Професійна етика.Етичний кодекс педагога, психолога. 2 страница

При відборі і передачі інформації учням вчитель дотримується принципів об’єктивності, придатності і пристойності. Спотворення інформації чи зміна її авторства недопустимі.

Стаття 13. Чесність та порядність

(1) Вчитель як у своїй професійній діяльності, так і у приватному житті чесний, порядний, принциповий та послідовний у всіх питаннях, вірний слову, даному учневі.

(2) Вчитель поважає права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується.

(3) Вчитель уникає:

- будь-якої дії, спрямованої на ствердження несправедливості;

- винагороди, яка не встановлена чинним Законодавством України.

(4) Професійну діяльність вчитель повинен здійснювати не вводячи учнів та їх батьків в оману щодо кваліфікації, наявності наукового (ученого) ступеню чи присвоєння фахового звання. Натяки а також висловлення побажання щодо вручення вчителю подарунків є неприпустимими.

(5) Вчитель не зловживає своїм авторитетом та професійним становищем.

(6) Вчитель з повагою відноситься до релігійних переконань і політичних поглядів своїх учнів. Він не має права нав’язувати учням свої погляди і переконання.

(7) Вчитель бережливо використовує матеріальні і інші ресурси.

Стаття 14. Культура поведінки

(1) Вчитель гідний своєму покликанню у всіх проявах свого життя, дотримується високого рівня культури поведінки, поводиться стримано та тактовно, зберігає самоконтроль і витримку, слідкує за своїм зовнішнім виглядом, уникає проявів негативних емоційних реакцій, які принижують його людську гідність.

(2) У спілкуванні із своїми учнями і у всіх інших випадках вчитель має бути ввічливим і коректним, ставитися до оточуючих з повагою. Він повинен знати і дотримуватися норм етикету у кожній окремій життєвій ситуації.

(3) Вчитель повинен поважати учня, уникати підвищення голосу на нього, вчиняти будь-які дії, що ображають особистість учня.

(4) Вчитель вміє створювати в учнівському колективі атмосферу доброзичливості, взаємопідтримки, взаємодопомоги, творчої співпраці, зацікавленості в отриманні нових знань.

(5) Вчитель має почуття міри і такту, відмовляється у вихованні від авторитарності та категоричності і намагається виконати свій обов’язок без погроз, примушення і насильства.

(6) Вчитель постійно дбає про культуру своєї мови і спілкування. В його мові немає ненормативної, нецензурної лексики, грубих і образливих фраз.

(7) Пияцтво і тютюнопаління несумісні з професією вчителя.

Стаття 15. Авторитет вчителя

Авторитет вчителя ґрунтується на компетентності, справедливості, такті, вмінні турбуватися про своїх учнів. Вчитель не створює свій авторитет за допомогою некоректних способів і не зловживає ним.

РОЗДІЛ 3. ЕТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЧИТЕЛЯ ТА УЧНЯ

Стаття 16. Вищий обов’язок вчителя – виховання свідомої, освіченої відповідно до вимог часу, людини

(1) Вчитель приймає на себе особисту моральну відповідальність за всебічний розвиток учня, сприяє реалізації права учня на здобуття ним сучасних, всебічних знань, необхідних умінь і навичок.

(2) Вчитель обирає такі методи роботи, які заохочують в його учнях розвиток позитивних якостей і взаємовідносин: самостійність, самоконтроль, самовиховання, бажання співпрацювати і допомагати іншим.

(3) При оцінці поведінки і досягнень учнів вчитель не повинен занижувати якості учнів та прагне укріпляти їх самоповагу і віру в свої сили, показує їм можливості удосконалення, підвищує мотивацію навчання.

(4) Вчитель відкриває учневі радість спілкування: радість сумісного пізнання, сумісної праці, гри, відпочинку.

(5) Вчитель виховує в учневі чесне і благородне ставлення до оточуючого світу, до інших людей, до себе, розвиває віру в своїх вихователів, віру в своїх товаришів та віру в людей.

Стаття 17. Вчитель готовий поважати індивідуальність учня

(1) Вчитель поважає психофізичну і духовну цілісність, моральні ідеали, честь і достоїнство особистості учня та сприяє їх розвитку при наданні педагогічних послуг.

(2) Вчитель поважає індивідуальність учня навіть у тому випадку, якщо він не схвалює відмову учня від запропонованих дій.

(3) Вчитель надає можливість для реалізації права учня вільно висловлювати свої думки та мати власну позицію у процесі обговорення навчального матеріалу.

(4) Негуманне ставлення до учня, приниження людської гідності, використання в особистих інтересах праці учня неприпустимі.

(5) Вчитель керується принципом індивідуальної відповідальності учня за його поведінку.

Стаття 18. Повага права учня вільно вибирати для себе вчителя

(1) Вчитель поважає право кожного учня вільно вибирати для себе вчителя, що виявляється у безперешкодному переведенні учня в іншу групу, клас, навчальний заклад.

(2) Вчитель не повинен перешкоджати реалізації права учня на додаткове навчання та виховання у інших вчителів.

Стаття 19. Вчитель забезпечує конфіденційність інформації

(1) Вчитель не має права розголошувати інформацію про особистість учня навіть після закінчення його навчання, за винятком випадків професійних консультацій чи обставин, передбачених законом.

(2) При використанні конфіденційної інформації в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в публікаціях забезпечується анонімність учня.

(3) Розголошення інформації про особу учня, відомостей про особисте життя учня, отриманих у ході виховання та навчання, є етичним лише у випадку:

- наявності письмової згоди законних представників учня;

- мотивованої вимоги органів дізнання, слідства, прокуратури і суду.

(4) Представлення інформації про учня (колишнього учня) на наукових конференціях, в наукових публікаціях, у засобах масової інформації є етичним тільки в тому випадку, якщо учень або його законні представники цілком проінформовані про можливу втрату конфіденційності, усвідомлюють це й у письмовому вигляді дають добровільну згоду на таке представлення.

Стаття 20. Вчитель сприяє встановленню з учнем відносин взаємного співробітництва та співтворчості на благо учня

(1) Вчитель розглядає учбовий процес як відкритий процес соціального партнерства, якому притаманна особиста відповідальність усіх учасників.

(2) Вчитель виявляє професійний такт і високу культуру в спілкуванні та роботі з учнем.

(3) Встановлення довірчих взаємовідносин співробітництва та співтворчості між вчителем і учнем визначають успіх навчання та виховання і є одним із головних обов’язків вчителя.

(4) Вчитель сприяє усвідомленню та реалізації відповідального ставлення учня до процесу навчання, активно залучає учнів до розвитку шкільного самоврядування.

(5) В усіх випадках невідкладного педагогічного втручання вчитель повинен донести до свідомості учня необхідність та доцільність цих дій.

(6) Якщо стан учня виключає можливість довірчих взаємовідносин з вчителем, їх встановлюють з його законними представниками, родиною чи близькими йому людьми, або звертаються за допомогою до відповідного фахівця.

РОЗДІЛ 4. ЕТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЧИТЕЛЯ ТА батьків неповнолітнього учня

Стаття 21. Надання педагогічної допомоги батькам учня

(1) При вихованні та навчанні учнів вчитель спирається на допомогу законних представників, залучає їх до процесу виховання учня.

(2) Вчитель зрозуміло та об’єктивно інформує законних представників про стан навчання та виховання учня для створення спільної позиції стосовно допомоги учню в навчанні.

(3) Вчитель консультує законних представників з проблем виховання дітей, допомагає пом’якшувати конфлікти між законними представниками і дітьми.

(4) Взаємовідносини між вчителем та законними представниками учня ґрунтуються на принципах взаємної поваги, довіри, доброзичливості, тактовності та відвертості.

(5) Відносини вчителів із законними представниками не повинні впливати на оцінку особистості і досягнень дітей. На відносини вчителів з дітьми і на їх оцінку не повинна впливати підтримка, що надається їх законними представниками школі чи іншому виховному закладу.

Стаття 22. Вчитель не втручається у справи родини та приватне життя своїх учнів

(1) Ступінь втручання вчителя у приватне життя учня визначається винятково професійною необхідністю, коли існує загроза життю, здоров’ю та розвитку учня.

(2) Вчитель роз’яснює законним представникам учня необхідність, мету і методи передбачуваного педагогічного втручання.

(3) Якщо учень вимагає конфіденційності в наданні педагогічних послуг, вчитель з’ясовує причини, з яких учень не бажає інформування батьків або інших законних представників, і поясняє необхідність залучення останніх до його виховання.

РОЗДІЛ 5. ЕТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЧИТЕЛІВ

Стаття 23. Принцип поваги до професії вчителя

(1) Принцип поваги до своєї професії домінує у всіх сферах діяльності вчителя: професійній, громадській, публіцистичній та ін. Свою діяльність він спрямовує на збереження та підвищення її престижності.

(2) Кожний вчитель повинен утримуватися від будь-яких дій чи висловлювань, які підривають повагу до його професії. Своєю діяльністю він повинен сприяти збереженню та підвищенню престижності професії, до якої належить, а також дієвості цього Кодексу.

(3) Вчитель не повинен займатись політичною, релігійною агітацією і пропагандою в робочий час, спонукати колег до дій та вчинків, несумісних із званням вчителя.

(4) Особлива роль вчителя у вихованні підростаючого покоління вимагає законного захисту власних морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, матеріального забезпечення, створення належних умов для здійснення фахової діяльності.

Стаття 24. Взаємовідносини між вчителями

(1) Вчитель зобов’язаний охороняти честь педагогічного співтовариства, з повагою і доброзичливістю ставитися до колег.

(2) Взаємини між вчителями будуються на підставі колегіальності, партнерства, поваги, взаємної підтримки, відкритості і довіри, а також готовності поділитися своїми професійними знаннями та досвідом. Вчителі одного і того ж навчального закладу уникають конкуренції, що заважає їх партнерству при виконанні спільної справи.

(3) Вчитель не має права публічно ставити під сумнів чи дискредитувати професійну кваліфікацію іншого вчителя. Обговорення діяльності іншого вчителя у присутності учнів та їх батьків чи опікунів є неприпустимим. Спроби завоювати собі авторитет шляхом дискредитації колег неетичні.

(4) Вчителі уникають необґрунтованих і скандальних конфліктів у взаємовідносинах. У випадку виникнення розбіжностей у поглядах вони прагнуть до їх конструктивного вирішення.

(5) Вчителі повинні неупереджено аналізувати як власні помилки, так і помилки своїх колег, не прикривати помилки та проступки один одного. Виявлення незгоди з думками чи діями колег, критика на їх адресу не повинні принижувати особу думки чи дії якої піддаються критиці, повинні бути обґрунтованими, об’єктивними, тактичними, необразливими і доброзичливими. Переслідування вчителя за критику заборонено.

(6) Моральний обов’язок вчителя активно протидіяти практиці безчесних і некомпетентних колег.

(7) Вчитель усвідомлює межі між професійним і приватним спілкуванням під час виконання ним своїх професійних обов’язків.

Стаття 25. Взаємовідносини вчителя з адміністрацією навчального закладу

(1) У навчальних закладах дотримується культура спілкування, що виражається у взаємній повазі, доброзичливості і умінні знаходити спільну мову. Відповідальність за підтримку такої атмосфери покладається на керівника навчального закладу.

(2) Керівник навчального закладу зобов’язаний піклуватися про захист морально-етичних позицій і принципів, особистої гідності, а також достатнє матеріальне забезпечення і соціальний захист, створення належних умов для здійснення фахової діяльності, підвищення фахової кваліфікації підлеглих.

(3) Адміністрація навчального закладу з повагою відноситься до різноманітності політичних, релігійних, філософських поглядів, смаків і думок, створює умови для обміну поглядами, можливості знайти спільну мову. Різні статуси вчителів, кваліфікаційні категорії і обов’язки не повинні перешкоджати рівноправному вираженню всіма вчителями своїх думок і захисту своїх переконань.

(4) Стосунки адміністрації з кожним вчителем базуються на принципах рівноправності. Адміністрація не може вимагати чи збирати інформацію про особисте життя вчителя, не пов’язане з виконанням ним своїх трудових обов’язків.

(5) Оцінки і рішення керівника навчального закладу повинні бути неупередженими, ґрунтуватися на фактах чи реальних заслугах вчителів. Претенденти на більш високу кваліфікаційну категорію повинні відбиратися і підтримуватися незалежно від їх особистої близькості чи покірності керівнику навчального закладу.

Стаття 26. Взаємовідносини вчителя з професійними об’єднаннями

(1) Вчитель має право брати активну участь в роботі професійних об’єднань вчителів, одночасно отримуючи їх захист і підтримку.

(2) Професійні об’єднання вчителів сприяють і надають кожному із своїх членів допомогу у дотриманні та відстоюванні принципів високого професіоналізму, фахової незалежності, моральності та етики.

РОЗДІЛ 6. ВЧИТЕЛЬ І СУСПІЛЬСТВО

Стаття 27. Участь у громадському житті

(1) Вчитель має право займатись у вільний час іншою діяльністю, якщо вона не суперечить законодавству про захист суспільної моралі, про корупцію та загальноприйнятим етичним нормам та не принижує його гідності, а також не завдає шкоди учням і його педагогічній діяльності.

(2) У своїй громадській роботі вчитель пам’ятає про свою підвищену суспільну відповідальність, обумовлену його професійною діяльністю.

(3) Реалізуючи у громадській роботі свій соціальний ідеал, вчитель завжди пам’ятає про свою особливу роль вихователя, носія світла знань.

(4) Вчитель має бути прикладом участі у громадському житті суспільства завдяки своїй неупередженій громадянській позиції, благочинній діяльності.

(5) Авторитет своєї професії чи професіонального співтовариства вчитель спрямовує на захист загальнолюдських цінностей та принципів. Вчитель не повинен зловживати своїм авторитетом для задоволення своїх особистих або політичних інтересів за рахунок учнів.

Стаття 28. Підтримання професійної компетентності

(1) Обов’язок вчителя перед суспільством – свідомо оцінити роль, яку він може взяти на себе в конкретному випадку в залежності від своєї компетентності, інтелекту, обставин та середовища.

(2) Професійна компетентність та авторитет вчителя базується на його здатності бути стриманим, чуйним|чутливим|, доброзичливим, принциповим, творчим, здатним засвоювати передовий досвід|дослід| і передавати його іншим.

(3) Вчитель відповідальний за безперервне підвищення та удосконалення професійного рівня, пошук найкращих методів роботи. Вчитель вимогливий по відношенню до себе і прагне до самовдосконалення. Для нього характерні самоспостереження, самовизначення і самовиховання.

(4) Вчитель здобуває, застосовує і поглиблює наукові знання, поширює відповідну інформацію серед учнів, колег і громадськості, одержує консультації і використовує допомогу спеціалістів інших спеціальностей, якщо це необхідно.

(5) Вчитель – керівник навчального закладу, формуючи педагогічний колектив, усвідомлює власну відповідальність за підтримку та розвиток професійної компетентності педагогічного колективу.

Стаття 29. Оплата праці вчителя

(1) У державних навчальних закладах вчитель надає освітні та виховні послуги за винагороду, відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, посадові обов’язки) та межах кошторису.

(2) Вчитель захищає своє право на справедливу оцінку і оплату праці, уникає принижень і фінансової дискримінації, працюючи в приватних установах і під час приватної практики.

(3) Вимога вчителем від учнів або їх законних представників будь-яких винагород за свою роботу крім здійснення приватної практики за цивільним договором.

(4) Вчитель (за необхідністю) може погодитися на консультацію чи репетиторство учневі, бажану учнем чи його законними представниками.

(5) Оцінка діяльності вчителя повинна враховувати:

- складність і унікальність запропонованих послуг;

- необхідні вміння та досвід вчителя;

- якість виконуваної роботи.

РОЗДІЛ 7. ЗАСТОСУВАННЯ КОДЕКСУ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Стаття 30. Визнання Кодексу колективом вчителів навчального закладу

Визнання Кодексу колективом вчителів навчального закладу підтверджується офіційною заявою в Комітет з питань педагогічної етики.

Стаття 31. Здійснення контролю за виконанням Кодексу

(1) Виконання Кодексу підтримують та контролюють Комісії педагогічної етики навчальних закладів та професійні об’єднання вчителів, які визнали цей Кодекс.

(2) Вищим органом здійснення контролю за виконанням Кодексу є Комітет з питань педагогічної етики.

(3) У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і суперечок щодо тлумачення, виконання або порушення положень цього Кодексу остаточне рішення приймає Комітет з питань педагогічної етики.

Стаття 32. Комісія педагогічної етики при навчальних закладах

(1) Комісія педагогічної етики навчального закладу формується у складі 7 осіб.

(2) До складу Комісії педагогічної етики навчального закладу включаються 2 представники від адміністрації навчального закладу та 5 представників трудового колективу, делегованих до складу Комісії загальними зборами трудового колективу.

Роботу Комісії очолює голова, який обирається більшістю голосів її членів.

Стаття 33. Комітет з питань педагогічної етики

(1) До складу Комітету з питань педагогічної етики включається представник Міністра освіти і науки, молоді та спорту України, представник Колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, делегованих представників професійних об’єднань вчителів, які обираються до складу Комітету учасниками Всеукраїнської наради представників професійних об’єднань вчителів.

Комітет з питань педагогічної етики очолює голова, який обирається більшістю голосів його членів.

(2) Склад Комітету з питань педагогічної етики затверджується Міністерством освіти та науки, молоді та спорту України.

(3) Забезпечення Комітету з питань педагогічної етики приміщенням, засобами зв’язку, створення необхідних умов для його роботи та проведення засідань здійснює Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України.

Стаття 34. Правові наслідки порушення положень Кодексу

(1) У разі порушення Кодексу вчителями або іншими працівниками навчальних закладів, що працюють з дітьми, до винних осіб можуть бути застосовані методи впливу передбачені чинним законодавством.

(2) У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу навчальними закладами Комітет з питань педагогічної етики зобов’язаний досліджувати можливі негативні наслідки для учнів та суспільства, а також вживати заходи з їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні, адміністративні та інші юридичні санкції.

РОЗДІЛ 8. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

(1) Цей Кодекс приймається більшістю голосів учасників Всеукраїнської наради професійних об’єднань вчителів, присутніх на нараді під час його обговорення.

(2) Будь-які зміни та доповнення до цього Кодексу вносяться у порядку, передбаченому для його прийняття.

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА

На I Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери інтересів.
Даний Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об’єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.
Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров’я – у виконанні функцій, пов’язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління – у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.
Заснована Товариством психологів України Комісія з етики провидить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов’язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.

I. Відповідальність
1.1. Психологи несуть особисту відповідальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватись від будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканності особи; не мають права використовувати свої знання і становище з метою приниження людської гідності, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть відповідальність за додержання пріоритету інтересів людини.
1.4. На психологів покладається відповідальність за надійність використовуваних методів та програмного забезпечення, валідність обробки даних досліджень, у тому числі і тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише ті знання, якими вони володіють відповідно до своєї кваліфікації, повноважень і соціального статусу.

II. Компетентність
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.3. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або містить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої, матеріальної вигоди недостатньо підготовлених праць, невалідизованих методик, а психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної кваліфікації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічні проблеми (які негативно впливають на якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватись психологом.

III. Захист інтересів клієнта
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності, але в межах законодавчих норм; обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництва. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вони не мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися від них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфіковане обстеження, консультування, лікування. Вони домовляються по терміни завершення своєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентного спеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта не себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги є платними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної і корекційної роботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період, коли психолог несе відповідальність за нього.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому і батькам (опікунам, піклувальникам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко і однозначно формулювати висновок, так, щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надійністю результатів, інформація для розв’язання поставленого завдання, вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів – постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про поставлений діагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо і обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог обов’язково попереджає про те, хто і для чого може використати ці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бути винесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повинен виконувати цей обов’язок незалежно від посадової субординації.

IV. Конфіденційність
4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфіденційності у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей. І психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати кваліфіковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або погоджується, аби в його інтересах інформацію було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди і задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографування і занесення інформації про клієнта до комп’ютерних банків даних здійснюється лише за згодою учасників.
4.3. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи, додержуватись анонімності клієнта (наприклад, під час навчання, в публікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.
4.4. Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхідні матеріали. До цих матеріалів, пов’язаних з конфіденційним змістом діяльності психологів, має включатися доступ сторонніх осіб. У тих же випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахівців, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов і терміну зберігання таких матеріалів, а також обмежень у використанні інформації про клієнта і попередити про міру відповідальності за недодержання конфіденційності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також і інформацію, занесену до комп’ютера). В разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клієнтів про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхідності зберігати професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матеріалів особам, які не уповноважені здійснювати психологічну діяльність; не розкриває суті і призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним і судовим органам).

V. Етичні правила психологічних досліджень
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження; чітке й однозначне формулювання його мети і завдань; встановлення контингенту обстежуваних; прогнозування можливостей використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу, психологічного втручання тощо). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обгрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, відповідає за рішення, які приймають офіційні особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилкам в діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджуваних. Психолог несе відповідальність за правильне і доступне роз’яснення непрофесіоналам суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний принципу презумпції невинності у судочинстві. Вина психолога в порушенні Етичного кодексу повинна бути доведена Комісією з етики Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мінімуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очікується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі відомості можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клієнтів про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь у експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно від нього або інших осіб (наприклад, батьків, опікунів, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).

VI. Кваліфікована пропаганда психології
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь діяльності на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога і психологію як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу номер телефону, професійну кваліфікацію, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. В рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не додаються гарантії, не перелічуються здобутки і успішні випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, однак він має право робити це лише за умови, якщо вони виключають сумнівні методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти і ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації. Усні виступи, друковані матеріали, аудіовізуальна та інші публікації, в яких наводяться з ілюстративною метою клінічні випадки, повинні виключати ідентифікування особи, групи чи організації. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валідність та надійність.

VII. Професійна кооперація
7.1. Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу члена Товариства виявляється суб’єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.
7.3. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємовідносини будуються на основі Закону про авторські права.
7.5. У вирішенні спірних питань психолог керується положенням даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комісією з етики такі стягнення:
- попередження;
- догана;
- виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комісія з етики звертається до інших громадських організацій чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комісії з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів.

Дата добавления: 2015-05-26