Поняття та види зобов'язань, підстави їхнього виникнення і припинення. Забезпечення виконання зобов’язань

Право інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність – це ідеї та духовні цінності, авторська належність яких закріплена у законному порядку.

Об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття (засвідчені дипломом); винаходи, корисні моделі, промислові зразки (засвідчені патентом); компонування (топографії) інтегральних мікросхем (засвідчені свідоцтвом); раціоналізаторські пропозиції (визнані юридичною особою, якій вони представлені); сорти рослин, породи тварин (засвідчені державною реєстрацією та патентом); комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів та послуг), географічні визначення, комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності (наприклад, особи, яким автор передав свої майнові права).

Особисті немайнові права суб'єкта інтелектуальної власності:

1)право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності;

2)право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3)інші особисті немайнові права інтелектуальної власності.

Особисті немайнові права діють безстроково.

Майнові права суб'єкта інтелектуальної власності:

1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності.

Майнові права інтелектуальної власності діють протягом строків, встановлених законом або договором. Наприклад, майнові права автора літературного твору діють протягом його життя та протягом 70 років, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

Зобов'язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таким чином, уповноваженою особою (носієм права, що випливає із зобов'язання) в зобов'язанні є кредитор.

Зобов'язальні відносини мають такі ознаки:

1) об'єктом зобов'язання є дія (передати річ, виконати роботу, надати послугу);

2) зміст суб'єктивного права, що випливає із зобов'язання зазвичай визначається договором. Наприклад, права орендаря складського приміщення визначаються договором оренди. За межі договору права орендаря не повинні виходити;

3) зобов'язальні відносини завжди обмежені певним строком, за своєю природою вони кінцеві. Тому і права, що випливають із зобов'язання, мають кінцеві строки;

4) права, що випливають із зобов'язання, захищаються законом відносно. Тобто у разі невиконання зобов'язання кредитор має право звернути свої претензії тільки до однієї конкретної особи – боржника.

Види зобов'язань:

1) за розподілом прав і обов'язків розрізняють односторонні і двосторонні (взаємні) зобов'язання. В односторонньому зобов'язанні одна сторона є носієм прав, а інша – носієм обов'язків. У двосторонньому зобов'язанні права та обов'язки покладені на обох сторін;

2) за підставами виникнення розрізняють договірні і позадоговірні зобов'язання (зобов'язання з заподіяння шкоди й інших юридичних фактів);

3) за спрямованістю розрізняють регулятивні й охоронні зобов'язання. Регулятивні зобов'язання ”обслуговують” цивільний обіг, тобто правомірний перехід прав і обов'язків від одних осіб до інших. Охоронні зобов'язання націлені на відновлення порушених прав.

Підстави виникнення і припинення зобов'язань – це юридичні факти, у силу яких виникають і припиняються зобов'язання.

Ч.2 ст. 509 ЦК зазначає, що зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 ЦК (Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків).

Такими підставами можуть бути як дії, так і події:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4)безпосередньо з актів цивільного законодавства;

5)безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів влади місцевого самоврядування;

6) рішення суду;

7) настання або ненастання події. Події, як правило, породжують зобов'язання в сукупності з діями. Наприклад, загибель майна в результаті наводка тягне зобов'язання виплатити страхову суму тільки тоді, коли майно було попередньо застраховане.

Підстави припинення зобов'язань (глава 50 ЦК) :

1) належне виконання зобов'язання. Це найбільш бажаний варіант припинення зобов'язання. При цьому права кредитора реалізовані, а обов'язки боржника — вичерпані;

2) передання боржником кредиторові відступного у вигляді грошей або іншого майна за згодою сторін;

3) зарахування, тобто погашення зустрічних, однорідних вимог, термін яких уже настав;

4) за домовленістю сторін. Різновидом такого припинення зобов'язання є новація, за якої старе зобов'язання замінюється новим;

5) прощення боргу;

6) поєднання в одній особі боржника і кредитора. Наприклад, боржник став спадкоємцем кредитора;

7) неможливість виконання з не залежних від боржника причин. Наприклад, індивідуально визначена (незамінна) річ, що була предметом зобов'язання, загинула без вини боржника;

8) смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи. Якщо зобов'язання могло бути виконане тільки при особистій участі боржника, то його смерть припиняє зобов'язання.

Видами забезпечення виконання зобов’язань відповідно до ст. 546 ЦК є: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ст..549-551 ЦК).

За договором поруки (ст. 553-559 ЦК) поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником і несе відповідальність як солідарний боржник, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку і у разі порушення зобов’язання боржником зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Гарант має право на оплату послуг, наданих боржникові.

Завдатком є грошова суму або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього платежів на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо ж порушення сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості (ст.570-571 ЦК).

Дата добавления: 2015-05-31