Класифікація туризму 2 страница

Основні туристські потоки спрямовані в Східну Азію (56,9 %). Другий за значущістю субрегіон — Південно-Східна Азія (33,5%). Австралія й Океанія мають незначну ринкову частку (9,6 %).

Просторова структура туристських прибуттів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні значною мірою залежить від стану ринку міжнародного туризму в Китаї, на який припадає третина всіх прибуттів у регіон, а включаючи території Сянган (Гонконг) і Тайвань, — понад 50 %.

Китай є основною туристичною країною на Тихоокеанському узбережжі. Але донедавна більшість туристів — 25,6 з 27,5 млн осіб 1990 р. — становили етнічні китайці і лише 1,7 млн осіб — туристи з Японії, США, Великої Британії, країн СНД та ін.

Модель туризму Китаю, що вже сформувалася, зумовлена політичною історією країни, її міжнародним становищем. Китай є колискою однієї з найдавніших цивілізацій.

З початком модернізації китайської економіки наприкінці 70-х років XX ст. у країну почало приїжджати багато гостей із-за кордону. Більшість туристів цікавляться давньою культурою країни. У середині 80-х років XX ст. прокотилася друга хвиля зростання туризму, але темпи цього зростання наприкінці десятиріччя зменшились через недостатньо розвинену інфраструктуру.

Політичні й економічні реформи, які проводились у Китаї, позитивно вплинули на розвиток внутрішнього туризму. Багаті туристичні ресурси Китаю дали змогу радикально змінити модель туризму в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні загалом. Основними країнами, які генерують туристичні потоки в Китай, є Малайзія, Індонезія, Республіка Корея, Росія, Монголія. Близько 60 % в'їзного туристського потоку до Китаю припадає на країни ближнього оточення. Особливий інтерес туристи виявляють до поїздок, що дозволяють помилуватися дикою природою, відчути живе життя сучасного Китаю, ознайомитися з перебігом реформ у країні.

Туристи охоче здійснюють круїзи річкою Хуанхе чи стародавнім Китайським каналом, надають перевагу поїздкам Трьома ущелинами Янцзи. Вони знайомляться з традиційними методами китайської медицини і прилучаються до фізичної культури — гімнастики тайцзи. Багато туристів вирушають у подорож, щоб одержати уявлення про китайську кухню чи взяти участь у фестивалі паперових зміїв, побачити степи Внутрішньої Монголії чи зійти на засніжені вершини, а також познайомитися з мистецтвом каліграфії. У Китаї для туристів розроблені різноманітні тематичні екскурсії, наприклад, вони можуть відвідати завод Цзіндечжень та власноруч виготовити порцеляновий сувенір.

Популярність Китаю, індустрія туризму якого може задовольнити найрізноманітніші запити відвідувачів, із кожним роком зростає. Якщо 1990 р. він посідав 12-те місце серед країн світу за туристськими прибуттями, 1995 р. перемістився на 8-ме, то 2000 р. увійшов у першу п'ятірку. За даними UNWTO, у Китаї 2004 р. зареєстровано 41,8 млн прибуттів, що відповідає четвертому місцю за кількістю прибуттів у світі.

Сучасний Китай очолює список азійських країн за кількістю прибуттів і надалі залишатиметься лідером не лише в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а й у світі. За прогнозами UNWTO, 2020 p. в'їзний потік у Китай (включаючи Сянган) досягне 196 млн прибуттів, тобто буде більшим, ніж у США і Францію в 2 рази, Іспанію — у 3 рази, Італію і Велику Британію — у 4 рази.

Крім Китаю, популярними туристичними напрямками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні є нові індустріальні країни (території) Азії: Сянган (Гонконг), Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Республіка Корея, Індонезія і Тайвань. Економічні перетворення, які сталися там останнім часом, сприяли збільшенню ділових поїздок у регіон. Саме діловий туризм дав поштовх розвитку готельної справи, індустрії розваг.

Сьогодні ці країни (території) залучають туристів насамперед своєю екзотичною природою, можливістю купально-пляжного відпочинку. Крім того, Сянган і Сінгапур пропонують чудовий шопінг.

Після приєднання 1997 р. Гонконгу до Китаю структура в'їзного туризму Гонконгу також зазнала змін. Крім своїх гостей, країна почала приймати транзитних мандрівників, які відвідували Китай, стала своєрідними воротами Китаю: між Гонконгом та більш ніж десятьма китайськими містами налагоджено регулярні рейси, а також прокладено сучасні автомобільні та залізничні шляхи. Жителі Гонконгу відпочивають переважно у Таїланді (90 % усіх відпусток), а бізнес-тури здійснюють на Філіппіни, в Індонезію, Сінгапур.

Модним туристичним напрямком став Таїланд, особливо після освоєння ним нової пляжної зони на південному узбережжі й організації культурно-пізнавальних поїздок на північ країни. Тайці — добрі, чуйні, відкриті, простодушні та дуже терплячі люди. У Республіці Кореї, Таїланді та на Тайвані добре розвинений розважальний туризм.

У десятку країн регіону, що лідирують за прибуттями, входить Японія. Вона приймає потоки відвідувачів з різними туристичними цілями, у тому числі для відпочинку і розваг. Японська індустрія розваг посідає друге місце у світі після американської.

Варто зазначити, що туристичний бізнес у регіоні успішно функціонує тільки в розвинених і нових індустріальних країнах. В'єтнам, Лаос, Камбоджа, Монголія, попри всі зусилля, мають незначну ринкову частку в туризмі.

Головні ринки виїзного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні сформувалися в тих самих країнах, що і ринки в'їзного туризму, з деякими відмінностями в списку лідерів. Перше місце за кількістю туристичних виїздів уже тривалий час утримує Японія — на неї припадає третина всіх виїздів із Азійсько-Тихоокеанського регіону. Щорічно японці здійснюють майже ЗО млн закордонних поїздок, у тому числі, за різними оцінками, від 60 до 80 % з метою відпочинку, розваг і задоволення: перебування на природі, знайомства з визначними історико-культурними пам'ятками, відвідування культурно-видовищних заходів і заняття спортом.

Потребу у відпочинку і розвагах японці задовольняють, не залишаючи батьківщини чи подорожуючи на близькі відстані в Китай, Сянган, Республіку Корею, Сінгапур. Водночасно зміцнюються міжрегіональні туристичні зв'язки Японії. Міжконтинентальний туристський потік у США є найінтенсивнішим. Однак загалом далекі поїздки, особливо в країни

Близького Сходу, Африку чи Південну Азію, не є особливо популярними. За даними ІЛЧТ^ТО, велика частина туристських потоків з Японії спрямована всередину Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Регулярні опитування населення дали змогу виявити фактори, які гальмують розвиток дальнього туризму в Японії. Як і американці, японці вказали на недостатність коштів, вільного часу та загрозу особистій безпеці, 36 % респондентів вагомою причиною зміни маршруту подорожі вважають відмінності в національній кухні та мовні бар'єри. У деяких країнах регіону переважання ближніх поїздок виражене ще яскравіше, ніж у Японії. Наприклад, 90 % виїзного туристичного ринку Малайзії становлять поїздки в сусідній Сінгапур.

Останнім часом унаслідок зміцнення економічних і культурних зв'язків між країнами Східної і Південно-Східної Азії та Океанії зростає внутрішньорегіональний туристський потік. Сім із кожних десяти поїздок спрямовані всередину регіону і тільки три — за його межі, переважно в Європу та Америку. Країни ж, орієнтовані на прийом туристів із далекого зарубіжжя, встановлюючи спеціальні ціни на туристичні пакети, залучають більше туристів з Європи і Північної Америки. Південна Корея після девальвації національної валюти перетворилася в справжній торговий рай для шоп -туристів.

Нерівномірний розвиток міжнародного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні ускладнює його прогнозування. Проте експерти UNWTO прогнозують пожвавлення внутрішньо- і міжрегіональних обмінів туристами. Вони вважають, що найближчими роками Східна і Південно-Схід-на Азія та Океанія утримають свої позиції як один із туристичних регіонів світу, що розвивається найшвидше.

Африка, Близький Схід та Південна Азія

Найсуттєвіші зміни за останні роки сталися в структурі міжнародного туризму Африканського континенту. Наприкінці 90-х років XX ст. частка прибуттів із регіонів, з якими налагоджено щільні контакти, передусім з Європи, перевищила частку внутрішньорегіональних поїздок. На сьогодні внутрішньорегіональний обмін став переважати зі збереженням тісних контактів з Європою.

8 Африку прибуває 25 млн осіб, у тому числі 10,5 млн — з самої Африки,

9 млн — з Європи і 5,5 млн — з інших регіонів світу.

Найбільш розвинені на ринку міжнародного туризму країни Північної, Східної та Південної Африки — Єгипет, Туніс та Марокко — спеціалізуються на купально-пляжному та пізнавальному туризмі, Зімбабве та Кенія організовують сафарі в численних національних парках, мисливських резерватах і заказниках. Одним з найперспективніших туристичних напрямків на "чорному" континенті є Південно-Африканська Республіка, яка вирізняється комфортними природно-кліматичними умовами: м'яким тропічним і субтропічним кліматом, найбільшою у світі кількістю сонячних днів за рік. Дивовижні пейзажі не можуть залишити байдужими нікого. За деякими оцінками, з вичерпанням золотих запасів у ПАР туризм замінить золотодобувну промисловість за припливом іноземної валюти в країну.

Африка з її багатим природним і культурним потенціалом має необхідні передумови для розвитку міжнародного туризму. Однак, щоб розширити свою участь у світовому туристичному обміні, більшість країн цього регіону повинні подолати хронічне відставання в інфраструктурі, поліпшити якість обслуговування туристів, ліквідувати загрозу терористичних актів та вжити заходів для зниження загального рівня злочинності.

Близький Схід, як уже зазначалося, на ринку відпочинку і розважального туризму відіграє другорядну роль.

Для Південної Азії прогноз також не можна назвати оптимістичним. Експерти UNWTO рекомендують країнам Південної Азії звернути увагу на міжрегіональний туризм, дальні поїздки і зосередити маркетингові зусилля на освоєнні найпотужніших ринків виїзного туризму Європи, Північної Америки, а також Азійсько-Тихоокеанського регіону.

6.2. Географія світових туристських потоків

Основна кількість прибуттів і вибуттів міжнародних туристів концентрується в небагатьох країнах, розташованих переважно на території Європи — в Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Данії, у Німеччині, де щорічно подорожує майже кожен житель, і Північної Америки. Це створює певний дисбаланс між країнами з розвиненою економікою і країнами, що розвиваються.

Країни з низьким і середнім рівнем доходів змогли залучити 2000 р. близько 40 % усього туристського потоку (ЗО % усіх доходів від міжнародного туризму) порівняно з 27 % 1980 р.

Найбільшими експортерами туристичних послуг є Іспанія, Франція, Італія, США, імпортерами — Німеччина, Японія, Велика Британія. Країни, що мають активний баланс у сфері міжнародного туризму, переважно поставляють туристів (Німеччина, США), що пояснюється вищими рівнем і вартістю послуг на їхньому внутрішньому ринку, ніж в інших країнах. За обсягом витрат на міжнародний туризм до 2003 р. СІНА посідали перше місце у світі, а 2004 р. поступилися лідерством Німеччині (71 млрд дол.). Варто зазначити, що на ці показники помітно вплинув обмінний курс між євро та доларом США.

UNWTO поділяє країни на такі, що передусім є країнами — постачальниками туристів, і країни, які насамперед приймають їх.

За класифікацією UNWTO 2005 p., до десятки найуспішніших країн, що приймають туристів, входили Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Гонконг (Китай), Мексика, Німеччина, Австрія; країни — постачальники туристів — Німеччина, США, Велика Британія, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Канада, Росія, Китай.

Досить важко побудувати єдину модель розподілу міжнародних туристичних потоків, тому що кожна країна має свої особливості. Світовим лідером за кількістю міжнародних туристських прибуттів надалі залишається Франція, 2005 р. й' відвідало 78 млн туристів. Друге місце посідає Іспанія (54 млн прибуттів), далі йдуть США (46 млн прибуттів). Подолавши наслідки атипової пневмонії, Китай 2005 р. продемонстрував стрімке зростання кількості прибуттів (42 млн).

Серед постачальників туристів на міжнародні ринки надалі переважають розвинені країни Європи, Американського та Азійсько-Тихоокеанського регіонів.

У кожне місце призначення туристи прибувають, користуючись різними транспортними засобами. Приблизно половину міжнародних поїздок 2004 р. здійснено наземним автомобільним (45%) і залізничним транспортом (4%). Повітряним транспортом було перевезено 43% туристів, а водним — 7 %. Приблизно 60 % поїздок відбувається з метою відпочинку і розваг, 20 % міжнародних прибуттів припадає на ділові поїздки.

Кожна країна має свій типовий перелік найбільш відвідуваних туристами місць; до нього входять, насамперед, сусідні країни, а також США, Велика Британія, Німеччина, Франція, Іспанія, Італія. Подорожі на невеликі відстані, тобто в сусідні країни, є вагомою складовою туризму — на їхню частку припадає близько 40 % усіх міжнародних туристичних поїздок.

У 80-ті роки XX ст. почав зростати інтерес до подорожей на далекі відстані, ця тенденція зберігається дотепер, з'явився попит на нові екзотичні місця туристичного призначення, а туріндустрія спроможна задовольнити цей попит. Завдяки сучасним технологіям перельоти на далекі відстані стали більш доступними за ціною і займають менше часу.

Європа продовжує утримувати лідерство за кількістю прибуттів міжнародних туристів. Це пояснюється сусідством невеликих країн, що стимулює чисельні потоки туристів до короткотермінових подорожей із перетинанням кордонів; розвиненою туристичною інфраструктурою і високим рівнем транспортного обслуговування; наявністю природних і культурних визначних пам'яток світового значення; широким асортиментом турпродуктів — від відпочинку на пляжі до спортивного зимового відпочинку; наявністю висококваліфікованого персоналу та ін.

Останнім часом зростає зацікавленість туристів Азійсько-Тихоокенським регіоном. Популярність регіону зростає переважно за рахунок Японії (політична стабільність, нові авіамаршрути, жвава рекламна діяльність, розробка нових інклюзив-турів і сприятливий курс обміну валюти). Крім Японії, популярними місцями призначення в цьому регіоні Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Австралія і Південна Корея. Економічний розвиток цих країн дав змогу збільшити обсяг внутрішньорегіонального пересування туристів, у той час як міжрегіональні поїздки з Європи й Американського регіону отримали додатково стимул у формі сприятливого обмінного курсу.

На Американський регіон припадає більше чверті прибуттів міжнародних туристів. У 2005 р. після чотирирічного спаду відновилася тенденція зростання туристичної активності цього регіону. У США і Канаді, які мають дуже великі площі, туризм має здебільшого внутрішній характер. Близько 30 % усіх міжнародних туристських потоків у цьому регіоні е обмінними — між США, Канадою та Мексикою. За даними UNWTO, туристський потік зі США в Мексику є найбільшим у світі (понад 20 млн прибуттів).

Африка як регіон туристичного призначення приймає приблизно 5 % міжнародних туристів, причому основний потік припадає на країни, розташовані в північній частині континенту (Єгипет, Туніс, Марокко) та Південно-Африканську Республіку. Африка володіє багатим природним і культурним потенціалом, необхідним для подальшого розвитку міжнародного туризму.

У країнах Близького Сходу переважає внутрішньорегіональне пересування туристів. Туріндустрія в цьому регіоні перебуває в стадії застою (за винятком ОАЕ) через несприятливу нестабільну політичну ситуацію, воєнні конфлікти і тероризм. Природно, що за таких умов важко реалізувати туристичний потенціал цього регіону. Перспективи розвитку цього регіону, незважаючи на швидке зростання кількості прибуттів, залишаються невизначеними аж до досягнення політичної стабільності.

Частка Південної Азії у загальній кількості прибуттів міжнародних туристів є незначною, причому половина з них — туристи, що приїжджають до Індії. Експерти UNWTO рекомендують країнам Південної Азії звернути увагу на міжрегіональний туризм та зосередити маркетингові зусилля на освоєнні найпотужніших ринків виїзного туризму Європи, Північної Америки, а також Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Як туристична дестинація (територія, яка виконує туристичні функції) величезним потенціалом володіє Україна. Розташована у центрі Європи на перехресті транспортних шляхів, вона має сприятливі природно-кліматичні умови, мальовничі ландшафти, різноманітний рослинний і тваринний світ, цілющі мінеральні джерела, багату історико-культурну спадщину.

Виїзний туризм з України перевищує в'їзний. Існує кілька перспективних напрямів розвитку в'їзного туризму в Україну. На фоні традиційних бізнес-туризму і конгресного туризму варто виокремити екологічний туризм (наприклад, Карпати, Крим, Чорноморське та Азовське узбережжя).

6.1. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму

Географічні фактори, до яких належать відстань, транспортна доступність, цінність рекреаційних ресурсів, сезонність тощо, відіграють важливу роль у виборі маршруту поїздки, впливають на вартість подорожі, а також на економічну ефективність галузі загалом.

Географічні фактори, які впливають на міжнародний туризм, можна поділити на дві основні групи: фізико-географічні фактори та економіко-географічні фактори.

Фізико-географічні фактори

Розвитку міжнародного туризму в тому чи іншому регіоні світу сприяють фізико-географічні фактори, або природні умови. До них належать природно-рекреаційні ресурси, тобто ресурси, які забезпечують відпочинок і відновлення здоров'я та працездатності людини, а також естетичні ресурси — комплекс природних факторів, які позитивно впливають на духовний стан людей. Серед природно-рекреаційних, естетичних та інших видів туристичних ресурсів велике значення для туризму мають ландшафт, клімат, рослинний і тваринний світ, водні ресурси, рельєф.

Ландшафт — природний географічний комплекс, який визначається як:

1) сукупність взаємозалежних і взаємопов'язаних предметів і явищ природи, які історично утворюють фізико-географічий комплекс чи низку комплексів;

2) природний комплекс, у якому всі основні компоненти (рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинний і тваринний світ) перебувають у складній взаємодії, утворюючи за умовами розвитку єдину систему.

Клімат — багаторічний режим погоди у визначеній місцевості, який характеризується закономірною послідовністю метеорологічних процесів.

Рослинний (флора) і тваринний (фауна) світ. Флора — це історично сформована на певній території (акваторії) сукупність усіх видів рослин. Наприклад, найбільшою розмаїтістю флори характеризується Амазонська низовина (понад 50 тис. видів рослин). Рослинність, зокрема лісові ресурси, — дуже важливий фізико-географічний фактор у туризмі. Фауна — історично сформована сукупність усіх видів тварин визначеної території (акваторії).

Водні ресурси — це води Світового океану (океани, моря), ріки, озера, льодовики. Велике значення для розвитку туризму мають гідромінеральні ресурси (мінеральні води та їхні джерела), термальні води, які є важливим фактором розвитку рекреаційного туризму.

Мінеральні води — це підземні (рідше поверхневі) води, які характеризуються підвищеним умістом біологічно активних мінеральних компонентів і володіють специфічними фізико-хімічними властивостями. На земну поверхню вони виходять як мінеральні джерела. Залежно від хімічного складу і фізичних властивостей мінеральні води використовують як лікувальний засіб.

Термальні води — підземні води з температурою вище + 20 °С. Свою назву вони отримали від розташованого на о. Сицилія селища Терми. Саме там уперше такі води почали застосовувати для лікування.

Рельєф — це сукупність нерівностей земної поверхні — рівнини, плоскогір'я, гірські системи, низовини тощо. Найпривабливішими для туристів з усього світу є гірські території, зокрема Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати та ін.

В Іспанії найбільш мальовничим є район Коста-Брава, розташований у підніжжі Піренеїв, в Ізраїлі — північ країни, в Австрії — район Зальцбурга.

Але оцінюючи місцевості зі складним рельєфом, варто враховувати, що на розвиток туризму впливатимуть, з одного боку, труднощі, пов'язані з прокладанням автомобільних чи залізничних доріг та створенням інфраструктури, з іншого — окупність додаткових витрат.

Звичайно, регіони з гористою поверхнею красивіші, скажімо, за рівнинні. Але своя принадливість є й у тундрі, й у пустелі. Гірський рельєф, крім зовнішньої привабливості, має значні рекреаційні ресурси: чисте гірське повітря, інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, можливості для організації різних видів гірського туризму, багаті джерела з мінеральною водою, які можна використовувати цілий рік.

Останніми десятиліттями великої популярності набули зимові види спорту в гористих місцевостях, збудовано багато гірськолижних центрів. Всесвітньої слави набули альпійські курорти у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, Чехії. Однак нещодавно через глобальне потепління перед європейськими гірськолижними курортами постала серйозна проблема: там, де гори невисокі, снігу у достатній для занять зимовими видами спорту кількості випадає тільки під кінець гірськолижного сезону, тому багато готелів у цьому регіоні зазнають великих збитків.

Але ж гори приваблюють туристів і влітку, а розташовані в горах озера дають можливість займатися водними видами спорту. Варто пригадати, що в гористих місцевостях спочатку з'явилися кліматичні, або лікувальні, курорти, а потім, значно пізніше, на їхній базі сформувалися гірськолижні.

У таких регіонах, як правило, водиться багато різних видів тварин, що сприяє розвитку спортивного полювання та рибальства.

Важливу роль відіграє географічне положення району чи країни. Факторами, які характеризують придатність географічного положення країни чи району (регіону) для розвитку туризму, є:

— положення країни чи району (регіону) відносно основних постачальників туристів;

— знаходження країни, району (регіону) на важливих транзитних шляхах;

— віддаленість чи близькість до "гарячих точок" планети;

— положення відносно країн, районів (регіонів) — конкурентів щодо прийому туристів.

Однак із розвитком авіатранспорту навіть найвіддаленіші регіони планети стали доступними для туристів.

Ще один важливий фізико-географічний фактор, який впливає на розвиток туризму в регіоні, — погодно-кліматичні умови. Якщо район славиться нестійким кліматом, частими змінами погоди, стихійними лихами, про повноцінне його використання як туристичного центру не варто й говорити. Проте курортні райони Великої Британії, таких країн Балтії, як Естонія (Пярну), Латвія (Юрмала), балтійські курорти Німеччини, незважаючи на дуже нестійку погоду, мають незмінний багаторічний успіх.

Основні туристичні регіони розташовані в зонах помірного клімату обох півкуль, на островах спекотного пояса, де високу температуру повітря зрівноважують морські вітри. Проте останніми роками шириться пропаганда про шкідливість для здоров'я людини засмаги, сонця тощо, через що попит європейських туристів на послуги готелів у південних регіонах (Ізраїль, Туреччина, Єгипет та ін.) у спекотні місяці знижується і водночас зростає попит у регіонах із більш спокійним і менш жарким кліматом. Зокрема, спостерігається зростання попиту на турпослуги у районах австрійських і баварських альпійських озер, у прибалтійському регіоні.

Залишається сталим попит на екзотичні місця відпочинку. До вже традиційних для туристів островів Балі (Індонезія), Гаваї, Сейшели, Мальдіви додалася, наприклад, Антарктида, про яку ще кілька років тому не можна було навіть мріяти. Тепер уже нікого не можна здивувати подорожжю на Аляску чи в Гренландію.

Як правило, туристи з північних країн прагнуть відпочити на півдні. Німці переважно ділять свою відпустку на дві частини, одну з яких проводять на німецьких чи австрійських курортах, іншу — десь на півдні, наприклад, у Туреччині чи Іспанії. Хоча трапляються і парадокси: французи відпочивають не на своєму Лазурному узбережжі, а їдуть на Коста-Дорада чи Коста-Брава в Іспанію, що багато в чому визначається ціною турів. Ізраїльтяни надають перевагу відпочинку на Лазурному узбережжі, наприклад, у Ніцці, Канні; німці їдуть на курорти Іспанії, Італії, Франції, Греції.

Погодно-кліматичні умови різних регіонів змінюються залежно від пори року, сезону, що суттєво впливає на міжнародний туризм. За інтенсивністю туризм поділяють на постійний і сезонний. Постійний туризм характерний для районів і населених пунктів, які туристи рівномірно відвідують упродовж року, а сезонний туризм пов'язаний з порою року (влітку чи взимку).

Водні ресурси планети — моря, океани, ріки, озера — є не лише зручними шляхами й окрасою ландшафту, а й популярними об'єктами туризму. Попит на круїзні подорожі залишається стабільним десятки років. Дедалі більшого поширення набуває таласотерапія (гр. thalassa — море + терапія) — оздоровлення і лікування за допомогою морської води. Якщо на узбережжі моря, ріки, озера чи океану є зручні пляжі, а вода поблизу берега добре прогрівається, це сприяє створенню курортів. Відомими курортними регіонами є Французька й Італійська Рив'єра, Канарські, Балеарські, Багамські острови та багато інших.

Фахівець із міжнародного туризму повинен вміти здійснити комплексну географічну оцінку району чи регіону. Наприклад, комплексна географічна оцінка приморських пляжних зон передбачає вивчення:

— особливостей мікроклімату;

— характеру узбережних ділянок моря (температурних умов, глибини, припливів і відливів, течій, цілющих властивостей і стану води, наявності у воді хижаків, рельєфу дна та ін.);

— специфічних характеристик пляжів (крутості й експозиції схилів відносно ранкового сонця, якості піску чи гальки, там, де немає піску, мальовничості узбережжя);

— транспортних зв'язків;

— визначних пам'яток;

— готельного та ресторанного фонду.

Останніми роками як фізико-географічний фактор розвитку туризму все більшого значення набувають ріки й озера. Крім окраси ландшафту, створення сприятливого мікроклімату, забезпечення курортів і туристичних центрів прісною водою, вони дають можливість розвивати водні види туризму і спорту. Найбільш популярні райони і курорти річкового та приозерного туризму знаходяться у Швейцарії, Австрії, Німеччині, Угорщині. На жаль, через забруднення Дунаю втратив свою колишню привабливість круїз цією річкою. Менш популярним став також Рейн. На цих ріках почастішали повені.

На розвиток туризму суттєво впливають ліси. Вони не лише прикрашають ландшафт, а й слугують оздоровчим фактором при лікуванні стресів, захворювань верхніх дихальних шляхів та ін. Лісова тиша сприятливо діє на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює порушену рівновагу між людиною та довкіллям. Різновидами цього фактора є парки, сквери, ботанічні сади. Так, безліч туристів відвідують свято квітів у Голландії чи свято паркового мистецтва у Великій Британії.

Також стали популярними подорожі, які передбачають знайомство з тваринним і рослинним світом відвідуваної країни. Це поїздки в національні парки, заповідники і відкриті для полювання зони країн Африки. Великим попитом користуються спеціалізовані тури на сафарі в Кенію, Танзанію чи ПАР. Слово "сафарі" не е синонімом слова "полювання". Насамперед, це подорож до національних парків з унікальною живою природою, таких як знаменитий парк біблійної природи Ейн-Букек в Ізраїлі, парк папуг і парк метеликів на Канарських островах, ботанічний сад і парк папуг на Мадейрі, природні парки Таїланду, в яких можна "поспілкува' тися" з папугами, мавпами, леопардами, слонами. Практично всі туристи, які приїжджають у Берлін, відвідують зоопарк, в якому тварини живуть не в клітках, а в просторих вольєрах, що імітують природні умови. Світовими центрами такого виду туризму є США, Канада, країни Африки та Австралії.

Дуже важливий фізико-географічний фактор — цілющі джерела. Історично склалося так, що в місцях, де є такі джерела, розташовані найбільш відомі й фешенебельні курорти, наприклад, Баден-Баден і Вісбаден у Німеччині, Карлові Вари і Маріанське-Лазне в Чехії, Віші у Франції. Мода на відпочинок і лікування на водах сформувалася ще у XIX ст. На початку XXI ст. спостерігається зростання інтересу до відвідування курортів, розташованих у місцевостях, що володіють природними ресурсами.

Економіко-географічні фактори

Оцінка придатності країни, регіону, району для розвитку міжнародного туризму значною мірою залежить від економіко-географічних факторів.

Економіко-географічне положення країни (регіону, району) — наближеність чи віддаленість відносно туристичних ринків та інших основних туристичних регіонів світу, а також сусідство з іншими країнами регіону з позиції транспортних можливостей чи конкурентних переваг.

Загальноекономічний рівень країни (регіону, району), які приймають гостей, а також тих країн (регіонів, районів), що є основними постачальниками туристів, наприклад, оцінюється на підставі доходів населення.

Ступінь розвитку внутрішнього туризму. Що краще розвинений внутрішній туризм, то сприятливішими є умови для розвитку міжнародного туризму. Насамперед, це свідчить про існування як базових матеріальних передумов для створення туристичної інфраструктури, так і популярних об'єктів, зон, пам'ятників, які впливають на ухвалення рішення при виборі видів і форм туризму.

Дата добавления: 2015-05-26