Історичне значення Київської Русі

Освіта

Музика і театр

Знання

Довідка.

Києво-Печерський патерик — пам'ятка літератури та історії Київської Русі, збірка оповідей про історію Києво-Печерського монастиря. Створений у першій чверті XIII ст. Основу книги становлять оповідання монаха Полікарпа, написані в 1223—1233 pp., житіє Феодосія Печерського, яке уклав Нестор Літописець 1108 року. У збірці йдеться про створення монастиря, про київських князів, художників, будівничих.

З давніх-давен українські мандрівники, прочани, купці, ченці виявляли неабиякий інтерес до географічних знань. За їхніми спостереженнями земля складалася з Азії («Асії»), Європи («Іеропії») і Африки («Лівії»). Історичні джерела свідчать, що руські люди, мандруючи, доходили до узбережжя Каспійського та Егейського морів, знали шляхи в Іспанію, Італію, Сирію. Русь-Україна традиційно підтримувала зв'язки з Римом, Візантією, Швецією, Францією, Чехією, Угорщиною та Польщею.

Цікавою пам'яткою XII ст. став твір паломницької літератури ігумена Данила «Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена». Данило здійснив далеку та небезпечну подорож до Палестини. Дорогою він відвідав давні міста: Хеврон, Віфлеєм, Назарет. У Єрусалимі Данило одержав право запалити лампаду від імені «усієї Руської землі» в храмі Гробу Господнього, коли там відбувалося служіння. Це право надав руському ігуменові король хрестоносців, під владою яких у той час перебувала значна частина Палестини.

Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилося жодне свято, а при дворі великого князя та його бояр і поготів.

Музика й театр настільки ввійшли в життя Давньоруської держави, що знайшли своє відображення в різних культурних жанрах. Наприклад, відомі фрески Софії Київської зображують музикантів, які грають на різноманітних інструментах, а також акробатів та ряджених.

Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби, флейти, гуслі, дудки, барабани тощо. Музика поділялася на: церковну — виконувалася в храмах церковними музикантами та співаками, світську — мала розважальний чи побутовий характер — та військову — супроводжувала княжі дружини в походах і під час битв.

Давні музиканти та актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери) переходили з міста до міста, від села до села, виконували музичні твори, ставили спектаклі, виступали з хижими звірами, заробляючи на життя, даруючи свій талант людям.

Дослідники вважають, що загальний рівень освіти Київської Русі був одним з найвищих у тогочасній Європі. У Давній Русі набули поширення два алфавіти: глаголиця та кирилиця.

Переважна більшість учених уважає давнішою з них глаголицю, яку створив просвітитель Кирило, щоб зробити переклади грецьких богослужбових книг для слов'янського населення. Букви глаголиці прості в написанні, проте важкі для запам'ятовування, деякі з них означають цілі слова.

На думку інших дослідників, кирилиця давніша за глаголицю, її теж створив Кирило, застосувавши букви грецького письма та додавши кілька нових літер. Від глаголичних ці букви відрізняються чіткішими геометричними лініями та простішим сприйняттям. Ця група істориків переконана, що застосування грецького алфавіту викликало протест німецького духовенства Моравії, де проповідували брати Кирило й Мефодій, через що й довелося Кирилові створити новий алфавіт — глаголицю.

На Русі кирилиця була офіційним алфавітом, хоч глаголичне письмо також трапляється в багатьох пам'ятках.

Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти. Спочатку школи існували тільки для дітей феодальної верхівки, але з часом шлях до освіти одержали й «менші» люди Русі.

Перші школи були започатковані за князя Володимира в Києві, а потім з'явилися й в інших містах.

Спершу доводилося привозити учнів до школи силоміць, адже батьки не вбачали в «книжній науці» нічого доброго, а «матері, — сповіщає літописець, — плакали за своїми дітьми, як за померлими».

Чимало зробив для просвіти князь Ярослав Мудрий. Не випадково літописець відзначив, що «князь Володимир орав освітню ниву, князь Ярослав Мудрий її засівав, а сучасники мають можливість збирати врожай книжних знань».

Джерела дають можливість зробити висновок, що в Давній Русі школи були двох видів: церковні й світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, викладали читання, письмо, співи, богослов'я. У світських школах, крім цього, ще давали знання з філософії, риторики, граматики.

Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа, де дівчат навчали письма, співів, швейної справи, а також різноманітних ремесел.

Київська Русь з кінця IX до середини XII ст. була однією з наймогутніших держав ранньофеодальної Європи. Вона відіграла велику роль як в історії східнослов'янських народів, так і у світовій історії.

Утворення великої Давньоруської держави не тільки прискорило економічний, політичний та культурний розвиток східних слов'ян, а й дало їм можливість захистити свої землі від нападів іноземних держав і кочових народів (на сході й півдні — від печенігів та половців, на півночі — від варягів, на заході — від польських та угорських королів, на півдні — від Візантії). Таким чином, наявність економічно розвиненого сусіда, здатного стримувати тюркську навалу, мало надзвичайне значення для багатьох західних країн. Русь мала політичні, торговельні, Човен часів Київської Русі культурні відносини з європейськими державами

(Болгарією, Чехією, Польщею, Швецією, Францією, Англією), підтримувала зв'язки з країнами Кавказу, Середньої Азії, а також з арабським Сходом.

У Київській Русі панувала віротерпимість і повага до інших народів. Так, у багатьох містах Давньоруської держави були колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, готів, варягів.

Як зазначає О. Субтельний, рівень соціально-економічного та культурного розвитку Київської держави в Х-ХІ ст. був вищий, ніж рівень тогочасних країн Західної Європи, зокрема це стосується розвитку міст і торгівлі. Недаремно варяги називали Русь «країною міст». Майстри-ремісники Київської Русі своїми виробами славилися на весь світ. Їхні прикраси вражали сучасників своєю витонченістю та неповторністю. Тільки в ранньофеодальному Києві працювали ремісники 60-ти спеціальностей.

Іноземні мандрівники, купці, дипломати, які відвідували тодішній Київ, дивувалися швидкому розвитку міста, висловлювали у своїх мемуарах захоплення його казковою красою.

Київ як столиця України-Русі мав високий міжнародний авторитет серед тогочасних впливових європейських кіл. Нерідко місто над Дніпром порівнювали зі «столицею світу» — Константинополем. Сучасники відзначали велику роль Києва в міжнародній політиці. Монархи багатьох країн уважали за честь поріднитися з великим київським князем.

Стародавня Русь, як одна з найбільших та наймогутніших держав ранньофеодальної доби, мала великий вплив і авторитет у середньовічній Європі. Як говорив у своєму «Слові» митрополит Іларіон, вона «відома и слышима всіми концами земли».

Дата добавления: 2015-05-26