Українська економіка 1990-х років

Більшість населення України вважало, що проголошення не­залежності автоматично покращить їх матеріальне становище і припинить економічну кризу, успадковану від радянських часів. Проте Україна у першій половині 90-х років відчувала зростаючі господарські труднощі, які призводили до істотного падіння жит­тєвого рівня населення. Поглиблення кризи зумовлювалося як об'єктивними обставинами, так і прорахунками в економічній полі­тиці керівництва республіки.

Об'єктивні причини кризи:

1) радянська (українська) промисловість була розрахована не на задоволення потреб людини, а на випуск продукції, прямо або опосередковано пов'язаної з військово-промисловим ком­плексом (ВПК) (в Україні після розпаду СРСР залишилось 40% союзного ВПК);

2) перевага застарілих матеріаломістких технологій з неефек­тивним споживанням енергії та низька конкурентоспромож­ність;

3) на багатьох підприємствах використовувалася застаріла тех­ніка (термінової зміни вимагали 40% машин і устаткуван­ня);

4) промисловість республіки виробляла не більше 20% кінцево­го продукту; основну частину її товарної продукції станови­ли напівфабрикати, комплектуючі вироби (зв'язки з Росією забезпечували 67,3% виробництва кінцевого продукту про­мисловістю України);

5) частка групи «Б»"(галузі, що виробляли предмети спожитім ня) становила 28-30%, тоді як у США - 70%;

6) відстале сільське господарство і методи господарювання и,< землі.

На об'єктивні економічні труднощі накладалися некомпетентні керівництво господарством і небажання здійснювати ринкові рс форми. А саме:

1) Вихід України із налагодженої системи господарських зв'язків. Через це багато підприємств України залишилися без споживача і фінансування (з 1990 по 1994 рр. обсяг про­мислової продукції скоротився на 41%). На Заході продукція українських підприємств, за світо_вими стандартами, була не­конкурентоспроможною.

2) Економіка України традиційно залежала від нафтогазово­го палива, яке надходило в республіку з Росії, Казахстану та Туркменістану. В СРСР - 1 л бензину коштував 14 коп., а пляшка (0,5л) газованої води 12 коп. Внаслідок ринкових реформ у сусідніх країнах, ціни на газ в Україні за 1992р. зросли в 100 разів, а на нафту- у 300. Витрати бюджету підвищилися. Дефіцит покривався випуском не забезпече­них продукцією грошей, що спричинило жахливу інфляцію. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні в 1993 р. був найвищим у світі і перевищував показники світових війн (за 1993 р. - гроші знецінилися у 103 рази).

3) У 1994 р. Національний банк України приборкав інфляцію, але за рахунок штучного затримання сплати заробітної пла­ти, пенсій та інших соціальних видатків, зростання непла­тежів за товари і послуги в народному господарстві та масово­го зупинення підприємств.

У першому кварталі 1994 р. національний доход скоротився проти відповідного періоду 1993р. на 36%, обсяг виробництва про­мислової продукції - на 38,4%

4) В кінці 1993 на початку 1994 рр. було директивно встановлено низький фіксований валютний курс і припинено торги на міжбан-ківській валютній біржі. До 80% зріс рівень прямого та непрямого державного регулювання цін. Згідно з розрахунками Світового бан­ку індекс адміністративного регулювання економіки України вліт­ку 1994 р. більш як у 2,5 рази перевищив відповідний показник се­редини 1993 р.

5) Невмотивований податковий тиск (в Україні було встановле­но найвищу у світі ставку податку - 90% від одержаного прибут­ку) Підприємці почали приховувати свої прибутки від держави. За даними Українського фонду підтримки реформ «тіньовий» сектор економіки України наприкінці 1994 р. сягнув 60%.

6) Кредити, які надавались Україні йшли не на нову техніку, технології і організацію виробництва, а допомагали виконавчій владі звести кінці з кінцями в доходах і витратах держави. Зов­нішній борг України у 1994 р. становив 4,3 млрд. доларів США, на 1 03.1999 р. - 11,2 млрд. доларів США, на 1.03. 2004 р. - 8,678 млрд. доларів США, на 1.03.2005 р.-16,316 млрд. доларів США.

7) Нестабільність в урядовій політиці щодо іноземного капіталу, корумпованість чиновників створювали несприятливий інвестицій­ний клімат і недостатню привабливість української економіки для іноземного приватного капіталу.

8) Реформування відносин власності на селі відбувалося повіль­но непродумано і поверхово. Із паювання або акціонування майна колгоспів та радгоспів виключалася земля - основний засіб вироб­ництва. Основу економіки села, як і раніше, становила колгосп­но-радгоспна система. Валова продукція сільського господарства 1996 - 1998 рр. за обсягом дорівнювала середньорічній валовій про­дукції 1958 - 1961 рр. У 1999 р. 85% колективних сільськогоспо­дарських підприємств стали збитковими.

Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, добробут і умо­ви вільної праці, Україна повинна була здійснити економічну ре­форму. Проте проведення її мало суперечливий характер. Чіткої програми реформування економіки розроблено не було, реформи йшли повільно і визначалися співвідношенням: політичних сил у суспільстві. Не сприяли успішному проведенню реформ і часті змі­ни урядів:

1) листопад 1990 р. - жовтень 1992 р. - уряд очолював В. Фокш;

2) 2 жовтня 1992 р,- 12 жовтня 1992 р. - В.Симоненко;

3) жовтень 1992 р. - вересень 1993 р. - Л. Кучма;

4) вересень 1993 р. - червень 1994 р. - виконував обов язки прем'єр-міністра Ю. Звягільський;

5) червень 1994 р. - березень 1995 р. - В. Масол;

6) березень 1995 р. - травень 1996 р. - Е. Марчук;

7) травень 1996 р. - липень 1997 р. - П. Лазаренко;

8) 2 липня 1997 - ЗО липня 1997 р. - В.Дурдинець;

9) липень 1997 р. - листопад 1999 р. - В. Пустовойтенко;

10) листопад 1999 р. - травень 2001 р. - В. Ющенко;

11) травень 2001 р. - листопад 2002 р. - А. Кінах;

12) листопад 2002 р. - січень 2005 р. В. Янукович;

13) лютий 2005 р.- Ю.Тимошенко.

У той же час в економічній політичні були і позитивні зміни.

У січні 1992 р. як попередники повноцінної національної ва­люти, були введені купоно-карбованці. 25 серпня 1996 р. - указом Президента України Л. Кучми «Про грошову реформу» в обіг було запроваджено нову національну валюту - гривню, яка залишається досить стабільною.

Важливим елементом ринкової інфраструктури стали бан­ки. Центральним банком держави є Національний банк України, який здійснює державну політику у сфері грошового обігу, креди­ту, зміцнення грошової одиниці, визначає її курс відносно валюти інших країн. Національний банк має монопольне право на випуск грошей в обіг, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцін­них металів, інших державних цінностей.

При провідній ролі Національного банку України було сформо­вано й інші банківські установи. На кінець 1999р. у республіці було зареєстровано 203 комерційні банки, 1330 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхових компаній, 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, то­варного, грошового та валютного ринків.

У 2003 р. золотовалютні резерви України становили 6,8 млрд. доларів СІЛА. У липні 2004 р. 10,4 млрд. доларів. На 2003р. су­купний балансовий капітал українських банків дорівнював 11,832 млрд. грн.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла низку за­конів щодо приватизації майна державних підприємств. Незважа­ючи на складнощі процесу - «прихватизацію» державної власності та хиби, - приватизація привела до розширення корпоративного та приватного секторів економіки, утвердження механізмів приватної власності. Станом на 1 січня 2000р. форму власності змінили 66,7 тис. об'єктів. Понад 70% загального обсягу промислової продукції вироблялося на недержавних підприємствах, у будівництві до 85%. На середину 90-х р. в Україні існували підприємства і заклади та­ких форм власності:

1) державна (основні засоби виробництва належать державі);

2) індивідуальна (приватна) (власність окремих громадян);

3) державно-асоціативна (власність держави і трудового колек­тиву);

4) асоціативна закритого типу (ЗАТ) (власність трудового колек­тиву якій володіє акціями підприємства);

5) асоціативна відкритого типу (ВАТ) (акціями володіють не лише члени трудового колективу, а й інші громадяни);

6) орендна (засоби виробництва орендуються членами трудового

колективу);

7) спільна з участю іноземного капіталу (СП).

У січні 1993 р. почалася приватизація державного житлового фонду. У приватну власність перейшло понад 2,3 млн. квартир та

будинків.

2000 р. став роком економічної стабілізації. Вперше за часи не­залежності було отримано приріст валового внутрішнього продукту (ВВП) на 5,9%; у 2001 р. - на 9,2%; у 2002 р. - на 5,2%; у 2003 р. -на 9,6%; у 2004 р. - на 12,1%.

У 1999- 2002 рр., виробництво споживчих товарів зросло на 40,2%, а машинобудування - на 38,4%.

Зросли прямі іноземні інвестиції із 484 млн. доларів СІЛА у 1999 р. до 7,3 млрд. дол. на 1 липня 2004 р.

Потужним фактором загального зростання економіки стала по­зитивна динаміка у зовнішньоекономічній діяльності. У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8%, у 2003 р. на 24% за січень - червень 2004 р. на 50,8%. На жаль, в Україні порушено єдність внутрішнього і зовнішнього ринків. Нині одні галузі еко­номіки майже повністю орієнтовані на внутрішній ринок, а інші на зовнішній. Домінуюча частка металургійного комплексу розви­вається в рамках експортного «сировинного придатка». За рахунок продажу залізорудно-сировинної продукції Україна отримує до 50% усіх своїх валютних надходжень. Експортна частка в балансі основних видів сировини надто велика і сягає близько 60-70%, від обсягу виробництва. Конкурентно спроможна готова продукція займає в експорті 14-16 %. У той же час місце України у світовій економіці має шанси суттєво поліпшитися. Для цього уряд у цент­рі зовнішньоекономічної стратегії ставить завдання: 1) збільшення потужності оборонної промисловості, особливо у сфері високих тех­нологій; 2) підняти до міжнародного рівня низку виробництв, де є виробнича база, унікальні технології та кадри спеціалістів і високо кваліфіковані виробники (аерокосмічна, суднобудівна галузі, вій­ськово-космічний комплекс). Прийнята «Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки». (За 10 рокін економічний потенціал країни потрібно збільшити у 2,5 рази).

Зміни на селі почалися з указу Президента України від 3 груд ня 1999р. «Про невідкладні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» та прийнятого Верховною Радою Ук­раїни 25 жовтня 2001 р. «Земельного кодексу» - «земля в Україні може перебувати у приватній комунальній та державній власності». Визначено способи захисту прав на земельні ділянки, відшкодуван­ня збитків власникам землі та землекористувачам, вирішення зе­мельних спорів. (У період з 2005 р. до 2010р. можна буде продавати не більше як 100 га земель сільськогосподарського призначення од­ній людині).

На селі почали виникати нові форми колективних сільськогос­подарських підприємств:

1) акціонерні товариства;

2) сільськогосподарські кооперативи;

3) товариства з обмеженою відповідальністю;

4) товариства з додатковою відповідальністю;

5) повні товариства;

6) селянські (фермерські) господарства;

7) приватні підприємства;

8) підприємства підприємницької діяльності.

Більше б млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких ста­новить половину земельних угідь країни. В основному було завер­шено приватизацію присадибних ділянок, їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

У 2000 р. вперше зафіксовано зростання валової сільськогоспо­дарської продукції на 9%, за січень - липень 2004 р. на 26,5%.

Дата добавления: 2015-05-26