Міжнародна економіка - Кукурудза:2. Масштаби, напрями і наслідки міжнародної міграції робочої сили 1 страница

Список використаної літератури

Хто програє?

Хто виграє?

Самі мігранти. Очевидно, вони, як правило, у виграші, адже саме заради такого виграшу вони і хдійснюють переїзд з країни до країни. Їх виграш – це передусім збільшення заробітної плати, можливість отримати роботу.

Роботодавці. Вони теж виграють, що можна констатувати „за фактом”: інакше, якби вони не мали зиску, то не наймали б працівників-іммігрантів. Взагалі іммігранти кількісно збільшують „сторону пропозиції” робочої сили, і вже це зумовлює зниження вимог щодо ставок зарплати.

Робітники, які залишаються в країні імміграції. Вони теж, як правило, виграють, оскільки позбавляються конкурентів на ринку праці.

Це, передусім, конкурентні працівники та потенційні працівники у країні в'їзді, які потерпають від нестачі робочих місць та погіршення умов зарплати.

Інша категорія тих, хто програє, це – наймачів країні виїзду, яку позбавляються як самих працівників, так і можливостей користуватися конкуренцією на ринку праці з метою зниження зарплати.

1. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник/ Под ред. Л.Е. Стровского. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 823 с.

2. Зовнішньоекономічна діяльність. – Донецьк: КП „Регіон”, 1998. – 292 с.

3. Международные еконмические отношения: Учеб. пособие/Под ред. С.Ф. Сутырина, В.Н. Харламовой. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. Ун-та, 1996. – 248 с.

4. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

Точно визначити обсяги міжнародної міграції робочої сили вкрай складно. Проте навіть приблизні дані свідчать про те, що масштаби міграції робочої сили є достатньо великими. Так, за підрахунками авторитетних міжнародних організацій та окремих вчених в другій половині 90-х років XX століття в світі постійно понад 125 млн. чоловік перебували за межами своїх країн. При цьому із країни в країну щороку переїжджають до 20 млн. чоловік. З них у країни, що приймають, приїжджає в середньому на 1 млн. чоловік більше, ніж виїжджає з них. Загальна кількість іноземних робітників у QUA становить понад 7 млн., в Західній Європі - понад 6,5 млн., Латинській Америці - 4 млн., країнах Близького Сходу і Північної Америки - 3 млн. чоловік.
В окремих країнах на праці іммігрантів тримається переважна частина національної промисловості. Скажімо, у нафтодобувних країнах таких як Бахрейн, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати питома вага іноземних робітників становить від 50 до 90% загальної чисельності робочої сили країни. Іноземними є половина гірників Бельгії, понад 40% будівельників Швейцарії, майже 35% автомобілебудівників Франції.
Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників.
Трудовий доход» це заробітна плата і інші виплати готівкою або натурою, одержані приватними особами - нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. В цю статтю включаються також і всі виплати резидентів у пенсійний, страховий та інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидентів. До осіб-нерезидентів належать всі іноземні працівники, що перебувають в даній країні менше року, в тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, Що приїжджають на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств. Стаття платіжного балансу переміщення мігрантів відображає в грошах вартість майна мігрантів, яке вони перевозять з собою, переселяючись з країни в країну. При цьому вивезення майна емігрантів в натурі фіксується як експорт товарів з країни. Перекази працівників становлять собою пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині.
Якщо висилаються товари, то враховується їх грошовий еквівалент. В практичній діяльності статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" об'єднуються в рамках поточних операцій в групу приватних неоплачених переказів. Приватні неоплачені перекази відображають у грошовій формі вартість майна, що його перевозять мігранти в момент їх від'їзду за кордон, і вартість наступних посилок товарів на батьківщину.
Як свідчить міжнародна статистика, на розвинуті країни припадає майже 90% всіх виплат трудового доходу іноземним робітникам-нерезидентам і близько 70% всіх приватних неоплачених переказів, в той час як на всі інші країни припадає відповідно 10%і 30%. А це означає, що саме в розвинуті країни емігрує працездатне населення з країн, що розвиваються, в тому числі і країн з перехідною економікою. В рамках грошових потоків, пов'язаних з міграцією робочої сили, перекази працівників становлять понад 60%, трудові доходи - понад 30% і переміщення мігрантів - менше 10%.
Щодо напрямів трудової міграції, то вони протягом історичного розвитку зазнали певних змін. Скажімо, у XVIII-XIX століттях трудова міжнародна міграція була спрямована в основному в бідні капіталом колонії, і передусім в Північну Америку та Австралію. Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло розвитку світової господарської системи. В цей же період відбувалось також значне переміщення населення з Китаю та Індії переважно у Південно-Східну Азію та райони Індійського океану.
У XX столітті, особливо в його другій половині, основні потоки мігрантів направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. В сучасних умовах склалося кілька основних центрів, які притягують мігрантів з інших країн. До них відносяться:
США, Канада і Австралія. Населення цих країн в свій час повністю сформувалося за рахунок іммігрантів. І сьогодні США притягують великі потоки іноземних робітників. Причому сюди приїжджає більше іммігрантів, ніж в усі інші країни разом взяті. Малокваліфікована робоча сила прибуває в США головним чином з сусідніх латиноамериканських країн, а висококваліфіковані спеціалісти - практично з усіх країн світу, в тому числі і з Західної та Східної Європи. Притік іммігрантів у США в кінці 90-х років XX століття оцінювався в більш як 700 тис. чоловік за рік, а відтік емігрантів приблизно 160 тис. чоловік;
Західна Європа, і передусім країни - члени ЄС, притягують робочу силу менш розвинутих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки і Близького Сходу, східноєвропейських країн та республік колишнього СРСР. Притік іммігрантів в Західну Європу в кінці 90-х років XX століття оцінювався на рівні близько 200 тис. чоловік за рік. Слід мати на увазі, що в межах ЄС створено спільний ринок робочої сили, який забезпечує свободу пересування працівників між країнами - учасницями і уніфікацію трудового законодавства;
Близький Схід, зокрема нафтовидобувні країни, залучають іноземних робітників на важкі низькооплачувані роботи. В основному приїжджають сюди із сусідніх країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Понад 50% робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту і Оману становлять іноземні робітники;
Азіатсько-Тихоокеанський регіон (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) притягує значну кількість іммігрантів, які наймаються на тимчасові роботи;
Латинська Америка, передусім Аргентина, Бразилія, Венесуела, Чилі, характеризується внутріконтинентальною міграцією, а також притоками робочої сили з країн СНД і Східної Європи;
Африканський континент характеризує внутрішня міграція, а також залучення спеціалістів з інших регіонів світу, в тому числі і з країн СНД та Східної Європи.
Масове переміщення робочої сили, якими б причинами воно не обумовлювалось викликає помітні соціально-економічні наслідки як в країнах-експортерах робочої сили, так і в країнах-імпортерах її. Причому ці наслідки позитивні і негативні. До позитивних наслідків еміграції робочої сили можна віднести те, що в країнах експортерах зменшується рівень безробіття, знижується соціальна напруженість, зростають валютні надходження за рахунок обкладання податками тих фірм, які організовують переміщення населення, а також за рахунок обкладання переказів мігрантів на батьківщину для підтримки своїх сімей чи родичів.
Разом з тим країна, з якої емігрує робоча сила, зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою.
Під впливом еміграції відбуваються негативні змінну віковій та статевій структурі населення країн-донорів. Серед тих, хто залишає країну в пошуках роботи і заробітку, переважають чоловіки працездатного віку. А тому в країні спостерігається старіння нації та зростання питомої ваги жінок в загальній чисельності населення.
Не можна не бачити негативних наслідків еміграції і для самих мігрантів. Вони, по-перше, несуть певні матеріальні збитки, зв'язані з переїздом з однієї країни в іншу, а також витрати, пов'язані з пошуками роботи. Крім економічних, мігранти зазнають моральної та соціально-психологічної шкоди: відірваність від сім'ї і друзів, необхідність вивчати чужу мову, звичаї та порядки. Приймаючи рішення емігрувати, люди піддають себе ризику, адже ніхто з них не знає як складеться їх життя на новому місці. Цей ризик особливо великий у випадку, коли організують еміграцію сумнівні посередники.
Масова імміграція робочої сили також викликає позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що притік іноземних працівників дає можливість забезпечити непривабливі робочі місця робочою силою, зменшити вартість робочої сили, прискорити темпи розвитку НТП, збільшувати обсяги виробництва ВВП і національного доходу. Користь від імміграції є особливо відчутною, якщо іммігранти везуть з собою в чужу країну значний фінансовий капітал, або ж є висококваліфікованими спеціалістами. Саме фінансові засоби, рівень освіти і кваліфікації іммігрантів перетворюють їх у важливе джерело економічного зростання країни, що приймає переселенців.
Проте міграція робочої сили нерідко викликає негативні наслідки в країнах імміграції. Причому ці наслідки важко, або й зовсім неможливо оцінити в грошах. Скажімо, надлишкова імміграція може призвести до надмірної густоти населення в окремих містах та регіонах країни, що, зрозуміло, викличе певні труднощі щодо забезпечення корінного населення роботою, місцями в школах та дошкільних закладах.
Негативним моментом імпорту робочої сили є підвищення соціальної напруги в країні, оскільки місцеві робітники та їх профспілки зростання безробіття і погіршення умов продажу робочої сили пов'язують з притоком в країну іммігрантів.
Звичайно, міграція вигідна і самим мігрантам, які завдяки в'їзду в ту чи іншу країну одержують можливість працювати і отримувати більш високу, ніж на батьківщині, заробітну плату. Інколи це може бути не економічна вигода, а політична чи фізична свобода.
До середини 80-х років XX століття в Україні проблеми зовнішньої міграції робочої сили практично не існувало, оскільки еміграція була вкрай ускладнена і забюрократизована. Тому кількість емігрантів визначалась кількома десятками, рідше - сотнею чоловік на рік. З початку так званої перебудови і послаблення обмежень на виїзд потік емігрантів значно зріс і в кінці 90-х років становив понад 200 тис. чоловік на рік. Основні потоки еміграції спрямовані в Росію, Ізраїль, США, Німеччину, Білорусь і Молдову. Причому на Росію припадало понад 60% української еміграції.
В наш час число осіб, котрі бажають емігрувати за кордон, головним чином в розвинуті країни, продовжує зростати. З огляду на це, більшість країн Європи та Америки посилили контроль за імміграцією, запровадивши квоти на в'їзд емігрантів та більш високі вимоги до них.
Поряд з легальною міграцією набула розповсюдження нелегальна. Нелегальні мігранти працюють в сфері тіньової економіки і нерідко у вкрай складних умовах.
Основними причинами еміграції з України є зниження життєвого рівня населення, безробіття та неможливість реалізувати себе як спеціаліста. Невпевненість у завтрашньому дні, неможливість реалізувати свій талант і здібності спонукають до еміграції інженерів, лікарів, талановитих вчених. Україна сьогодні поповнила число країн, з яких відбувається масовий "відплив умів".
Імміграція в Україну також бере початок в основному з другої половини 80-х років XX століття. В кінці 90-х років число іммігрантів коливалось в межах 130-140 тис. чоловік. Основні потоки імміграції в Україну йшли з Росії, Молдови, Узбекистану, Казахстану і Білорусі. Серед причин, що обумовили імміграцію, були: повернення на історичну батьківщину кримських татар і повернення осіб української національності, що проживали в колишніх республіках СРСР.

1.МЕЖСТРАНОВОЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Одним із проявів інтернаціоналізації та демократизаціїгосподарської і соціально-культурного життя людства, а такожнаслідків гострих міжнаціональних протиріч, прямих зіткнень міжнародами і країнами, надзвичайних ситуацій і стихійних лих євеликомасштабні внутрішньодержавні та міждержавні переміщення населення ітрудових ресурсів у різних формах. Це і добровільні мігранти,користуються правами і можливостями, наданими їм світовоїцивілізацією і міжнародними ринками праці для вибору місця проживання іроботи, біженці і вимушені мігранти, що залишають отчий кров не за своєюволі, а під тиском обставин. Масштаби потоків і драматизм положеннятаких мігрантів в окремі історичні періоди, і роки перетворюються наглобальні проблеми. Їх вирішення вимагає широкого міжнародногоспівпраці.

Світова спільнота, ще недавно не відчували безпосередній розмірів,особливостей і наслідків міграційних процесів на міжнародному рівні,зіткнулося з необхідністю координації зусиль багатьох країн з вирішеннягострих ситуацій і колективного регулювання міграційних потоків.
Організаційно-інституційні, нормативно-правові та фінансовімеханізми регулювання, створені в минулі роки на глобальному (в рамках
ООН та інших організацій), регіональному (регіональні економічніорганізації) та національному (в основному промислово розвиненими країнами)рівнях, дозволяють світової спільноти поступово послаблювати гостроту в сферіміжнародної міграції населення і нормалізувати міграційні потоки.
Останнє десятиліття нашого століття характеризується тим, що країни -імпортери і країни-експортери трудових ресурсів вносять істотнікорективи у свою міграційну політику.

міждержавні міграція населення і трудових ресурсів виникає принаявності значного контрасту в рівнях економічного і соціальногорозвитку і темпах природного демографічного приросту країн,приймають і що віддають робочу силу. Географічним центром імміграціїє найбільш розвинені країни, такі, як США, Канада, Австралія,більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами відпродаж нафти та бурхливим економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн,
Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати і т.д.).

Зовнішня трудова міграція відноситься до одного з видів міжнародноїміграції населення, який характеризується переміщенням робочої сили, якправило, з менш розвинених у економічно розвинуті країни натимчасову роботу з наступним поверненням на батьківщину.

Світовий досвід свідчить, що трудова міграція забезпечуєбезсумнівні переваги як приймають робочу силу країнам, так іпостачають її. Але вона здатна породити і гострі соціально-економічніпроблеми.

Сьогодні визнаються і використовуються наступні позитивні наслідкитрудової міграції.

Перш за все враховується, що процеси трудової міграції сприяютьпом'якшення умов безробіття, появи для країни-експортера робочої силидодаткового джерела валютного доходу у формі надходжень відемігрантів, а також придбання ними знань і досвіду. Після повернення додомувони, як правило, поповнюють ряди середнього класу, вкладаючи заробленікошти у власну справу, створюючи додаткові робочі місця.

До негативних наслідків трудової міграції слід віднеститенденції зростання споживання зароблених за кордоном коштів, бажанняприховати одержувані доходи, «витік умів», іноді й зниження кваліфікаціїпрацюючих мігрантів і т.п.

Для нейтралізації негативних наслідків і посилення позитивногоефекту, одержуваного країна в результаті трудової міграції, використовуютькошти державної політики. Прорахунки у виборі орієнтирівміграційної політики викликають небажану реакцію у вигляді зростаннянелегальної міграції та подальшої соціальної активності повертаютьсямігрантів та ін У цій області особливо очевидні неефективність жорстких,директивних заходів і необхідність непрямих, координуючих впливів збоку держав і урядів.

2.МЕЖДУНАРОДНО регулюється нормативними міждержавні ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ.

Уряд кожної країни суверенно у своєму праві визначатинапрямки і мети міграційної політики, при розробці комплексу заходів,що регулюють процеси зовнішньої трудової міграції, визнано доцільним інеобхідною умовою дотримуватися певних правових норм істандартів, закріплених у документах міжнародних організацій.
Ратифікуючи міжнародні конвенції, країни, що регламентують процеструдової міграції, визнають пріоритет норм міжнародного права наднаціональним законодавством, що має важливе значення як для самоїкраїни з точки зору її інтеграції у світове співтовариство, так і длямігрантів, чиї права за кордоном істотно розширюються і мають потребу взахисті.

Важлива особливість міжнародної міграції робочої сили полягає в тому,що регулювання даного процесу здійснюється двома (або більше)суб'єктами, що впливають на різні стадії переміщення населення іставлять найчастіше неспівпадаючі інтереси. Якщо країна-імпортер робочоїсили більшою мірою відповідає за прибуття і використання мігрантів, то вфункції країни-експортера робочої сили в більшому ступені входитьрегулювання відтоку і захист інтересів мігрантів за кордоном.

У багатьох аспектах інтереси країн-експортерів та імпортерів робочоїсили виявляються тісно переплетеними. Правове вираження взаємноїзацікавленості країн, що приймають і направляють мігрантів,здійснюється у формі дво-або багатосторонніх міжнародних угод зпитань міграції.

В даний час значне число установ і організацій, перш завсього в рамках ООН, а також регіональних угруповань займаються проблемами,пов'язаними з міграцією населення і трудових ресурсів.

Комісія ООН з народонаселення має у своєму розпорядженні відповідним фондом,частина якого використовується на субсидування національних програм вобласті міграції населення. Діяльність МОП в якості однієї з цілейпередбачає регулювання міграції населення. Ряд міжнароднихдоговорів, прийнятих ВООЗ (Всесвітньою організацією охорони здоров'я), міститьспеціальні норми, що стосуються фізичного стану трудящих -мігрантів. У конвенціях ЮНЕСКО маються положення, спрямовані на поліпшенняосвіти трудящих-мігрантів і членів їх сімей. Зростає роль
Міжнародної організації з міграції (MOM), метою якої єзабезпечення впорядкованої і планової міжнародної міграції, їїорганізація, обмін досвідом та інформацією з зазначених питань. У Західній
Європі діяльністю, пов'язаною із забезпеченням і захистом прав трудящихмігрантів, займається Міжурядовий комітет з питань ми-фації
(Сімі).

Однією з основних ідей Конвенції МОП про трудящих-мігрантів євизнання держави, що ратифікує цей документ, рівності ввідносно мігрантів незалежно від їх національності, расовоїприналежності, релігії, статі і т.п. Конвенція містить статті,спрямовані на регулювання умов, за яких трудящі-мігрантибудуть мати рівні з громадянами приймаючої держави права в питаннях,визначених Конвенцією. Захист прав трудящих-мігрантів забезпечується:

• організацією безкоштовних служб для допомоги мігрантам та забезпечення їхнеобхідною інформацією (ст. 2);

• вживанням заходів проти недостовірної інформації та пропаганди встосовно питань, що стосуються імміграції та еміграції громадян (ст. 3);

• вживанням заходів, що полегшують всі стадії міграції: від'їзд, переміщенняі прийом мігрантів (ст. 4);

• організацією відповідних медичних служб (ст. 5);

• роздільною здатністю перекладати на батьківщину заробіток і заощадження трудящих -мігрантів (ст. 9).

Два додатки до Конвенції стосуються найму, розміщення та умов працімігрантів, ще одне - питань ввезення мігрантами особистого майна, робочихінструментів і обладнання. Посередницькою діяльністю зпрацевлаштування мігрантів можуть займатися:

• наймач або особа, яка знаходиться у нього на службі і діє відйого імені, за наявності дозволу від компетентних органів влади та під їхконтролем;

• приватне агентство, що отримала на це попередній дозвілкомпетентних органів влади території, на якій дані операції будутьвироблятися, при дотриманні умов і в тих випадках, які можуть бутипередбачені або законодавством даної території, або угодоюміж компетентними органами приймаючої і спрямовуючої країн.

У даній Конвенції також вказується, що особа або організація,сприяють незаконній міграції, підлягають відповідному покаранню. Уній підкреслюється також необхідність письмового оформлення трудовихконтрактів і дотримання права трудящих-мігрантів на отримання данихдокументів із зазначенням строків найму, умов і змісту праці та рівняйого оплати.

Документи МОП проголошують рівність мігрантів з громадянами країниперебування також і в рівні мінімальної заробітної плати, а в тих країнах,де це передбачено національним законодавством, - можливістьбрати участь у процедурах щодо встановлення розміру заробітної плати. При цьомуобмовляється, що заробітна плата трудящим-мігрантам повиннавиплачуватися регулярно і готівкою.

Міжнародними стандартами передбачається також можливість длятрудящих-мігрантів отримати освіту або підвищити кваліфікацію вкраїні перебування.

Конвенція МОП, прийнята в 1962 р., гарантує рівноправність громадянкраїн перебування та іноземців або осіб без громадянства в областісоціального забезпечення. Держави, що прийняли цю Конвенцію,зобов'язуються дотримуватися по відношенню до громадян будь-якої іншої держави,яка підписала цю Конвенцію, рівність у соціальному забезпеченнінезалежно від терміну перебування в країні. При цьому прийняті зобов'язання побажанням сторін можуть передбачати одну або більше соціальних гарантій:медичне обслуговування, допомога по інвалідності в разі втратипрацездатності, пенсійне забезпечення, допомога з тимчасовоїнепрацездатності, допомога з безробіття і т.п.

Відповідно до Конвенції МОП 1975 р., держави повинні виявляти на своїйтериторії нелегальну міграцію та приймати необхідні заходи для їїскорочення. Конвенція містить вимоги, що пред'являються державам ущодо рівності в освіті, зайнятості, соціального забезпечення,участі в профспілках та інших цивільних прав і соціальних гарантій дляосіб, які перебувають на території держави на законній підставі в якостітрудящих-мігрантів або членів їх сімей.

Ратифікація зацікавленими державами міжнародних конвенцій,регламентують процес трудової міграції, є необхідною умовоюдля їх здійснення.

3.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ІМПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Країни-імпортери трудових ресурсів, які постійно відчуваютьпотреби в залученні робочої сили, свою імміграційну політикузасновують перш за все на заходи регулювання чисельності та якісногоскладу прибувають трудящих-мігрантів.

Як інструмент регулювання чисельності використовуєтьсяпоказник імміграційної квоти, який щорічно розраховується істверджується в країні-імпортера.

Про високі вимоги до якості прибуває робочої силисвідчить необхідність проходження процедури визнання наявних умігранта документів про освіту або професійну підготовку, а такожнаявного досвіду роботи за фахом. Віковий ценз є одним зпоширених критеріїв відбору іммігрантів. Шанси отримати дозвіл нав'їзд в країну вище у більш молодих претендентів.

До числа вимог, що пред'являються до якості робочої сили,відносять:

• вимога гарного стану здоров'я у прибуває мігранта;

• додаткові професійні вимоги, пов'язані з рядуспеціальностей або професій (у США, наприклад, іноземний програмістповинен володіти прийнятими у країні програмними засобами, бути знайомим звідповідними комп'ютерними системами);

• обмеження особистісного і психологічного плану. Так, наприклад,претендент на отримання громадянства ПАР повинен мати «добрий характер». У
США здавна обмежений в'їзд для представників будь-якої з партійтоталітарного типу.

Значення того чи іншого якісного ознаки при відборііммігрантів не є постійним і може змінюватися на користь іншихпріоритетів. Разом з тим по ряду найважливіших характеристик, таких, яквіковий ценз, наявність трудового сертифіката, володіння певноюпрофесією і професійною підготовкою, вимоги досить стійків часі.

Селективність міграційної політики країн-імпортерів виражається такожв наданні пільг окремим категоріям мігрантів з метою їхзалучення в країну. Так, пріоритетним правом одержання дозволу наімміграцію користуються бізнесмени, які передбачають відкрити справу в країніперебування.

Однією з цілей імміграційної політики є захист національногоринку праці від неконтрольованого припливу іноземної робочої сили. Дляздійснення цієї мети держави-імпортери застосовують заходи, спрямованіна скорочення або запобігання імміграції, а також на скороченняіноземної робочої сили в країні перебування.

4.ЕМІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА КРАЇН-ЕКСПОРТЕРІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ.

Міжнародна організація праці так визначила цілі еміграційноїполітики країн-експортерів: еміграція трудових ресурсів повиннасприяти скороченню безробіття, надходження від трудящих-емігрантіввалютних коштів, які використовуються для збалансованості експортно -імпортних операцій; емігрантам за кордоном повинен бути забезпеченийвідповідний життєвий рівень; вимога повернення на батьківщинуемігрантів поєднується з придбанням останніми в зарубіжних країнахпрофесій і освіти.

Сучасна міжнародна трудова міграція характеризуєтьсяактивізацією і зростанням впливу країн - експортерів робочої сили, якізастосовують різні методи і засоби для досягнення цілей еміграції, асаме:

• методи та засоби захисту інтересів держави-експортера трудовихресурсів шляхом регулювання масштабів еміграції та якісного складуемігрантів, які виїжджають за межі країни. Більшість державдемонструють своєю еміграційної політикою повагу прав своїх громадян навільне переміщення. Деякі країни проводять політику стримуванняеміграції, особливо у відношенні висококваліфікованих фахівців і прибрак кваліфікованої робочої сили, а також при несприятливійдемографічної ситуації;

• методи використання еміграції з метою забезпечення ресурсамиекономіки країни шляхом залучення валютних коштів трудящих-мігрантів.
Для цього в національних банках відкривають емігрантам валютні рахунки підбільш високу процентну ставку, створюють їм вигідні умови використаннясвоїх валютних коштів для придбання товарів і виробничогоустаткування і т.д. Ряд держав прямо зобов'язує трудящих-емігрантівпереводити в країну походження значну, частку отриманої за кордономзаробітної плати. Держава залучає також кошти приватнихпосередницьких організацій, що займаються працевлаштуванням громадян закордоном шляхом введення обов'язкових внесків і страховок;

• методи та засоби з захисту прав трудящих-емігрантів шляхомвикористання двосторонніх угод і контрактної форми найму робочоїсили для роботи за кордоном, що покликана забезпечити певніекономічні і соціальні гарантії (по заробітній платі, оплаті проїзду,житлу, продовольчого забезпечення та медичного обслуговування і т.д.),а також шляхом організації установ, фондів, представництв, призначенняспеціальних посадових осіб і т.п. з метою контролю за виконанням умовміжнародних угод з трудової міграції, вирішення спірних питань україні перебування мігрантів та дотримання їх основних прав.

У посольствах та представництвах деяких країн за кордономпризначаються аташе з праці, які покликані забезпечившиать захист правтрудящих-мігрантів, у тому числі вирішення спірних питань при їхрозміщення, ведення переговорів з роботодавцями.

Заслуговує на увагу досвід створення спеціальних фондів, в завданняяких крім контролю за дотриманням прав трудящих-мігрантів і членівїх сімей входить накопичення коштів (фонду добробуту), призначенихдля забезпечення медичного обслуговування, житлового будівництва,розширення мережі шкіл і т.п. які повертаються на батьківщину мігрантів;

• заходи, що сприяють як захист державних інтересів, так іправ і свобод трудящих-мігрантів.

Держава прагне виробити такий механізм регулюванняміграції, який дозволяв би поєднувати захист державних інтересів ійого громадян. Одним з інструментів реалізації даного завдання єзапровадження порядку обов'язкового державного ліцензування діяльностіпо найму громадян для роботи за кордоном. Мета ліцензування - наділенняправом посередництва при працевлаштуванні за кордоном лише тихорганізацій, які володіють достатніми знаннями, досвідом роботи,мають у своєму розпорядженні надійними міжнародними зв'язками і здатні нести матеріальнуі юридичну відповідальність за результати своєї діяльності;

• заходів, спрямованих на взаємний захист інтересів країн-експортерів ікраїн - імпортерів трудових ресурсів.

5.МІГРАЦІОННАЯ ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ.

Дата добавления: 2015-05-26