Економічні погляди Цицерона (ідеологія латифундистської аристократії)

Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero; 3 січня 106 р. до н. е.., Арпінум - 7 грудня 43 р. до н. е.., Форма) - древньоримський політик і філософ, блискучий оратор. А також вчитель і кумир Аврелія Августина - засновника августінізму.

Цицерон народився в родині, що належала до стану вершників, в невеликому містечку Арпіне. Коли майбутньому оратору виповнилося 15 років, його батько переїхав в Рим, щоб дати своїм синам гарну освіту.
Одну з перших своїх промов, що дійшли до наших днів, “На захист Росція”, Цицерон виголосив в осудження вільновідпущенника і улюбленця диктатора Сулли, що було ризикованим кроком у час, коли Сулла широко використав проскріпціонні страти з метою позбавлення від неугодних. Побоюючись помсти диктатора, що виграв процес, Цицерон відправився в Афіни, де продовжив вивчати філософію і риторику.

Після смерті Сулли він повернувся до Риму, де почав виступати захисником у суді. В 75 році до н. е.. Цицерон був обраний квестором і отримав призначення на Сицилію, де керував вивезенням зерна в період нестачі хліба в Римі. Своєю справедливістю та чесністю він заслужив повагу сіцілійців, однак у Римі його успіхи були практично не помічено. Плутарх наступним чином описує його повернення у столицю: “у Кампанії йому зустрівся один видний римлянин, якого він вважав своїм другом, і Цицерон, у впевненості, що Рим сповнений славою його імені і діянь, запитав, як судять громадяни про його вчинки. “Почекай, Цицерон, а де ж ти був останнім часом?” - Почув він у відповідь, і відразу ж зовсім упав духом, бо зрозумів, що чутки про нього загубилася в місті, наче канули в безмежне море, так нічого й не додасть до колишньої його популярності”.

Більш широку популярність Цицерон набув після справи Верреса, колишнього намісника Сицилії. В 70 році до н. е.., подаючи проти Верреса позов про здирство, сіцілійці звернулися до Цицерона за допомогою, пам’ятаючи про його ораторські таланти. Преторія, підкуплена Верресом, так затягнула розгляд, що не залишила Цицерону часу для виголошення обвинувачувальної промови до початку свят, однак він настільки вміло представив суддям докази і свідчення свідків, звинувачували намісника у хабарництві, здирстві, прямому грабунку та вбивствах сіцілійців і навіть римських громадян, що його виступ вирішив справу, і Веррес був змушений піти у вигнання. В 69 році до н. е.. Цицерон обирається куріальним еділом, а в 66 році до н. е.. – у Преторій.

В 63 році до н. е.. Цицерон був обраний на посаду консула, будучи першим за попередні 30 років “новою людиною”, що досягла цього посту. Його обранню сприяло те, що його суперник, Катіліна, відкрито говорив про свою готовність до революційних перетворень у разі отримання посади консула. Це дуже стурбувало римлян, і перевагу було в підсумку віддано Цицерону. Цицерон виголошує промову проти Катіліни.

Після поразки на виборах, Катіліна почав готувати змову з метою захоплення влади, якиу Цицерону вдалося розкрити. Чотири сенатських промови проти Катіліни, вважаються зразком ораторського мистецтва, Цицерон змусив Катіліну втекти з Риму до Етрурії. У наступному засіданні Сенату, яким він керував, було вирішено заарештувати і стратити без суду тих змовників, які залишились у Римі, тому, що вони представляли собою занадто велику загрозу державі, і звичайні в таких випадках заходи - домашній арешт або заслання - були б недостатньо ефективні. Юлій Цезар, який був присутній на засіданні, виступав проти страти, однак Катон своєю промовою, не тільки викриває провину змовників, але також перераховує підозри, що падали на самого Цезаря, переконав сенаторів у необхідності смертного вироку.

У цей період слава і вплив Цицерона досягли свого піку; хвалячи його рішучі дії, Катон назвав його «батьком батьківщини». Однак, у цей же час, Плутарх пише: багато перейнялися до нього неприязню і навіть ненавистю - не за який-небудь поганий вчинок, але лише тому, що він без кінця вихваляв самого себе. Ні сенату, ні народу, ні суддям не вдавалося зібратися і розійтися, не вислухавши ще раз старої пісні про Катіліну... він наповнював похвальбами свої книги і твори, а його промови, завжди такі милозвучні і чарівні, стали мукою для слухачів.

В 60 році до н. е.. Юлій Цезар, Помпей і Красс об’єдналися з метою захоплення влади, утворивши Перший тріумвірат. Визнаючи таланти і популярність Цицерона, вони зробили кілька спроб залучити його на свій бік. Цицерон, захитався, але твідмовився, зволівши залишитися вірним сенату та ідеалам Республіки. Однак це залишило його вразливим для нападок опонентів, в числі яких був трибун Клод, який невзлюбив Цицерона з тих пір, як оратор дав проти нього свідчення на судовому процесі.

Клод домагався прийняття закону, що засуджує Цицерона на вигнання, як людину, що страчувала римських громадян без суду і слідства. Цицерон звернувся за підтримкою до впливових осіб, однак не отримав її, крім того, він зазнав фізичних переслідувань з боку прихильників Клода. У квітні 58 року до н. е.. він був змушений піти у добровільне вигнання. У його відсутність закон був прийнятий, його майно конфісковано, а будинки спалені.

У вересні 57 року до н. е.. Помпей зайняв більш жорстку позицію по відношенню до Клода (причиною тому послужили нападки трибуна). Помпей прогнав його з форуму і домігся повернення Цицерона із заслання.
У 51 році до н. е.. він був призначений жеребкуванням намісником Кілікії, де успішно правив, припинив заколот каппадокійців не вдаючись до зброї, а також завдав поразки розбійникам з родів Гамана, за що отримав титул “імператора”.

Повернувшись в Рим, Цицерон застав посилення, після смерті Красса, протистояння між Цезарем і Помпеем. У ході громадянської війни Цицерон після довгих коливань прийняв сторону Помпея, однак розумів, що на даному етапі питання вже не в тому, чи буде Рим республікою або імперією, а в тому, хто - Цезар чи Помпей - буде імператором, і вважав обидва варіанти жалюгідними для держави.

Після битви під Фарсале (48 рік до н. Е.). Цицерон відмовився від запропонованого йому командування військом Помпея, і після сутички з Помпеєм Молодшим та іншими військовими, що звинувачували його в зраді, перебрався в Брундізій. Там він зустрівся з Цезарем і був ним запрошений. Під час правління Цезаря він пішов з політичної сцени Риму, так і не зумівши примиритися з диктаторством, і зайнявся творчістю і перекладанням філософських трактатів.

Після вбивства Цезаря в 44 році до н. е., Цицерон повернувся до політики, вирішивши, що зі смертю диктатора республіка може бути відновлена. У боротьбі за владу між Марком Антонієм і молодим Октавіаном, наслідником Цезаря, він прийняв сторону останнього, вважаючи, що зможе маніпулювати юнаком і з його допомогою доможеться влади. З метою ослаблення позиції Антонія, він виголосив 14 спрямованих проти нього промов, які він назвав «філіппіками» за аналогією з промовами Демосфена, в яких він викривав Філіпа Македонського. Однак, коли Октавіан, завдяки підтримці, наданій йому Цицероном, прийшов до влади, він уклав союз з Антонієм і Лепідом, утворивши Другий тріумвірат. Антоній домігся того, щоб ім'я Цицерона увійшло в проскріпціонні списки “ворогів народу”, які тріумвіри оприлюднили негайно після утворення союзу.

Цицерон був убитий при спробі до втечі 7 грудня 43 року до н. е.. Коли Цицерон помітив, що його наздоганяють вбивці, він наказав рабам, що носять його: “Поставте тут же паланкін”, а потім, висунув голову із-за завіси, підставив шию під ніж вбивці. Його відрубана голова і права рука були доставлені Антонію і потім поміщені на ораторській трибуні форуму.

Марк Туллій Цицерон опублікував більше сотні промов, політичних і судових, з яких повністю або в значних фрагментах збереглися 58. До нас дійшли також 19 трактатів по риториці, політиці та філософії, за якими навчалися ораторському мистецтву покоління юристів. Також збереглися більше 800 листів Цицерона, що містять безліч біографічних відомостей і безліч цінної інформації про римське суспільство кінця періоду республіки.

Його філософські трактати, що не містять нових ідей, цінні тим, що викладають, докладно і без спотворень, вчення провідних філософських шкіл його часу: стоїків, академіків і епікурейців.

Роботи Цицерона мали відчутний вплив на релігійних мислителів, зокрема, Св. Августина, представників відродження та гуманізму (Петрарки, Еразма Роттердамского, Боккаччо), французьких просвітителів (Дідро, Вольтера, Руссо, Монтескє) та багатьох інших.

Розділ ІІ (ЗМ 2). Господарство та економічна думка суспільства Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – ХV ст.)

Дата добавления: 2015-05-26