Джерела. Велике переселення народів

Авари

Анти

Гуни

Готи

Велике переселення народів. Його вплив на формування слов’янського етносу

Відомості про слов'ян у давніх писемних джерелах

Давні автори називали слов'ян венедами чи венетами, антами та склавинами (останніх називали також слов'янами). Найзагальнішу картину нам змальовує Йордан: «Хоч їхні [венедів] назви тепер міняються відповідно до різних родів і місцевостей, усі вони переважно називаються слов'янами і антами». Важливо, що історик підкреслює їхнє походження: «Ці [венеди]... беруть свій початок від одного кореня й нині відомі під трьома іменами: венедів, антів, склавинів».

Сучасні історики вважають венедів, антів та склавинів різними слов'янськими племенами.

Спираючись на давні джерела, вони локалізують ареал венедів на нижній або середній та верхній течіях Вісли (територія Польщі), склавинів — на територіях сучасної Чехії, Словаччини, Угорщини, на території Правобережної України й Українського Полісся, у Сербії, Молдові, а також частині Хорватії, Словенії та Австрії. Анти займали межиріччя Дніпра та Дністра, Північне Причорномор'я.

….

Кожен озброєний двома невеликими списами, декотрі мають також міцні щити, які, проте, важко переносити (з місця на місце). Вони користуються також дерев'яними луками і невеликими стрілами, змоченими спеціальною сильною отрутою. Якщо поранений не прийме раніш протиотрути або (не скористається) іншими допоміжними засобами, відомими досвідченим лікарям, або відразу не обріже навколо місця поранення, щоб отрута не поширилася на все тіло, (то він гине)...

У середині II - на початку НІ ст. на історичну арену виходять готи — германські племена, які після об'єднання з гепідами, вандалами й тайфалами (балтськими племенами), з'являються на теренах сучасної України. Готські завойовники дійшли до кордонів Римської імперії, проливаючи кров і спустошуючи все на своєму шляху.

Готи поділялися на дві групи: вестготів (на захід від Дністра) та остготів (нижня течія Дніпра). На початку IV ст. остготи створили об'єднання племен — державу на чолі з королем Германаріхом.

Згодом, під тиском могутніх войовничих кочівників зі сходу — гунів, вестготи й частина остготів перейшли на правий берег Дунаю (з дозволу римлян). Решта остготів залишилася під гунами й навіть зберегла свого короля.

Готи напали на антів (які в той час також визнавали владу гунів) і стратили їхнього царя Божа, його синів і 70 прибічників.

Походження. У III ст. до н. є. в монгольських степах виникло велике об'єднання племен — хунну, яке під ударами китайців змушене було перекочувати на захід.

У кінці II ст. н. є. частина кочівників, поєднавшись у межиріччі Волги й Уралу з місцевими племенами угрів, вирушила на захід.

Початок великого переселення народів. У III ст. гуни підійшли до Північного Причорномор'я і, скориставшись тим, що основні гарнізони римських військ були кинуті на захист кордонів Римської імперії від готів, зруйнували майже всі античні міста-держави. Вистояли тільки Пантикапей і Херсонес.

У IV ст. гуни продовжили свій руйнівний похід до Східної Європи. Вони розбили готів, підкорили антів і ще довго панували на величезній території від Верхнього Дунаю до Азовського моря, здійснюючи постійні набіги на країни Західної Європи.

Після смерті правителя Аттили в 453 році гунська держава занепала.

Анти (слов'янські племена), незважаючи на навалу гунів, зуміли відстояти свою незалежність. УIV-VI ст. виник могутній союз антських племен, який історики називають Антським царством. На чолі антів стояли царі (рекси). Анти мали сильне й велике військо, здійснювали походи за Дунай на Візантію.

Держава антів, як політичне об'єднання, припинила своє існування 602 року після кривавої війни з аварами, у якій анти були союзниками візантійців. Попри те, що в писемних джерелах назва «анти» більше не згадується, слов'янські племена, звісно, не припинили свого існування. На сторінках руських літописів натомість з'являється інформація про боротьбу з аварами слов'янських племен дулібів.

Авари (у давньоруських джерелах — обри) — войовничі тюркомовні племена, які перекочували з Центральної Азії спершу на територію Північного Причорномор'я, а потім і до середньої течії Дунаю, утворивши там у VI ст. Аварський каганат.

Звідти ці кочівники здійснювали свої грабіжницькі набіги на візантійців, слов'ян та франків, не маючи ніякої власної економічної бази, окрім військової сили і зовсім незначного скотарства. Саме це й зумовило внутрішню слабкість і недовговічність держави аварів.

Йордан про походження та дії гетів Через те, що, дотримуючись сказаного старшими письменниками, я, наскільки зумів, розвинув (ті події), коли обидва племені, остроготи й везеготи, становили ще одне ціле, а також вірогідно простежив (історію) везеготів, які вже відокремилися від остроготів, доведеться нам знову повернутися до стародавніх їхніх скіфських поселень і подати так само послідовно генеалогію та діяння остроготів. Про них відомо, що після смерті їхнього короля Германаріха вони, відокремлені від везеготів і підкорені владі гунів, залишилися в тій самій країні, причому Амал Вінітарій утримав усі знаки свого панування.

Наслідуючи доблесть свого діда Вультульфа, він, хоч і був нижчий від Германаріха за щастям і удачею, з гіркотою переживав підкорення гунам. Потроху звільняючись з-під їхньої влади й намагаючись виявити свою силу, він скерував військо на землі антів і, коли прийшов туди, у першому бою був переможений, але згодом став діяти рішучіше й розіп'яв їхнього короля Божа із синами його та сімдесятьма старійшинами для того, щоб залякати, щоб трупи розіп'ятих подвоїли страх підкорених. Проте так вільно панував він ледве впродовж одного року: (такого стану) не стерпів Баламбер, король гунів; він прикликав до себе Геземунда, сина великого Гуннімунда, який, пам'ятаючи про свою присягу й вірність, підкорився гунам зі значною частиною готів і відновив з ним союз, повів військо на Вінітарія. Довго вони билися; у першій і другій битвах переміг Вінітарій. Навряд чи хтось зможе згадати бойовище таке, як це, що влаштував Вінітарій у війську гунів! Однак у третій битві, коли обидва (супротивники) наблизилися один до одного, Баламбер, підкравшись до річки Ерак, пустив стрілу та, поранивши Вінітарія в голову, убив його; потім він узяв собі за дружину його небогу Вадамерку й відтоді володарював у мирі над усім підкореним племенем готів, але так, що готським плем'ям завжди керував його власний царьок, хоч і (відповідно до) рішення гунів.

Дата добавления: 2015-05-26