Гігієнічне нормування умов праці за показниками мікроклімату, повітрообміну, освітлення та засоби їх нормалізації в робочій зоні. 3 страница

- глибина приміщення;

- наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так із зовні приміщення.

Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природного освітлення (КПО):

де Е_вн — освітленість в даній точці всередині приміщення, що створюється світлом неба (безпосереднім чи відбитим);

Е_зовн — освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.

Нормовані значення КПО визначаються „Будівельними нормами і правилами" (СНиП ІІ-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об’єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається-або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням КПО.

Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення:

де S_в — площа вікон;

S_п — площа підлоги приміщення;

е_н — нормоване значення КПО;

k _з — коефіцієнт запасу;

h_в — світлова характеристика вікон;

k_буд — коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;

t_в — загальний коефіцієнт світлопропускання;

r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава).

Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.

Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 1). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.

В СНиП ІІ-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкту розпізнавання. Для І — V розрядів, які окрім того мають ще і по чотири під розряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — 30 лк (розряд VIIIв).

Таблиця 1. Норми штучного та природного освітлення виробничих приміщень

Характеристика зорової роботи	Найменший розмір об’єкта розпізнавання, мм	Розряд зорової роботи	Штучне освітлення	Природне освітлення	Суміщене освітлення
Освітленість, лк	КПО, %
При комбінованому освітленні	При загальному освітленні	При верхньому чи комбінованому освітленні	При боковому освітленні	При верхньому чи комбінованому освітленні	При боковому освітленні
Високої точності	0,3-0,5	III	2000-400	500-200				1,2
Середньої точності	0,5-1,0	IV	750-300	300-150		1,5	2,4	0,9
Малої точності	1-5	V	300-200	200-100			1,8	0,6
Загальне спостереження за ходом виробничого процесу	-	VIII	-	75-30		0,3	0,7	0,2

Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи:

- світлового потоку (коефіцієнту використання),

- точковий,

- питомої потужності.

Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф_л визначають за формулою:

де Е — нормована освітленість, лк;

S — площа освітлюваного приміщення, м²;

k_з — коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (k_з =1,3—1,8);

Z — коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z =1,1—1,15);

N — кількість світильників;

n — кількість ламп в світильнику;

h — коефіцієнт використання світлового потоку. Коефіцієнт h визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення i знаходиться за формулою:

де a I b — довжина і ширина приміщення, м;

h_р — висота світильника над робочою поверхнею, м.

Порахувавши світловий потік лампи Ф_л, за таблицею вибирають найближчу стандартну лампу і визначають електричну потужність всієї освітлювальної установки.

Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу точкового методу покладене рівняння:

де I_a — сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні, кд;

a — кут падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлюваної поверхні;

r — відстань від світильника до заданої точки.

Для практичного використання e формулу підставляють коефіцієнт запасу k та значення r = h_р/соs_a, тоді

Значення сили світла I_a приводяться в світлотехнічних довідниках.

Метод питомої потужності вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожної лампи Р_л (Вт) для створення e приміщенні нормованої освітленості

де р — питома потужність, Вт/м² (приймається за довідниками для приміщень даної галузі);

S — площа приміщень, м²;

N — число ламп в освітлювальній установці.

Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості тощо. У виробничих умовах для контролю освітленості робочих місць та загальної освітленості приміщень найчастіше використовують люксметри типів Ю—116, Ю—117 та універсальний портативний цифровий люксметр-яскравомір ТЗС 0693. Робота цих приладів базується на явищі фотоефекту — перетворенні світлової енергії в електричну.

Дата добавления: 2015-05-26