Смертна кара: Історія і сучасність

Вступ

Бібліографія

1. Антонович – Рудницька, М.: Оксана Лятуринська.

2. Барагура, Володимир: Оксана Лятуринська: дійсність та ілюзія, «Свобода», чч. 291 - 295, 17 – 21 травня, 1983.

3. Бойко, Юрій: Поезія Оксани Лятуринської, «Вибране», Мюнхен, 1971.

4. Данилюк, М.: Оксана Лятуринська, «Нотатки з мистецтва», Філядельвія, червень, 1971.

5. Гайдай, Олександер: Оксана Лятуринська, «Українське слово», Париж, ч. 536, 1952.

6. Горохович, Тоня: Творчість Оксани Лятуринсько, - віршів «Вистояний мед»,

«Нові дні», грудень, 1981.

7. Форманюк, Павло: Спогад про Оксану Лятуринську.

8. Копач, Олександра: У промінному світі Оксани Лятуринської, «Жіночий світ», грудень, 1980.

9. Кучер, Михайло: Вечір Оксани Лятуринської, «Українське слово», ч. 705, 1955.

10. Пазуняк, Наталія: Оксана Лятуринська, «Наше життя», ч. 5, 1972.

Останнім часом ведеться дуже цікава дискусія навколо проблеми смертної кари. Ця проблема є складною і багатогранною. Вона зачіпає політико-правові, соціально-економічні, морально-релігійні культурно-психологічні та інші сфери нашої життєдіяльності.

Вища, виняткова міра покарання – смертна кара. Добро це чи зло? Справедлива відплата або невиправдана жорстокість далеко не ідеального суспільства? Чи є смертна кара порятунком від усіх лих? Чи допоможе вона позбудеться від злочинності? Чи порушує смертна кара права людини або виступає засобом з арсеналу правопорядку? Чи застосовувати її в сучасний період розвитку або відмовитися? Всі ці питання говорять про актуальність проблеми смертної кари.

Якщо підійти до проблеми смертної кари історично, то ми зможемо в кожній епосі, яка вимірюється десятиліттями, а часом і століттями, побачити, як піднімалася дискусія навколо проблеми подібного виду покарання. Завжди в громадській думці існувало два напрямки – противники і прихильники смертної кари. Проблема "за" і "проти" смертної кари виникла в умах людства ще задовго до нової ери. До нас дійшли свідчення того, що це питання вперше активно дебатувалося вже в Стародавній Греції під час Пелопонесської війни, коли місто Мітілени, розташоване на острові Лесбосі, повстало проти Афін і перекинулося на бік противника. Розгнівані афіняни, захопивши Мітілену, вирішили жорстоко покарати зрадників і страти все чоловіче населення міста. Під час вирішення долі мітіленців на Народних зборах виник диспут і було висловлено дві протилежних думки. Афінський демагог Клеон висловився за смертну страту, привівши ряд вагомих доводів. Іншої думки дотримувався Діодот. У суперечці Клеона і Діодота переможцем виявився останній – чоловіча половина Мітілени не була страчена.

Подальший хід історії дає нам безліч прикладів, коли гуманні міркування поступалися місцем неприборканої жорстокості, яка перетворюється часом у криваву розправу. З тих пір пройшло близько 2500 років і ми отримали від далеких предків страту в сучасне законодавство, а разом з цим успадкували і всю проблематику, як правову, так і моральну в сучасній правовій думці. Цей факт говорить про те, що витоки актуальності проблеми застосування смертної кари йде в глибоку старовину.

Майже всі суспільства людства на певній стадії свого розвитку застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. «Руська Правда», як і «варварські правди», не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження у Київській Русі робилися, але не прижилися. Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання, яке не виключало загибелі засудженого, бо на вигнанця не поширювався захист закону. Систематичне застосування смертної кари в Україні почалося у Литовський період її історії.

В даний час існують три теоретичні позиції по відношенню до проблеми такого виду покарання як смертна кара. Одні вчені і практики виступають цілком проти смертної кари і за її негайне скасування, Пояснюючи це аморальністю і недоцільністю подібного покарання. До цієї групи можна віднести відомих всьому світу Робесп'єра і Дюпора. Робесп'єр доводив, що смертна кара не справедлива і марна. Дюпор відстоював свою позицію через призму біблійного навчання, що навіть братовбивець Каїн не був страчений. Незважаючи на цю полеміку представників соціологічної школи, які виступали за відмову від застосування смертної кари у Франції з представниками духовенства, які вважали, що смертна кара допущена до вживання Біблією, смертна кара так і не була скасована у Франції в XVIII столітті.

У Російській правовій науці XIX – початку XX століття до течії за відмову від застосування смертної кари можна віднести академіка Н.С. Таганцева, історика Фельдштейна Г.С., філософа і публіциста Соловйова В.С., Кістяківського О.Ф., російського ідеолога Бердяєва Н.А. та ряд інших.

Поточне десятиліття можна сміливо назвати часом правових реформ. Проведена в нашій країні соціальна політика, що зажадала перебудови політичної і правової системи суспільства, найбільш яскраво втілила в життя тезу соціалізму про абсолютну соціальну цінність людини, зробила ставлення до людини мірилом всіх інших відносин і цінностей. У зв'язку з цим саме людину з її невід'ємним атрибутом – людським життям – слід вважати тим універсальним і абсолютним ціннісним еталоном, який необхідний для наукового аналізу поставленої в цій роботі проблемою.

Сучасні противники смертної кари, такі як Клігман А.., Черніковскій З.М., Братусь Б.С., Кудрявцев І.А., академік Сахаров А.Д., Карпець І.І. та інші засновують свою позицію на тому, що смертна кара в принципі противна людській природі, соціальній сутності людини саме тому, що вона, виправдовуючи доцільність позбавлення державою людини життя, у підсумку робить жорстокими звичаї людського суспільства. Ці вчені роблять висновок про те, що інститут смертної кари вимирає, але до повного вимирання ще далеко.

Звернемося до аргументів, на яких базується теорія відмови від застосування смертної кари:

1. Людська цивілізація на сучасному рівні її розвитку покликана затвердити абсолютну святенність людського життя, і принципову неприпустимість смертної кари. Позбавлення державою життя членом суспільства, яка вчинила саме найогидніше та тяжке діяння, це не що інше як відплата, пряма помста, реагування на зло ще більшим злом.

2. Відмова від смертної кари – це прояв гуманізму

3. Смертна кара – це не засіб вирішення конфлікту який виник у суспільстві.

4. Чи не досягається мета покарання – виправлення і моральний вплив на злочинця.

5. Систематичні дані про злочинність в тих країнах, де скасовано смертну кару, не говорять про зростання злочинності.

6. Смертна кара за скоєний злочин вже не може відновити положення, яке існувало до його вчинення, не відшкодовує заподіяної їм шкоди, тобто, не усуває причин, які породили злочин.

7. Відмова від смертної кари призведе до переорієнтації зусиль правоохоронних органів і всього суспільства на усунення причин правопорушень.

8. За допомогою смертної кари не можна домогтися реальних успіхів у боротьбі зі злочинністю.

9. Серйозним аргументом проти смертної кари є її незворотність, остаточність, тому що не можна скидати з рахунків трагічні ситуації зустрічаються судових помилок.

10. Смертна кара передбачає наявність постійно діючого апарату виконавців.

11. Відмова від смертної кари, закріплення цієї відмови в Конституції дає гарантію процесу демократизації.

В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.

У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція.

Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах-там, де вона практикується, поширюється рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.

Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно опитувань більшість населення підтримувало збереження такого виду

Дата добавления: 2015-05-26