Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. 1 страница

Кінець 20-х — середина 80-х років XX ст.

Після Першої світової війни почався процес якісних змін системи світового господарства, який завершився з падінням колоніальної системи. Світова економіка розкололася на дві основні системи — соціалістичну та капіталістичну і була доповнена багатьма колоніальними країнами, які звільнилися від зовнішньоекономічної залежності. У цей період ринкова економіка суттєво трансформувалась у напрямі соціального господарювання. Щільніше почали переплітатися ринкові інструменти з державним регулюванням на макрорівні. З розвитком продуктивних сил і господарських відносин активно утверджувалась змішана економіка. Ринкову систему світового господарства в середині 80-х років XX ст. утворювало понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутих.

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства ха-рактеризується історичним протистоянням двох систем - Пере-важно ринкової та переважно командно-адміністративної. У пер-шій набували подальшого розвитку ринкові відносини між усіма її складовими. Після другої світової війни внаслідок загострення су-перечностей між метрополіями і колоніальними та залежними краї-нами колоніальна система розпалася.

Частина країн, що визволилися (Китай, В'єтнам, Куба, Північна Корея, Монголія, згодом до них приєдналися Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау та інші - усього понад 20 країн в Європі, Азії, Африці і Латинській Америці), увійшла до переважно командно-адміні-стративної системи світового господарства. Однак більшість країн, що визволилися, залишилися в системі переважно ринкового гос-подарства, де вони склали окрему групу країн, що розвиваються.

Визначальною рисою цього етапу є наростання інтеграційних процесів у виробництві, розвиток їх організаційно-економічних форм, пов'язаних з виробництвом товарів і комплектуючих у різних країнах. На формування світового господарства в 90-ті роки XX ст. вплинуло відокремлення більшості країн Східної Європи від соціалістичної системи господарювання, ліквідація Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) і розпад СРСР, утворення нових незалежних держав.

Загалом світове господарство наприкінці XX — на початку XXI ст., зберігаючи розмаїття, велику кількість суперечностей і різнопланових тенденцій, все ж є більш цілісним, інтегрованим і динамічним, ніж у середині XX ст., і набуває глобального характеру. Для нього стали характерними нові економічні зв'язки і відносини, розширилися митні й політичні союзи. Процес його становлення ще не завершився, оскільки продовжується поглиблений розвиток усіх факторів, що його зумовлюють.

90. Міжнародний поділ праці.

По́діл пра́ці — диференціація, спеціалізація трудової діяльності. При вертикальному поділі праці відбувається розподіл за рівнями, наприклад, розмежовується виробництво і управління підприємством. При горизонтальному поділі праці розподіляються види робіт в межах одного рівня, наприклад, виділяються виготовлення, обробка деталей виробу і збір виробу з цих деталей.

Міжнародний поділ праці — це концентрація виготовлення окремих видів товарів у тих країнах, де їхнє виробництво є економічно вигідним у зв'язку з географічним розташуванням, кліматом та наявністю природних ресурсів, а також ресурсів праці і капіталу. Міжнародний поділ праці виникає між країнами, що захищені своїм державним суверенітетом.

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

По́діл пра́ці, суспільний поділ праці — об'єктивний процес розчленування окремих видів праці, одночасне співіснування їх у суспільному виробництві.

Поділ праці — це процес, при якому різні види обробки продуктів відокремлюються один від одного, створюючи все нові виробництва і галузі

Однак це визначення буде неповним, якщо не показати деякі особливості цього явища.

По-перше, поділ праці є історичною категорією. Це означає, що він перебуває у постійному русі, безперервно змінюється, що відбиває певний рівень розвитку продуктивних сил. Далі будуть показані історичні етапи розвитку поділу праці.

По-друге, поділ праці не обмежується мікроекономічними явищами — в межах одного підприємства. Це певна система суспільної праці, яка складається у результаті якісної диференціації трудової діяльності в процесі розвитку суспільства.

По-третє, поділ праці є причиною виникнення товарного виробництва. Проте він стає причиною тільки тоді, коли поділ праці відбувається одночасно з відчуженням виробників. А це означає, що виробники, між якими відбувся поділ праці, виступають як відокремлені власники. Обмежуючись певним видом виробничої діяльності, вони для задоволення своїх потреб змушені обмінювати власний продукт на інші продукти. Тільки у такий спосіб вони можуть задовольнити свої потреби. Обмін між різними власниками набуває форми товарообміну.

Категорія поділ праці відображає загальний стан суспільної праці, її зміст і характер у різних суспільно-економічних формаціях. Існують міжнародний поділ праці (між окремими державами) і поділ праці всередині країни (територіальний і галузевий). Розрізняють також загальний, частковий і одиничний поділ праці.

Види:

Загальний поділ праці виявляється у вичленуванні великих галузей господарства: промисловості, сільського господарства, торгівлі, транспорту тощо.

Частковий відповідає вичленуванню окремих галузей у цих великих галузях (у промисловості — машинобудування, хімічна, харчова тощо, в сільському господарстві — зернове господарство, овочівництво тощо).

Одиничний поділ праці має місце на кожному підприємстві, він пов'язаний із спеціалізацією даного виробництва, фаховою структурою працівників тощо.

Істотно впливає на суспільний поділ праці науково-технічна революція. Відбувається передача машині ряду виробничих функцій людини, зокрема контрольно-управлінської функції. Це викликає масову інтелектуалізацію праці й перетворює науку на безпосередню продуктивну силу.

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

91. Міжнародна торгівля.

Міжнаро́дна торгі́вля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. При міжнародній торгівлі послугами клієнти та ті хто надають послуги є резиденти різних країн. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Країни, які домінують у світовій торгівлі і міжнародних фінансах, передусім США, Великобританія, Японія, Швейцарія, є одночасно країнами базування транснаціонального капіталу. Саме цим обумовлена відносно висока узгодженість геополітичних інтересів їх національної еліти і світової олігархії.

Слаборозвинуті країни практично позбавлені внутрішніх джерел інвестицій і цілком залежать від транснаціонального капіталу, що зумовлює компрадорський характер їх національної еліти. Протиріччя між інтересами транснаціонального і національного капіталу вирішуються в них шляхом втягування останнього в обслуговування транснаціональних корпорацій і включення національної еліти в периферійні шари світової олігархії.

Між цими крайніми типами розташувалися інші країни, що намагаються відстояти свої національні інтереси в глобальній міжнародній конкуренції, використовувати свої конкурентні переваги для зміцнення становища у світовій економічній системі.

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного розподілу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що,

по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва.

По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами.

По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції.

По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Міжнародну торгівлю характеризує велика кількість показників, які можна систематизувати за наступними ознаками:

- показники обсягів;

- проказники структури;

- проказники динаміки;

- показники результатів.

92. Міжнародний рух капіталів.

Міжнаро́дний рух капіта́лу — однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному ринку не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки.

В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу можна також виділити:

- відмінності у витратах виробництва

- бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження

- бажання захистити свій капітал від інфляції

- непередбачуваність економічної і політичної ситуації в країні

- прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні.

Чинники, що зумовлюють міжнародний рух капіталу:

Теорія ринкової влади С.Хаймера — суб'єкт інвестиційної діяльності, що вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані «захисні інвестиції»: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації — кожна фірма переслідує мету мінімізації трансакційних витрат(витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати «внутрішнього характеру», тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації транскацій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі — пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб'єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору — головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із сильнішою валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами походження:

Офіційний капітал — засоби із державного бюджету, що переміщаються за кордон чи ті, що приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій

Приватний капітал — це засоби приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон чи приймаються з-за кордону згідно з рішеннями їхніх керівних органів та їхніх об'єднань.

За характером використання коштів:

- підприємницький;

- позичковий (міжнародний кредит);

- міжнародна економічна допомога.

Підприємницьким капіталом називають ті засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу. Тоді як позичковий капітал вивозиться у вигляді множинних позик, що надаються державами, великими міжнародними банками та валютними фондами.

Підприємницький капітал фактично означає створення власником капіталу підприємства за кордоном, і в залежності від ступеня контролю за діяльністю створених на території інших країн підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції цього підприємницького капіталу.

На відміну від підприємницького капіталу, позичковий (кредитний) капітал — це надання довго- та короткострокових позик для отримання відсотка. Позичковий капітал вивозиться у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств, шляхом придбання акцій закордонних підприємств, шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх підприємств.

У міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу в основному використовується офіційних капітал із державних джерел, хоч міжнародне кредитування із приватних джерел також досягає значних об'ємів.

За термінами вивезення капіталу:

- короткостроковий (до одного року)

- середньостроковий (від 1 до 5 років)

- довгостроковий (більше 5 років)

За типом фінансових зобов'язань:

- кредитні операції

- інвестиційні операції

За цілями використання:

- прямі інвестиції

- портфельні інвестиції

Взагалі, інвестицією називають всі види активів (засобів), що були вкладені в господарську діяльність з метою отримання прибутку..

Портфельними інвестиціями є вклади капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такими цінними паперами можуть бути акції та боргові цінні папери (облігації, векселі, боргові зобов'язання та ін.).

Портфельні інвестиції характерніші для приватного підприємницького капіталу, і мають високу ліквідність, адже цінні папери швидко можуть бути перетворені у готівку.

93. Міжнародна міграція робочої сили.

Мігра́цією робо́чої си́ли називається переміщення працездатного населення із одних країн в інші терміном більше ніж на один рік, викликане причинами економічного, політичного чи іншого характеру.

Міграція робочої сили проявляється в двох основних різновидах: еміграції та імміграції.

Еміграцією називається переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання. Імміграція – в'їзд в країну громадянина іншої країни на постійне чи довготривале проживання. Явище, коли іммігранти виїжджають з країни, в яку вони іммігрували, або емігранти повертаються на батьківщину називають рееміграцією.

Різниця між імміграцією з країни та еміграцією в країну називається міграційне сальдо.

У результаті міграції робочої сили був сформований світовий ринок праці. Пропозиція на цьому ринку керується ситуаціями на внутрішніх ринках праці країн-експортерів та країн-імпортерів робочої сили.

Ринок робочої сили виконує низку функцій: здійснює визначення вартості робочої сили, регулює попит і пропозицію робочої сили, зводить продавців робочої сили з покупцями, забезпечує конкуренцію між найманими працівниками (що означає мотивацію робітників до підвищення їх кваліфікаційного рівня та здешевлює ціну робочої сили), прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили та інші.

Оскільки міжнародна міграція робочої сили набула масового характеру, то у світі сформувалися чотири основних ринки робочої сили: США та Канада (трудові ресурси склалися завдяки іммігрантам), країни Західної та Північної Європи (використання іноземної робочої сили відбувається переважно завдяки взаємній інтеграції країн, велику роль у цьому процесі відіграло створення ЄС), країни Близького Сходу (ринок праці тут забезпечують емігранти з Єгипту, Іраку, Сирію, Йорданію, Палестини), країни Латинської Америки (рух робочої сили у цьому регіоні забезпечується завдяки взаємному переміщені робочої сили між країнами).

Міжнародна міграція робочої сили становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру.

Причини, які породжують міграцію робочої сили:

- загальні (визначають тенденції розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин): інтернаціоналізація господарського життя; нерівномірність соціально-економічного розвитку окремих країн; політична й економічна нестабільність в окремих країнах.

- специфічні (пов'язані тільки з міграцією): відмінності між країнами в рівні заробітної плати і соціального забезпечення; нестача робочої сили певних спеціальностей і кваліфікацій; відносний надлишок робочої сили в багатьох країнах, що розвиваються; відмінності між країнами в можливостях і умовах професійного зростання.

Якщо не брати до уваги примусове масове забезпечення рабів з Африки на Американський континент, то можна твердити, що основною причиною масової міграції робочої сили в минулому і сьогодні є низький рівень життя населення.

Міжнародна міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

За напрямами руху:

- еміграція – виїзд робочої сили за межі країни,

- імміграція – в'їздробочої сили в країну,

- рееміграція – повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання.

За часом:

- остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова – виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

За організацією:

- добровільна – непримусове переміщення населення,

- примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”).

За професійним складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. За експертними оцінками, щорічно за кордоном працює від 3 до 5 млн. громадян України, переважна більшість з яких працевлаштовуються на території інших держав нелегально.

94. Міжнародні науково-технічні зв’язки.

Формою міжнародних економічних відносин, роль яких у сучасних умовах неухильно підвищується, є міжнародні науково-технічні зв'язки. З розгортанням НТР жодна країна, який би не був у неї науково-технічний потенціал, не взмозі повністю задовольнити свої потреби у новій техніці і технології, створювати усі види наукової продукції. Саме міжнародні науково-технічні зв'язки і є тією формою, через яку здійснюється обмін науково-технічними досягненнями між різними країнами. Обсяг цього обміну неухильно збільшується. Зараз загальний обсяг науковомісткої продукції на світовому ринку досяг 2,3 млрд дол. Міжнародні науково-технічні зв'язки реалізуються шляхом торгівлі високотехнологічними та науковомісткими товарами і обміну науково-технічними знаннями та діловими послугами, або технологічного обміну. Розглянемо їх.

Торгівля високотехнологічними та науковомісткими товарами - це торгівля електронно-обчислювальною технікою, засобами зв'язку, новітніми хімічними та фармацевтичними виробами. їх виготовлення вимагає високого рівня технічної і технологічної оснащеності підприємств, на яких вони виробляються, та великих затрат на наукові дослідження. Тому переважна частина світового товарообороту такими товарами припадає на економічно розвинуті країни. Ця група країн здійснює понад 90% світового експорту та 70% світового імпорту високотехнологічних та науково-містких товарів. А серед розвинених країн провідне місце займають США, ФРН, Японія, Франція, Італія та Англія. їх питома вага становить 80% експорту і 70% імпорту таких товарів, здійснюваних розвинутими країнами. Про їх роль свідчить і такий факт. Увесь світовий ринок високотехнологічної продукції умовно поділяється на 50 макротехнологій. З них США контролюють ринок по 22 макротехнологіях, Німеччина - по 11, Японія - по 7. У загальному обсязі наукової продукції частка США становить 39%, Японії - 30%, Німеччини - 16%.

Другою формою міжнародних науково-технічних зв'язків є міжнародний технологічний обмін. Технологія - це знання, які дозволяють поліпшувати обладнання, вироби та технологічні процеси. Вони зменшують вартість продукції та приводять до впровадження нових благ. Передача технологій здійснюється через комерційні та некомерційні форми. До комерційних форм належать торгівля, патентні угоди, ліцензійні угоди, ноу-хау, франчайзинг, інжиніринг, консалтинг, контракти під ключ, контракти на управління, іноземні інвестиції у вигляді технологій. Некомерційні форми включають спільне проведення науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, обмін спеціалістами, підготовку і перепідготовку кадрів, "відплив умів" (міграція вчених та спеціалістів), прямі зв'язки з науковими установами, проведення наукових конференцій, симпозіумів, виставок, ярмарків, навчання студентів у зарубіжних вищих навчальних закладах і ін.

При торгівлі передача нових технологій здійснюється шляхом розповсюдження проспектів, специфікацій, інформації щодо виробничого процесу і характеристик нової продукції. Найбільшим у світі експортером технології є США. Передача технологій здійснюється двом групам покупців: зарубіжним фірмам ТНК і незалежним фірмам. Першій групи покупців надаються найновіші технології, а другій - відносно застарілі.

Патентні угоди - це міжнародні торговельні угоди, згідно з якими власник патенту поступається своїми правами на використання винаходу покупцеві патенту. Як правило, покупцями патентів виступають великі корпорації.

Велику роль у розповсюдженні нових технологій відіграє міжнародне ліцензування. Воно виступає у формі торгівлі (передачі) ліцензій на винаходи, патенти, технології, ноу-хау, торгові марки тощо. Міжнародні торговельні обмінні операції ліцензіями здійснюються через укладання ліцензійних угод, які є юридичним договором, за яким ліцензіар, як продавець, надає ліцензіату, як покупцю, певні права на деякий час і за певну винагороду. Такі угоди зазвичай передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаних з ними ноу-хау. Залежно від обсягу прав, що передаються, розрізняють прості, виключні та повні ліцензії. Відмінності між ними полягають у тому, що при простій ліцензії ліцензіат має право передавати її і іншим особам, тоді як при виключній ліцензії він такого права позбавляється, хоча в обох випадках має право їх самостійно використовувати. При повній ліцензії він і його втрачає. Ціна ліцензії визначається часткою продавця у прибутку покупця ліцензії.

Формою технологічного обміну є і ноу-хау. Це форма інтелектуальної власності у вигляді певної сукупності технічних, економічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок, виробничого чи іншого досвіду, які мають комерційну цінність і необхідні для організації певного виду діяльності, але не є запатентованими. Тому ноу-хау має менший рівень захищеності. Ноу-хау трактують як певні секрети різних видів діяльності, відомості науково-технічного, економічного, фінансового, адміністративного характеру, використання яких забезпечує певні переваги тому, хто їх отримує. Це знання, комерційна цінність яких для покупця полягає не лише в їх науково-технічному змісті, а й у тому, що вони ще не стали загальним надбанням. Тому однією з ознак ноу-хау є конфіденційність, секретність таких відомостей. І ліцензійна угода, якою оформлюється передача ноу-хау, передбачає відповідальність за збереження конфіденційності інформації та відшкодування збитків у разі її порушення. Елементами ноу-хау є секрети виробництва, організації та управління, специфікації, формули, рецептура, схеми, технологічні карти виготовлення товару, техніко-економічні обґрунтування, знання у галузі маркетингу, навички проведення досліджень.

Технологічний обмін здійснюється і через франчайзинг. Це ліцензійна угода двох сторін, одна з яких надає іншій право на використання знаку для товарів або послуг, фірмового найменування або технологічного процесу, іміджу або ділової репутації, спеціалізованого устаткування. Фірма, що продає названі блага, називається франчайзер, а та, що їх купує - франчайзі. Ця форма передачі технологій зародилася у США, а потім поширилася і в інших країнах, зокрема в Європі. Про її ефективність свідчить той факт, що щорічний валовий дохід понад 800 тис. франчайзингових підприємств перевищує 1 трлн дол. Підприємства-франчайзі, як правило, в 1,5-2 рази ефективніші однопрофільних підприємств, що не використовують франчайзинг. Най відомішим и у світі фірмами-франчайзерами є "Макдональдс", "Кока-Кола", "Адідас", "Шарп" та інші.

Україна також залучається до цієї системи. У 2008 р. було підписано понад 300 франчайзингових контрактів, що охоплюють 78 галузей економіки. Більше 20 тисяч торгових точок використовують у своїй діяльності елементи франчайзингу. Однак закон, який врегулював би цю сферу діяльності, Верховною Радою України ще не прийнято, що гальмує розповсюдження цієї ефективної системи.

Науково-технічний обмін здійснюється і через угоди про надання управлінських послуг. Договір про їх надання є угодою, за якою оперативний контроль за підприємством чи фазою його діяльності надається іншому підприємству за відповідну винагороду. Функції, що виконуються за укладеною угодою, можуть включати управління виробництвом, у тому числі і відповідальність за технічний та інженерний аспекти, управління кадрами та фінансами. Це дає можливість запозичувати новини у цій сфері.

Дата добавления: 2015-05-26