Перехід до нової економічної політики

У грудні 1920 року радянський уряд на чолі з В. Леніним розробив план електрифікації Росії (ГОЕЛРО), а на його основі — план відбудови народного господарства країни, зруйнованого війною. У лютому 1921 року V Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив план ГОЕЛРО в Україні. В УСРР намагалися збудувати 9 електростанцій, зокрема Дніпровську ГЕС, а також низку теплових (Штерівську та ін.), але все це потребувало значних коштів, яких у держави не було.

У березні 1921 року X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики (непу). Основною її метою В. Ленін назвав зміцнення союзу робітничого класу й селянства, проголосивши, що ця політика «всерйоз і надовго». Нова економічна політика була спробою більшовицької партії зосередити у своїх руках політичну владу, перейти від командно-адміністративних методів управління економікою, які застосовувалися в роки воєнного комунізму, до ринкових механізмів у повоєнний час.

ВУЦВК та Рада народних комісарів (РНК) Української СРР прийняли ряд декретів і розпоряджень про впровадження непу (в розробці непу в Україні особисто брали участь голова РНК X. Раковський та голова ВУЦВК Г. Петровський). До здійснення нової економічної політики спонукали:

• завершення громадянської війни на теренах України;

• початок відбудови народного господарства, який відбувався в складних політичних (масові селянські виступи, повстання проти більшовиків моряків Кронштадта в березні 1921 року) та економічних умовах (тотальна економічна криза, викликана розрухою);

• спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

• політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені.

Практично неп почав упроваджуватися на теренах України з другої половини 1921 року. Нова економічна політика передбачала заходи:

• заміну продовольчої розкладки продподатком. Продовольчий податок на 1921 рік установлювався в розмірі 117 млн. пудів хліба, замість 160 млн., які були визначені продрозкладкою. З них 18 млн. пудів залишалися в розпорядженні місцевих рад для надання допомоги сільській бідноті. Селяни могли вільно реалізовувати надлишки виробленої продукції, а найбідніші взагалі звільнялися від податку;

• формування державного сектора в промисловості та перехід його на господарський розрахунок. Радянська держава залишила у своїх руках важку промисловість, рентабельні підприємства, банки, транспорт, зовнішню торгівлю, оголосила монополію на горілчані вироби й тютюн. Для оперативного розв'язання господарських питань державні підприємства об'єднувалися за галузевим і територіальним принципами в трести. Перші трести з'явилися восени 1921 року у важкій промисловості («Дон-вугілля», «Південсталь», «Південнорудний трест») і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукротрест»). На початку 1922 року Українська рада народного господарства (УРНГ) мала у своєму підпорядкуванні 24 трести, які об'єднували 450 підприємств усіх галузей. Для здійснення торговельних операцій, закупівлі сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати;

• створення багатоукладної системи економіки, передача дрібних чи малоприбуткових підприємств як організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), так і приватним особам (нерідко колишнім власникам). У 1921 році в Україні були передані в оренду 5,2 тис. дрібних підприємств, переважно легкої та харчової промисловості. Оплата за оренду для організацій порівняно з приватним сектором знижувалася вдвічі, їм віддавалася перевага в одержанні держзамовлень, сировини, палива, обладнання. Проте приватний капітал теж займав значні позиції — йому належало 75% роздрібного товарообігу. Великі промислові підприємства могли передаватися в концесію іноземним фірмам. Та західні бізнесмени радянській владі не довіряли, тому ця форма власності в Україні успіху не мала; перехід від натуральної оплати праці до грошової, залежно від кількості виробленої продукції та її якості. Це сприяло значному підвищенню продуктивності виробництва й прямій зацікавленості трудящих у результатах своєї праці. Заміні натуральних форм оплати сприяла грошова реформа, яка розпочалася в жовтні 1922 року введенням в обіг грошей, забезпечених дорогоцінними металами й цінними паперами,— червонців;

• дозвіл оренди землі селянами та залучення найманої праці на селі. Цей процес збільшив певну пролетаризацію села. Так, кількість селян, які наймалися в батраки, у 1925 році становила понад 240 тис, а 1927 — більш ніж 430 тис. Радянська держава всебічно підтримувала бідняцько-середняцькі прошарки на селі, різні форми кооперації селян, надаючи їм різноманітні пільги, кредити та сільськогосподарську техніку. Восени 1923 року кооперативним рухом були охоплені біля 416 тис. селянських господарств. Бідняцько-середняцьким господарствам передавалися поміщицькі, удільні й церковні землі. Унаслідок аграрних перетворень змінилася соціальна структура українського села. Якщо до 1917 року бідняцькі господарства становили 58%, то в середині 20-х pp. — 33%, середняцькі відповідно 30-35% і 63%, багатих селян-«куркулів» — 12-15% і 3- 5%. За підрахунками істориків, селянам передавалося понад 90% земельного фонду України, решта залишалася в розпорядженні держави й призначалася для промислового та радгоспного будівництва. Узагальненим показником відродження українського села було піднесення зернового виробництва: від 227 млн. пудів у 1921 році до 637 млн. пудів у 1922 році й 1057 млн. пудів у 1926 році.

В умовах нової економічної політики швидко розвивалися українська промисловість і сільське господарство. 1925 року вони за основними показниками зрівнялися з 1913 роком, а в деяких галузях навіть перевищили його.

Командно-адміністративні механізми управління державною економікою залишалися в руках радянської влади. Водночас у той період набирали моці «капіталістичні елементи міста й села» — банківські ділки, промисловці-фабриканти, торговці-оптовики, біржові маклери, дрібні й середні господарі та власники.

Григорій Петровський (1878-1958)

Державний діяч. У 1919-1938 pp. — голова ВУЦВК, співголова ЦВК СРСР. Один з ініціаторів входження України до складу СРСР. Займав угодницьку з Кремлем політику щодо Голодомору 1932-1933 pp.

Дата добавления: 2015-05-26