Суб’єкти суміжних прав. Особисті немайнові та майнові права суб’єктів суміжних прав. Строк дії суміжних прав

До суб’єктів суміжних прав належать виконавці, виробники фонограм і відеограм та організації ефірного мовлення.

Виконавець є власником суміжних прав у тому випадку, якщо:а) виконавець є громадянином України;б) виконання вперше мало місце на території України; в) виконання записане на фонограму, що охороняється законом; г) виконання, не записане на фонограму, включено в передачі мовлення.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи, а також інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи у будь-який інший спосіб виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору. Тобто виконавцями визнаються також особи, які хоча і не є офіційно артистами, співаками тощо, але виконують їх функції. Виконавцями визнаються також особи, які здійснюють таку само творчу діяльність, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Охорона прав виробника фонограми або відеограми здійснюється, якщо:

а) виробник фонограми або відеограми є громадянином України або юридичною особою, що має офіційне місцезнаходження на території України;

б) фонограма або відеограма вперше опублікована на території України.

Виробниками фонограм можуть бути ті самі фізичні особи, а також юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі. Проте вони одержують захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження - на території України. При цьому не має значення, так би мовити, “громадянство” цієї юридичної особи. Воно може бути України або іноземної держави.

Фонограми - виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів визнаються примірниками фонограми.

До суб’єктів суміжних прав відносять також організації ефірного мовлення, тобто тільки юридичні особи. Це організації радіо- і телебачення, які використовують твори літератури і мистецтва у своїх програмах передач як в ефірі, так і по проводах.

За організаціями мовлення визнаються суміжні права, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і здійснюють трансляцію за допомогою передавачів, розташованих на території України.

Особисті немайнові права. Виконавцю належать такі особисті немайнові права: - право на визнання виконавцем свого виконання; - право на ім'я; - право на захист репутації виконавця.

Право на визнання виконавцем свого виконання означає, що виконавець стосовно своїх усних, записаних на фонограми виконань має право вимагати визнання себе виконавцем.

Право на ім'я означає можливість виконавця вимагати, щоб при будь-якому використанні його творчої інтерпретації твору згадували його справжнє або вигадане ім'я (псевдонім), яке при цьому не можна спотворювати. Право на ім'я є невідчуженим і охороняється безстроково.

Суть права на захист репутації виконавця полягає в тому, що будь-які виправлення, зміни, доповнення, які дозволяє робити сучасна техніка, можна вносити тільки за згодою виконавця.

Особисті немайнові права належать виконавцю незалежно від його майнових прав і зберігаються за ним у випадку передачі виключних прав на використання виконання.

Майнові права. Виконавцю належать виключні права на використання його виконання відповідно до закону.

Крім випадків, зазначених законом, будь-які фізичні або юридичні особи можуть використовувати виконання тільки за договором із правовласником.

Майнові інтереси виконавця забезпечують шляхом закріплення за ним права на використання виконання в будь-якій формі, у тому числі права на одержання винагороди за кожний вид використання виконання.

До майнових прав виконавця належать: - право на використання виконання; - право на передачу незаписаного виконання; - право на запис; - право на розповсюдження; - право на здачу в прокат; - право на передачу запису виконання; - право на обнародування запису виконання; - право на ретрансляцію; - інші права.

Усі суб’єкти суміжних прав мають використовувати свої суб’єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб’єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і організації мовлення зобов’язані дотримуватися прав авторів і виконавців. Організації мовлення - прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

Майнові права виконавця діють протягом 50 років після першого виконання.

Особисті немайнові права виконавця охороняються безстроково.

Майнові права виконавця можуть переходити у спадщину.

Не переходять у спадщину особисті немайнові права виконавця. Спадкоємці виконавця мають право захищати зазначені права.

Права виробника фонограми або відеограми діють протягом 50 років після першого опублікування фонограми або відеограми або протягом 50 років після її першого запису, якщо фонограма або відеограма не була опублікована протягом цього терміну.

Права організації ефірного мовлення діють протягом 50 років після здійснення такою організацією першої передачі в ефір або по кабелю.

Відлік терміну починається з 1 січня року, що настає за роком, у якому мав місце юридичний факт виникнення терміну.

13. Поняття колективного управління авторськими та суміжними правами. Види, форми, повноваження, функції та обов’язки організацій колективного управління авторськими та суміжними правами.

Колективне управління — це здійснення авторського права і суміжних прав організаціями, що діють в інтересах і від імені правовласників.

Колективне управління авторськими та (або) суміжними права як правовий інститут являє собою систему правових норм, що регулюють відносини, які ви­никають між організацією колективного управління, правоволодільцями та ко­ристувачами, і пов’язані зі створенням організацій колективного управління та здійсненням ними своєї діяльності.

Колективне управління як правовід­носини може розглядатися в широкому та вузькому значенні. В широкому зна­ченні колективне управління охоплює весь спектр правовідносин, що виника­ють між організацією колективного управління та державою, суб’єктами ав­торського права та (або) суміжних прав, користувачами, іншими організаціями колективного управління, зокрема відно­сини, пов’язані зі здійсненням державно­го нагляду та контролю за діяльністю ор­ганізацій колективного управління. Колективне управління у вузькому значенні обмежується сферою відносин між юридично рівними учасниками, а то­му має розглядатися як цивільні право­відносини між організацією колективно­го управління та суб’єктами авторського права та (або) суміжних прав і користува­чами, що виникають на підставі договору або закону.

Колективне управління розвивається та втілюється на практиці в різних державах по-різному, що породжує багатоманітність в характері форм, методів і ефективності діяльності національних організацій по колективному управлінню авторськими та суміжними правами

Відповідно до статті 8 Статуту СISАС під організацією, яка здійснює управління правами авторів, розуміють таку організацію, яка:

- має на меті й ефективно забезпечує просування немайнових інтересів авторів та захист їх майнових прав;

- має у своєму розпорядженні ефективний механізм для збору та розподілу авторської винагороди і несе повну відповідальність за операції, пов’язані з управлінням правами, які довірені її авторами;

- не управляє (за виключенням допоміжної діяльності) правами виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення або інших організацій, які використовують права авторів, композиторів та музичних видавців;

- не мають повноважень продавати права або торгувати ними стосовно творів, які знаходяться в управлінні організації.

Організація, яка не відповідає одному з двох перших критеріїв, не є організацією колективного управління, навіть якщо вона так і називається.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління повинні виконувати від імені авторів та інших суб’єктів авторського права і суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі функції:

а) узгоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати ЗУ «Про авторське право і суміжні права»;

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав суб’єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб’єктам прав відповідно до ЗУ «Про авторське право і суміжні права»;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, у тому числі звертатися до суду за захистом прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб’єктів.

14. Обєкти патентного права(винаходи, корисні моделі, промислові зразки): поняття, ознаки, умови патентоздатності, обсях правової охорони

Об'єкти патентного права регламентуються главою 39 ЦК України, законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 р. (у редакції від 01.06.2000 р.)' та "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 р.

Винахід та корисна модель - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, а промисловий зразок - у галузі художнього конструювання.

Умови патентоздатності - це ті вимоги, що висуваються законодавством до результатів творчої діяльності для кваліфікації їх як об'єктів патентного права: новизна, винахідницький рівень і промислова придатність - у тому чи іншому їх поєднанні.

Винахід -це результат Інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері винахідницькій рівень і є промислово придатним.

Корисна модель - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології, що є новим і промислово придатним. Таким чином, законодавство України висуває менше вимог до корисної моделі у порівнянні з винаходом. Що стосується світової практики, то існує різний підхід до правової охорони корисних моделей: у одних країнах вони взагалі не підлягають правовій охороні, в інших - належать до винаходів чи розглядаються як малі винаходи.

Ознаки:

Має бути новим.

Мати винахідницький рівень. Визначення рівня техніки, тобто формування уявлення про сучасний ступінь розвитку техніки та знань про неї неможливе без ознайомлення з усіма видами загальнодоступної інформації, звичайно, не усієї, а тільки тої її частини, що стосується технічного рішення, яке заявляється.

Бути промислово придатним. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не випливає з рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, загальнодоступними в Україні та в зарубіжних країнах відомих до дати подачі заявки на винахід (KM).

Умови патентоздатності:

1.винахід завжди є вирішенням (рішенням) певного завдання (проблеми). Сама по собі постановка завданню (проблеми) не є винаходом, оскільки одне і те саме завдання, як правило, можна вирішувати кількома засобами;

2. винаходом є не будь-яке, а лише технічне (технологічне) вирішення завдання. Наприклад, новий метод розв'язання лінійного рівняння не може бути винаходом через те, що в даному разі має місце вирішення задачі іншими, ніж технічні (технологічні), засобами.

3. винахід повинен вирішувати певне утилітарне завдання, яка не обов'язково мусить мати технічний (технологічний) характер.

Обсяг правової охорони:

Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що

не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та

відповідає умовам патентоздатності. Об'єктом винаходу (корисної моделі), правова охорона

якому (якій) надається згідно з цим Законом, може бути:

продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура

клітин рослини і тварини тощо);

процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Пріоритет, авторство і право власності на винахід

засвідчуються патентом (деклараційним патентом).

Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель

засвідчуються деклараційним патентом.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від

дати подання заявки до Установи.

Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років

від дати подання заявки до Установи.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, якщо він є новим. Закріплення лише одного критерію на відміну від вищезазначених об'єктів можна пояснити особливістю самого об'єкта - правовій охороні підлягає зовнішній вигляд промислового виробу.

Умови патентоспромодності-має бути новим.

Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

Право на промисловий зразок захищається судом та в іншому передбаченому законом порядку.

15. Субєкти патентного права: види, правовий статус

Винахідник — людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід, корисну модель (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»). Автор промислового зразка — людина, творчою працею якої створено промисловий зразок (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Винахідником чи автором промислового зразка може виступати тільки фізична особа. Законодавець керується тим, що тільки людина здатна до інтелектуальної, творчої діяльності, отже тільки вона може набути статусу винахідника чи автора промислового зразка. Юридична особа не може визнаватися винахідником чи автором промислового зразка.

Роботодавець — особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом) (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», ст. 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки»). Роботодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Між роботодавцем і працівником повинні існувати трудові відносини, підставою виникнення яких є трудовий договір (контракт). Тому не вважається роботодавцем особа, яка замовила створення винаходу чи іншого об'єкта за цивільно-правовим договором (ст. 430 ЦК України). Роботодавець є учасником патентних правовідносин не у всіх випадках, а тільки щодо службових винаходів, корисних моделей, промислових зразків.

Заявник — це особа, яка подала заявку про видачу патенту або набула статусу заявника в іншому, передбаченому законом порядку. Тобто заявником є суб'єкт правовідносин, що виникають при реалізації права на патент. За загальним правилом заявником є винахідник (автор промислового зразка).

16. Патент як охоронний документ:поняття, ознаки, види, межі чинності. Права на патент. Права з патенту. Обов’язки патентоволодільця

Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути визнано недійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

Найпоширенішою є категоризація патентів за об'єктами промислової власності, на які вони видаються. За цією категоризацією виділяють такі види патентів:

Патент на винахід

Патент на корисну модель

Патент на промисловий зразок

1. Права, що випливають з патенту, діють від дати публікації відомостей про його видачу за умови сплати річного збору за підтримання чинності патенту.

2. Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Взаємовідносини при використанні промислового зразка, патент на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник патенту може використовувати промисловий зразок за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання промислового зразка та передавати право власності на промисловий зразок іншій особі без згоди решти власників патенту.

Використанням промислового зразка визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, застосування такого виробу, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Виріб визнається виготовленим із застосуванням запатентованого промислового зразка, якщо при цьому використані всі суттєві ознаки промислового зразка.

3. Патент надає його власнику право забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав власника патенту.

4. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на промисловий зразок будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту.

5. Власник патенту має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка на підставі ліцензійного договору.

6. Договір про передачу права власності на промисловий зразок і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на промисловий зразок або видачу ліцензії на використання промислового зразка. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

За опублікування зазначених відомостей та запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори.

7. Власник патенту має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого промислового зразка. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви.

Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір про платежі.

Спори, що виникають під час укладання та виконання цього договору, розв'язуються у судовому порядку.

Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання промислового зразка, він може подати до Установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання.

8. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права автора промислового зразка, що регулюються іншим законодавством України.

Обов'язки

За законодавством України про промислову власність власник патенту зобов’язаний використати запатентований винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Якщо зазначені об’єкти не використовуються або використовуються недостатньо в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка було припинено, то в такому разі будь-яка особа, що має намір і виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок, пропонує власнику патенту укласти ліцензійний договір. Якщо власник патенту відмовиться від укладання ліцензійного договору, зазначена особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка (видати примусову ліцензію). Суд може винести рішення про надання дозволу зацікавленій особі на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. У рішенні суду визначається обсяг використання запатентованого о

б’єкта, строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.

Проте слід мати на увазі, що примусова ліцензія може бути видана зацікавленій особі за умови, коли власник патенту в суді не довів, що факт невикористання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка був зумовлений поважними причинами.

17. Дострокове припинення чинності патентних прав. Визнання патенту недійсним. Припинення дії патенту.

Припинення:

1. власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності віддати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Однак не допускається повна або часткова відмова від патенту на винахід без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором, зареєстрованим в Установі, а також у разі накладення арешту на майно, описане за борги, якщо до його складу входять права, що засвідчуються патентом.

2. дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Річний збір за підтримання чинності патенту сплачується за кожний рік його дії, починаючи від дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надійти до Установи щодо винаходів і корисних моделей - не пізніше 4 місяців віддати публікації відомостей про видачу патенту, а стосовно промислових зразків - одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рік має надійти або бути відправленим до Установи до кінця поточного року дії патенту за умови сплати збору щодо винаходів і корисних моделей протягом його останніх 4 місяців, а стосовно промислових зразків - 2 місяців

Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено. Річний збір за підтримання чинності патенту може бути сплачений щодо винаходів і корисних моделей протягом 12 місяців, а стосовно промислових зразків - 6 місяців після закінчення встановленого строку. У цьому випадку розмір річного збору збільшується на 50 відсотків. При сплаті збору дія патенту відновлюється. Якщо збір не сплачено протягом цих 12 місяців, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені інформацію про припинення дії патенту. Збір за підтримку чинності патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель не сплачується.

НЕДІЙСНИЙ:

Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоздатності; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) чи у сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення порядку патентування винаходу чи корисної моделі в іноземних державах; г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

З метою визнання деклараційного патенту недійсним будь-яка особа за умови сплати збору може подати до Установи клопотання про проведення експертизи запатентованого винаходу чи корисної моделі на відповідність умовам патентоздатності. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту, про що Установа повідомляє у своєму офіційному бюлетені.

18. Оформлення (набуття) патентних прав: порядок та стадії. Складання та подання заявки. Експертиза заявки. Державна реєстрація прав.

Для реалізації права на патент особа повинна подати заявку до компетентного державного органу, який здійснює видачу патентів, заявку. В Україні видачу патентів проводить Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. Проте заявка безпосередньо подається чи надсилається на адресу Державного підприємства «Український інститут промислової власності» («Укрпатент»), яке здійснює експертизу заявки. Заявка може бути подана особисто заявником або через представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) чи іншу довірену особу.к

Заявка на винахід чи заявка на корисну модель складається з таких документів:

заяви про видачу патенту на винахід чи патенту на корисну модель;

опису винаходу (корисної моделі);

формули винаходу (корисної моделі);

креслень (якщо на них є посилання в описі);

реферату.

Експертиза заявок на об'єкти промислової власності — це науково-технічне дослідження спеціально уповноваженим органом відповідності або невідповідності заявленої пропозиції умовам патентоздатності заявлених об'єктів, результат якого є підставою надання правової охорони або відмови в наданні такої.

Більшість правових систем закріплює два види експертизи:

формальна;

кваліфікаційна.

Формальна експертиза (експертиза за формальними ознаками) — експертиза, в ході якої встановлюється належність зазначеного у заявці об'єкта до переліку об'єктів, які можуть бути визнані винаходами (корисними моделями), і відповідність заявки та її оформлення встановленим вимогам

Кваліфікаційна експертиза (експертиза по суті) — експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій і.

Загалом експертиза заявки на корисну модель передбачає такі етапи:

попередня експертиза;

формальна експертиза.

На підставі рішення про видачу патенту здійснюється державна реєстрація патенту. Для цього вносяться відповідні відомості до відповідного Реєстру. В Україні діють відповідні підзаконні нормативно-правові акти з питань державної реєстрації патентів - Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. № 291, Положення про Державний реєстр патентів України на корисні моделі, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 20.06.2001 р. № 469, Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки, затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 р. № 290.

Державна реєстрація патенту здійснюється за наявності документів про сплату державного мита за видачу патенту і збору за публікації про видачу патенту. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 р. № 7-93 ставка державного мита за видачу патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок становить: для фізичних (юридичних) осіб, які постійно проживають (знаходяться) в Україні, — 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян, для фізичних (іноземних юридичних) осіб, які відповідно постійно проживають (знаходяться) за межами України, — 100 доларів США. Розміри і порядок внесення збору за публікації про видачу патенту регулюються Положенням про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2004 року № 1716.

Якщо протягом 3 місяців від дати надходження до заявника рішення про видачу патенту документи про сплату державного мита та збору не надійшли до закладу експертизи, реєстрація патенту не проводиться, а заявка вважається відкликаною.

Одночасно з реєстрацією патенту Установа публікує в офіційному бюлетені «Промислова власність» відомості про видачу патенту. Саме після такої публікації починають діяти майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що засвідчуються патентом.

19. Поняття, ознаки та структура комерційного(фірмового) найменування

Комерційне найменування - засіб індивідуалізації, що дозволяє відрізнити одну особу з-поміж інших. «Світоч», «Славутич» або «Оболонь» - все це комерційні найменування підприємств, які виробляють певну продукцію або надають послуги

Комерційне (фірмове) найменування - назва підприємства чи окремої особи, під якою здійснюється виробнича, торговельна чи інша діяльність.

ОЗНАКИ:

1. Дистинктивність означає, що споживач визначає комерційне найменування як посилання на специфічний комерційний суб'єкт, тобто найменування дає змогу вирізняти одну особу, суб'єкта господарювання, з-поміж інших. Зазначена ознака комерційного найменування властива й іншим засобам індивідуалізації учасників господарського обороту.

2. Під принципом істинності найменування варто розуміти: по-перше, комплекс вимог, що визначають зміст і структуру комерційного найменування, по-друге, заборону на включення до комерційного найменування позначень, що можуть ввести в оману споживача щодо справжньої діяльності суб'єкта господарювання

3. Зазначений принцип(принцип новизни або виключність фірми), при всій його простоті, є найскладнішим в плані його практичної реалізації. Під ознакою новизни варто розуміти заборону використання в комерційному найменування існуючих об'єктів права інтелектуальної власності, які належать іншим особам.

4. принцип стабільності комерційного найменування, який означає, що комерційне найменування не повинно змінюватися зі зміною власника суб'єкта господарювання.

СТРУКТУРА не має законодавчого визначення, хоча і відіграє важливу роль у комерційній діяльності, а також будь яких вимог відповідно законодавством України не закріплено. Серед науковців існують різні думки щодо структури комерційного найменування. Так, деякі з них від­носять до його складу, зокрема роз­міщені на товарі або його упаковці відомості про назву підприємства-ви-робника, організаційно-правову фор­му; форму власності та навіть відо­мості про його місцезнаходження і такі, що можуть бути передбачені в установчому договорі

Найменування юридичної особи (НЮО) повинно містити дві частини:

Організаційно-правову форму (ОПФ), наприклад, відкрите акціонерне това­риство (ВАТ), товариство з обмеже­ною відповідальністю (ТОВ) та ін.

Назву, яка може містити інфор­мацію щодо мети діяльності юри­дичної особи (юридичне, наукове, виробниче), вид (державне, приват­не, колективне), спосіб утворення (унітарне, корпоративне) тощо (В/НД), та власну назву (ВН) — спеціальну частину найменування, яка необхідна для відрізнення од­них юридичних осіб від інших (будь-яка оригінальна назва).

20. Суб'єкти права на комерційне (фірмове) найменування. Майнові права на комерційне (фірмове) найменування. Припинення права на комерційне (фірмове) найменування.

Поняття «комерційне найменування» своїм змістом передбачає, що воно стосується лише суб'єктів підприємницької діяльності. Сказане відображено, зокрема, у ст. 90 ЦК України, яка закріплює право на комерційне найменування не за всіма юридичними особами, а лише за підприємницькими товариствами. До них ЦК України зараховує господарські товариства й виробничі кооперативи. Крім цього, до суб'єктів права на комерційне найменування належать також передбачені ГК України приватні підприємства, що здійснюють підприємницьку діяльність, державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства.

Отже, не є суб'єктами права на комерційне найменування юридичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Складнішим є питання про можливість фізичних осіб - підприємців бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування. Слід звернути увагу на те, що ст. 159 ГК України прямо передбачає, що суб'єкт господарювання — юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. При цьому громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.

Не визнається суб'єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (ст. 95 ЦК України), просте товариство як таке (ст. 1132 ЦК України), оскільки вони не мають статусу юридичної особи.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування відповідно до ст. 490 ЦК України є:

право на використання комерційного найменування;

право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

ЦК України не обмежує чинність майнових прав на комерційне найменування конкретним строком, вираженим у роках. Оскільки майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування безпосередньо пов'язані з функціонуванням юридичної особи, то з ліквідацією юридичної особи чинність зазначених майнових прав припиняється.

21. Поняття, ознаки, функції та види торговельних марок (знаків для товарів та послуг).

Поняття «торговельна марка» міститься у ЦК України. Під торговельною маркою розуміють згідно зі ст. 492 ЦК України будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Види:

Словесними марками є позначення, об'єктом яких можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери та цифри. Зображувальні знаки - це позначення, об'єктом яких є графічні або інші зображення. Об'ємні марки являють собою знаки, що характеризуються об'ємним, тривимірним характером, а комбіновані - являють собою поєднання вищезазначених видів.За кількістю правоволодільців торговельні марки можуть бути індивідуальними, що належать одній фізичній або юридичній особі та колективними, якщо єдиним власником марки є об'єднання осіб

За ступенем відомості торговельні марки можна поділити на прост і та добре відомі. Простими марками є будь-які позначення чи їх комбінації, які забезпечують ідентифікацію та виокремлення товарів чи послуг одних осіб від подібних товарів чи послуг конкурентів. Добре відомі - це марки, які за рішенням спеціального державного чи судового органу визнані відомими в Україні.

Законодавство закріплює принцип не абсолютної, а відносної новизни позначень, що заявляються як торговельні марки, тобто новизна позначення обмежується територією України. Це, зокрема, означає, що реєстрація того чи іншого позначення як марки у інших країнах не перешкоджає визнанню даного чи подібного позначення маркою в Україні, якщо тільки інше не випливає з міжнародних угод, учасницею яких є Україна.

Функції

основна функція торговельної марки - розрізняльна. А особа, яка не займається підприємницькою діяльністю і відповідно не бере участі у процесі виробництва товарів чи наданні послуг, не переслідує мету використання марки на ринку.

22. умови (Критерії) надання правової охорони торговельним маркам. Підствави відмови в наданні правової охорони

Марці може бути надана правова охорона у випадку додержання таких основних вимог: вона не повинна суперечити суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на неї не поширюються підстави для відмови у наданні правової охорони.

Підстави для відмови у наданні правової охорони сформульовані у ст. 6 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» шляхом перерахування тих, які не підлягають правовій охороні як торговельна марка. Так, не можуть отримати правову охорону позначення, які, по-перше, не можуть бути у винятковому використанні окремих осіб (однак такі позначення можуть бути включені в знак як неохоронювані елементи, якщо на це мається згода відповідного компетентного органу або їх власників): державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми), офіційні назви держав, емблеми, скорочені чи повні найменування міжнародних міжурядових організацій, офіційні контрольні, гарантійні і пробірні клейма, печатки, нагороди та інші відзнаки; по-друге, в силу об’єктивних причин не зможуть виконувати функції торговельної марки, оскільки звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання; складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів та послуг або у зв’язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг; є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу; складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами; відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності; по-третє, тотожні або схожі настільки, що їх можна сплутати, наприклад, з марками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг; знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності; фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг; кваліфікованими зазначеннями походження товарів; знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку; по-четверте, відтворюють: промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

23. Оформлення (набуття) прав на торговельну марку(знак для товарів та послуг).

Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об’єднання осіб або їх правонаступники. Відповідно до ч. 1 ст. 493 ЦК, суб’єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Таким чином, виникнення права на торговельну марку не пов’язується з зайняттям підприємницькою діяльністю.

фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а переслідує у подальшому мету передати право на марку іншій особі чи видати ліцензію на використання. Тому видається доречною позиція законодавця України стосовно розширення кола суб’єктів на торговельну марку. Адже існують й інші гарантії використання марки, зокрема, можливість дострокового припинення дії свідоцтва на марку, якщо вона не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або від дати, коли використання марки було припинено.

Не існує обмеження і стосовно кількості осіб, які можуть мати права на марку - право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

24. Права, що випливають зі свідоцтва на торговельну марку. Строк чинності майнових прав на торговельну марку.

Відповідно до ст. 495 ЦК, майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зазначені права належать володільцю відповідного свідоцтва; володільцю міжнародної реєстрації; особі, торговельну марку якої визнано у встановленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Майнові права на торговельну марку, як і на інші об’єкти інтелектуальної власності, носять строковий характер: вони є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Однак, на відміну від прав на інші об´єкти інтелектуальної власності, зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, передбаченому законом.

Законодавець передбачає випадки дострокового припинення чии- ності майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку, по-перше, у зв’язку з перетворенням торговельної марки у загальновживане позначення певного виду товарів чи послуг, або, по-друге, за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також у інших випадках, передбачених законом.

25. правова охорона добре відомих торговельних марок

Умови охорони прав на добре відому марку передбачені ст. 25 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". Перш за все необхідно, щоб компетентний орган визнав марку добре відомою. Вирішити це питання може Апеляційна палата Установи або суд. До того ж рішення Апеляційної палати може бути оскаржено у судовому порядку.

При визначенні того, чи є марка добре відомою в Україні, можуть розглядатися, зокрема, такі фактори, якщо вони є доречними: ступінь відомості чи визнання марки у відповідному секторі суспільства; тривалість, обсяг та географічний район будь-якого використання марки чи її просування, включаючи рекламування чи оприлюднення та представлення на ярмарках чи виставках товарів чи послуг, щодо яких марка застосовується; тривалість та географічний район будь-яких реєстрацій чи заявок на реєстрацію марки за умови, що вона використовується чи є визнаною; свідчення успішного відстоювання прав на марку, зокрема територія, на якій марка визнана добре відомою компетентними органами; цінність, що асоціюється з маркою. Цей перелік не є вичерпним. У кожній конкретній ситуації компетентний орган у комплексі усі фактори.

26. Поняття ознаки та види географічних зазначень (зазначень походження товару).

Географічне зазначення - це назва країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, використовувана для позначення товару, особливі властивості якого виключно або переважно визначають характерні для певного географічного об'єкта природні умови, людський фактор або те й інше одночасно.

Прикладами позначень товарів, які мають однакові специфічні властивості на всій території країни, можуть бути бразильська кава, швейцарський сир, грузинське вино, болгарська трояндова олія тощо.

Видами кваліфікованого зазначення є назва місця походження та географічне зазначення походження товару. Аналіз змісту термінів "назва місця походження" та "географічне зазначення походження" товару свідчить про їх однородовий характер. Різниця між ними обумовлюється особливостями місця виготовлення товару. Зокрема, обов'язковим критерієм використання НМП є виробництво та переробка позначуваного цією назвою товару в межах обумовленого географічного місця, для застосування ГЗП необхідно, щоб лише основна складова продукту вироблялася чи перероблялася в межах встановленої території.

ОЗНАКИ

1) вона є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

2) вона вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

3) у вказаному цією назвою географічному місці об'єктивно існують характерні природні умови чи поєднання характерних природних умов і людського фактора, що надають товару особливих властивостей порівняно з однорідними товарами з інших географічних місць;

4) позначуваний цією назвою товар має відповідні властивості, що виключно або головним чином зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи поєднанням цих умов з характерним для даного географічного місця людським фактором;

5) виробництво (видобування) і переробка позначуваного цією назвою товару здійснюються в межах зазначеного географічного місця.

Дата добавления: 2015-05-26