Сталінський терор в Україні в 30-х pp. XX ст

Різні погляди

Джерела

Довідка ДПУ УСРР про голодування колгоспників (1933 р.)

Найбільша кількість фактів голоду зареєстрована наприкінці лютого й на початку березня. В окремих місцях це явище набуло масового характеру. Переважна більшість тих, що голодують, — колгоспники. До них належать, головним чином, багатосімейні господарства, що виробили незначну кількість трудоднів. Зареєстровано також факти голоду серед колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів, але не одержали в колгоспі продуктів харчування в результаті розбазарювання й розкрадання хліба в момент збирання. Сім'ї, що голодують, уживають у їжу різні сурогати (кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації тощо). Зареєстровано факти вживання в їжу м'яса котів, собак і дохлих коней.

Випадків людоїдства зареєстровано 28. Більша частина сталася у третій декаді лютого та на початку березня... У лютому також мали місце 13 випадків трупоїдства.

Голодомор. Історики висловлюють різні погляди на причини голоду в Україні:

• У радянські часи в багатьох публікаціях Голодомор в Україні навіть не згадувався, якщо ж його й розглядали, то пояснювали неврожаєм, викликаним посухою.

• Соціально-економічний фактор Голодомору: розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства; в умовах колективізації зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучався на користь держави, це призвело до низького рівня продуктивності праці.

• Політичний фактор: голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації.

• Комплексний підхід, який об'єднує всі наведені вище фактори.

Репресії в галузі соціалістичного будівництва є необхідний елемент наступу.

Йосип Сталін

Можна виділити п'ять етапів сталінської репресивної політики в Україні:

1. Боротьба зі «шкідництвом».

Штурмівщина в роки індустріалізації призводила до частих аварій на підприємствах, анархії й марнотратства.

У травні 1928 року відбувся показовий процес над старими фахівцями вугільної промисловості (Шахтинська справа). До суду були притягнуті 53 особи, які звинувачувалися в контрреволюційній діяльності, покликаній зірвати індустріалізацію та послабити обороноздатність Радянського Союзу. 11 осіб засудили до розстрілу, інших — до різних термінів ув'язнення.

2. Боротьба проти громадських діячів та інтелігенції.

У кінці 20-х pp. органами ДПУ була «розкрита» Промислова партія (Промпартія) — «антирадянська підпільна шкідницька організація», до якої буцімто належали представники науково-технічної інтелігенції. Від початку й до кінця справа була сфальсифікована правоохоронними органами, але всіх звинувачених суворо покарали за радянськими законами.

Один з перших політичних процесів, який сфабрикувала сталінщина, — справа «СВУ» («Спілки визволення України»), яку розглядали в березні-квітні 1930 року. На лаві підсудних опинилося 45 осіб — науковці, лікарі, студенти, учителі, письменники, священики — представники української інтелігенції, серед них С. Єфремов, В. Чеховський, Й. Гермайзе та ін. Вирок ухвалено за стандартним звинуваченням: «Виявлені організації намагалися за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, убивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР».

З часом до справи «СВУ» були притягнуті близько 5 тис. осіб. За рішенням суду члени «СВУ» одержали терміни ув'язнення до 10 років, які вони відбували на Соловках або в політичних ізоляторах.

Після «СВУ» настала черга сфальсифікованої справи «Українського національного центру» («УНЦ»). 1931 року керівник < УНЦ» історик М. Яворський був розстріляний. До справи також був притягнутий академік М. Грушевський. Хоч слідство щодо нього було припинене, але до самої смерті він перебував під наглядом сталінських правоохоронців і помер за досить загадкових обставин у Кисловодську.

1933 року органи ДПУ розпочали розслідування справи «Української військової організації» («УВО»), яка нібито організовувала саботаж у сільському господарстві.

Крім «УВО», ДПУ сфабрикувало в Україні справу «Польської організації військової» («ПОВ»), «Блоку українських націоналістичних партій» (УНП — боротьбистів, есерів, есдеків).

Усього в Україні з 1930 по 1941 pp. виявлено понад 100 ворожих до радянської влади «організацій», «центрів», «блоків».

3. Боротьба з «рештками ворожих класів».

4. Ліквідація переродженців і дворушників в партії.

Зі 102 членів та кандидатів у члени ЦК КП(б)У протягом 1937-1938 pp. репресовано 100 осіб. До червня 1938 року були страчені 17 наркомів українського радянського уряду. Жертвами сталінських чисток стали найвідоміші українські комуністи — Ю. Коцюбинський, В. Чубар, С. Косіор, М. Скрипник, П. Постишев, П. Любченко.

Репресій зазнали близько 37% членів КП(б)У, тобто приблизно 170 тис. осіб. За спогадами М. Хрущова, українська компартія була «вичищена до блиску». 5. Чистка військових кадрів.

Чистка не оминула й командних кадрів Червоної армії. Найбільших утрат зазнали Київський і Харківський військові округи. Серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, Б. Думенко.

Загалом по Київському та Харківському військових округах були репресовані понад 40 командирів та 15 комбригів. Найбільших і найтяжчих утрат зазнав командний склад нових родів військ — механізованих і повітрянодесантних.

Німецький генерал Ф. Гальдер записав у своєму щоденникові у травні 1941 року: «Російський офіцерський корпус виключно поганий. Він створює гірше враження, ніж 1933 року. Росії потрібно буде 20 років, щоб вона повернула минулі висоти».

Дата добавления: 2015-05-26