Здобутки держави П.Скоропадського в українізації

БІЛЕТ 30 1.Соціально-економічне життя західних українців.

Українські землі, що увійшли до складу Польщі, становили третину її території. У 1931 р. на цих землях мешкало 8,9 млн чоловік, у тому числі українців 5,6 млн (63%), поляків — 2,2 млн (25%), євреїв — 0,9 млн (10%). Українці складали близько 16% населення всієї Польщі, територія — 25%. Західноукраїнські землі були аграрним придатком, або внутрішньою колонією, що постачала центральним регіонам Польщі дешеву сировину та робочу силу. Близько 80% населення Західної України складали селяни і лише 8% — промислові робітники. Становище економіки ускладнювалося спустошеннями світової і громадянської війн, згубним впливом всесвітньо-економічної кризи 1929-1933 pp., дискримінаційною політикою уряду.

Дещо кращим було становище селян на Волині, де земля була більш високоурожайною і там мешкало менше польських великих землевласників. Щоб хоч частково розв'язати земельне питання, у 20-х роках уряд сприяв розділу великих маєтків.

Промисловість розвивалася мляво: уряд підтримував лише промисловий розвиток Центральної Польщі. Туди направлялися кошти від податків з українського селянства Галичини і Волині. Навіть традиційні нафтова і лісова промисловості розвивалися повільно. В них було зайнято лише 135 тис. робітників. Також повільно зростала харчова, переробна та інші галузі. Не з'явилося жодного нового промислового центру. У Львові виникло і кілька нових підприємств українських бізнесменів, а також кооперативні господарські об'єкти, що належали українцям,

Головною причиною відносно невеликої чисельності освічених українців була політика уряду, спрямована на обмеження для представників непольської національності вступу до вузів. Так, у Львівському університеті частка українців ледве сягала 10%.

Діяльність переважної більшості українських інтелігентів на селі сприяла деякому прискоренню його соціально-економічного та культурного розвитку. Частина інтелігенції прагнула розвивати кооперацію, культурно-освітні товариства, українську школу (це мало назву «органічний сектор»). Кількість українських кооперативів зросла з 580 у 1921 р. до 4 тис. у 1939 р. Кооперативний рух сприяв економічному самозахисту українців і одночасно готував їх до самоврядування.

Період гетьманування Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) довгий час отримував і отримує й досі різні, часом полярні, оцінки серед істориків. Колишній керуючий справами Подільської залізниці, він був членом таємної «Української громади», що підготувала і здійснила гетьманський переворот. Процес українізації державних установ йшов нелегко. Серед чиновництва одразу ж виявилася антиукраїнська опозиція, яка відверто саботувала перехід на державну мову інституцій міністерств. З метою радикальнішої зміни ситуації у своєму відомстві, 17 травня 1918 р. Б.Бутенко видає окремий Наказ про українізацію Міністерства шляхів, зміст якого вказує не лише на небажання певних кіл державних службовців опановувати на спеціальних курсах державну мову, а й на здійснення ними тиску з цього приводу на підлеглих (правопис збережено). На жовтень 1918 р. було звільнено з роботи без права повернення на залізницю 42 службовці Південно-Західної залізниці «за те, що вони відмовилися вивчати українську мову», повідомляли «Известия». Безперечним є те, що така політика істотно вплинула на темпи українізації в міністерських інституціях. Наприкінець 1918 р. українізація установ Міністерства шляхів наближалася, як і планувалося головою цього відомства, до завершення. Її успіх залежав від загального курсу на українізацію державних установ, обраного гетьманом П.Скоропадським, та особистих зусиль Бориса Бутенка як міністра. Ця публікація є невеличкою спробою віддати належне людині, яка у ті важкі часи своїми знаннями, досвідом, організаторським хистом стала в користь українському народові. Б.Бутенко помер 1926 року у безвісності на еміграції.

3. Тради́ція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон. Традиція (від лат. traditio — передача) — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Традиції тією чи іншою мірою і в тих чи інших формах присутні в будь-якому суспільстві і практично в усіх сферах культури. Традицію можуть утілювати певні суспільні інституції, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди і т.д. Поняття стилю і традиції іноді вживаються щодо формально (зовнішньо) схожих феноменів.

Дата добавления: 2015-05-26