Масові репресії на Україні: основні напрямки масових репресій, «Шахтинська справа», «Спілка визволення України»

Білет № 17

До середини 1930-х рр. ціною неймовірних зу­силь народу було досягнуто успіхів у розвитку народ­ного господарства. У політичному житті суспільства спостерігався дедалі помітніший відхід від демо­кратичних принципів. Проголошена Й. Сталіним теорія «загострення класової боротьби» на тлі пере­мог соціалістичного будівництва вела до поширен­ня репресій на все більше коло людей. За цих умов прийняті Конституція СРСР (1936 р.) і Конститу­ція УРСР (1937 р.) не забезпечували фактичного втілення в життя їхніх демократичних положень (скасування обмежень прав деяких категорій насе­лення, недоторканність особи й житла, таємниця листування тощо). На початку 1930-х рр. україні­зація почала розглядатися як вияв націоналізму. У країні посилюється політика русифікації.

Необґрунтовані репресії на межі 1920— 1930-х рр. були початком тотального знищення народу в 1935—1937 рр. Жертвами репресій стали всі верстви населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військові, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція та фахівці радянської генерації, робітники, селяни. Після організованого процесу над «Спілкою визволення України» у рес­публіці «викрили» безліч «контрреволюційних» організацій: «Український національний центр», «Українська військова організація», «Білогвардій­ський терористичний центр» у Києві; різноманітні «шпигунсько-троцькістські» організації.

З-поміж керівних діячів республіки репресій зазнали X. Раковський, С. Косіор, В. Затонський, воєначальники Й. Якір, Б. Думенко та інші. Напе­редодні Другої світової війни було практично зни­щено вищий командний склад армії.

1930-ті рр. в історії культури СРСР і УРСР були часом «культурної революції» — складової частини соціалістичних перетворень у радянській державі. Було ліквідовано неписьменність, створювалися нові школи, фабрично-заводські училища (ФЗУ), технікуми й вищі заклади освіти. У 1933 р. було відновлено діяльність університетів. Радянська влада поставила за мету сформувати нову інтелі­генцію із середовища робітників і селян. Наукові досягнення і відкриття були необхідними для по­будови соціалістичного суспільства. У 1930-ті рр. АН УРСР стала центром науково-дослідної роботи: відбувалося становлення таких галузей знань, як нелінійна механіка, теоретична фізика, теорія зва­рювання металів, було проведено ядерну реакцію. Створювалися академічні інститути електрозварю­вання, гірничої механіки, економіки, історії Укра­їни, української літератури, фольклору.

У цей же період керівний режим прагне під­корити інтелігенцію інтересам партії та держави. Згортається політика українізації, закриваються українські школи і школи національних меншин. Українська культура стає важелем для зміцнення влади більшовиків, з’являється термін «буржуаз­ний націоналізм».

Політика партійного керівництва СРСР і УРСР, спрямована на знищення української інтеліген­ції в 1930-ті рр., одержала назву «розстріляного відродження». Відносна свобода й розквіт українсь­кої культури в 1920-ті рр. змінилися утисками й репресіями. Щоб придушити вільний вияв думок, посилити почуття страху, відсторонити від активної діяльності інтелектуалів, адміністративно-команд­на система вдавалася до розправ, свавільних аре­штів, відкритих і закритих судових процесів. Були репресовані вчені-історики М. Слабченко, М. Гор­бань. У 1933 р. був заарештований і засуджений до поселення на Соловки український філософ П. Дем- чук (1937 р. був розстріляний). Загинули академіки АН СРСР геолог Н. Світальський, генетик І. Агол, філософ С. Семковський. Почалося переслідування М. Грушевського. Звинувачення висувалися проти колишнього президента АН УРСР В. Вернадського та новообраного президента О. Богомольця.

Схожі процеси відбувалися в галузі літерату­ри й мистецтва. У 1933 р. були заарештовані по­ет і драматург М. Яловий, талановитий режисер, організатор театру «Березіль» Лесь Курбас, який пізніше загинув у таборах. У 1934 р. були розстрі­ляні новеліст Г. Косинка, лірик Д. Фальковський, драматург і поет К. Буревій, поет О. Влизько, різкої критики й нападів з боку влади зазнавали Остап Вишня, М. Рильський, Л. Ландау. Загалом жерт­вами сталінських репресій стали близько 500 пись­менників, що жили й працювали в Україні.

Апогеєм винищення української інтелігенції та передових діячів науки й культури стали 1937— 1938 роки.

Для швидкого розгляду політичних справ і по- засудового розгляду створювалися особливі трійки, що виносили вироки без участі обвинувачуваного.

Сталінський терор не тільки позбавив волі й жит­тя маси людей, він розтлівав тих, кого минала тра­гічна доля. У людей гинули віра в добро, рушилися авторитети, тьмяніли ідеали. І навпаки, заохочува­лися ганебні вчинки — доноси, наклепи, провокації. Світле й бажане майбутнє, якого прагнули люди, зіткнулося в ті роки із соціальною незахищеністю, жорстокістю, скаліченими долями мільйонів людей.

Дата добавления: 2015-05-26