Спостереження та експеримент як методи психологічного дослідження

Методи психологічних досліджень - це сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності.

Найбільш розповсюджені методи психології - спостереження та експеримент. Застосовуються й інші методи: метод бесіди, анкетний метод, аналіз процесу і продуктів діяльності, тестовий метод та деякі інші.

Спостереження. Спостереження як метод вивчення психіки людини широко застосовується в психології.

Зрозуміло, безпосередньо психіку спостерігати не можна. Лише в діяльності, в діях і вчинках в широкому розумінні слова (коли і утримання від певної дії з точки зору психології розглядається як певна дія, своєрідний вчинок) виражається особистість людини, її психіка.

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об'єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах.

Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов'язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини.

Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

Експеримент. Дуже важливу роль в психологічних дослідженнях грає експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід). Але якщо при спостереженні дослідник пасивно очікує проявів певних психічних процесів, то в експерименті він, не очікуючи, поки настануть такі процеси, сам створює необхідні умови, щоб викликати ці процеси у піддослідного.

Проводячи дослідження при однакових умовах з різними піддослідними, експериментатор може встановити вікові та індивідуальні особливості протікання психічних процесів у кожного з них.

Експериментатор на свій розсуд може варіювати (змінювати, пробувати різні варіанти) умови проведення досліду і спостерігати наслідки такої зміни.

В психології застосовуються два типи експерименту: лабораторний та природний.

Лабораторний експеримент проводять в спеціально організованих і певною мірою штучних умовах, він потребує спеціального обладнання, а часом і застосування технічних приладів. Часто, хоча й не завжди, його проводять в спеціально обладнаних для цієї мети приміщеннях (лабораторіях) з застосуванням складної апаратури.

Лабораторний експеримент дозволяє за допомогою реєструючих приладів точно вимірювати час протікання психічних процесів, наприклад, швидкість реакцій людини, швидкість формування навчальних, трудових навичок. Його застосовують в тих випадках, коли необхідно отримати точні і надійні показники протікання психічних явищ при суворо визначених умовах.

Прикладом лабораторного експерименту може слугувати дослідження процесу впізнання за допомогою спеціальної установки, котра дозволяє на екрані (типу телевізійного) поступово пред'являти піддослідному різну кількість зорової інформації (від найменшої інформації до показу предмету в усіх його деталях), щоб з'ясувати, на якому етапі людина впізнає зображуваний предмет.

Лабораторний експеримент сприяє глибокому і всебічному вивченню психічної діяльності людей. Успіхи сучасної наукової психології були б неможливі без застосування цього методу. Однак разом з перевагами лабораторний експеримент має і певні недоліки. Найбільш істотний недолік цього методу - його деяка штучність, котра за певних умов може привести до порушення природного ходу психічних процесів, а отже, до неправильних висновків.

Цей недолік лабораторного експерименту значною мірою усувається при організації природного експерименту. Тут зберігається природність умов спостереження і вводиться точність експерименту. Природний експеримент будується так, що піддослідні не підозрюють про те, що вони піддаються психологічному дослідженню - це забезпечує природність їхньої поведінки. При організації природного експерименту також можливо застосування технічних засобів (але за умови, що піддослідний не знає про це).

Для правильного й успішного проведення природного експерименту необхідно додержуватися усіх тих вимог, котрі подаються до лабораторного експерименту. У відповідності з завданням дослідження експериментатор добирає такі умови, котрі забезпечують найбільш яскравий прояв певних сторін психічної діяльності.

5. Організаційні методи психологічного дослідження.

Методи психології доцільно розділити на дві групи:

пізнавальні (дослідницькі) методи;

методи активного впливу на людей.

Розглянемо першу групу методів. Процес психологічного дослідження складається з низки етапів: підготовки, збирання, обробки, інтерпретації фактичних даних і формулювання висновків.

На підготовчому етапі вивчають стан досліджуваної проблеми, проводять попередні спостереження, бесіди, анкетування, визначають мету й завдання дослідження. Важливим елементом цього етапу стає гіпотеза - уявлення про очікуваний результат дослідження.

Усі вихідні моменти зумовлюють планування дослідження, вибір контингенту і кількість піддослідних, місця та часу проведення дослідів, технічне оснащення, отримання попередніх експериментальних даних, форми протоколів, план кількісної (статистичної) та якісної обробки й інтерпретації даних.

На етапі збирання фактичних даних використовують емпіричні методи (експеримент, спостереження, тестування, бесіди тощо). Експериментальні дані фіксують у протоколі, що має бути досить повним і цілеспрямованим, включаючи реєстрацію всіх необхідних параметрів експериментальної ситуації та психічних властивостей.

Етап обробки даних передбачає кількісний та якісний аналіз і синтез зафіксованих даних.

На останньому етапі дослідження здійснюють інтерпретацію даних та формулювання висновків, встановлюють їхню відповідність чи невідповідність вихідній гіпотезі, виявляють нові питання та проблеми, на основі яких формують програму дослідження.

Відповідно до етапів психологічного дослідження, доцільно розрізняти чотири групи методів:

організаційні;

емпіричні;

методи обробки даних;

інтерпретаційні методи.

До організаційних методів належать: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об´єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.

До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники, соціометрія, референтометрія, інтерв´ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.

6. Типи і форми поведінки організмів.

Поведінка як притаманна організмам пристосувальна діяльність має вигляд біологічно доцільних реакцій, інстинктивної поведінки наичіння інтелектуальної поведінки.

Ці типи і форми поведінки вивчають зоопсихологія й етологія. Але якщо зоопсихологія досліджує поведінку в лабораторних умовах (Вагнер; Войтоніс - Дембовський; Ладигіна-Котс; Трошихіна; Фабрі; Фішель; Келер; Шовен то етологія — в природних (Баскін; Гудолл; Лоренц; Тінбереен. Зусиллями представників цих наук, учених, що працюють на їх «перетині» (Дьюс-берн; Мак-Фарленд; Меннінг.

Біологічно доцільні реакціїПідтримують елементарні прояви життя організму. Прикладом такої реакції є таксиси— рухи одноклітинних і багатоклітинних організмів, що орієнтують їх відносно сприятливих (позитивні таксиси) або несприятливих (негативні таксиси) умов життя. У рослин аналогічні реакції — зміни напрямку росту залежно від впливів середовища (світла, тепла, земного тяжіння) мають назву тропізмів (гр. трояті — поворот, напрям). У якому б положенні не перебувало стебло, корінь рослини завжди спрямований донизу. Проте вже найпростіші здатні, рухаючись до світла, обходити перешкоду, тобто орієнтуватись у середовищі. Таксисом буде зміна швидкості руху (ортотаксиси), напрямку руху (клино-таксиси). Складніші організми здатні вибирати такий напрямок (топо-таксиси).

Інстинктивна поведінка базується на інстинктах — вроджених, біологічно доцільних, складних за будовою рухових актах. Бджола будує соти так, начебто володіє математичними методами розв'язування задач на мінімум і максимум. Вугрі з річок Північної Америки пливуть відкладати ікру в Саргасове море, а риби, що виростають з цих ікринок, повертаються назад через океан і відшукують ту саму прісну воду, в якій жили їхні батьки. Молода кам'янка, що вилупилася з яйця на півночі Гренландії, мандруючи ночами, знаходить дорогу до своїх зимівель на півдні Західної Африки. У деяких видів мурах самці і плодющі самки не будують гнізд, не шукають їжі, не пересуваються на далекі відстані, навіть не харчуються без сторонньої допо-

моги. Вони використовують «рабів» — мурах іншого виду, захоплених у «полон».

Подібні приклади давно відомі і їх завжди було важко пояснити з позицій матеріалізму. Вірогідне пояснення інстинкти знайшли в еволюційному вченні, яке вбачає в них закріплену біологічно доцільну форму поведінки, результат природного добору, сформований у процесі еволюції. На користь такого пояснення свідчить мінливість інстинктів, їх відповідність тим умовам, в яких вони формувалися. Мурахам того самого виду, що живуть у Швейцарії, притаманна кооперація зусиль «рабів» і «господарів»: вони разом збирають і зносять матеріал для гнізд, але «раби», до того ж, стережуть і доять тлю. В Англії «раби» мають ще більшу свободу. Проте еволюційне пояснення поведінки тварин, як і еволюційне вчення загалом, продовжує викликати дискусії, а то й зовсім заперечується.

Зоопсихологи та етологи передусім з'ясували, що інстинкти є компонентом інстинктивної поведінки — ланцюга стетеотипних реакцій, що виникає у відповідь на ключові подразники — сигнали біологічно значущих властивостей середовища. Наприклад, під час шлюбного сезону самець колюшки виявляє агресію до будь-якого довгастого, червоного знизу предмета — ознаки суперника. Цікаво, що характер ключового подразника визначається умовами життя тварини. У цуценяти смоктальні рухи викликає м'яка шерсть (ознака матері), а в ягняти — затемнення тім'я (адже для смоктання треба підійти під вівцю й закинути голову).

Досліджено також, що у змінених умовах інстинкти втрачають свою доцільність: бджола заклеюватиме й порожні, з відрізаним дном, стільники. Загалом будь-який акт інстинктивної поведінки складається з пошукової і виконавчої фаз: тварина спочатку знаходить ключовий подразник, який «запускає» вроджену поведінку, І якщо така поведінка є стереотипною, то її пошукова фаза мінлива. Досвідчена білка, на відміну від молодої, гризе горіх з найуразливішого місця — борозенки на шкаралупі, що є результатом научіння. На вищих щаблях еволюції співвідношення стійких і мінливих компонентів інстинктивної поведінки змінюється на користь останніх. Однак і в цьому випадку перші відіграють надзвичайну роль: несуть у собі підсумок еволюційного шляху, пройденого видом, готують організм до наступної поведінки.

Научіння — набуття і закріплення індивідуального досвіду поведінки тварини, яке виникає на базі мінливих компонентів інстинктивної поведінки. Ця здатність яскраво виражена в домашніх тварин, але й у природних умовах вона є вагомим чинником пристосування. Мисливці, наприклад, помітили, що вовки, почувши гуркіт гелікоптера, почали ховатись у хащі, а не вибігати на простір, як це робили раніше. Слони змінили свою поведінку відтоді, як на них стали полювати з дальнобійними рушницями: почали пастися переважно серед дерев. Причому все це відбулося за життя одного покоління. Характерно, що носороги не оволоділи таким способом поведінки, і це зробило їх дуже вразливими.

Научіння має місце й на ранніх етапах формування поведінки. Вже в день вилуплення з яйця у курчат виробляється реакція наближення до місця годування. Про значення раннього научіння свідчить явище імпрінтингу (від англ. imprint — закарбувати) — здатність вищих хребетних, які щойно з'явилися на світ, запам'ятовувати рухомі предмети, що потрапляють у поле їхнього зору. Відомою стала фотографія виводку сірих гусенят, що прямують за етологом К. Лоренцом, якого вони зафіксували як «матір». Імпрінтинг триває недовго і забезпечує тваринам упізнавання батьків, братів і сестер, своїх майбутніх жертв (у хижаків), статевих партнерів.

Формами научіння також є звикання, спроби й помилки, інсайт.

Звикання — поступове ослаблення реакції тварини на багаторазово повторюваний або тривалий подразник. Нерідко воно настає після орієнтувального (від фр. orientation — установка, орієнтація) рефлексу — насторожування у відповідь на новий подразник та орієнтувальної діяльності — обстеження нового предмета чи нової ситуації. Наприклад, шимпанзе активно обстежує будь-який предмет, що з'являється у клітці (нерідко він викликає навіть більшу цікавість, ніж їжа), але згодом перестає помічати його. Звикання часто виробляється на основі механізму умовних рефлексів. У такий спосіб домашні тварини звикають до господаря, умов утримання, часу годування тощо.

Спроби і помилки — научіння внаслідок орієнтувальної діяльності, яка приводить до успіху. Канарка після вдалої спроби відкрити дверцята клітки надалі досить легко вибирається на волю. Цю форму научіння плідно вивчають представники біхевіоризму, які, наприклад, встановили факт зменшення кількості помилок і часу виконання експериментального завдання пацюками під впливом багаторазових спроб. Одне з його пояснень випливає з гіпотези про наявність у пацюків (та й у людини також) когнітив-ної карти — схеми поведінки за певних умов, яка вдосконалюється в процесі научіння.

Інсайт (від англ. insight — осяяння) — швидке розуміння відношень між предметами, які перебувають у полі сприймання тварини. Ця вища форма научіння найчастіше спостерігається в антропоїдів — людиноподібних мавп. Якщо гроно бананів підвісити занадто високо, мавпа може майже без підготовки поставити розташовані в клітці ящики (два, три, навіть чотири) один на одного і дістати їх. Інсайт став предметом дослідження Гештальтпсихології, яка пояснює його процесом одномоментної реорганізації поля сприймання. До інсайт-научіння належить також наслідування — збагачення індивідуального досвіду однієї тварини під впливом прикладу іншої. Відомий, наприклад, випадок, коли молодий шимпанзе, спостерігаючи за матір'ю, навчився користуватися травинкою для діставання термітів.

Інтелектуальна поведінка — нестереотипне розв'язання твариною завдань, що постають перед нею. Простим прикладом інтелектуальної поведінки є екстраполяційний (від лат. extra — поза, крім; polire — обробляти) рефлекс — здатність передбачати напрямок руху подразника. Відоме спостереження за поведінкою ворони, яка одного разу, пролітаю-чи над струмком, упустила шмат хліба. Підхоплений течією хліб зник у тонелі. Ворона перелетіла тонель і, дочекавшися, доки здобич допливе до неї, виловила її з води.

За аналогією було побудовано експерименти з різними тваринами. З'ясувалося, що перше місце серед ссавців посіли вовки та лисиці, за ними йшли собаки, єнотовидні собаки, кішки, кролі. Пацюки майже не поступалися собакам і переважали кішок. Навіть хатні миші, на відміну від польових, розв'язували завдання, хоча й з помилками. Серед птахів найвищі показники мали воронові. Голуби, качки та хижі птахи отримали негативні оцінки. Рептилії (черепахи, ящірки) розв'язували завдання, а риби — ні.

Вершиною інтелектуальної поведінки є дослідницька діяльність антропоїдів. Вона будується з урахуванням причиново-наслідкових зв'язків і відношень, даних у полі сприймання. Виявивши, що ящики наповнені піском, шимпанзе, щоб дістати принаду, спочатку спорожнює їх, а потім складає в піраміду. Вона може також встромити одну бамбукову палку в іншу й дістати покладений перед кліткою апельсин. Найскладніші завдання часто розв'язуються за рахунок інсайту. Але шимпанзе здатна дістати принаду і тоді, коли палка не перебуває з нею в одному полі зору. Інтелектуальна поведінка виявляє значні індивідуальні відмінності між антропоїдамиГудолл; Дембовський; Келер; Клікс; Фішель.

Проте поведінка— це не лише форми взаємодії тварин з природним середовищем, а й особливості їхньої активності в угрупованнях — спільностях тварин. Хоча є особини, які контактують між собою лише задля продовження роду (це або дрібні тварини із захисним забарвленням, що дає їм змогу самостійно ховатися від хижаків, або, навпаки, великі хижаки, що самі забезпечують себе їжею), більшість тварин об'єднуються в сім'ї, зграї, стада й спільно вирощують потомство, шукають поживу, бороняться від ворогів.

Угруповання завжди мають свою організацію, головними принципами поведінки в якій є домінування і територіальність.

Домінування (від лат. dominans — панівний) — принцип організації, за яким кожна тварина посідає серед інших певне місце. Характерним виявом домінування є порядок клювання у курей. Серед виводку курчат завжди є таке, що наближається до їжі першим і не дозволяє це робити іншим. Домінування досягається шляхом боротьби, в якій перемагає най-сильніша особина. Надалі вона має значні переваги перед іншими членами угруповання. Наприклад, домінантні самці стають батьками значно більшого числа нащадків, ніж недомінантні. Самки, особливо ссавців, обираючи партнера, нерідко провокують суперництво між самцями для визначення сильнішого.

Територіальність (від лат. terra — земля) — принцип організації угруповання, який обмежує його проживання певною ділянкою природного середовища. Вона охороняється, може розширюватися шляхом захоплення, а її ресурси використовуються. Такі ділянки мають стада, зграї, сім'ї. Вони можуть бути постійні або тимчасові, їх розмір коливається залежно від виду тварин. Межі ділянки позначають, для чого ссавці мітять їх сечею. Про зайнятість ділянки сповіщають голосом та агресивною поведінкою — демонстрацією ворожого ставлення до особин, які порушують цей принцип організації угруповання.

Найскладніша організація угруповань у комах — мурах, бджіл, ос і термітів. її характерні ознаки: кооперування особин для догляду за потомством; розподіл функцій, за яким одні особини підтримують життя інших; співіснування у межах одного угруповання принаймні двох поколінь особин. Хоча угруповання комах налічує тисячі особин, усі вони в переважній більшості випадків є однією сім'єю. Потомство в ній, як правило, дає лише одна самка — матка. Всі інші комахи живуть у спільному гнізді, яке самі і будують. Серед них є касти — групи комах із суворо визначеною роллю. Доведено, що спеціалізація комах залежить від харчового раціону личинок: при обмеженому харчуванні з них розвиваються робочі особини, при повноцінному — особини, здатні до розмноження. Якщо організація угруповань у комах дуже жорстка, інстинктивна за своєю природою, то у птахів, а особливо у ссавців, вона гнучка, зазнає впливу научіння. Наприклад, порядок клювання в зграях птахів встановлюється після з'ясування взаємин між ними. Загалом, чим складніша організація угруповання, тим складніша і мінливіша поведінка тварин. Життя в угрупованнях потребує комунікації — системи зв'язків між тваринами, яка забезпечує успішність взаємодії. Поширеним засобом комунікації є запах: він слугує для привертання особини протилежної статі, визначення ворогів і родичів, позначення території або шляху прямування. Велике значення має також поза, дотик. Самка колюшки не почне відкладати ікру доти, доки самець не здійснить ритмічні поштовхи в основу її хвоста. Птахи підтримують згуртованість зграї систематичними, з невеликим інтервалом, короткими криками. Самець у них часто має набагато яскравіше оперення, ніж самка, що також є комунікативною ознакою, особливо під час шлюбних ігор. Надзвичайно цікавим засобом передачі інформації є танці медоносних бджіл. Знайшовши багате джерело нектару, бджола-збирач повертається до вулика і виконує танок на вертикальних стільниках. Якщо відстань до цього джерела менша 100 метрів, виконується «коловий» танок, якщо більша — «хвилястий». Відстань кодується прямою пробігу, що супроводжується дзижчанням. Напрямок польоту відносно сонця вказує кут між цією прямою і напрямком центру ваги. Інші бджоли, повторюючи цей танок, «зчитують» інформацію, що передається у такий спосіб.

Цей приклад є свідченням інстинктивного характеру засобів комунікації: вони завжди пов'язані з біологічними потребами тварин. Однак комунікація зазнає також впливу научіння. Відомий випадок, коли молодий снігур навчився співу від канарки, яка його вигодувала. Пізніше цей снігур разом із самкою виростив виводок, серед якого два птахи також запозичили цю пісню. Дослідники, котрі вивчали засоби комунікації дельфінів, встановили, що серед них, очевидно, як наслідування з'явилися звуки, що нагадують слова людської мови. Є й досвід чотирирічного навчання шимпанзе, в результаті якого воно оволоділо 132 жестами, що позначали речі та їхні властивості. Проте глухонімі, хоча й розуміли до 70% з них, повноцінно спілкуватися з шимпанзе не могли. Були невдалими й неодноразові спроби олюднення шимпанзе. Одну з них здійснило американське подружжя Хейс. Шимпанзе у їхній сім'ї перебувало від моменту народження і виховувалось як дитина. До 18-місячного віку воно переважало дитину такого ж віку у розв'язуванні експериментальних завдань, іграх, розумінні наочних причиново-наслідкових відношень. Найефективнішим засобом научіння для неї виявилося наслідування. Вона допомагала мити й складати посуд, робила спроби чистити меблі й одяг, користувалася пудрою й губною помадою. Щоранку

вибігала з будинку за газетою, а потім, сидячи в кріслі, розгортала її, нібито читаючи. Проте наслідування трирічної шимпанзе виявилося на рівні трирічної дитини й за результатами переважало наслідування її однолітків, що виросли у неволі. З 14-місячного віку шимпанзе навчали мовлення. В трирічному віці вона вміла вимовляти слова «mummy» (мама) й «dad» (тато), розуміла багато слів-наказів, у відповідь на почуте слово вказувала на 'предмет, частини свого тіла, та все ж не переважала у цьому однорічну дитину. Малювати так і не навчилася. Нерідко виявляла агресивність. Подальшого прогресу в її розвитку не відбулося.

Таким чином, форми поведінки тварин, якими б складними вони не були, не виходять за межі біологічної доцільності: вони обслуговують біологічні потреби, підпорядковуються вимогам умов їх життя і є, власне, пристосуванням до них. Вони слугують підтриманню індивідуального життя та відтворенню виду.

Поведінка — жива активність, що опосередковується і регулюється психікою. Як і форми поведінки, психіка в процесі еволюції ускладнюється, має свої стадії розвитку.

Дата добавления: 2015-05-26