Паспортизація і реєстрація ПНО, виключення з реєстру. Див. 10

30. Ідентифікація обєктів підвищеної безпеки полягає у виявленні на об'єктах господарської діяльності джерел та чинників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці рівнів можливих надзвичайних ситуацій. Ідентифікації підлягають усі об'єкти господарської діяльності, які розташовані на території України і перебувають у державній, колективній або приватній власності юридичних або фізичних осіб, а також інші об'єкти визначені комісіями з питань ТЕБ та НС або відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади.У процесі ідентифікації розглядаються і враховуються внутрішні і зовнішні чинники небезпек. Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території. Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).

31. Декларація небезпеки та ліцензування. Початковим етапом для розробки декларації безпе­ки небезпечного об'єкту є його ідентифікація. Мета ідентифікації - виявлення у складі суб'єктів господарсь­кої діяльності, що експлуатують об'єкти, найбільш не­безпечних об'єктів, які підлягають декларуванню стану безпеки. Ідентифікація небезпечних об'єктів здійснюється на основі критеріїв, що враховують:кількість і вид (категорію) небезпечних речовин, що застосовуються на об'єкті;умови (температуру і тиск), при яких ці речовини використовуються або зберігаються;порогову (граничну) кількість небезпечної речовини; особливості розташування об'єкту. Основні критерії ідентифікації об'єктів, що підляга­ють декларуванню, наведені в Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.01 р. № 2245-НІ і постанові Кабінету Міністрів України від 11.07.02 р. № 956 «Про ідентифікацію і декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки». Вказані критерії ґрунтуються на положеннях Конвенції ООН про трансграничну дію промислових аварій. До категорії об'єктів підвищеного класу небезпеки згідно з «Порядком ідентифікації і обліку об'єк­тів підвищеної небезпеки» належать усі суб'єкти госпо­дарської діяльності, у власності або в користуванні яких є об'єкти, де використовуються, виготовляються, пере­робляються, зберігаються, транспортуються небезпечні речовини. Відповідно до пп. 1,3 «Порядку декларування безпе­ки об'єктів підвищеної небезпеки» встановлюється обов'язковість розробки декларацій безпеки небезпеч­них об'єктів 1 чи 2 класів. Декларація безпеки - до­кумент, що визначає комплекс заходів, які використовуються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків.

32. Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПН. Методики визначають порядок проведення аналізу небезпеки та оцінки ризику об'єктів підвищеної небезпеки, установлює методичні принципи, терміни і поняття аналізу ризику, визначає критерії прийнятних ризиків та їх рівні. Методики призначені: – для розробки декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;– для прийняття рішень щодо розташування та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

– для розробки заходів щодо запобігання аварій та підготовки до реагування на них;– для визначення обсягу відповідальності та страхових тарифів при страхуванні цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, що може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та Закону України «Про страхування». Методики можуть застосовуватися також для оцінки рівня ризику й експертизи рішень з безпеки потенційно небезпечних об'єктів, у тому числі під час: – розробки нових технологій та конструювання обладнання;– проектування та розташування нових виробництв;– реконструкції діючих виробництв;–експертизи діючих, виробництв і тих, що реконструюються та проектуються;– розробки планів локалізації та ліквідації аварій;– організації страхового захисту майна підприємств – розгляду конфліктів між суб'єктом господарської діяльності, що експлуатує чи планує експлуатацію потенційно небезпечного об'єкту

33. Категорії небезпечних речовин. Для ідентифікації обєктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин: 1 горючі займисті гази — гази, які утворюють у повітрі при нормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полумя в детонаційному чи дефлаграційному режимі або можуть горіти в повітрі в дифузійному режимі при витіканні струменем факельне горіння 2 горючі рідини — рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61 град. С у закритому тиглі або температурою спалаху, що дорівнює або менша 66 град. С у відкритому тиглі легкозаймисті рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89 3 горючі рідини, перегріті під тиском, — горючі рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тис-ком при температурі, що перевищує температуру кипіння при атмосферному тиску в 1,25 і більше разів. 4 вибухові речовини — рідкі або тверді речовини чи суміші речовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швидко змінювати свій хімічний склад, а цей процес само розповсюджуватися з виділенням великої кількості тепла 1 газоподібних продуктів клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88 5 речовини-окисники — речовини 5 класу небезпеки згідно з ГОСТ 19433-88, 6 високотоксичні та токсичні речовини — речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці 1 ГОСТ 12.1.007-76. 7 речовини, які становлять небезпеку для довкілля високотоксичні для водних організмів, — речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці, згідно з Конвенцією про трансграничний вплив промислових аварій 1992 рік.

36. Токсодози і їх класифікація. Основною характеристикою НХР є токсичність. Токсичність — це здатність отруйної речовини уражати живий організм. Ступінь її залежить від фізико-хімічних властивостей НХР і визначається токсодозою (токсичною дозою). Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму і до одиниці часу (мг/л·хв.). Токсодоза характеризує кількість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний інтер­вал часу.Території, які потрапили під вплив НХР у результаті на аварії ХНО, поділяють на зони: Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зараження) – зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження. Зона вражаючих токсодоз (небезпечного зараження) – на зовнішній межі якої 50% людей втрачають працездатність або їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація. Дискомфортна (гранична) зона – зона, на зовнішні межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загострення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки інтоксикації.

37. Зона можливого зараження та прогнозована зона хімічного зараження. Зона можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) – територія, у межах якої внаслідок зміни напрямку вітру може переміщатися хмара НХР з вражаючими концентраціями. Прогнозована зона хімічного зараження (ПЗХЗ) – розрахункова зона в межах ЗМХЗ, параметри якої приблизно визначаються за формулою еліпса.

34. ХНО і небезпека від них, поділ НХР на групи. Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин небезпечними хімічними речовинами.

До ХНО відносяться: – підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують НХР;– підприємства з переробки нафтопродуктів;– підприємства інших галузей промисловості, які використовують НХР– підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак; – залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах розміщення СДОР; – транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;– склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезактивації, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки. Небезпечні хімічні речовини (НХР) – це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.За своїми вражаючими властивостями НХР поділяються на групи:– речовини з переважно задушливої дії (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);– речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);– речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акрилонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);– речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу;– нейротропні отрути (сірковуглець, тетра- етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);– речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гідрозин та ін.);– метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.).До надзвичайно і високотоксичних НХР відносяться сполуки миш'яку, ртуті, кадмію,талію, свинцю, цинку, нікелю, заліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки. Хмара НХР - суміш пари і дрібних крапель НХР із повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для довкілля (уражаючих концентраціях). Розрізняють первинну і вторинну хмару забрудненого повітря. До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильнодіючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

38. Стани вертикальної стійкості атмосфери. На масштаби зараження, глибину поширення хмари зараженого повітря істотно впливають метеорологічні умови. Вони формують стан вертикальної стійкості атмосфери. Вертикальна стійкість атмосфери має три стани: Інверсія — зростання температури повітря з висотою. Такий стан приземного шару атмосфери перешкоджає розсіюванню зараженого повітря по висоті і створює найбільш сприятливі умови для збереження високих концентрацій СДОР. Ізотермія — характеризується стабільною рівновагою повітря. Це також сприяє тривалому застою парів СДОР на місцевості, в лісі, в житлових кварталах міст і населених пунктів. Конвекція — зниження температури повітря з висотою. Спостерігаються висхідні потоки повітря, що сприяє швидкому розсіюванню хмари зараженого повітря і зменшенню уражаючої дії НХР.

Хмара НХР - суміш пари і дрібних крапель НХР із повітрям в обсягах (концентраціях), небезпечних для довкілля (уражаючих концентраціях). Розрізняють первинну і вторинну хмару забрудненого повітря. Первинна хмара НХР - це пароподібна частина НХР, яка є в будь-якій ємності над поверхнею зрідженої НХР і яка виходить в атмосферу безпосередньо при руйнуванні ємності (за 1-2 хв) без випару з підстильної поверхні. Вторинна хмара НХР - це хмара НХР, яка виникає протягом певного часу внаслідок випарювання НХР із підстильної поверхні (для легко летючих речовин час розвитку вторинної хмари після закінчення дії первинної хмари відсутній, для інших речовин він залежить від властивостей НХР, стану обвалування та температури повітря)

Дата добавления: 2015-05-26