Поясніть як відбувається спростування аргументів і демонстрації, наведіть приклади

Окресліть вихідні філософські ідеї в культурі Київської Русі.

Вже саме географічне положення Київської Русі зумовлювало її істотну роль як важливої контактної ланки між Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. З огляду на контакти з античною філософією особливе значення мало розширення культурних зв'язків передусім з Візантією та стародавньою Болгарією, які активізуються після введення на Русі християнства. Безпосереднім джерелом ознайомлення з античною філософською думкою для діячів Київської Русі виступає візантійська культура. Адже саме Візантії належить головна заслуга збереження античної спадщини в епоху середньовіччя. Ставлення діячів візантійсько культури до античної філософії було неоднаковим. Серед них були і ті, хто більш менш широко її використовував, і ті, хто рішуче засуджував звернення до її надбань. Але так чи інакше античність для Візантії була тією культурною спадщиною, до якої вона повсякчасно зверталася при розв'язанні філософських проблем, щовисувала перед нею нова епоха. Через взаємодію з візантійською культурою Київська Русь дістала можливість прилучитись до античної спадщини. Досить велика популярність давньогрецьких мислителів, на яку вказують пам'ятки книжності Київської Русі, свідчить про переважання в давньоруській культурі більш прогресивної тенденції, яка в певних межах спиралася на свідоме осмислення ідей античних мислителів. Звичайно, ці ідеї не механічно переносилися на грант вітчизняної культури, вони істотно трансформувалися відповідно до загального спрямування середньовічного способу світосприйняття, що утверджується в той час на Київській Русі. І все ж відображення цих ідей досить відчутне в давньоруській філософській думці. Воно спостерігається вже у розумінні власне філософії, поширеному в культурі Київської Русі. Одним з найбільш популярних на Русі було визначення філософії, дане видатним просвітителем слов'ян Константином-Кирилом Філософом і вміщене в «Пространному житії Кирила». Філософія тут тлумачилась як «пізнання божиїх та людських речей, вчення про те, як може людина наблизитися до бога,
як ділами людині бути близькою за образом і подібністю до того, хто створив її». Безумовно, безпосереднім джерелом для такого розуміння було популярнее в середньовічній культурі визначення філософії, дане Іоанном Дамаскіним у його «Діалектиці». Але зрештою при визначенні філософії Кирил філософ спирається наантичну традицію.

Спростування досить часто спрямоване безпосередньо не проти тези, а проти аргументів. Аргументи, як і теза, можуть бути спростовані різними способами. а) Шляхом доведення хибності аргументів.Якщо в ході спростування буде встановлено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, є хибними, то тим самим буде доведено, що спростовувана теза не обгрунтована. Наприклад, доводиться теза про те, що «Потерпіла Л. була психічно хвора» таким чином: «Усі самовбивці—психічно хворі. Л. заподіяла собі смерть. Отже, Л. була психічно хворою». Це доведення можна спростувати встановленням того, що більший засновок у ньому («Усі самовбивці — психічно хворі») є хибним. б) Встановленням того, що аргументи, за допомогою котрих обгрунтовується висунута теза, є для тези недостатньою. Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається необгрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи. Цей спосіб спростування широко використовується в судовій практиці, зокрема, коли обгрунтування винності обвинувачуваного ведеться за допомогою побічних доказів. в) Аргументи можуть бути спростовані встановленням того, що вони самі є ще не доведеними. Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, самі потребують доведення істинності, то доведення вважається спростованим, а висунута теза визнається необгрунтованою. У судовій практиці доказ вважається спростованим, якщо встановлено, що висновки у справі грунтуються не на достовірно відомих фактах, а на передбаченнях, тобто таких судженнях, істинність котрих не доведена. г) Аргументи можна спростувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обгрунтовується висунута теза, є неякісним. У судовій практиці такий спосіб спростування спрямований на те, щоб довести неякісність показань того чи іншого свідка, потерпілого, обвинувачуваного, висновку експерта. Якщо установлено, що показання свідка чи іншої особи є неякісне, таке, котрому не можна вірити, то це означає, що показання свідка і факти, повідомлені ним, не можуть бути взяті за основу висновку у справі. спростування демонстрації — спрямований на виявлення того, що теза супротивної сторони логічно не випливає з аргументів. В практиці публічних виступів бувають випадки, коли пропонент для обґрунтування своєї тези наводить такі факти і думки авторитетів, які не мають з нею ні прямого, ні посереднього зв'язку. Щоб «переконливо» це подати, звичайно вдаються до фраз подібно: «Таким чином, звідси виходить...», або «Всім зрозуміло, що звідси можна зробити лише один висновок...» і т.п. Критика таких міркувань якраз і виражається в тому, що опонент аналізує хід міркування і показує відсутність у ньому дійсного логічного зв'язку. Суть цього способу спростування полягає в доведенні неспроможності демонстрації.Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з порушенням правил умовиводу, у формі котрого здійснювався доказ, то таке доведення вважається спростованим. Згідно з цим правилом, один із засновників має бути заперечним, а у нас обидва засновки стверджувані, тому істинного висновку із них зробити не можна.

Дата добавления: 2015-05-26