останніми у відповідності до порядку, встановленого чинним законодавством України.

Контрольні запитання:

1. Що таке ціна як економічна категорія?

2. Яке значення має ціна як правова категорія?

3. Назвіть існуючі види цін?

4. В чому відмінність державних регульованих цін та державних фіксованих цін?

5. Як розмежовуються повноваження органів управління в сфері ціноутворення?

6. Які санкції передбачені законодавством за порушення порядку ціноутворення?

Дата добавления: 2015-05-31