Державне регулювання ЗЕД. Тарифне і нетарифне регулювання, ліцензування і квотування

Відмітною рисою декількох останніх десятиріч є постійно зроста­юча роль і значення зовнішньоекономічної політики серед багатьох інших напрямків загальної економічної діяльності держави. Зви­чайно, держава й раніше досить активно втручалася в сферу між­народних економічних відносин, використовуючи торгово-митну, протекціоністську політику, стимулюючи експорт, здійснюючи вирівнювання торговельних і платіжних балансів. Але в цей час, коли в результаті стрімкої інтернаціоналізації господарського жит­тя багато важливих характеристик економічного розвитку країн складаються більшою мірою під впливом зовнішніх факторів, увага до питань зовнішньоекономічної політики помітно підсилилася.

До основних методів державного регулювання ЗЕД належать:

— тарифне регулювання, під яким розуміється регулювання цін і тарифів, у тому числі митних платежів;

— нетарифне регулювання, у тому числі:

— ліцензування й квотування;

— реєстрація зовнішньоекономічних контрактів;

— сертифікація продукції;

— фітосанітарний, ветеринарний і екологічний контроль;

— експортний контроль;

— інші види обмежень і заборон у ЗЕД;

— непрямі методи нетарифного регулювання, а саме: валютне регулювання; встановлення особливого податкового режиму; регулювання ціноутворення у ЗЕД; різні «приховані» форми захисту національних товаровиробників та ін.;

3) комплексні методи регулювання, а саме: митне регулювання в ЗЕД; антидемпінгові, антисубсидиційні й спеціальні міри; інвес­тиційне регулювання; встановлення порядку державних закупівель у ЗЕД та ін.

Комплексні методи державного регулювання ЗЕД містять як та­рифні, так і нетарифні методи. Так, застосування антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних мір відповідно до Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпор­ту» від 22.12.98 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22.12.98 р., «Про застосування спеці­альних заходів щодо імпорту в Україну» від 22.12.98 р. передбачає не тільки використання антидемпінгового, компенсаційного або спеціального мита (тарифне регулювання), але також ліцензуван­ня, квотування й реєстрацію зовнішньоекономічних контрактів (нетарифне регулювання).

Ліцензування й квотування зовнішньоекономічних операцій здійснюється всіма країнами, митними союзами й економічними групами держав як одна з мір регулювання цього виду господарської діяльності¹. Метою такого регулювання є забезпечення захисту економічних інтересів учасників економічного обороту, створення для суб'єктів ЗЕД рівних можливостей, заохочення конкуренції, ліквідацію монополізму, формування раціональної структури екс­порту та захист внутрішнього ринку.

Кабінет Міністрів України щорічно затверджує перелік видів товарів, експорт і імпорт яких підлягає ліцензуванню й квотуванню.

На підставі ст. 16 Закону «Про ЗЕД» можна дійти висновку, що ліцензування зовнішньоекономічних операцій являє собою комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом ЗЕД експорту (імпорту) товарів.

У ст. 16 Закону України «Про ЗЕД» виділяється автоматичне й неавтоматичне ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміні­стративних дій органу виконавчої влади з питань економічної по­літики з надання суб'єктові ЗЕД дозволу на здійснення протягом певного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не вста­новлюються квоти. Тобто таке ліцензування як адміністративна процедура не робить обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню. Строк видачі ліцензії при автоматичному ліцензуванні не повинен перевищувати 10 робочих днів від дня одержання відповідної заявки.

Неавтоматичне ліцензування має місце при видачі дозволу на здійснення протягом певного часу експорту (імпорту) товарів, щодо яких установлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).

Для автоматичного та неавтоматичного ліцензування передбача­ється різний порядок видачі ліцензій. Так, у випадку неавтоматич­ного ліцензування строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів при розгляді в порядку надходження, і не більше 60 днів, починаючи з дати закінчення оголошеного строку прийому заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно з іншими заявками.

За змістом розрізняються такі види ліцензій, як генеральна (на здійснення операцій протягом терміну дії ліцензії); разова (на здійснення однієї операції); відкрита (на здійснення операцій протягом певного часу з визначенням їхнього загального обсягу); антидемпінгова, компенсаційна й спеціальна.

Антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна ліцензії видаються на здійснення імпорту товарів, що є об'єктом заходів щодо захис­ту вітчизняного товаровиробника відповідно до законів України 22.12.98 р. «Про захист національного товаровиробника від дем­пінгового імпорту» і «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну». При таких заходах рішення про введення режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з між­народної торгівлі при КМУ.

Слід враховувати, що ліцензії в цьому випадку видаються аби уникнути (на заміну) загального режиму експорту-імпорту, що передбачає сплату антидемпінгового, компенсаційної або спеці- ального мита.

Щодо одного виду товару може встановлюватися тільки один вид ліцензії.

Говорячи про квотування ЗЕД _у варто розрізняти наступні види експортних (імпортних) квот: а) глобальні (обмеження обсягу без ви­значення країн експорту або імпорту); б) групові (обмеження обсягу з визначенням групи країн експорту або імпорту); в) індивідуальні (обмеження обсягу з визначенням конкретної країни експорту або імпорту); г) антидемпінгові, компенсаційні й спеціальні (обмеження обсягів імпорту в Україну товарів, що є об'єктом вищевказаних за­ходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника).

До методів державного регулювання ЗЕД належать також забо­рони, обмеження й забезпечувальні заходи щодо імпорту, експорту та транзиту товарів і послуг, а також експортний контроль.

Стаття 17 Закону «Про ЗЕД» встановлює, що в Україні заборо­няється:

а) експорт із території України предметів, які є національним, історичним або культурним надбанням українського народу;

б) імпорт або транзит товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити загрозу життю населення, тваринного світу та рослинам, або при­звести до заподіяння шкоди навколишньому природному середови- щу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди;

в) імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискриминації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України;

г) експорт природних ресурсів, які вичерпуються,.якщо об­меження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

д) експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;

є) експорт з території України товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про застосування об­межень або ембарго на поставки товарів у відповідну державу.

До забезпечувальних заходів належать спеціальні імпортні процедури, застосовувані в Україні, що включають застосування процедури міжнародних торгів або аналогічних їм процедур і режим попередніх імпортних депозитів, які вносяться в банки.

Міжнародні торги — це змагальний спосіб купівлі-продажу товарів або здачі в підряд на здійснення окремих робіт на відпо­відних умовах. Державні закупівлі щодо імпорту комплексного устаткування або масових партій інших товарів з використанням коштів Державного валютного фонду України мають провадитися з використанням процедури міжнародних торгів.

Режим попередніх імпортних депозитів уводиться НБУ з метою регулювання платіжного балансу України. При цьому НБУ вста­новлює порядок здійснення таких операцій і розмір сум депозитів у відсотках до вартості договору, що не може перевищувати 50 % (наприклад, наприкінці 90-х уводився режим попередніх імпортних депозитів для експорту насіння соняшника).

На територію України дозволяється імпорт тільки тих товарів, які відповідають технічним, фармакологічним, санітарним, фі- тосанітарним, ветеринарним і екологічним вимогам, а отже, не порушують мінімальних умов відповідних товарів і вимог, які діють на території України. Наприклад, в Україну дозволяється ввозити вантажі рослинного походження тільки при наявності фітосанітар- ного сертифіката країни-експортера, проведення перевірки пред­ставниками карантинної служби й видачі імпортного карантинного дозволу. Сертифікація продукції й послуг регламентується Законом України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. і Декретом КМУ «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р.; ветеринарний контроль — Законом «Про ветеринарну медицину» від 25.06.92 р., санітарний контроль — Законом України «Про карантин рослин» від 30.06.93 р., екологічні стандарти й вимоги — Постановою КМУ від 20.03.95 р. І| 198 «Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон».

Як приклад можна привести наступні дані:

Україна ввела заборону на ввезення птахів, продуктів і сировини з неї з території Саудівської Аравії з 22.11.2007 р. Заборона введена згідно з офіційним повідомленням Міжнародного епізоотичного бюро про реєстрацію на території Саудівської Аравії високопато- генного грипу птаха. Ввезення з території Саудівської Аравії інших вантажів, підконтрольних ветслужбі, повинен здійснюватися від­повідно до ветеринарних вимог у частині імпорту в Україну об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю й нагляду.

Державний департамент ветеринарної медицини з 19.11.2007 р. заборонив ввезення великої рогатої худоби й сировини із нього з Кіпру. Відповідно до офіційного повідомлення Міжнародного епі­зоотичного бюро про реєстрацію на території Кіпру захворювання тварин ящуром, заборонений ввіз в Україну сприйнятливих до ящуру тварин, сировини й продукції з них.

У випадку відсутності національних стандартів і вимог України на певний товар застосовуються відповідні міжнародні стандарти й вимоги або стандарти й вимоги, які діють у провідних країнах- експортерах певних товарів. Зазначені стандарти й вимоги, а також процедура їхнього застосування не можуть використовуватися з метою створення бар'єрів для здійснення суб'єктами ЗЕД цієї ді­яльності. До імпортованих товарів застосовується національний режим їхньої сертифікації.

З 15.10.2007 р. попередній документальний контроль товарів (санітарно-епідеміологічний, ветеринарний, фітосанітарний, еко­логічний, радіологічний контроль і контроль за переміщенням культурних цінностей) буде проводитися в пунктах пропуску на державному кордоні шляхом аналізу інформації, що знаходиться в товаросупроводжувальному й іншому документах, наданих при переміщенні. Подібні заходи відповідають міжнародним стандар­там і значною мірою спростять процедуру контролю товарів під час перевезення їх через державний кордон України. Для прискорен­ня цієї процедури буде використовуватися Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Державної митної служби України.

Державний експортний контроль являє собою комплекс за­ходів з контролю за міжнародними передачами товарів, їхнім ви­користанням юридичними або фізичними особами. Даний контроль здійснюється Державною службою експортного контролю (далі — Держекспортконтроль), що діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 17.04.2002 р., з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки і виконання міжнародних зобов'язань України. Предметом експортного контролю є товари військового призначення й подвійного використання. Дефініції цих понять дані в Законі України «Про державний контроль за міжна­родними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» від 20.02.2003 р.

Суб'єкти господарської діяльності, що мають намір здійсню­вати міжнародні передачі товарів військового призначення, по­передньо реєструються в Держекспортконтролі як суб'єкти здій­снення міжнародних передач товарів. Для здійснення експорту й імпорту товарів військового призначення й товарів, що містять відомості, що становлять державну таємницю, суб'єкти ЗЕД по­винні одержати відповідні повноваження від Кабінету Міністрів України (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання»).

Держекспортконтроль видає дозволи та висновки. Для проведен­ня переговорів, пов'язаних з укладанням конкретних контрактів або для здійснення передач товарів за такими контрактами, суб'єктам ЗЕД надається разовий дозвіл або висновок строком до одного року. Якщо передбачається кількаразове проведення переговорів або кількаразове здійснення таких передач конкретним кінцевим споживачам видається генеральний дозвіл або висновок строком до трьох років, а якщо різним кінцевим споживачам конкретної держави — може надаватися відкритий дозвіл або висновок на строк, обумовлений у рамках відповідних міжнародних договорів. Для одержання генерального або відкритого дозволу або висновку відповідний суб'єкт ЗЕД зобов'язаний створити систему внутріш- ньофірмового експортного контролю.

До державного регулювання ЗЕД також входить встановлення різних правових режимів для взаємин суб'єктів ЗЕД з іноземними суб'єктами з тих або інших держав:

— національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не менший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний ре­жим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іно­земних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їхніми інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

6) режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги щодо них встановлю­ються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними до­говорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

—спеціальний режим, який застосовується до територій спеці­альних економічних зон, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжнародними договорами за участю України.

В Україні діють особливі правові режими для товарів, що ім­портуються з держав-членів світової організації торгівлі (СОТ).

До таких режимів належить, зокрема, режим найбільшого сприяння, який стосується мита, митних зборів, методів стягнення таких мита і зборів, правил і формальностей у зв'язку з імпортом і означає, що будь-яка перевага, сприяння, привілей чи імунітет, які надаються стосовно будь-якого товару, що походить з будь-якої держави, повинні негайно і безумовно надаватися аналогічному товару, який походить з території держав-членів СОТ або держав, з якими укладено двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння. Крім режиму найбільшого сприяння може бути встановлений національний режим, який означає, що стосов­но імпортованих товарів походженням з держав-членів СОТ нада­ється режим не менш сприятливий, ніж для аналогічних товарів українського походження щодо податків, зборів встановлюваних законами та іншими нормативно-правовими актами правил та вимог до внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, тран­спортування, розподілу або використання товарів, а також правил внутрішнього кількісного регулювання, які встановлюють вимоги щодо змішування, переробки або використання товарів у певних кількостях чи пропорціях. Наприклад, національний режим ЗЕД повинен бути встановлений в Україні для членів СОТ.

Основи валютного регулювання в сфері ЗЕД закріплені в Декре­ті КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контро­лю» від 19.02.93 р. Відповідно до даного Декрету під валютними цінностями розуміються: а) валюта України, до якої належать властиво валюта України, платіжні документи й інші цінні папе­ри, виражені у валюті України; б) іноземна валюта, у поняття якої включаються як властиво іноземна валюта, так і банківські мета­ли, платіжні документи й інші цінні папери, виражені в іноземній валюті й банківських металах.

До валютних операцій у сфері ЗЕД входять операції, які пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обороті як способу платежу, операції, пов'язані із ввезенням, переказом і пересиланням на територію України й вивозом, переказом і пере­силанням за її межі валютних цінностей та ін.

Митне регулювання ЗЕД здійснюється відповідно до Закону «Про ЗЕД», Митного кодексу України від 11.07.2002 р., Закону «Про єдиний митний тариф» від 05.02.92 р., Закону «Про єдиний збір,який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України» від 04.11.99 р. і іншими нормативно-правовими актами. Митне регулювання ґрунтується на виключній юрисдикції України на її митній території, виключній компетенції митних органів Укра-

їни щодо здійснення митної справи, єдиному порядку переміщення товарів через митний кордон України.

Митне оформлення товарів у повному обсязі і їхній пропуск через митний кордон України можуть здійснюватися тільки після сплати відповідних митних платежів. До митних платежів, що підлягають сплаті на митниці, належать: мито, митний збір, акцизний збір і ПДВ.

Згідно зі ст. 29 Закону «Про ЗЕД» вищевказані мита можуть за­стосовуватися в тому числі як заходи у відповідь на дискримінаційні або недружні дії іноземних держав, митних союзів і економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав і інтересів суб'єктів ЗЕД або зачіпають інтереси України.

Успішним прикладом тут можна вважати введення КМУ 29.03.2002р. спеціал ьних мит у розмірі 20% на імпорт широкого спек­тра товарів із Росії (продукція металургійної й хімічної промисловості, машинобудування й автомобілебудування) у відповідь на прийняте дискримінаційне рішення уряду Російської Федерації від21.05.2001 р. про введення спеціальних мит у розмірі 20% і 40% на імпорт сталевих труб з України, залежно від діаметра. В результаті відповідних дій з боку України російські мита так і не були введені на імпорт українських труб, а саме рішення Російської Федерації було скасовано 04.10.2002р. без набрання митами чинності.

Складовою частиною системи державного регулювання ЗЕД є регулювання цін і тарифів, відповідно до гл. 21 ГК України, За­кону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90 р., Митного кодексу України (МКУ) та ін.

При здійсненні експортних і імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із закордонними партнерами можуть застосовуватися контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, які формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Водночас, митними органами при визначенні митної вартості товарів здійснюється перевірка контрактної ціни на предмет її відповідності цінам на ідентичні (подібні) товари. Адже від цього залежить розмір митних платежів. У випадку їхньої невід­повідності митні органи вправі самостійно визначати таку вартість, виходячи із цін на ідентичні товари. Суб'єкт ЗЕД вправі оскаржити такі рішення (ст. 265 МКУ).

§ 3. Форма та зміст зовнішньоекономічних договорів

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів ЗЕД і їхніх іноземних контр­агентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у сфері ЗЕД (ст. 1 Закону «Про ЗЕД»).

Основними актами законодавства України, що регулюють форму, порядок укладання і виконання зовнішньоторговельних договорів (контрактів), є: ГК України, ЦК України, закови України «Про ЗЕД», «Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоеконо­мічних відносинах» у редакції від 04.10.2001 р., «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.98 р., Положення про форму зовнішньоеконо­мічних договорів (контрактів) від 06.09.2001 р. № 201; Інструкція про порядок заповнення інформаційної картки реєстрації зовнішньоеко­номічного договору (контракту), затверджена Наказом Міністерства економіки «Про порядок реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з метало­брухтом» від 15.12.2005 р.

Серед основних міжнародних джерел, що регулюють питання укладання й виконання зовнішньоекономічних договорів (контр­актів), можна виділити Віденську конвенцію 1980 року про між­народну купівлю-продаж товарів, Нью-Йоркську конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року, а також Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року тощо.

Практика міжнародної торгівлі передбачає чимало видів зовніш­ньоекономічних контрактів. Серед них основними є:

— контракти купівлі-продажу товарів;

— зовнішньоторговельні агентські угоди і їхні підвиди (контр­акти комісії й доручення);

— контракти, що оформляють операції зустрічної торгівлі:

— операції натурального обміну (бартеру);

— операції, що передбачають участь продавця в реалізації това­ру, запропонованого покупцем (зустрічні закупівлі, авансові закупівлі, угоди типу «свитч», рамкові угоди, угоди типу «офсет», угоди позитивної зустрічної торгівлі й ін.);

— операції промислового співробітництва (виробниче кооперу­вання, співробітництво на компенсаційній основі, операції з давальницькою сировиною);

— контракти міжнародного перевезення вантажів (пасажирів) та інші види.

Уся зовнішньоекономічна діяльність опосередковується зовніш­ньоекономічними договорами (контрактами).

Стаття 6 Закону України «Про ЗЕД» встановлює порядок їх укладання. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом.

Міжнародні акти про зовнішньоекономічні договори не перед­бачають обов'язкові вимоги щодо письмової форми укладання до­говорів. Так, ст.11 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. закріплює загальний принцип, відповідно до якого не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений або підтверджений у писемній формі. Однак Україна при ратифікації Віденської конвенції зробила застереження, відповідно до якого для угод, підписаних суб'єктами підприємницької діяль­ності з місцем розташування в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їхнього здійснення.

На відміну від колишньої редакції ст. 6 Закону «Про ЗЕД» (яка була предметом тлумачення Конституційним Судом України¹) нова редакція цієї статті передбачає, що підписувати договір від імені суб'єкта ЗЕД України — юридичної особи (замість двох осіб, як це було передбачено раніше) тепер може одна особа, повноваження якої на укладання договору повинні виходити з доручення, статутних документів, договорів і інших підстав, які не суперечать Закону.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам за­конів України або міжнародних договорів України.

Право, що підлягає застосуванню до контракту в сфері ЗЕД, ви­значається за згодою сторін контракту. При відсутності в контракті умови про застосовне право, сторони можуть погодити вибір права надалі. Якщо така домовленість не досягнута, компетентне право договору визначається на підставі колізійних норм, передбачених Законом України «Про міжнародне приватне право».

Зміст зовнішньоекономічного договору визначається відповідно до вимог ГК України про істотні умови договорів. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Міністерства економіки України та з питань європейської інтеграції від 06.09.2001 р. № 201, є свого роду примірним догово­ром, тому що визначає обов'язкові для суб'єктів ЗЙД України умови ЗЕД договорів — сторони можуть передбачити інші умови, якщо тільки така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта та інших істотних умов.

Це Положення застосовується при укладанні договорів купівлі- продажу товарів (наданні послуг, виконанні робіт) і товарообмінних договорів, але не застосовується до концесійних та деяких інших договорів.

До примірних умов зовнішньоекономічного договору належать:

— Назва, номер договору, дата й місце його укладання.

— Преамбула.

— Предмет договору. У додатку до договору на переробку даваль­ницької сировини вказується, крім того, відповідна технологічна схема переробки.

— Кількість і якість товару.

б. Базисні умови поставки товарів (відповідно до правил «Інко- ¹ Рішення Конституційного Суду України від 26.11.1998 р.

термс») або порядок прийому-передачі виконаних робіт або зробле­них послуг.

— Ціна й загальна вартість договору (контракту).

Цінові показники можуть бути також зазначені в додатках (спе­цифікації), на які робиться посилання в тексті договору.

У договорі на переробку давальницької сировини визначається також його заставна вартість. У бартерному (товарообмінному) до­говорі заставна вартість експортованих товарів виражається в іно­земній валюті, яка віднесена НБУ до І групи Класифікатора валют.

— Умови платежу, що вказують на спосіб, порядок і строки фі­нансових розрахунків і гарантій виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань.

— Умови здачі (прийому) товарів (робіт, послуг), що передбача­ють строки й місце фактичної передачі товарів, перелік товаросу- проводжувальних документів.

—Умови про упакування й маркування товару.

— Форс-мажорні обставини.

— Порядок застосування санкцій, відшкодування збитків і пред'явлення рекламацій (претензій) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань.

— Урегулювання спорів у судовому порядку. Тут визначаються умови й порядок розгляду спорів щодо тлумачення договору (кон­тракту) з визначенням назви суду, а також матеріального й проце­суального права, що буде застосовуватися цим судом.

У договорах міжнародної купівлі-продажу товарів, бартерних і інших контрактах, що укладаються українськими суб'єктами госпо­дарювання, найчастіше обмовляється, що суперечки, які виникають за даним контрактом або в зв'язку з ним, підлягають передачі на розгляд і остаточне рішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (відповідно до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж* від 24.02.94р., Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, за­твердженого рішенням Президії ТПП України від 25.08.94 р.).

— Місцезнаходження й платіжні реквізити сторін.

— Додаткові умови: страхування, гарантії якості, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, порядок сплати податків, митних зборів, можливість і порядок внесення змін до договору.

З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічного до­говору законодавству України окремі види зовнішньоекономічних контрактів підлягають обов'язковій реєстрації згідно зі ст. 383 ГК України. Реєстрації підлягають зовнішньоекономічні контракти на здійснення експортних операцій з металобрухтом на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р.; товари,

які ввозяться на митну територію України відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р.

§ 4. Базисні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) купівлі-продажу (поставки)

Світовою економічною системою, у яку інтегрується наша держава, вироблені норми й правила, що регулюють міжнародні торговельні відносини.

При укладанні й виконанні зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу значну роль грає особливий вид звичаїв, що скла­лися в міжнародній торгівлі, — так звані базисні умови поставки.

Базисними умовами в експортно-імпортному контракті на­зивають спеціальні умови, які визначають обов'язки продавця й покупця щодо доставки товару й встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі або ушкодження товару із продавця на покупця. Це сформований комплекс типових звичаїв, найбільшою мірою відповідних до характеру даного виду угод. Базисні умови визначають, хто несе витрати, пов'язані із транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера.

С метою уникнути розбіжностей і спорів щодо тлумачення ба­зисних умов поставки вони були позначені певними торговельними термінами, що найбільш часто зустрічаються і які згодом були си­стематизовані в уніфікованому документі — Міжнародних правилах інтерпретації комерційних термінів (скорочена назва ІНКОТЕРМС) Міжнародною торговельною палатою в 1936 р.

Розвиток міжнародної торгівлі, поява нових видів товарів і способів їхнього упакування, транспортування, нових видів страхування вантажів, обміну даними, проведення фінансових розрахунків привели до необхідності внесення доповнень і змін у правила ІНКОТЕРМС. Нові редакції правил були прийняті в 1953, 1967,1976,1980,1990 і 2000 роках.

У світовій торгівлі правила ІНКОТЕРМС мають рекомендацій­ний характер. Однак деякі країни, у тому числі й Україна, своїм внутрішнім законодавством встановлюють обов'язкове викорис­тання правил ІНКОТЕРМС національними суб'єктами в їхніх зовнішньоторговельних операціях. Так, відповідно до Указу Пре­зидента від 04.10.94 р. «Про застосування Міжнародних правил

інтерпретації комерційних термінів» при укладанні суб'єктами Підприємницької діяльності всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, базисні умови поставки визначаються відповідно до правил ІНКОТЕРМС. Ці правила діють у редакції 2000 року, оскільки відповідно до Указу Президента від 04.10.94 р. № 567/94 опубліковані ІНКОТЕРМС-2000 у газеті «Урядовий кур'єр» ІІ63 від 03.04.2002 р, і № 68 від 10.04.2002 р.

Прийнявши тлумачення термінів ІНКОТЕРМС за основу контр­акту, сторонам доцільно не відтворювати текст ІНКОТЕРМС, а зро­бити відсилання до нього в усьому, що не передбачено контрактом. (Разом з тим вони можуть внести до нього зміни або доповнення, що відповідають умовам, які є прийнятими у даній галузі торгівлі, або обставинам, що склалися при укладанні контракту. Зміст цих змін повинен бути детально обговорений у контракті, оскільки вони можуть істотно вплинути на рівень ціни товару.

В ІНКОТЕРМС-2000 є 13 торговельних термінів, розділених на чотири групи, розташованих у міру нарощування контрактних зобов'язань продавця стосовно покупця. Перша група починається з терміна, відповідно до якого продавець несе один лише обов'язок: надати товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві («Е» -термін — ЕХW). Далі йде друга група, відповідно до якої про­давець зобов'язаний поставити товар перевізникові, призначеному покупцем («Р» -терміни — FCA, FAS і FOB). Третю групу станов­лять «С»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не приймає на себе ризик втрати або ушкодження товару або додаткові витрати, що виникли після від­правлення товару (CFR, CIF, СРТ і СІР). Нарешті, у четверту групу входять «Б»-терміни, при яких продавець несе всі витрати й ризики, необхідні для доставки товару в певне місце в країну призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP).

Посилання на конкретну базисну умову ІНКОТЕРМС виключає невизначеність у виборі права країни, застосовуваного до контракту, а також недостатність інформації і розвитку в тлумаченні термінів.

Із всіх розглянутих вище базисних умов найбільше поширення в практиці міжнародної торгівлі одержали умови СІР (стандартна імпортна ціна) і РОВ (стандартна експортна ціна).

Вибір умови поставки, що найбільшою мірою підходить і про­давцеві. і покупцеві, залежить від конкретної ситуації. Найменш вигідним для покупця є умова ЕХW, при якій продавець надає товар у розпорядження покупця на своєму складі. Одночасно на покупц_я переходять ризик випадкової загибелі товару, всі витрати щодо завантаження, перевезення й страхування товару, оплати митних платежів, тобто для продавця передбачається мінімум обов'язків для покупця — максимум. Найменш вигідним для продавця й найбільш зручним для покупця є умова DDP, що передбачає, що продавець несе всі витрати й ризики з доставки товару на склад покупця. Водночас, користь і незручність тут досить умовні, адже вони прямо відображаються на ціні товару. Тому першорядними тут виступають організаційні питання, а не економічні.

Зрідка економічний фактор превалює. Наприклад, при викорис­танні умови DDP витрати, які несе продавець, доставляючи товар покупцеві, включають платежі в іноземній валюті. При наявності її у продавця в достатній кількості, йому вигідніше всього умова DDP; при недостачі іноземної валюти більш вигідним для нього виявляється EXW (наприклад, він може організувати доставку товару на своєму власному транспорті й т.п.)

Іноді в практиці зустрічається помилкове сприйняття умов ІНКОТЕРМС як договору перевезення і невірне уявлення про те, що правила ІНКОТЕРМС охоплюють всі обов'язки сторін.

По-перше, правила ІНКОТЕРМС мають справу тільки з дого­ворами купівлі-продажу (поставки). При цьому на одну із сторін такого договору покладаються обов'язки щодо укладання з третіми особами договорів перевезення, страхування й митного оформлення товару. Причому, іноді сторона обмежена у визначенні умов таких суміжних договорів. Так, за умовами СЕН або СІР продавець не може доставити товар іншим видом транспорту, крім морського, тому що за цими умовами він повинен надати покупцеві коносамент або інший морський транспортний документ.

Зокрема, між іноземною компанією «К» (продавець) і українською компанією «Л» (покупець) був укладений зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу устаткування. Відповідно до умов даного договору, продавець зобов'язався продати покупцеві на умовах СІР Іллічівськ, а покупець — прийняти й оплатити устаткування вар­тістю 342£ тисячі євро. Продавець зобов'язаний був доставити товар протягом 45 днів. При цьому устаткування підлягало перевезенню залізничним транспортом. Однак продавець здійснив перевезення морським транспортом, тим самим, виконавши умови перевезення СІР. Під час перевезення устаткування було ушкоджено й доставле­не в місце призначення із запізненням. Покупець зажадав повернення перерахованих коштів і відшкодування збитків.

Суд, розглядаючи дану суперечку, дійшов висновку, що продавець порушив умови договору, змінивши в односторонньому порядку вид

Таблиця 5. Терміни ІНКОТЕРМС 2000

Група Е	EXW	Франко-завод
Відправлення	Ех ^Уогка (... пате рід се)	(назва місця)
	РСА	Фраико-перевізинк
	Ргее Сяггіег (... пате ріасе)	(назва місця призначення)
ГрупаР	РА8
	Ргее аі0п£8і(іє ЗЬір	Франко вздовж борта судна
Основне	(... патесі рогі о і вНіртепі)	(назва порту відвантаження)
перевезення не	РОВ
Оплачене	Ргее Оп Воагсі (... патесі	Франко'борт
	рогі оі зНіртепі)	(назва порту відвантаження)
	СРК	Вартість і фрахт
	Созі аші РгеівЬІ	(назва порту призначення)
	(... патесі рогі о£
	(іезііпаііоп)	Вартість, страхування Й фрахт
	СІР	(назва порту призначення)
	Сові, Іпаигапсе апсі
ГрупаС	Ргеі^Ьі (,.. патесі рогіо 1	Фрахт/перевезення оплачені до
	сіезііпаііоп)	(назва місця призначення)
Основне	СРТ
перевезення	Саггіа^е Раі(1 То	Фрахт/перевезення й
Оплачене	(... патесі ріасе оІ	страхування оплачені до
	(Іезііпаііоп)	(... назва місця призначення)
	СІР
	Саггіеде апсі Іпаигапсе
	Раісі То (... пашесі ріасе о £
	(Іезііпаііоп)
	БАР	Поставка до границі
	ІЗєііуєгєсі Аі Ргопііег	(...назва місця поставки)
	(... па тесі ріасе)
	РЕ8	Поставка із судна
	Веііуегед Ех 8Ьір	(... назва порту призначення)
	(... патесі рогі о І
	сіезііпаііоп)	Поставка із пристані
Група В	БЕР	(...назва порту призначення)
І)е1іуегес1 Ех фиау
Прибуття	(... патесі рогі о*	Поставка без оплати мита
(Іезііпаііоп) ЇШТЇ	(...назва місця призначення)
	Беїіуегей Еїиіу ІІпраісі	Поставка з оплатою мита
	(... патесі ріасе о І	(...назва місця призначення)
	(Іезііпаііоп)
	ІМ>Р
	Веііуегед ї)иіу Раігі
	(... патесі ріасе оІ
	«іезііпаііоп)

транспортування товару, що спричинило більш тривалий час перевзення і, як наслідок, порушення строку поставки. Суд у своєму рішенні ухвалив розірвати договір і стягнути з продавця на користь покупці суму коштів, що була перерахована на користь продавця. По-друге, велика кількість проблем, які можуть виникнути в такому договорі купівлі-продажу, взагалі не розглядаються в пра­вилах ІНКОТЕРМС, наприклад, передача права володіння й прав власності, порядку визначення якості товару, порядку звільненая від відповідальності й т.п. Варто підкреслити, що ІНКОТЕРМС не призначено для заміни умов договору, необхідних для повного до­говору купівлі-продажу або за допомогою включення нормативних умов, або індивідуально обговорених умов. Ці питання повинні бути розв'язаними іншими умовами договору купівлі-продажу (поставки).

Правила ІНКОТЕРМС призначені для поставки через національні кордони. Однак ІНКОТЕРМС на практиці найчастіше включають­ся в договори для продажу товарів винятково в межах внутрішніх ринків. Зокрема, ГК України в ст. 265 закріпив, що будь-які до­говори поставки повинні викладатися відповідно до вимог правил ІНКОТЕРМС. У цих випадках положення правил ІНКОТЕРМС, що стосуються митних процедур, не застосовуються.

Дата добавления: 2015-05-31